Удосконалювання навичок усного мовлення

Усне мовлення, або говоріння, – такий вид мовної діяльності, навички якого потребують розвитку й удосконалення практично для кожного. У ситуаціях ділового спілкування саме вміння чітко висловлювати власні думки є вирішальним при реалізації основних завдань комунікації. Для удосконалення–навички усного мовлення необхідно знати принципи побудови мови в залежності від мети: інформування, переконання або розвага.

Інформаційна мова повинна будуватися з урахуванням інтелектуальних здібностей слухачів, їхніх пізнавальних можливостей і інтересу до теми. Виступаючий (промовець) повинен постійно концентрувати увага на предметі викладу, суворо дотримуватися форми викладу, орієнтуючись на реакцію аудиторії.

Переконуюча мова апелює до почуттів і емоцій слухачів і впливає на їхню волю, тому вона повинна будуватися з урахуванням емоційної сприйнятливості й емоційної культури, враховуючи їхній життєвий досвід і конкретну мовну ситуацію.

Промовцеві необхідно психологічно настроїтися на аудиторію, уникати зайвої сентиментальності при вираженні емоцій.

Розважальна мова найбільшою мірою повинна бути орієнтована на аудиторію, враховувати її негайні інтереси й конкретну ситуацію. Тут промовець більше вільний у виборі мовних форм, може використати експресивну лексику, гумор, прислів’я, приказки.

Всі види мови повинні бути побудовані відповідно до законів композиції, які передбачають членування тексту на вступ, основну частину й висновок.

Вступ необхідний для того, щоб привернути увагу до предмета мови, встановити зв’язок між темою, слухачем і промовцем. Початок мови повинен бути по можливості більше ефектним, нетрадиційним для даної ситуацій. У вступній частині можна використати наступні мовні прийоми: дати ретроспективний огляд даної теми; обґрунтувати необхідність розгляду теми з позицій сьогодення; роз’яснити основні поняття теми; коротко викласти виробничу (або іншу, залежно від аудиторії) діяльність слухачів і їхні трудові успіхи; перелічити сприятливі передумови, що полегшують слухачеві сприйняття порушеної теми; викласти помилки, забобони, однобічний підхід до проблем теми мови; використати приказки, цитати, анекдоти, порівняння; викласти план майбутньої теми.

В основній частині за допомогою логічно бездоганних і достовірних аргументів повинна розкриватися головна ідея виступу. При цьому можна вибирати різні типи композиційного розвитку мови: дедуктивне або індуктивне міркування, рух від проблеми до її вирішення, опора на причинно–наслідкові зв’язки, хронологічний або просторовий виклад, виклад від простого до складного, від знайомого до незнайомого й т.д. Якщо в слухачів немає достатніх теоретичних знань з теми виступу, то краще використати метод індукції; від викладу типових, конкретних, відомих явищ переходити до виявлення закономірностей і узагальненню. Якщо промовець вважає, що слухачі не схильні приймати його доводи, то найпереконливіші й найцікавіші для них аргументи варто перенести на початок основної частини. В інших же випадках найсильніші аргументи приводяться “під завісу”, оскільки готовність слухачів погодитися з висновками при цьому поступово зростає.

Функція висновку – підведення підсумків виступу. Його роль також не слід недооцінювати. Якщо промовець не дотримався регламенту, то він змушений перервати виступ на півслові, що надає його мові в цілому незавершеності, недомовленості. З іншого боку, надмірний висновок може сприйматися як нова основна частина виступу. Висновок повинен бути природним і випливати зі змісту й мети виступу. При цьому можна використати наступні мовні прийоми: викласти основну ідею виступу у вигляді тез; зробити загальний висновок зі своїх висловлень; виразити своє особисте ставлення до змісту виступу; вказати на ще не вирішені проблеми; апелювати до слухачів (із застереженням, побажанням, закликом і т.д.); привести дотепне висловлення; пославшись на регламент, подякувати за увагу й надану можливість виступити.

Не обов’язково писати весь текст виступу. Рекомендується складати розгорнутий план–конспект промови, який складається з окремих речень і відображає сутнісні відношення між цими реченнями за допомогою буквено–цифрових позначень і системи відступів (тобто деякої схеми виступу).

Найвідповідальнішим етапом є безпосереднє проголошення промови перед аудиторією. Можливі різні способи виконання: читання з аркуша повністю записаного тексту, проголошення завченої напам’ять промови, проголошення з опорою на план–конспект і т.п. Найбільш оптимальним вважається так званий екстемпоральний метод, при якому промова виголошується за заученим планом–конспектом.

Тренування в проголошенні промови вголос необхідне при виборі промовцем будь–якого способу виконання. В процесі такого тренування необхідно остаточно залишити в пам’яті послідовність думок, знайти найбільш виразні словесні формулювання для найважливіших частин промови. Рекомендується максимально наближати тренування до умов реального виступу: постійно уявляти перед собою аудиторію, виголошувати промову цілком, не відкидаючи окремі її частини, говорити з повною напругою, незважаючи на штучність ситуації, і т.п. Особливо важливо під час тренування відпрацювати звучання голосу, звернути увагу на інтонацію й жести. При цьому необхідно знать основні принципи звукового оформлення промови, а також орфоепічні норми мови.

Звукове оформлення мови. Важливими поняттями, що відіграють особливу роль в усній комунікації, є голос, інтонація й дикція.

Голос – це індивідуальна характеристика людини, така ж унікальна, як і відбитки пальців. У фізичному змісті під голосом розуміється сукупність різноманітних за висотою, силою й тембром звуків, що виникають в результаті коливань голосових зв’язок.

Тембр голосу, або його окраска, – саме та характеристика, яку ми сприймаємо, коли говоримо, що в людини приємний, неприємний, скрипливий, верескливий або який–небудь інший голос.

Голос людини змінюється не тільки з віком, але й залежно від її фізичного й емоційного стану. Так, по голосі можна судити, весела людина чи смутна, хвора, втомлена чи здорова, сповнена сил. Тому промовець–початківець повинен приділяти значну увагу тому, як звучить його голос – лунко й чітко або глухо й невиразно.

Методика розвитку голосу вимагає цілеспрямованих і регулярних занять і практикується переважно в театральних навчальних закладах. Однак можливо й самостійно поліпшити якість свого голосу, скориставшись деякими навчальними посібниками (див. список рекомендованої літератури).

Дикція, або манера вимовляти слова, є придбаною властивістю людини. Якщо в дитинстві була засвоєна неправильна артикуляція звуків мови, то людина звичайно гаркавить, шепелявить і т.п. Такі дефекти дикції виправляються логопедами. Хоча більшість людей переважно правильно вимовляють звуки, їхня дикція все ж далека від досконалості. Часто мова буває малорозбірлива через мляву артикуляцію (начебто каша в роті), через проковтування окремих звуків і навіть складів.

Недоліками дикції є також екання (вставка паразитичного звуку “е”), гучні подихи (коли людина галасливо набирає повітря перед початком слова), чмокання губами, продовження ненаголошених голосних, назалізація кінцевих голосних у словах (тобто вимова їх у ніс).

Розвиток гарної дикції також вимагає регулярних і інтенсивних занять. Основними методами вдосконалювання дикції є вправи, які тренують і зміцнюють м’яза мовного апарату: вимова звуків і складів з різною інтенсивністю й у різних сполученнях, мова з шариками за щокою, скоромовки.

Інтонація – комплексна взаємодія висоти, інтенсивності й тривалості звуків. На рівні сприйняття зазвичай говорять про мелодику (головний компонент інтонації), гучність, темп мови. Крім того, до компонентів інтонації належать також логічний наголос і пауза (як результат розчленування висловлення на змістові частини).

Мелодика – зміна висоти тону голосу протягом висловлення – служить для вираження основних комунікативних значень. Одне й те ж речення, вимовлене з різною мелодикою, може виражати твердження, запитання, вигук, спонукання.

Гучність (інтенсивність висловлення), переважно виділяє найбільш важливі частини речення.

Темп мови (кількість звуків або слів, вимовлених у хвилину) також пов’язаний з виділенням найбільш значимих слів і сполучень: те, що мовець вважає важливим, він звичайно вимовляє повільніше.

Логічний наголос (що має ще назву акцентним або сутнісним виділенням) у реченні припадає звичайно на ті слова, які мовець хоче виділити, акцентувати, щоб звернути на них увага слухача. Речення набуває нові відтінки значення при переміщенні логічного наголосу з одного слова на інше (Ти розбив вазу? Ти розбив вазу? Ти розбив вазу?).

Пауза (перерва у звучанні) є важливим засобом змістового членування речення. Усім відома фраза “Стратити не можна помилувати”, що змінює свій зміст на протилежний залежно від того, де робиться пауза.

Раціональне використання перерахованих компонентів інтонації підвищує виразність усного мовлення.

Домагаючись виразності мови, необхідно насамперед попрацювати з готовим письмовим текстом. Інтонаційна розмітка здійснюється в такий спосіб:

1) у тексті відзначають місця, де варто зробити паузу, тобто розбивають текст на змістові частини;

2) відзначають найбільш важливі частини тексту й підкреслюють слова, на які падає логічний наголос;

3) у кожній виділеній змістовій частині речення відзначають рух мелодики (униз, вгору, рівно).

Потім текст читають уголос відповідно до його інтонаційної розмітки.

Орфоепічні норми мови. Орфоепічні норми – це правила вимови й наголоси. Правильна вимова слів є основним критерієм культури мови й показником рівня освіти людини. Кожному ріже слух, коли він чує “пОртфель” або “магAзин”, і відразу виникає відчуття, що говорить малограмотна людина. В українській мові існує досить багато випадків, коли навіть освічені люди роблять помилки у вимові й наголосі, оскільки у свій час не засвоїли правильний варіант. Це, природно, псує враження про людину, перешкоджає її позитивній самопрезентації. Тому необхідно систематично удосконалювати вимову й намагатися не допускати помилок у власній мові:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Спiлкування як взаємодiя	\|	Мовні тактики переконання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.