Готичний період розвитку художньої культури

Подальший розвиток художньої культури пов’язаний з її готичним періодом (друга половина ХІІ-ХІV ст.). На цей час у Західній Європі зросла могутність великих монархій, зменшилися кількісно і обідніли багаті феодали, втратили свою колишню владу монастирі, розпочали збагачуватися та інтенсивно розвиватися міста. Без сумніву, цінність для духовного життя мало виникнення центрів науки – університетів, які стали осередками вільнодумства і сприяли розвитку світської художньої культури. Навіть храми у той час використовувалися для світських заходів – засідань парламентів, університетських лекцій тощо.

Тобто, готичний період середньовічної західноєвропейської художньої культури пов’язаний зі зміною соціальних умов, із початком видозмін уявлень стосовно світу, з першими спалахами, що призвели до руйнації цілісності середньовічного світогляду.

Готика виникла і розвилася на території французького королівського домену, в Іль-де-Франсі і прилеглих до нього областях Пікардії, Нормандії і Шампані.

Готика народилася в атмосфері злету духовних і творчих сил, що дозволило папському легатові й кардиналу XIII ст. Одо де Шатору назвати Париж «піччю, де випікається духовний хліб людства».

Грандіозні готичні собори різко відрізнялися від монастирських церков романського стилю. Вони були місткі, високі, ошатні, багато декоровані. Динамічність, легкість і мальовничість соборів визначає характер міського пейзажу. У задумі міського, а не монастирського собору проявилися нові ідеї католицької церкви, зросла самосвідомість городян, нові уявлення про світ.

Міські собори розраховані на велику кількість людей: у паризькому соборі вміщується 10 тисяч чоловік, а в одному з найбільших готичних соборів світу — Міланському— до 40 тисяч.

Динамічна спрямованість догори усіх форм храму відповідала ідеалістичним устремлінням душі до неба. Готичний собор порівняно з романським — це новий ступінь у розвитку базилікального типу будівлі, в якій усі елементи підпорядковані однаковій системі. Головна відмінність готичного собору—стійка каркасна система, в якій конструктивну роль виконують хрестово-реберні стрілчасті зводи. Арки стрілчастої форми багато в чому визначали внутрішній і зовнішній вигляд собору.

Класичне втілення готичний стиль одержав у Франції. Найбільша споруда—собор Паризької богоматері (закладений 1163 р., добудовувався у середині ХІІІ ст.). Реймський собор — місце коронування французьких королів — один із найбільш цільних добутків готики, чудовий приклад синтезу архітектури й скульптури.

Новий архітектурний стиль швидко поширився і на землях Німеччини, але тут готика набуває дещо відмінного від французької вигляду. Характерною рисою німецької готики є використання деяких принципів романської архітектури: простий план, помірна кількість прикрас на зовнішніх стінах, гладкі двосхилі дахи. Собор у Кельні (ХІІІ-ХІХ ст.) — характерна для німецької готики споруда. Значний внесок у готичну архітектуру зробили також Італія, Англія, Чехія, Австрія.

Готичний собор був справжнім утіленням поетичної мрії про Божий град, символом небесного Єрусалима на землі. Його струнка архітектурна краса, таємниче мерехтіння вітражів, розкішне скульптурне оздоблення й коштовність інтер’єру були спрямовані до однієї мети — поетизації літургії. Зовнішня пишність повинна була йти рука об руку з внутрішньою чистотою, і тому всі види мистецтва — і сяючі в грандіозних вікнах кольорові вітражі, і розставлена по порталах скульптура, і численні рельєфи — були покликані направляти людину до внутрішньої чистоти помислів, виховувати її і керувати її духовним світом.

Живопис тієї пори представлений майже винятково мініатюрами в рукописах. Фігури подовжених пропорцій поміщені на золотому чи килимовому тлі; композиція сцен іноді дуже складна, але у вигляді людей і в їх рухах ще панує умовність.

Як і раніше світосприймання людини визначалося релігією, але у величні духовні поривання все помітніше проникають земні людські почуття, індивідуальні прояви, краса реального світу. Тобто художня творчість ставала різноманітнішою, у ній зливалися взаємовиключаючі основи: містика й раціоналізм, мрійливість, глибока спостережливість. Уперше народжується бажання виразити здібності, духовні сили земної, реальної людини.

Біблійні образи почали позбавлятись суворості, просякалися пом’якшенням, людяністю, душевною близькістю, набували яскравих індивідуальних рис, забарвлювалися певним емоційним станом.

Вітражний розпис пережив у часи готики особливий підйом. Денне світло приникаючи крізь кольорові вітражі, набуває нематеріального світіння, створює атмосферу перетвореного, неземного буття, забарвлює світ променистою, сокровенною зосередженістю. Вітражі присвячувалися, головним чином, апокрифічним сказанням, історичним подіям. Кращим зразком готичних вітражів вважаються вітражі Шартрського, Реймського соборів, соборів Парижу, Англії.

Мистецтво пізнього середньовіччя поступово входило в таку смугу свого розвитку, коли утилітарність, функціональність починає поступатися першістю власне художності. Але в основному своєму складі мистецтво тих часів ще нерозривно пов’язано з життям. Завдання мистецтва — наповняти красотою форми, в яких це життя відбувається. Люди шукають не мистецтва як такого, а прекрасного в житті. Різні види мистецтва по-різному відкликалися на потребу відновлення. Найбільш радикальні форми демонструє образотворче мистецтво.

Жанр портретастав одним із перших світських жанрів в образотворчому мистецтві епохи пізньої готики. Саме в цю епоху народжується інтерес до людської індивідуальності, бажання передати в живописному чи скульптурному образі портретну подібність. Хроніки XІУ-XV ст. повідомляють про цілі портретні галереї, що прикрашали феодальні замки. Першим пам’ятником портретного живопису Франції, що зберігся до наших часів, став портрет Іоана Доброго(бл. 1360 р.).

У XІУ-XУ ст. швидко зростаючи культурні потреби європейського суспільства викликали до життя значну розмаїтість типів рукописних книг. У ту пору для найбільш заможних представників феодального суспільства почали виготовляти надзвичайно розкішні книги, що коштували величезних грошей. Цілі бібліотеки королів, пап, герцогів складалися тоді з кодексів, на сторінках яких виблискували золотом і всіма фарбами мініатюри кращих художників того часу.

Особливо інтенсивно розвивалася світська основа готичного західноєвропейського середньовіччя у книжковій мініатюрі. На той час ілюструвалися практично всі рукописи, від наукових трактатів – до пісень про кохання та хронік. Водночас вони мали масу мініатюр безпосередньо не пов’язаних із ним і здобувши назву дролери – забави. Календарі, супроводжувані зображенням праці, розваг у різні періоди року, знаками зодіака, також можна вважати явищем світської мініатюри.

Стимулом подальшого розвитку середньовічної музичної культури готичного періоду був перехід від унісону до багатоголосся. Це дало можливість значно розширити можливість музичної виразності. Могутні хорові гімни як ніколи виражали почуття середньовічних людей.

Серед літературних творів готичного етапу популярністю виділяються фабліо – короткі віршовані комічні або сатиричні повісті, особливо поширені у Франції. У них грубий гумор, моральні повчання, комічні персонажі із числа простих земних людей цілковито відповідали народженому в художньому житті інтересу до реального життєвого стану.

Зміцніння і розвиток міст зумовило організацію в них будівельних артілей – вільних каменярів або масонів. Вони здійснювали будівництво бірж, монументальних ратуш, критих ринків, житлових будинків, лікарень тощо. Усі ці споруди прагнули вишини, будувалися багатоповерховими, мали двоскатні гострокінцеві дахи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Дороманський та романський етапи розвитку художньої культури	\|	Підсумок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.