• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 12. Методи регулювання і ресурсне забезпечення ринку праці

Мета – формування знань щодо об'єкту, концепцій та сучасних напрямів розвитку логістики як навчальної дисципліни та галузі практики

План

1. Сучасні теорії впливу на РП.

2. Державний фонд сприяння зайнятості населення

3. Джерела фінансування державного регулювання зайнятості

1. Сучасні теорії впливу на РП.

У процесах, що відбуваються на практиці, методи впливу на зайнятість органічно пов’язані між собою та з організацією реалізації конкретних заходів. Їх поділ на економічні, правові та організаційні є певною мірою умовним. Він служить, головним чином, для орієнтації кожного з виконавців (трьох гілок влади) щодо розробки конкретних заходів, їх виконання і контролю.

Розглянемо це на прикладах з державної практики регулювання зайнятості. Візьмемо економічно заохочувальний захід, такий як субсидії зайнятості й субсидії найму, що за своїм змістом стимулюють наймача економічно до збільшення числа зайнятих. Він буде можливим та ефективним лише за наявності необхідних для цього правових актів, які визначали б дозвіл, обов’язки і відповідальність того, хто дає субсидії, і того, хто їх приймає. Його реалізація відбувається через аналіз економічних можливостей, організацію підготовки та прийняття відповідних адміністративних рішень, а також через здійснення організації контролю за використанням виділених державою коштів.

У даному випадку триєдиними факторами виступають: економічна стимуляція зайнятості, правова можливість її здійснення, адміністративно-організаційні заходи реалізації з кінцевим результатом дії економічного «двигуна». Аналогічну схему можна навести і стосовно надання дотацій підприємцям для створення додаткових робочих місць, що здійснюється відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», де пріоритетною також є економічна заінтерисованість роботодавця.

Інший приклад. На перший погляд, пропозиції, які можуть вносити органи державної служби зайнятості до місцевих державних адміністрацій щодо призупинення на термін до шести місяців вивільнення працівників з підприємства (п. 2, ст. 19 Закону України «Про зайнятість населення»), у разі ускладнення їх подальшого працевлаштування, є за змістом адміністративним методом регулювання зайнятості. Але, керуючись вказаною статтею, для його реалізації знов-таки необхідно: здійснити аналіз фактичного стану справ на підприємстві; затримати вивільнення працівників, посилаючись на право, надане законом; економічно розрахувати відшкодування підприємству збитків, підготувати адміністративне рішення місцевого органу влади; розробити необхідні заходи щодо подальшої роботи з тією групою працівників, котрі все ж можуть бути вивільнені після закінчення встановленого терміну, організувати контроль за виконанням прийнятих рішень. Тут знов-таки існує триєдність: адміністративно-організаційних дій, економічних важелів та правового поля.

Створення територій пріоритетного розвитку, здавалося б, є заходом суто організаційним. Але для його реалізації необхідні відповідні законодавчі підстави й економічне обґрунтування такої пропозиції. Первісними у даному разі є організаційні дії по створенню території пріоритетного розвитку, внаслідок чого досягається поставлена мета.

Триєдність дії економічних, правових і адміністративно-організаційних методів наочно ілюструє схема (рис. 1). Розроблені заходи і програми мають конкретних виконавців, терміни виконання, певну систему контролю, чітко зумовлені фінансове і матеріально-технічне забезпечення та взаємодію різних органів.

Слід звернути увагу на те, що основу всіх методів становлять: інформація, аналіз, прогноз та висновки і лише на підставі цього в будь-якому випадку — прийняття адміністративного рішення щодо коригування діючих поточних заходів і програм, а також внесення коригувань або розробки законів, постанов Кабінету міністрів України, наказів Мінпраці, Мінекономіки, Мінюсту України тощо.
Наведена схема принципово зберігається на будь-яких рівнях управління (Україна, АР Крим, область, місто, район) з розробкою відповідних загальонаціональних або регіональних заходів і нормативних актів, а також за пропозицією регіонів можуть бути прийняті закони України і постанови Кабінету міністрів України.Таким чином, ефективність результатів впровадження економічних, правових і адміністративно-організаційних методів полягає в їх єдності, комплексності й системності розробки та реалізації, тобто тоді, коли вони здійснюються в межах правового поля й економічних (фінансових) можливостей та в тісній взаємодії виконавців.

2. Державний фонд сприяння зайнятості населення

Державний фонд сприяння зайнятостi населення утворюється для фiнансування передбачених програмами зайнятостi населення заходiв щодо:

- професiйної орiєнтацiї населення, професiйного навчання вивiльнюваних працiвникiв i безробiтних, сприяння в їх працевлаштуваннi, виплати допомоги по безробiттю, матерiальної допомоги по безробiттю; (абзац 2 пункту 1 статтi 22 змiнено згiдно iз Законом N 665/97-ВР вiд 21.11.97 р.) надання безпроцентної позики безробiтним для зайняття пiдприємницькою дiяльнiстю;

- створення i розвитку навчально-матерiальної бази, iнформацiйно-обчислювальних центрiв, центрiв профорiєнтацiї, пiдготовки i навчання працiвникiв, службових примiщень i власних пiдприємств служби зайнятостi;

- органiзацiї додаткових робочих мiсць в галузях народного господарства;

- утримання працiвникiв служби та iнших витрат, пов'язаних iз соцiальним захистом права громадян держави на працю;

- вiдшкодування Пенсiйному фонду України витрат, пов'язаних iз достроковим виходом працiвникiв на пенсiю.

Державний фонд сприяння зайнятостi населення є загальнодержавним позабюджетним цiльовим фондом, самостiйною фiнансовою системою i утворюється на державному та мiсцевому рiвнях за рахунок: ння" (пункт 1 статтi 22 доповнено абзацом 7 згiдно iз Законом N 665/97-ВР вiд 21.11.97 р.) 2. Державний фонд сприяння зайнятостi населення є самостiйною фiнансовою системою i утворюється на державному та мiсцевому рiвнях за рахунок:

- асигнувань державного i мiсцевих бюджетiв, розмiр яких встановлюється Верховною Радою України; внесення змiн до Закону України "Про зайнятiсть населення" (абзац 1 пункту 2 статтi 22 змiнено згiдно iз Законом N 665/97-ВР вiд 21.11.97 р.) асигнувань у розмiрi не менше трьох процентiв вiд обсягiв державного i мiсцевих бюджетiв;

- зборiв на обов'язкове соцiальне страхування на випадок безробiття;

- коштiв служби зайнятостi, отриманих вiд надання платних послуг пiдприємствам та органiзацiям, i частини прибутку пiдприємств, установ та органiзацiй, що створюються державною службою зайнятостi. о внесення змiн до Закону України "Про зайнятiсть населення" N 665/97-ВР вiд 21.11.97 р.) (абзац 3 пункту 2 статтi 22 змiнено згiдно iз Законами: N 47/96-ВР вiд 14.02.96 р., коштiв служби зайнятостi за надання платних послуг пiдприємствам та органiзацiям. N 47/96-ВР вiд 14.02.96 р.) (пункт 2 статтi 22 змiнено згiдно iз Законами: N 2787-XII вiд 17.11.92 р., 3. Розпорядником коштiв державного фонду сприяння зайнятостi є державна служба зайнятостi. (пункт 3 статтi 22 доповнено частиною 2 згiдно iз Законом N 665/97-ВР вiд 21.11.97 р.)

Розподiл коштiв державного фонду сприяння зайнятостi населення на поточний рiк i звiт про використання їх за минулий рiк затверджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України разом з державною програмою зайнятостi населення. 4. Положення про державний фонд сприяння зайнятостi населен- ня затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України.

3. Джерела фінансування державного регулювання зайнятості

Держава реалізує свою політику в галузі зайнятості через Міністерство праці і соціальної політики України і підпорядковану йому систему державної служби зайнятості. Однак, як випливає з вищевикладеного, зайнятість населення є проблемою багатогранною, комплексною і осторонь від неї не можуть існувати інші структури державного управління. Всі вони тією чи іншою мірою задіяні у виконанні Державної програми зайнятості населення і регіональних програм, які є механізмом реалізації державної політики зайнятості.

Слід підкреслити, що за ініціативою Голови Держкомпраці України М. О. Пантелєєва і В. В. Онікієнка за участю працівників Держплану і Держкомстату України та інститутів з 1978 р. розроблялася так звана програма «Праця», яка була діючим інструментом управління трудовими ресурсами в республіці й реалізації державної політики в галузі праці та зайнятості. Хоч спрямованість згаданих програм принципово відрізнялася від програм зайнятості населення, але значною мірою набутий досвід дав змогу швидше засвоїти розробку програм зайнятості. Програма «Праця» затверджувалася Радою Міністрів УРСР.

З 1991 р. відповідно до ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення» з метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом міністрів України і виконавчими органами відповідних рад мають розроблятися річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення.

Дані програми спрямовані на:

- сприяння розвитку та структурну перебудову економіки, створення умов для направлення працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

- запобігання розвитку безробіття та його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць переважно з гнучкими формами зайнятості;

- поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

- захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття й забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;

- формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

- заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

Отже, зміст державної і територіальних програм зайнятості відображає весь спектр активних і пасивних заходів держави на ринку праці.

Розробка програм зайнятості в Україні відповідає рекомендаціям МОП, зокрема щодо питань державної політики зайнятості. Найближче до нашого розуміння державної програми зайнятості стоїть Рекомендація МОП № 122 від 1964 р., яка рекомендує державам розробляти та фінансувати програми з надання допомоги трудящим у справі пошуку нової роботи та у пристосуванні до неї. Такі програми мають включати й організацію діяльності ефективних служб з працевлаштування, забезпечення або сприяння можливостям для навчання та перенавчання, заходи щодо координації житлової політики з політикою зайнятості.

Розробка першої державної програми зайнятості населення (ДПЗН) проводилась у 1991 р. на 1992 р. Поступово вдосконалюючись, вона розроблялась і на наступні роки до 1996 р., але на 1995 і 1996 рр. проекти ДПЗН не були схвалені Кабінетом міністрів України з різних причин. У 1996 р. прийнята середньострокова ДПЗН на 1997—2000 р. Але досвід роботи за цією програмою свідчить про передчасність розробки середньострокових програм на той час. Їх реалізація через нестабільну соціально-економічну ситуацію перехідного періоду не могла бути достатньо повною.

У даному випадку не було враховано базовий принцип перехідного періоду — нестабільність і певною мірою непередбаченість розвитку ситуації, а тим більш, окремих процесів у більшості напрямів життєдіяльності суспільства, невизначеність з багатьох проблем. Тому найбільш реальними і дієвими є щорічні ДПЗН. Ці програми, з коригуванням протягом року відповідно до фактичного розвитку процесів, більше задовольняли потреби виконання функцій державного регулювання зайнятості населення.

Заходи ДПЗН, як активні, так і пасивні, здійснювались за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. Але з 1 січня 2001 р. фонд припинив своє існування. Натомість вступив у дію Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Крім того, ДПЗН і регіональні програми фінансуються за рахунок коштів підприємств для створення нових робочих місць, бюджетних коштів для проведення наукових досліджень з проблем зайнятості, а також за рахунок технічної допомоги Ради Європи (програма «ТACIS») для створення ефективної системи управління зайнятістю з урахуванням напрямів і обсягів витрат, передбачених територіальними програмами.

Враховуючи накреслену стабілізацію економіки і перші ознаки її зростання та зробивши висновки з недоліків виконання ДПЗН на 1997—2000 рр., можна на 2001—2004 рр. знов розробити і затвердити середньострокову Державну програму зайнятості населення, що і було здійснено 7 березня 2002 р. Програма спрямована на виконання завдань, визначених Законом України «Про зайнятість населення». Як і попередні, вона є механізмом реалізації державної стратегії зайнятості.

У самій Програмі визначається її мета:

- забезпечення проведення державної політики зайнятості населення;

- запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки;

- створення додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;

- соціальний захист безробітних шляхом реалізації законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та «Про зайнятість населення».

Основними завданнями Програми є:

- оцінка стану національного ринку праці та прогнозних параметрів трудового потенціалу, обсягів зайнятості, створення робочих місць та рівня безробіття;

- изначення основних напрямів державної політики зайнятості населення та її реалізація;

- координація зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних з розробленням та виконанням заходів регулювання ринку праці;

- здійснення моніторингу та інформаційного забезпечення Кабінету міністрів України з питань реалізації завдань і заходів Програми.

Як бачимо, мета і завдання Програми чітко визначають системність і комплексність проблеми державного регулювання зайнятості населення. Вона складається із семи розділів і п’яти додатків, в яких міститься різнопланова інформація стосовно прогнозних параметрів ринку праці; організації нових робочих місць; створення додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; стимулювання мотивації до праці тощо.

Визначені напрями реалізації політики зайнятості мають бути забезпечені як на державному, так і на регіональному рівні шляхом скоординованої співпраці місцевих органів виконавчої влади підприємств, організацій та установ, профспілкових об’єднань, служби зайнятості.

Відповідальність за реалізацію Державної програми зайнятості населення покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Севастопольську міські державні адміністрації, службу зайнятості, які визначені виконавцями її кожного заходу. Організаційне й науково-методичне супроводження та контроль за реалізацією заходів Програми як на національному, так і на територіальному рівні здійснюється Мінпраці України, органами системи ДСЗ.

ДПЗН включає також заходи стосовно територій пріоритетного розвитку. Територією пріоритетного розвитку визначається частина території Республіки Крим або області України, в межах якої діють пільги, що створюють сприятливі умови для підприємницької діяльності, за винятком тієї, яка заборонена законами України, з метою розширення сфери прикладання праці та підвищення попиту на надлишкову робочу силу.

Статус території пріоритетного розвитку набувають трудонадлишкові території, де питома вага незайнятого трудовою діяльністю населення в три і більше разів перевищує аналогічні показники даного регіону. Це можуть бути сільські й гірські райони, селища і населені пункти, що мають обмежену транспортну доступність і недостатньо розвинуті сфери прикладання праці.

Території пріоритетного розвитку визначаються під час розробки державної та територіальних програм зайнятості.

Розробка Державної програми зайнятості населення починається за півроку до вступу її в дію. Проект Програми на підставі аналізу стану виконання попередньої програми, статистичних даних, даних вибіркових обстежень, окремих перевірок та з урахуванням напрямів державної політики зайнятості розробляється Державним центром зайнятості за участю наукових установ і відповідних управлінь Мінпраці та розглядається на нараді в Координаційному комітеті сприяння зайнятості населення.

Координаційний комітет сприяння зайнятості населення був утворений у березні 1992 р. на підставі спільного рішення Ради Федерації незалежних профспілок України, Координаційної ради солідарних профспілок України та інших профспілкових об’єднань, Українського союзу промисловців і підприємців, Спілки орендарів та підприємців України, Спілки кооператорів і підприємців України, Української ліги підприємств з іноземним капіталом, спілки малих підприємств України, а також Мінпраці, Мінекономіки та Мінфіну України. Ці органи представляють інтереси як виразників, так і виконавців соціально-трудових інтересів. Крім попереднього вивчення ДПЗН, Координаційний комітет розглядає і приймає рішення з питань розробки й удосконалення правової та нормативної основи ринку праці, координації зусиль виразників і виконавців соціально-трудових інтересів щодо пошуку шляхів ефективного використання трудових ресурсів, запобігання безробіттю, забезпечення соціального захисту найманих працівників, міжнародного співробітництва тощо.

Погоджена на Координаційній раді Програма надходить на Колегію Мінпраці для розгляду і після доопрацювання подається Кабінету міністрів України на схвалення. До прийняття останньої Програми схвалення Кабінетом міністрів України було останньою інстанцією, після чого вона набирала чинності. Однак статус ДПЗН на 2001—2004 рр., враховуючи особливу соціально-економічну значимість зайнятості, суттєво підвищено — вона затверджена Законом на Верховній Раді України, який підписано Президентом України.

Роль підприємств (через спілки) і профспілок не обмежується участю в розробці ДПЗН.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» (ст. 20) підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, їх службові особи зобов’язані сприяти проведенню державної політики зайнятості. Підприємствам, які активно сприяють розв’язанню проблем зайнятості в регіоні шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, котрі потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, надаються пільги щодо сплати податків до бюджету.

Що стосується профспілок, то вони згідно до ст. 21 Закону України «Про зайнятість населення» беруть участь у розробці державної політики зайнятості відповідних законодавчих актів України і рішень виконавчих органів відповідних рад. Професійні спілки і власники підприємств проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення.

Моніторинг Державної програми зайнятості населення здійснюється систематично органами державної служби зайнятості й Міністерством праці та соціальної політики України. Щоквартально наростаючим підсумком до Кабінету міністрів України подаються звіти стосовно стану виконання Програми та пропозиції щодо здійснення коригуючих заходів.

Питання для самоконтролю:

1. Триєдність економічних, правових і організаційних методів регулювання ринку праці.

2. Застосування сучасних теорій впливу і регулювання ринку праці.

3. Вплив на зайнятість виробництва суспільних благ, а також трансфертів, субсидій і податків.

4. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття). Джерела його утворення і напрями витрат, підпорядкування, переваги і недоліки. Управління Фондом.

5. Джерела створення Фонду і напрями витрат. Переваги Фонду порівняно з Державним фондом сприяння зайнятості населення (ДФСЗН).

6. Додаткові джерела фінансування державного регулювання зайнятості, фінансування створення додаткових робочих місць, громадських робіт, професійної підготовки кадрів на підприємствах.

Читайте також:

1. I етап. Аналіз впливу типів ринку на цінову політику.
2. I. Введення в розробку програмного забезпечення
3. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
4. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
5. II.1 Програмне забезпечення
6. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
7. III. Етапи розробки програмного забезпечення
8. Авалювання векселів. Видача гарантій на забезпечення оплати векселів
9. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
10. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
11. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
12. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами

Переглядів: 908