МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
ПАСПОРТ МІСЦЬ ВИДАЛЕННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ВІДХОДІВТОВ "ЕКО-ЕКСПРЕС" надає послуги по розробці паспорту місць видалення відходів. Перелік первинних документів необхідних для початкового етапу розробки МВВ: 1. Технологічний регламент підприємства 2. Карта-схема місць розміщення відходів Якщо на території підприємства відходи зберігаються більше 2-х років то відповідно Постанови КМУ від 3 серпня 1998 року №1216 «Про затвердження Порядку ведення реєстру місць видалення відходів» необхідно розробляти паспорта місць видалення відходів (МВВ), згідно Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 14.01.1999р. № 12 « Про затвердження Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів». Місця видалення відходів (МВВ) – спеціально відведені місця чи об’єкти (полігони, комплекси, котловани, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких для видалення відходів отримано дозвіл від спеціально уповноважених органів у сфері поводження з відходами. Власник МВВ – будь-яка юридична або фізична особа, що здійснює видалення відходів на законних підставах, у тому числі виробник відходів. На кожне МВВ складається спеціальний паспорт, у якому зазначається найменування і код відходів, їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації. Щорічно паспорти МВВ підлягають перегляду за результатами спостережень, контрольних замірів, додаткових робіт тощо і погоджуються органами Мінекобезпеки на місцях. Крім того необхідно передавати відходи лише тим підприємствам, установам та організаціям, які забезпечують утилізацію чи видалення цих відходів екологічно безпечним способом, та мають відповідну ліцензію.
У рамках національних програм та міжнародних проектів вивчалися та досліджуються сьогодні всі елементи техногенно-геологічної системи ізоляції РАВ у соляних відкладах. Довготривалі експерименти (наприклад, щодо впливу радіаційного та теплового випромінювання на кам’яну сіль, фізико-механічних властивостей подрібненої кам’яної солі та інших матеріалів-заповнювачів тощо) інтенсивно проводяться у Німеччині та США. Такі країни, як Голландія, Франція та Іспанія, також беруть участь у деяких з цих проектів або на двосторонній основі, або через міжнародні організації. У такий спосіб, скажімо, виконувалися відомі експерименти у шахті Ассе (Німеччина) з джерелами радіоактивного випромінювання та/або імітаторами й нагрівачами, серія проектів PAGIS, PACOMA, EVEREST, CROP та ін. У світі тепер існує лише одне ліцензоване сховище геологічного типу для довгоіснуючих трансуранових відходів*, яке ще у квітні 1999 р. прийняло на зберігання першу промислову партію відходів – це об’єкт WIPP (Waste Isolation Pilot Plant) у США, що був споруджений з нульового циклу як сховище відходів військового походження**. WIPP знаходиться на південному сході штату Нью,Мексіко у 42 км на схід від м. Карлсбад у північній частині Делаверського басейну. Об’єкт WIPP розташований у відкладах кам’яної солі формації Саладо, яка має потужність до 700 м, залягання пластове трансгресивне, падіння на північний схід до 100 (рис. 2). Формацію складено на 85,90% галітом з незначними домішками ангідриту-полігаліту та глинистих мінералів, що утворюють малопотужні прошарки та домішки. Робочий простір сховища – вісім тунелів, кожний з сімома камерами для відходів – на глибині 600 м. Повна проектна потужність сховища передбачає ізоляцію 175 тис. м3 відходів. У Німеччині досліджується можливість спорудження сховища для переробленого відпрацьованого ядерного палива та тепловипромінюючих високоактивних відходів у солянокупольній структурі Горлебен, що на сході Нижньої Саксонії неподалік від м. Люнебург у долині р. Ельба. Сучасна форма соляного купола сформувалася у пізній крейді, ядро структури складено сіллю цехштейну (рис. 3). Сховище планується на глибині 840 м. Структура вивчається з 1976 р. Майже десять років (з вересня 1986 до січня 1996 р.) споруджувалися і досліджувалися два шахтні стовбури; виконувалися роботи зі створення центрального тунелю. Головне при веденні гірничих робіт – максимально зберігати природну суцільність геологічного середовища. Сховище розраховано на максимальне радіаційне навантаження до 1021 Bq. Після зміни енергетичної політики у Німеччині з 1998 р. роботи на об’єкті було відкладено на 10 років. Сховище радіоактивних (низько- та середньоактивних короткоживучих) відходів Морслебен знаходиться у Алертальскій солянокупольній структурі однойменної складчастої зони, що розташована у Саксонії,Ангальт на південний схід від м. Вольфсбург. Історія гірничих виробок цієї структури розпочалася з видобування кам’яної та калійної солі. У роки Другої світової війни у підземних виробках було розміщене літакобудівне підприємство, яке змінили у післявоєнні роки лікарня, а потім птахофабрика. З 1972 р. шахта Барнслебен мала ліцензію на зберігання токсичних відходів (ТВ), низько- та середньоактивних РАВ. Після об’єднання Німеччини сховище отримало ліцензію на зберігання РАВ. До середини 1996 р. всі токсичні відходи, що зберігались у діжках, було перевезено до інших сховищ токсичних відходів. Відповідно до законодавчих норм Німеччини, ТВ та РАВ мають зберігатися окремо. Геологічна будова структури не є унікальною. Ядро, що складене сіллю цехштейну, оточується головним чином нижньотріасовими, а перекривається нижньоюрськими та четвертинними відкладами (рис. 3-а). Підстеляючі породи залягають на глибині 733 м. Старі гірничі виробки розташовані на чотирьох рівнях у діапазоні глибин 386,506 м нижче земної поверхні. Сховище міститься у найнижчому рівні на глибині 506 м від поверхні. Відстань між першим рівнем виробок і поверхнею солі сягає 90 м, хоч окремі виробки знаходяться на відстані до 30 м. Це призвело у кількох місцях до порушення суцільності соляного дзеркала та локальних проявів карсту.
Шехунова С.Б. Питання технологічності при використан-ні соляних формацій для ізоляції шкідливих відходів // Пошук. та екол. геохімія. – 2001. – № 1. – С. 1,9.
Соляна шахта Ассе, що використовувалась як сховище РАВ у ФРН, розташована у Нижній Саксонії неподалік від м. Вольфенбютель. Вона знаходиться в однойменній антикліналі, ядро якої складено цехштейновими відкладами (штасфуртські та ляйнські верстви) (рис. 3-б). Підстеляючі недеформовані відклади цехштейну та пісковики нижньої пермі залягають на глибині 2200 м від земної поверхні. Перекриваючі верстви складено породами нижнього, середнього та верхнього тріасу, подекуди перекритими четвертинними утвореннями. Історія гірничих виробок на солянокупольній структурі Ассе розпочалася на початку нинішнього століття з видобування калійних солей. Після затоплення першої шахти у 1906 р. було побудовано другу, в якій видобували калійну та кам’яну сіль. З економічних причин у 1964 р. видобування солі було припинено, і з 1965 р. шахта стала полігоном з вивчення безпеки ізоляції РАВ. З 1967 р. низько-та середньоактивні відходи розміщувалися у шахті для експериментального зберігання. Для цього було пройдено нові гірничі виробки головним чином нижче рівня 750 м. Для зберігання та розміщення РАВ у соляних виробках застосовуються такі прийоми та технології (рис. 4): 1) бочки з низькоактивними твердими відходами у вертикальному положенні штабелюються у три яруси, вільний простір між ними заповнюють відходи теплоелектростанцій пневматичним способом, перегородки між камерами споруджуються з блоків кам’яної солі; 2) бочки з низькоактивними твердими відходами у горизонтальному положенні складаються у три, чотири рівні та засипаються подрібненою кам’яною сіллю; 3) контейнери з середньоактивними твердими відходами із застосуванням дистанційно керованих механізмів спускаються через стелину у ємність та пересипаються кам’яною сіллю; 4) контейнери з середньоактивними твердими відходами за допомогою спускового механізму розміщуються у свердловині великого діаметра, пробуреній униз із підошви гірничої виробки; простір між контейнерами заповнює подрібнена сіль; 5) відходи у рідкому стані або у вигляді пульпи подаються через верхню частину ємності та змішуються з речовиною, що застигає та утворює моноліт. Час активного «приборкання» атомної енергії надав досвіду та знань про властивості соленосних формацій в екстремальних умовах. Своєрідним прикладом створення підземних ємностей у соленосних формаціях, що розширили знання про їхні властивості, було проведення в них підземних ядерних випробувань у США та колишньому СРСР Два пристрої потужністю по п’ять кілотонн було випробувано у США в пластових соляних утвореннях (Карлсбад, Нью-Мексико) у 1961 р. та у солянокупольній структурі Тетум (Хатсбург, Міссісіпі) у 1964 р. під час реалізації програм «Plowshare» та «Project Dribble». Крім того, у ємностях, сформованих у результаті підземного ядерного вибуху, було проведено ще три вибухи природного газу. Моніторинг експериментальних ділянок показав: будь-якого виходу радіоактивного забруднення за межі ємностей не спостерігається. Це свідчить про стійкість соленосної формації до миттєвих навантажень, а також про здатність вміщуючих (перекриваючих) відкладів зберігати суцільність [9, 18 та ін.]. Серію досліджень з використанням атомних вибухів у соленосних формаціях було виконано й у колишньому СРСР. Читайте також:
|
||||||||
|