• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 14 сторінка

б) згоду опікуна, піклувальника дитини. На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також на усиновлення дитини, над

г

батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника, незалежно від згоди батьків. Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, таку згоду може дати орган опіки та піклування. Усиновлення можна провести без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам (ст. 221 СК України);

в) згоду закладу охорони здоров'я або навчального закладу. На усинов­лення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Усиновлення можна провести без згоди цього закладу, якщо суд встановить, що усинов­лення дитини відповідає її інтересам (ст. 222 СК України);

г) згоду дитини. Згоду на її усиновлення дитина дає у формі, яка відповідає її вікові. З цього приводу 3. Ромовська зазначає: якщо дитині чотири роки, судові можна подати як доказ відеозапис розмови (спілку­вання) з дитиною особи, яка бажає її усиновити. Якщо дитині, скажімо, шість років, її може заслухати суд. Дитина, якій сім років, може власноруч написати до суду відповідну заяву. Вибір засобів, які засвідчили би згоду дитини на усиновлення, належить до компетенції суду'. Усиновлення дитини відбувається без її згоди, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.

Суд за потреби може вимагати подання інших документів.

Щоб забезпечити таємницю усиновлення, у цих справах за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, допускається закритий судовий розгляд. Відповідно до ст. 228 СК України, особи, яким у зв'язку із виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усинов­лення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, зокрема тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом. Зокрема, відповідно до ст. 168 КК України, розго­лошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновлювача карають штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі на службі чи роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати

' Ромовська, 3. В. Сімейний кодекс України : науково-практичний коментар / 3. В. Ромовська. - К. : Вид. Дім «Іи Юре», 2003. - С. 423.

певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Справи про усиновлення розглядають за обов'язкової участі заявника (розгляд справи за відсутності заявника є підставою для скасування ух­валеного рішення), органу опіки та піклування чи уповноваженого органу виконавчої влади, дитини (якщо усиновлюють дитину), якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, чи повнолітньої особи, яку усиновлюють. Крім цього, викликаються усі заінтересовані особи та особи, яких суд визнає за необхідне допитати. Слід зазначити, що наявність у за­явника представника, належним чином уповноваженого на ведення справи в суді, не звільняє особу, яка бажає бути усиновлювачем, від явки до суду.

Розглядаючи справу про усиновлення, суд, відповідно до ч. 4 ст. 254 ЦПК України, перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюєваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи. Крім того, суд має перевірити, чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина, відповідно до законодавства, суб'єктом усиновлення; чи відповідають висновки органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу вико­навчої влади обов'язковим вимогам; чи дали батьки згоду на усиновлення (якщо вона потрібна).

Відповідно до ст. 224 СК України, суд, ухвалюючи рішення про усинов­лення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

1. стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити ди­тину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

2. мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3. мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

4. взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується дитиною;

5. особу дитини та стан і"ї здоров'я;

6. ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Суд, ухвалюючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 224 СК України). У п. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбав­лення та поновлення батьківських прав» зазначено, що під час усинов­лення повнолітньої особи потрібно брати до уваги, що таку особу можна усиновити лише у виняткових випадках, зокрема, якщо вона є сиротою або була позбавлена батьківського піклування до досягнення повноліття. Враховуючи винятковий характер права на усиновлення повнолітньої осо­

би, суди мають установлювати у розгляді справ цієї категорії додаткові обставини, зокрема, потребу усиновлення і неможливість оформлення ін­шого правового зв'язку між особою, яку бажають усиновити, та особою, яка хоче це зробити (складення заповіту тощо). При цьому звернення до суду із заявою про усиновлення не має бути зумовлене бажанням досягти іншого правового наслідку, ніж юридичне оформлення родинного зв'язку (можливо, наявного фактично). Варто також з'ясовувати наявність чи відсутність в усиновлювача своїх дітей. Закон не встановлює заборони на усиновлення повнолітньої особи тією, яка має власних дітей, проте на цей факт потрібно зважати, виходячи з обставин, що визначають можливість рідних дітей бути спадкоємцями. У кожному конкретному випадку суд під час вирішення питання про усиновлення повнолітньої особи може врахувати й інші обставини.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам рекомендовано у розгляді справи про усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями мати на увазі, що:

а) таку дитину може усиновити іноземець, якщо вона не менше, ніж один рік перебуває на обліку у Державному департаменті з усиновлення та захис­ту прав дитини і при цьому не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе у сім'ю. Якщо усиновлювач є родичем дитини або вона страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення можна здійснити до закінчення цього стоку;

б) на усиновлення дитини іноземцем потрібна згода уповноваженого органу виконавчої влади, зокрема у разі, коли усиновлювач є чоловіком матері, дружиною батька цієї дитини;

в) усиновлення іноземцями здійснюють за умови забезпечення дитині прав в обсязі, не меншому від установленого законами України.

Щоб визначити зміст норм сімейного права країни усиновлювача суд може звернутися в установленому порядку за роз'ясненнями до Міністерства юстиції України та інших компетентних органів або залучити експерта у галузі іноземного права.

Суд також має право запропонувати заявникам надати легалізовані в установленому порядку витяги з нормативних актів, що забезпечують права дитини за кордоном (на житло, освіту, охорону здоров'я, утримання тощо) у тому обсязі, у якому вона має їх в Україні.

Під час дослідження судом висновку іноземної організації з усиновлення дітей про умови життя іноземців та про наявність у них можливості бути уси- новлювачами потрібно перевіряти, чи надано цій організації повноваження складати такі висновки від імені компетентного органу відповідної держави.

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд може: 1) ухвали­ти рішення про задоволення заяви про усиновлення; 2) ухвалити рішення про відмову у задоволенні заяви про усиновлення. Якщо розгляд справи відбувався у закритому порядку, то і рішення потрібно оголошувати у за­критому судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення, суд має обґрунтувати задоволення чи відхилення заяви про усиновлення.

У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи і оголошує особу-заявника усиновлювачем. У резолютивній частині рішення потрібно навести відомості про заявника (заявників), повністю зазначивши його прізвище, ім'я, по батькові, день, місяць і рік народження, а таколс про його громадянство. За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками, про що також зазначають у резолютивній частині рішення суду.

Верховний Суд України наголосив на неприпустимості зазначення іно­земною мовою прізвища та імені дитини після усиновлення у резолютивній частині рішення суду (п. 10 постанови).

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відно­сяться на рахунок заявника.

Відповідно до ч. 6 ст. 217 СК України, мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішен­ням суду про усиновлення. Заяву подають до суду, у провадженні якого перебуває справа про усиновлення. У такому разі, керуючись ч. 5 ст. 255 ЦПК України, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 СК України, заяву про усиновлення можуть відкликати до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. У таких випадках, керуючись ч. 6 ст. 255 ЦПК України, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.

Усиновлення вважають здійсненим від дня набрання законної сили рішенням суду. У разі оголошення заявника усиновлювачем, з моменту набрання рішенням законної сили між ним та усиновленою особою винріка- ють взаємні права та обов'язки і припиняються особисті та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена, та її батьками, а також між нею та іншими її родичами за походженням. Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 232 СК України, у разі усиновлення дитини однією особою ці права та обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка.

На підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про на­родження дитини або повнолітньої особи орган державної реєстрації актів

цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Зміни до актового запису про народ­ження дитини або повнолітньої особи вносяться, якщо: 1) змінено дату і (або) місце народження усиновленого; 2) усиновлювачів записують матір'ю, батьком дитини; 3) змінюється прізвище і (або) ім'я чи по батькові дитини. У зв'язку з цим, до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення надсилається копія рішення суду.

У справах про усиновлення дітей іноземними громадянами копія рі­шення суду надсилається до уповноваженого органу виконавчої влади. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 «Про затвердження порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення» суд, що ухвалив рішення про усиновлення дитини іноземцем, у десятиденний строк після набрання рішенням суду законної сили подає Державному департаментові з усиновлення та захисту прав дитини засвідчену в установленому порядку копію рішення суду.

Якщо фактичне місце проживання особи, щодо якої подано заяву про усиновлення, не збігається з місцем її народження, копія рішення суду над­силається органові державної реєстрації актів цивільного стану за місцем народження такої особи (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Крім того, вважаємо, що копію рішення суду про усиновлення потрібно надсилати до відповідного органу опіки та піклування, оскільки, згідно зі ст. 235 СК України, орган опіки та піклування здійснює нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні. Нагляд за дотриманням прав усиновленої дитини здійснюють до досягнення нею повноліття.

Ст. 236 та 238 СК України передбачають можливість визнання уси­новлення недійсним та скасування усиновлення, яке провадять у судовому порядку. Такі справи належать до позовного провадження.

20.6. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Юридичні факти - це обставини (дії, події), з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення майнових чи особистих немайнових прав. Зазначимо, що у праві доводиться стикатися з фактами, щодо яких чинне законодавство не передбачає будь-якого адміністративного порядку

встановлення (реєстрації). Тому їх встановлення можливе лише у судовому порядку. Наприклад, факт перебування фізичної особи на утриманні.

У справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, законодавець визначив: 1) коло юридичних фактів, які можуть бути вста­новлені судом у порядку окремого провадження; 2) вимоги, яким має відповідати заява про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 3) особливості змісту рішення суду у цій категорії справ.

Судовому встановленню підлягають тільки факти, що відповідають таким вимогам:

- встановлюваний факт спричинює правові наслідки для заявника. Тому за­явник зобов'язаний вказати мету, для якої йому потрібно встановити факт;

- відсутність передбаченого чинним законодавством іншого (несудового) порядку встановлення факту. Наявність адміністративного порядку вста­новлення факту, що має юридичне значення, виключає можливість звер­нення до суду. Так, відповідно до ч. З ст. 256 ЦПК України, не підлягають встановленню у суді у порядку окремого провадження факти належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні гро­мадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану;

- неможливість одержання чи встановлення в адміністративному по­рядку документа, який підтверджує конкретний факт, що має юридичне значення. Тому особа перед тим як звернутися до суду, має використати можливість для одержання чи встановлення цього документа в адміністра­тивному порядку, якщо це передбачено законом. Підтвердженням дотриман­ня адміністративного порядку звернення є письмова відмова відповідного органу у видачі документа;

- відсутність спору про право;

- встановлення факту не пов'язана з подальшим вирішенням спору про право.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, суд у порядку окремого про­вадження розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами. Потреба підтвердити цей факт виникає тоді, коли конкретний ступінь родинних відносин не підлягає спеціальній реєстрації чи такої реєстрації з конкретних причин не проведе­но. Пленум Верховного Суду України у постанові »Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» наголосив, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Наприклад, якщо підтвердження такого факту потрібне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтв про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв'язку із втратою годувальника.

Суд не може відмовити у розгляді заяви про встановлення факту родин-

них відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання, встановивши неправильність запису в актах цивільного стану.

Водночас для розгляду у порядку окремога провадження не можна приймати заяву про встановлення факту родинних відносин, якщо заявник порушує справу, щоб підтвердити надалі своє право на житлове приміщення або на обмін житла. У разі відмови у задоволенні вимог про визнання пра­ва на житлову площу або на обмін житла, заінтересована особа має право звернутися до суду з відповідним позовом;

2) перебування фізичної особи на утриманні. Факт перебування особи на утриманні має спричинювати для неї конкретні правові наслідки (одер­жання пенсії, спадкування чи відшкодування шкоди). Утриманцем є особа, для якої матеріальна допомога, надана особою, була постійним і основним джерелом засобів існування. Тому у випадках, коли заявник одержував, наприклад, пенсію, стипендію, під час судового розгляду потрібно з'ясувати, чи була ця допомога основним джерелом засобів до існування.

Згідно із п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України, видана відповідним органом довідка про те, що особа не перебувала на утриманні померлого, не виключає можливості встановлення у судовому порядку факту перебування на утриманні.

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному страхуванню. Як бачи­мо, судове встановлення факту каліцтва можливе лише за умови, що для заявника його встановлення має правове значення, тобто встановлення цього факту потрібне заявникові для призначення пенсії або допомоги по загальнообов'язковому державному страхуванню.

Відповідно до ст. 22 Закону України від 14.10.1992 «Про охорону праці» і Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвер­дженого постановою Кабінет>' Міністрів України від 10.08.1993, розслідування нещасного випадку, який стався на виробництві, здійснює комісія, яку створює роботодавець. У разі нещасного випадку складають акт про нещасний випадок на виробництві. Розбіжності з питань розслідування, оформлення і врахуван­ня нещасних випадків на виробництві, невизнання роботодавцем нещасного випадку, відмови у проведенні його розслідування і складення акту, незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи зі змістом акта можуть бути ви­рішені у судовому порядку, передбаченому для розгляду трудових спорів, а саме у порядку позовного провадження у цивільному судочинстві.

Крім того. Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначив, що у разі застосування п. З ч. 1 ст. 256 ЦПК України, яким пере­дбачено встановлення каліцтва на виробництві або у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків, якщо це потрібно для призначення

пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню, судам потрібно мати на увазі, що від дня введення у дію Закону України «Про охорону праці» справи про встановлення таких фактів не розглядають у порядку окремого провадження. Питання, пов'язані зі встановленням факту каліцтва на виробництві, коли з приводу цього виникає спір, а також, якщо у разі каліцтва у зв'язку із використанням державних чи громадських обов'язків призначено пенсію особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішують у порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

У порядку окремого провадження факт каліцтва підлягає судовому встановленню, коли не складено акта про нещасний випадок, а скласти його у цей час неможливо або акт складено, але втрачено і відновити його у несудовому порядку неможливо, а також, якщо під час складання акта про нещасний випадок допущено помилку, яка перешкоджає визнанню факту каліцтва, і виправити цю помилку у несудовому порядку неможливо.

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. Зазначимо, що встановленню підлягає не сам акт цивільного стану, а лише факт його реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Така потреба виникає тоді, коли в органах державної реєстрації актів цивільно­го стану не зберігся відповідний актовий запис, у зв'язку з чим у разі звернення до суду про встановлення факту державної реєстрації актів цивільного стану заявник має подати довідку органу виконавчої влади, до компетенції якого належить організація діяльності з державної реєст­рації актів цивільного стану, про відсутність первісного чи відновленого запису актів цивільного стану. Видача органом довідки про відсутність самого запису за наявності актових книг є підставою для відмови відкрити провадження у справі про встановлення факту державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України із за­явою про встановлення факту реєстрації шлюбу може звернутися подружжя або кожен із них. Якщо заяву подає лише один із подружжя, другий із них залучається до участі у справі як заінтересована особа. Суддя не вправі відмовити у прийнятті заяви, а суд - закрити провадження у справі з тих підстав, що органи реєстрації актів цивільного стану відмовили у віднов­ленні запису про реєстрацію акта у зв'язку з відсутністю цього запису у книгах реєстрації відповідних записів, що збереглися;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

З метою захисту матеріальних інтересів чоловіка та жінки, які спільно проживають, СІ. 74 СК України передбачає: якщо жінка та чоловік прожи­вають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У цьому випадку для встановлення факту проживання однією сім'єю

без шлюбу жінка і (або) чоловік мають право звернутися до суду для ви­рішення даного питання у порядку окремого провадження;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, час і місце народження якої, зазначені у документі не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, часом і місцем народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або паспорті.

Під час видачі правовстановлюючих документів можуть бути допущені певні помилки у прізвищі, імені, по батькові, щодо часу і місця народжен­ня особи, які не збігаються з відомостями, зазначеними у Свідоцтві про народження або паспорті. У зв'язку з цим виникає потреба підтвердити приналежність виданого з помилкою документа конкретній особі. Проте суд не встановлює факту, зафіксованого у правовстановлюючому документі, а лише підтверджує належність документа конкретній особі. У таких кате­горіях справ суди мають вимагати від заявника надання доказів того, що правовстановлюючий документ належить йому і що орган, який його видав, не має можливості внести у нього відповідні виправлення.

Цього порядку не застосовують, якщо виправлення у таких докумен­тах належно не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який ідеться у документі, в адміністративному порядку;

7) народження особи у певний час у разі неможливості реєстрації ор­ганом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження та смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000, реєстрацію народжен­ня дитини провадить державний орган реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, власного імені та по батькові.

Підставами для реєстрації народження є:

а) медичне свідоцтво про народження, видане закладами охорони здоров'я, незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймають пологи;

б) медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувально­го закладу, заява двох свідків, присутніх на пологах, у разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я.

в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участі двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі) у разі народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або іншому транспортному засобі. Якщо відсутній лікар або фельдшер, реєстрацію народження провадять на підставі вказаного акта

та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу;

г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть у разі мертвонаро- дження.

Одночасно зі заявою про реєстрацію народження подають:

а) паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них). Якщо документа, що посвідчує особу одного з батьків, із поважних причин не можна пред'явити, то орган реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити у реєстрації народження дитини. Відомості про другого з батьків у цьому разі зазначають на підставі свідоцтва про шлюб;

б) паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо реєстрацію народження провадять не батьки, а інша особа;

в) документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері та батька дитини, заява батька про визнання батьківства). За відсутності свідоцтва про шлюб підтвердженням зареєстрованого шлюбу може бути відмітка про його реєст­рацію у паспортах або паспортних документах матері та батька дитини.

Ці документи подають до органу реєстрації актів цивільного стану, де реєструють народження. За відсутності зазначених підстав для реєстрації народження, її провадять на підставі рішення суду про встановлення факту народження.

Смерть фізичної особи - це подія цивільного стану фізичної особи, яка підлягає спеціальній реєстрації. Державну реєстрацію смерті провадять органи державної реєстрації актів цивільного стану.

Відсутність документів, на підставі яких провадиться реєстрація смерті особи, є підставою для відмови у державній реєстрації смерті фізичної особи. У таких випадках факт смерті фізичної особи у певний час можуть встановити у суді у порядку окремого провадження.

Подаючи заяву про встановлення факту смерті до суду, заявник по­винен додати до неї документ, який свідчить про відмову органу РАЦСу у державній реєстрації смерті фізичної особи. Така відмова найчастіше пов'язана з тим, що труп фізичної особи відсутній, але існують докази, які з достовірністю вказують на п смерть у конкретний час і за конкрет­них обставин (наприклад, смерть особи під час пожежі, смерть особи, яка потонула на очах у свідків).

Встановлення факту смерті потрібно відрізняти від оголошення фізич­ної особи померлою у судовому порядку. Оголошуючи особу померлою, суд констатує лише ймовірну смерть особи, обґрунтовуючи це тим, що про фізичну особу у місці її постійного проживання немає відомостей протягом строку, визначеного законом (див. ст. 46 ЦК України). Суд робить вірогідне припущення про смерть фізичної особи, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті особи, оголошеної померлою.

день її гаданої смерті або день набрання законної сили рішенням суду. У справах про встановлення факту смерті суд мусить мати у розпорядженні докази, які достовірно підтверджують смерть особи у конкретний час.

Також цю категорію справ варто відрізняти від справ про судовий порядок встановлення факту реєстрації смерті. Звернення до суду для встановлення факту реєстрації смерті пов'язане з неможливістю встанови­ти втрачений актовий запис про смерть. Сам факт смерті фізичної особи сумніву не підлягає і не потребує судового підтвердження.

Оскільки у законі неможливо наперед перерахувати всю багатоманітність юридичних фактів, ЦПК України допускає можливість встановити у порядку окремого провадження й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 256). Зокрема, відповідно до ст. 130 СК України, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може встановити рішення суду. Зі встановленням такого факту може бути пов'язане виник­нення у дитини майнових та немайнових прав. Встановлення батьківства у порядку окремого провадження можливе за умови, що у разі народження дитини матір'ю, яка не перебувала у шлюбі, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провели за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записали за її вказівкою. Крім того, можуть бути встановлені факти прийняття спадщини; встановлення місця відкриття спадщини та фактів володіння будівлею на праві приватної власності тощо.

У постанові Пленуму «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» Верховний Суд України зазначив, що суд може встановлювати факти, які й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника, і рішення суду потрібне заявникові для застосування у відносинах із громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не зачислена до кола спадкоємців за законом (п. 1).

Читайте також:

1. I. Вступна частина
2. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
7. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
8. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
9. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
10. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
11. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
12. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Переглядів: 312