Тектонічна будова Північної Америки

Докембрійська платформа: 1 - виступи архейського і протерозойського фундаменту (Канадський щит); 2 - платформенні схили і плита, перекриті переважно палеозойськими відкладами; 3 - платформенні схили, перекриті палеозойськими, мезозойськими і кайнозойськими осадовими породами; 4 - синеклізи докембрійського фундаменту; 5 -антеклізи докембрійського фундаменту.

Палеозойські структури: 6 - області каледонської складчастості; 7 - внутрішня частина Аппалачського орогенічного поясу з проявом каледонської складчастості; 8 -крайова частина Аппалачського орогенічного поясу з проявом герцинської складчастості; 9 - області зануреного герцинського складчастого фундаменту; 10 - області з поверхневим заляганням герцинського складчастого фундаменту.

Мезозойсько-кайнозойські структури: 11 - крайові частини Кордільєрського орогенічного поясу з проявом ларамійської складчастості в крейдовому періоді; 12 - область докембрійського Колорадського масиву, включеного в зону ларамійської складчастості; 13 - внутрішні частини Кордільєрського орогенічного поясу з проявом невадійської складчастості в юрському періоді; 14 - інтрузії гранітоїдів; 15 - області кайнозойської складчастості; 16 - області кайнозойських вулканічних порід, що залягають на більш давніх складчастих структурах; 17 - крайові прогини.

В процесі розвитку рельєфу в межах Північної Америки сформувалися такі оротектон[чн! області: 1) рівнинна північна частина (Канадська рівнина); 2) Центральні рівнини; 3)Великі рівнини; 4) Берегові низовини; 5) Апалачі; 6) Кордільєри.

Рівнинна північна частина материка збігаєть ся з межами Канадського щита і тому тут безпосеред ньо на денну поверхню виходять кристалічні та метаморфізовані породи архею та протерозою. Лише на південь від Гудзонової затоки внаслі док прогину фундамента на кристалічних породах накопичилися морські осадо ві відклади кембрію та силуру. "У внутрішніх районах абсолютні висоти варіюють в межах 180 - 200 м, а на периферії (крім півночі) - 300-500 м (Лаврентійська височина).

Острівна частина цієї території характеризується значною розчленованістю. Підняття в неогені супроводжувалися інтенсивним вулканізмом і спричинили омолодження давніх гір. Зокрема, на сході Гренландії кристалічні породи перекриті товщею базальтів і висоти тут досягаюсь 3700 м. Всі відроджені гори виділяються обширним сучасним зледенінням та формами рельєфу, для яких характерна кріогенно-нівальна морфоскульптура.

Отже, майже вся територія Канадської рівнини є пенепленом, поверхня якого зазнала впливу льодовиків і має хвилястий характер. Тут скрізь можна спостерігати баранячі лоби, друмліни, валуни. Річкова мережа області утворилася відносно недавно, повсюди зустрічаються численні озера тектонічно-льодовикового походження.

На півдні і заході Канадський щит оконтурений смутою палеозойсько-мезозойських відкладів, які перекривають фундамент платформи, причому осадові товщі залягають на кристалічній основі моноклінально, з поступовим зниженням на південь, їх стійкість досить, різноманітна, що створює умови для розвитку куестових форм рельєфу. Так, на південь від Великих озер і між ними поверхня складена породами нижнього палеозою і тут куести найчіткіше виявлені в рельєфі. Вони утворилися в щільних силурійських вапняках і виникнення, наприклад, уступу Ніагарського водоспаду пов'язане саме з куестами. Як правило, куестові плато простягаються із заходу на схід і своїми крутими уступами обернені на північ.

На захід від Лаврентійської височини куести мають напрям переважно з півдня і південного сходу на захід і північний захід.

Крутими схилами вони обриваються в бік рівнини. Куести тут утворені не лише нижньопалеозойськими, але і мезозойськими породами. Подекуди куести перекриті мореною та воднольодовиковими відкладами. Особливо поширені кінцево-моренні гряди, які мають відносну висоту до 25 м.

На південь від Лаврентійської височини до берегів Мексиканської затоки простяглася обширна область рівнин і низовин, що лежать у межах плити.

Північні частини Центральних і Великих рівнин були зайняті материковим льодовиком. Рельєф тут має ще більш рівнинний характер, ніж у межах Канадського щита. В будові поверхні більшої частини рівнин та низовин беруть участь породи від кембрію до неогену, які залягають горизонтально і представлені вапняками, пісковиками, кварцитамиг-гяиниетими «ланцями та ін. Дуже поширені відклади карбону. Четвертинні відклади найтнповіші для району Великих рівнин та Примексиканської низовини. На схід, в районі Великих озер і Міссісіпі поверхня складена більш давніми породами. Товща осадових порід на півдні рівнин перевищує 6 тис. метрів. Виступи фундаменту (антеклізи) надають місцевості горбистого характеру. Часто вони дуже розчленовані річковою та яружною сіткою. Обширну синеклізу займає долина річки Міссісіпі.

Великі рівнини з абсолютними висотами до 2000 м є передгірськими плато Кордільєр. Поверхня рівнин досить різноманітна, її складають крейдові, палеогенові і неогенові пісковики, перекриті четвертинними лесовидними суглинками, а на півночі - мореною і продуктами руйнування Скелястих гір.

Великі рівнини на сході переходять у Центральні рівнини, висоти яких знижуються до 400 м. Центральні рівнини вираженим у рельєфі уступом на сході переходять в алювіальну низовину Міссісіпі, яка на півдні і південному сході зливається з Береговими низовинами; останні займають узбережжя Мексиканської затоки та Атлантичного океану.

На характер поверхні рівнин значний вплив мали і мають інтенсивні ерозійні процеси. Густа сітка річкових долин, які належать до системи Міссісіпі розчленувала поверхню рівнин. Значні простори вкриті пісками - воднольодовиковими відкладами четвертинного зледеніння, а також потужними товщами лесу талесовидних суглинків. Рельєф Берегових низовин пов'язаний з швидким підняттям території на місці колись затоплених морем герцинських структур, які зазнали компенсаційних опускань під час горотворчих процесів в Апалачах. Ще в четвертинний період це були частини моря або океану.

Поверхня їх майже ідеально рівна з абсолютними висотами до 100 м. Поблизу моря річки, які мають невироблені долини, течуть у своїх наносах, іноді навіть вище від заплави. Плоска поверхня низовини узбережжя заболочена. Подекуди поверхня складена вапняковими породами, в зв'язку з чим розвинуті карстоні процеси ( півострови Флоріда, Юкатан та ін.).

На сході материка майже паралельно бере гу Атлантичного океану підносяться середньо висотні Аппалачські го ри, які мають досить складну давню структуру. Мохокська тектоніч на улоговина ділить Аппалачі на Північні і Південні. Північні Ап палачі нижчі, складені метаморфічними і кри сталічними породами, мають геосинклінальні структури переважно калєдонського віку. В мезозої і кайнозої гори зазнали піднять, а четвертинне зледеніння надало їм куполоподібної форми. Тепер ця частина гір має характер пенепленізованих плоскогір'їв, заввишки до 600 м, над якими височать окремі брилові масиви та хребти, які розділені тектонічними улоговинами.

Південні Аппалачі значно більші та вищі за Північні, мають складнішу будову і належать до герцинської складчастості. Рельєф цієї частини Аппалачів також більш різноманітний. Західна частина - це складчасто-осадова зона з висотами ло 1000 м, центральна - складчасто-метаморфічна, а східна - кристалічна граніто-гнейсова зона заввишки до 400 м. Остання орографічне виражена у вигляді уступу в бік Приатлантичної низовини ( Підмонт ) і утворює «лінію водоспадів», через яку течуть численні річки до Атлантичного океану.

Вся західна частина Північної Америки входить до Кордільєрської гірської області. Вона починається далеко на півночі, на Алясці двома основними хребтами майже широтного простягання - хребтом Брукса на півночі заввишки до 1300м та Аляскинським хребтом на півдні, в якому знаходиться найвища вершина материка гора Мак-Кінлі (6193м). На північний схід від Аляскинського хребта знаходиться велике і досить розчленоване плоскогір я Юкон з висотами 600 - 800 м.

Далі Кордільєри круто повертають на південь і в межах Канади мають південно-східне простягання, зберігають значну висоту, але мають більше розчленування річковими долинами, а біля узбережжя - фіордами. Основні гірські пасма тут - Скелясті гори на сході і Берегові хребти на заході, які південніше переходять в Береговий хребет США з альпійським типом рельєфу, що обумовлений значною мірою давнім зледенінням. Ці хребти частково оконтурюють вулканічне плато Фрейзер, висота якого становить 800- 1200 м.

У межах США Кордільєри найширші (до 1600 км) і представлені обширними внутрішніми плато (Колумбійським, Великим Басейном та Колорадо), розчленованими глибокими долинами, які займають тектонічні улоговини, що лежать на південний схід від Берегового хребта (Каліфорнійська та ін.). Плато Колорадо розчленоване глибокими каньйонами і оконтурене вулканічними масивами.

На території Мексики Кордільєри знижуються і характеризуються меншою розчленованістю. Між Західною та Східною С'єрра-Мадре знаходиться обширне Мексиканське нагір'я, яке за характером рельєфу нагадує Великий Басейн. З півдня плоскогір я обмежене Поперечною Вулканічною С'єррою з вулканами значної висоти (Орісаба, 5700 м). З просуванням на південь гори розгалужуються на дві частини: одна повертає на схід і продовжується на островах Великих та Малих Антільських, а інша прямує до Панамського перешийку.

Основні риси рельєфу Кордільєр визначаються їх тектонікою і характеризуються брилевими та горстовими формами, численними інтрузіями (головним чином батолітами, лаколітами). Рідше зустрічаються складчасті структури. Вони характерні головним чином для вузької смуги узбережжя. Дрібніші риси рельєфу здебільшого пов'язані з ерозійними процесами: в північно-західній частині Кордільєр вони представлені льодовиковими формами, в південно-східній - водно-ерозійними, а у внутрішніх районах - еоловою морфоскульптурою.

Рельєф Північної Америки значною мірою обумовлює природні особливості материка. Так, меридіональний напрям Кордільєр, відсутність гірських системсубширотного простягання у межах платформи дають можливість холодному арктичному повітрю взимку далеко проникати на південь, а влітку теплому тропічному повітрю переноситися далеко на північ. Обширні рівнинні ділянки сприяють формуванню значних за розміром та розгалужених річкових систем. Ці особливості сприяли формуванню своєрідної природної зональності, зокрема субмеридіональному простяганню природних зон на сході помірного і субтропічного поясів материка . Особливості геологічної будови і рельєфу континенту обумовили різноманітність корисних копалин.

В Північній Америці зосереджені великі родовища горючих копалин. Майже всі поклади кам'яного вугілля зосереджені в США; найбільші з них на західних передгір'ях Аппалач. Крім того, у карбонових відкладах знайдено родовища вугілля на південь від Великих озер.

Значну промислову цінність має тріасове вугілля на південному заході Аппалач, а в районі Скелястих гір і Великого Басейну вугілля озерного походження в верхньокрейдових відкладах.

Родовища бурого вугілля пов'язані з палеогеновими відкладами. Вони розміщені між верхів'ям річки Міссурі вздовж східного схилу Скелястих гір аж до Північного Льодовитого океану.

Основні родовища нафти знаходяться в Аппалачському прогині, в девонських і карбонових відкладах. В південній частині платформи нафтові родовища пов'язані з палеозойськими відкладами (штати Техас, Оклахома та ін.). На узбережжі Мексиканської затоки та її шельфі поклади нафти пов'язані з пермськими соляними куполами (діапірова структура), а також з піщано-глинистими відкладами верхньої крейди і палеогену. Багате на нафту також тихоокеанське узбережжя та штат Аляска, де нафтові родовища залягають в міжгірських улоговинах альпійських структур та на континентальному шельфі. З кам'яновугільними та нафтовими родовищами пов'язані поклади природного газу.

З рудних копалин в Північній Америці поширені: залізна руда в районі Великих озер та на півострові Лабрадор, де вони пов'язані з протерозойськими сланцями, на півдні Апалач, на сході Куби; мідна та нікелева руда в межах Канадського щита та Скелястих гір, де біля міста Б'ютт знаходиться одне з найбільших у світі родовищ міді, а також на північному заході Мексики; нікелеві, цинкові і срібні руди залягають на півдні Канади і їх родовища пов'язані з ларамійськими інтрузіями та неогеновим вулканізмом; уранові руди поширені на півночі континенту в районі Великого Ведмежого та Великого Невільничого озер, а також в Скелястих горах.

Кордільєри багаті на золото, родовища якого приурочені до інтрузій, що мали місце під час невадійської складчастості (Аляска, Каліфорнія, Мексика).Зустрічається золото і в архейських гранітах південної частини Канадського щита.

Родовища солей, зокрема калійної, поширені по периферії платформи, а куполи пермського віку на Примексиканській низовині включають значні поклади кам'яної солі та сірки. Відомі великі родовища фосфоритів на півострові Флоріда. В той же час на материку мало родовищ марганцю, хрому, бокситів, вольфраму і олова

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ, РЕЛЬЄФ ТА КОРИСНІ КОПАЛИНИ	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.