• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 13 сторінка

Особа, яку призначено опікуном або піклувальником, має право подати заяву про звільнення і"і від виконуваних нею повноважень. Орган опіки та піклування також має право подати до суду заяву про звільнення особи, призначеної опікуном або піклувальником, від наданих їй повноважень. Крім того, керуючись ч. 2 ст. 241 ЦПК України, заяву про звільнення піклувальника від його повноважень може подати сама особа, над якою встановлено піклування.

У таких випадках суд у місячний строк у судовому засіданні з пові­домленням заінтересованих осіб розглядає питання про звільнення опі­

куна або піклувальника від наданих їм повноважень. Явка цих осіб не є обов'язковою.

За наслідками розгляду заяви суд звільняє опікуна або піклувальни­ка від наданих їм повноважень, за поданням органу опіки та піклування призначає іншу особу опікуном або піклувальником, про що постановляє відповідну ухвалу.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 75 ЦК України особа виконує повнова­ження опікуна або піклувальника до ухвалення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносять на рахунок держави. Проте, якщо під час розгляду буде встанов­лено, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, суд стягує із заявника всі судові витрати.

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 4 ст. 36 ЦК України). Фізична особа, цивільну дієздатність якої обмежено, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини, що виходять за межі дрібних по­бутових, така особа вчиняє за згодою піклувальника. Особа, цивільну дієздатність якої обмежено, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, завдану нею іншій особі (ст. 37 ЦК України).

Фізичну особу визнають недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залел<ить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з ураху­ванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого її визнає недієздатною (ст. 40 ЦК України). Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-який правочин. Правочини від ЇТ імені та в її інте­ресах вчиняє ЇТ опікун. Відповідальність за шкбду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (ст. 41 ЦК України).

Якщо відпадуть обставини, які були підставою для визнання фізичної особи недієздатною або для обмеження цивільної дієздатності фізичної осо­би, можливим є звернення до суду із заявою про скасування відповідного рішення суду та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Скасування рішення суду та поновлення цивільної дієздатності фі­зичної особи відбувається шляхом відкриття самостійного провадження у цивільній справі.

Заяву про скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздат­ності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

цивільну дієздатність якої обмежено, може подати сама фізична особа, цивільну дієздатність якої обмежено, її піклувальник, член сім'ї, орган опіки та піклування.

Заяву про скасування рішення суду про визнання фізичної особи не­дієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, визнаної недієздатною, може подати опікун, орган опіки та піклування.

Підсудність у таких випадках визначають за правилами ст. 236 ЦПК України.

У порядку проведення підготовчих дій суддя у справах про понов­лення цивільної дієздатності фізичної особи, визнаної недієздатною, або особи, цивільну дієздатність якої обмежено внаслідок психічного розладу, зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану фізичної особи.

За результатами судового розгляду справи суд може: 1) ухвалити рі­шення, яким скасувати рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновити цивільну дієздатність фізичної особи; 2) ухва­лити рішення, яким скасувати рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновити цивільну дієздатність фізичної особи; 3) ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про скасування відповідного рішення суду та поновленні цивільної дієздатності фізичної особи.

20.3. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

За загальним правилом повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття).

Проте, крім вікового критерію, закон передбачає інші підстави, за яких фізичній особі можуть надати повну цивільну дієздатність.

Так, відповідно до положень ЦК України, повну цивільну дієздатність можуть надати:

- фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором (ч. 1 ст. 35);

- неповнолітній особі (14-18 років), яка записана матір'ю або батьком дитини (ч. 1 ст. 35);

- фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємни­цькою діяльністю (ч. З ст. 35).

Однак у судовому порядку повна цивільна дієздатність можуть надати фізичній особі лише у першому і другому вказаних випадках. Реєстрація

фізичної особи суб'єктом підприємницької діяльності не потребує надання їй повної цивільної дієздатності у судовому порядку, оскільки у цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Повну цивільну дієздатність з підстав, передбачених у ч. 1 ст. 35 ЦК України, можуть надати і в адміністративному, й у судовому порядку.

1. Для того, щоб неповнолітній особі надали повну цивільну дієздат­ність, потрібно звернутись із відповідною заявою до органу опіки та піклу­вання. Таку заяву подає сама неповнолітня особа. До заяви про надання повної цивільної дієздатності потрібно додати письмову згоду батьків (уси- новлювачів) або піклувальника неповнолітньої особи.

2. У разі відсутності письмової згоди батьків (хоча б одного з них), усиновлювачів або піклувальника повну цивільну дієздатність можуть на­дати неповнолітній особі за рішенням суду.

Заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності може подати тільки сама неповнолітня особа. Звернемо увагу на невід­повідність вікового критерію фізичної особи, передбаченого у ст. 242 ЦКП України. Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, а неповнолітніми особами є фізичні особи, віком від 14 до 18 років. Тому зі змісту ст. 242 ЦПК України потрібно виключити слова «лка досягла шістнадцятирічного віку^.

Заяву подають до суду за місцем проживання неповнолітньої особи.

У змісті заяви, крім загальних реквізитів, потрібно зазначити відомості про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або записана матір'ю чи батьком дитини. Крім того, спеціально зазначити, що законні представники не дають письмової згоди на надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

Наголосимо, що невирішеним наразі є запитання, чи зобов'язаний суд розглядати в окремому провадженні заяву неповнолітньої особи, якщо у наданні повної цивільної дієздатності відмовив орган опіки та піклування. На нашу думку, у разі відмови органу опіки та піклування надати повну цивільну дієздатність (як і у разі відсутності згоди законних представників) неповнолітній особі потрібно використовувати право на звернення до суду зі заявою про вирішення цього питання в окремому провадженні.

Розгляд справи здійснюється за загальними правилами, встановленими у главі 4 розділу ПІ ЦПК України. Крім того, ст. 244 ЦПК України пе­редбачає участь у таких справах самого заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Участь представників органу опіки та піклування у розгляді справи про надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі є обов'язковою.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 ЦПК України, за результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким або задовольняє вимогу заявника і надає йому

повну цивільну дієздатність; або відмовляє у задоволенні вимоги заявника про надання йому повної цивільної дієздатності.

У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надають повну цивільну дієздатність з моменту набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилають органові опіки та піклування. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки (ч. 4 ст. 35 ЦК України).

20.4. Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою

Невизначеність фактичного стану особи, тривалий час відсутньої у місці свого проживання, створює перепони до виконання обов'язків стосовно фі­зичних і юридичних осіб, з якими вона перебуває в особистих немайнових і майнових відносинах. Такий стан може призвести до порушення майнових прав цієї особи зі сторони інших осіб Хпретендування на належне їй майно тощо) Врегулювати такі ситуації покликаний саме інститут визнання фізич­ної особи безвісно відсутньою або оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до ст. 43 ЦК України, суд може визнати фізичну особу безвісно відсутньою, якщо протягом одного року у місці її постійного про­живання немає відомостей про місце її перебування.

Відповідно до ст. 46 ЦК України, суд може оголосити фізичну особу по­мерлою, якщо у місці її" постійного проживання немає відомостей про місце Гї перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від не­щасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом од­ного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Фізичну особу, яка пропала безвісти у зв'язку із воєнними діями, суд може оголосити помер­лою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Із заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголо­шення фізичної особи померлою може звернутись будь-яка заінтересована

особа. До них належать фізична особа, юридична особа, орган державної влади, орган місцевого самоврядування щодо яких в особи, тривалий час відсутньої у місці постійного проживання, є зобов'язання, які випливають із цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин.

Щодо цих категорій справ діють правила альтернативної територіальної підсудності. Заяву можна подати до суду за місцем проживання заявника; за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме; за місцезнаходженням майна фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

Зміст заяви має відповідати загальним вимогам, передбаченим у ст. 119 ЦПК України. Крім цього, у заяві потрібно зазначити:

- для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити померлою - щоб суд міг визначити наявність у заявника юридичної заінтересованості. Звернення до суду із такою заявою особи, яка не має заінтересованості у визнанні фізичної особи безвісно від­сутньою або оголощенні фізичної особи померлою, є підставою для відмови у відкритті провадження у справі;

- обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати і"і загибель від нещасного випадку.

Виходячи із положень ЦК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою потрібно за­значати такі обставини: день одержання заявником останніх відомостей про місце перебування особи, яка тривалий час відсутня; сплив річного строку (для визнання фізичної особи безвісно відсутньою), сплив трирічного або шестимісячного або дворічного строку (для оголошення фізичної особи по­мерлою) з моменту одержання останніх відомостей про особу, яка тривалий час відсутня, до подання заяви у суд; відсутність у місці проживання особи, яка тривалий час відсутня, відомостей про місце їі перебування.

Якщо оголошення фізичної особи померлою пов'язано з обставинами, які дають підстави припускати загибель особи, заявник зобов'язаний вказати їх у заяві. До обставин, які загрожували особі смертю, належать природні аномалії (повінь, землетрус, снігова лавина тощо). До обставин, які дають підставу припускати загибель особи від нещасного випадку належать авіа­ційна, автомобільна катастрофа тощо.

Якщо оголошення фізичної особи померлою пов'язано із Гї участю у воєнних діях, то у заяві потрібно вказати: дату закінчення воєнних дій; обставини, які підтверджують відсутність відомостей про особу, яка про­пала безвісти у зв'язку з воєнними діями у місці її постійного проживання протягом двох років від дня закінчення воєнних дій.

проведення підготовчий дій у таких категоріях справ характерне пев­ними особливостями. Так, суддя зобов'язаний застосувати міри, спрямовані на зібрання потрібних доказів, які підтверджуватимуть відсутність особи у

місці її постійного проживання і за місцем роботи. Зокрема, відповідно до ст. 248 ЦПК України, суд з'ясовує коло осіб (родичі, співробітники), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, та залучає їх до участі справи як свідків.

Скеровує запити у відповідні організації за останнім місцем проживання від­сутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ, органи місцевого самоврядування, адресні бюро тощо) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

Крім того, у порядку підготовки справи до судового розгляду суддя зобов'язаний з'ясувати заінтересованих у справі осіб. Це можуть бути члени сім'ї особи, яка тривалий час відсутня, що мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, органи соціального захисту тощо. Виявивши та­ких особі, суддя має повідомити їх про знаходження відповідної справи у провадженні суду і запропонувати їм вступити у справу.

Одночасно суд вживає заходи через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено. Питання, пов'язані із встановленням опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, регулює ст. 44 ЦК України.

На перший погляд така активність суду у зібранні доказів не відпові­дає засадам принципу змагальності у цивільному судочинстві. Проте вона є виправданою стосовно цієї категорії справ тим, що рішення суду зачіпає істотні права і законні інтереси особи, яка тривалий час відсутня, проце­суальне право якої на участь у судовому розгляді в силу специфіки таких справ не може бути реалізовано.

Судовий розгляд справи відбувається за участі заявника, свідків, за­значених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати за загальними правилами розгляду справ у цивільному судочинстві. За резуль­татами розгляду справи суд ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою або відмовляє у задоволенні заяви про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою.

Рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою є під­ставою для встановлення опіки над майном цієї особи; заявники набувають прав, які виникають у зв'язку з визнанням фізичної особи безвісно відсут­ньою (наприклад, право на розірвання шлюбу в органі РАЦСу).

Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюють до правових наслідків, які настають у разі смерті. З моменту набрання рішенням суду законної сили, у заінтересованих осіб виникають права на спадщину, одер­жання пенсії у зв'язку із втратою годувальника, реєстрацію шлюбу тощо.

Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органові державної реєстрації

актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідному органові місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Явка фізичної особи або виявлення її місця перебування є підставою для скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення фізичної особи померлою.

Заява про скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвіс­но відсутньою або про оголошення фізичної особи померлою може подати особа, яку визнано безвісно відсутньою чи оголошено померлою, або інша заінтересована особа.

Заяву подають до суду за місцем перебування особи, визнаної безвісно відсут­ньою чи оголошеної померлою, або до суду, який ухвалив відповідне рішення.

У процесуальній літературі з цього приводу висловлено думку, що фактично у таких ситуаціях має місце окремий випадок скасування рішення за нововиявленою обставиною'. Такий висновок зроблено на підставі того, що на момент розгляду і вирішення справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення фізичної особи померлою, ця особа насправді була живою, але цей факт не був відомий ні заінтересованим у справі особам, ні судові. На нашу думку, такий висновок є хибним.

Рішення про скасування визнання фізичної особи безвісно відсутньою є підставою для припинення опіки над її майном.

Рішення про скасування оголошення фізичної особи померлою є підста­вою для анулювання актового запису про смерть. У зв'язку з цим, копію цього рішення суд зобов'язаний надіслати відповідному органові державної реєстрації актів цивільного стану. Крім того, правові наслідки з'явлення фі­зичної особи, яку оголошено померлою, передбачено у ст. 48 ЦК України.

20.5. Розгляд судом справ про усиновлення

Відповідно до ст. 207 СК України, усиновленням є прийняття уси- новлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, відбувається у консульській установі або дипломатичному представництві України (ст. 282 СК України). Судовий порядок усиновлення введено Законом України від 30.01.1996 «Про внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України». Введення судового порядку усиновлення, на відміну від чинного

' Шакарян, М. С. Учеиие о сторонах в советском граждаїїском процессе / М. С. Шакарян. - М., 1983. - С. 13-14.

раніше адміністративного, має за мету посилити гарантії захисту особи, яка усиновлюється, а також інших осіб, які беруть участь у справі.

Усиновленою може бути дитина, а також повнолітня особа, яка не має матері, батька або позбавлена їхнього піклування.

Вимоги до осіб, які бажають бути усиновлювачами, встановлено у ст. 211 СК України. Ст. 212 СК містить перелік категорій осіб, які не можуть бути усиновлювачами.

Територіальна підсудність у таких категоріях справ є виключною, ос­кільки заява про усиновлення подається до суду за місцем проживання дитини або повнолітньої особи, яка усиновлюється. Закріплення цього імперативного правила зумовлено тим, що поряд із судом важливу роль у вирішенні питання про усиновлення відіграють органи опіки та піклу­вання (державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад) та служби у справах дітей. Статті 214 та 215 СК України передбачають обов'язковий облік дітей, які залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, та облік осіб, які бажають усиновити дитину. Крім цього, на врегулювання цих питань Кабінетом Міністрів України при­йнято постанови від 24 вересня 2008 р. «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» та від 8 жовтня 2008 р. «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей».

Відповідно до названих нормативних актів централізований облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, здійснюють у чіткій послідов­ності відповідні місцеві, регіональні та центральні органи виконавчої влади у галузі освіти. Ці органи проводять усю попередню роботу, пов'язану з усиновленням, результати якої кінцево формують у висновку про доціль­ність усиновлення, який подається до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 СК України, заяву про усиновлення має по­дати безпосередньо особа, яка бажає бути усиновлювачем. Подання такої заяви через представника не допустили.

Заява про усиновлення має відповідати загальним вимогам (ст. 119 ЦПК України), а також містити спеціальні обов'язкові реквізити. Враховуючи специфіку справ про усиновлення, суди під час прийняття заяв зобов'язані перевіряти відповідність форми та змісту такого документа вимогам, визна­ченим у ст. 252 ЦПК України, та вимогам, що випливають із глави 18 СК України (н. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Так, відповідно до ст. 252 ЦПК України, заява про усиновлення дитини має містити:

1) найменування суду, до якого подають заяву;

2) ім'я, місце проживання заявника;

3) прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце про­живання, відомості про стан здоров'я.

Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про змі­ну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини. Цей реквізит заяви є факультатив­ним, оскільки у ст. 229, 230, 231 СК України прямо передбачено, що запис усиновлювачів батьками дитини, зміна відомостей про місце народження та дату народження дитини, зміна прізвища, імені та по батькові особи, яку усиновлюють можливі тільки на прохання усиновлювачів.

До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:

1) копію свідоцтва про шлюб, а також письмову згоду на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - за усиновлення дитини одним із подружжя;

2) медичний висновок про стан здоров'я заявника;

3) довідку з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копію декларації про доходи;

4) документ, що підтвердлсує право власності або користування жит­ловим приміщенням;

5) інші документи, визначені законом.

До заяви про усиновлення дитини особи без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземці, крім документів, зазначе­них у ч. 2 ст. 252 ЦПК України, додають дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їхнього життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл ком­петентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача, оформлене у нотаріальному порядку, про надання представникам диплома­тичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.

До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадяни­ном іншої держави, крім документів, зазначених у ч. 2 ст. 252 ЦПК України, додають згоду законного представника дитини та згоду компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України. Такі документи мають бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально.

Суд визнає іноземні офіційні документи письмовими доказами без їхньої легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами України. її

не вимагають у відносинах між державами-учасницями Конвенції, що скасо­вує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 5.10.1961), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 10.01.2002 «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів». Замість дипломатичної чи консульської легалізації офіційних документів у цих державах для посвідчення автен­тичності підпису, ролі, у якій виступала особа, що підписала документ, та у відповідному випадку автентичності відбитку печатки або штампу, якими він скріплений, компетентний орган держави, де видано документ, проставляє на ньому апостиль (ст. З, 5 Конвенції).

Верховний Суд України у п. З постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» наголосив, що у разі прийняття заяв про усиновлення суди мають перевіряти, чи наведено у заяві відомості про усиновителів, про дитину, яку бажають усиновити, про її батьків, братів та сестер; чи викладено мотиви, з яких особа хоче усиновити дитину; чи сформульовано прохання про внесення відповідних змін до актового запису про народження останньої (п. 2).

Заява про усиновлення повнолітньої особи має містити відомості, зазначені у ч. 1 ст. 252 ЦПК України, а також інформацію про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви потрібно додати документи, зазначені у п. 1 ч. 2 ст. 252 ЦПК України, а також згоду особи на усиновлення.

Важливе значення у справах про усиновлення має стадія підготовки справи до судового розгляду, яку регулюють загальні норми та спеціальні правила, передбачені у ст. 253 ЦПК України. Так, залучаючи до участі у справі як заінтересованих осіб відповідний орган опіки та піклування або уповноважений орган виконавчої влади, суд зобов'язаний також вирішити питання про участь у справі інших заінтересованих осіб. Зокрема, судові варто вирішити питання про потребу залучити до участі у справі саму особу, яку усиновлюють, батьків та родичів усиновлюваної дитини, представників закладу, у якому перебуває особа, яку усиновлюють.

На цьому етапі орган опіки та піклування має подати судові висновок про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам усиновлюваної особи. Висновок про доцільність готують за місцем проживання дитини. Обов'язок складати такі висновки і брати участь у судових засіданнях пок­ладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських і районних у містах рад. Функції урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини здійснює Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, який діє у складі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.

До висновку органу опіки та піклування потрібно додати:

- акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його про­живання органом опіки та піклування. Якщо заяву подала особа, яка пос­тійно проживає за межами території України, то заявник зобов'язаний сам надати судові цей документ;

- свідоцтво про народження дитини;

- медичний висновок про стан здоров'я дитини, її фізичний і розумовий розвиток;

- у випадках, встановлених законом: а) згоду батьків, оформлену пись­мово і засвідчену нотаріально. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітні­ми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків (також письмово оформлена і нотаріально засвідчена) незалежно від часу, протягом якого неповнолітні батьки не проживали з дитиною.

Усиновлення без згоди повнолітніх батьків можливе у випадку, коли суд установить, що вони не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклу­вання, не виховують і не утримують її.

Факт ухилення батьками від виховання та утримання дітей можуть підтверджувати письмові докази (акти, листи тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно. Водночас суди мають враховувати, що у випадках, коли батьки не беруть участі у вихованні своєї дитини з поважних причин (через хворобу, пере­бування у тривалому відрядження тощо), її усиновлення без їхньої згоди є неприпустимим.

Не потрібна згода батьків або родичів за відсутності будь-яких відомос­тей про них або у разі усиновлення дітей, покинутих у пологових будинках, інших закладах охорони здоров'я.

Усиновлення без згоди батьків або родичів дітей, підкинутих чи знай­дених під час стихійного лиха та за інших надзвичайних обставин, що за­грожували цим особам смертю або давали підставу припускати їх загибель, можливе за відсутності у місці їхнього постійного проживання відомостей про їхнє місце перебування протягом трьох років. На період до закінчен­ня цього терміну над дитиною можна встановити опіку, піклування або застосувати щодо неї іншу форму влаштування дітей, позбавлених бать­ківського піклування (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Згода батька на усиновлення дитини, народженої матір'ю, яка не пере­буває у шлюбі, не потрібна, якщо запис про батька дитини у Книзі реєст­рації народжень здійснено за прізвищем матері, а його ім'я та по батькові записано за її вказівкою;

Читайте також:

1. I. Вступна частина
2. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
7. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
8. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
9. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
10. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
11. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
12. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Переглядів: 328