ПАСПОРТ МІСЦЬ ВИДАЛЕННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ВІДХОДІВ

ТОВ "ЕКО-ЕКСПРЕС" надає послуги по розробці паспорту місць видалення відходів.

Перелік первинних документів необхідних для початкового етапу розробки МВВ:

1. Технологічний регламент підприємства

2. Карта-схема місць розміщення відходів

Якщо на території підприємства відходи зберігаються більше 2-х років то відповідно Постанови КМУ від 3 серпня 1998 року №1216 «Про затвердження Порядку ведення реєстру місць видалення відходів» необхідно розробляти паспорта місць видалення відходів (МВВ), згідно Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 14.01.1999р. № 12 « Про затвердження Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів».

Місця видалення відходів (МВВ) – спеціально відведені місця чи об’єкти (полігони, комплекси, котловани, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких для видалення відходів отримано дозвіл від спеціально уповноважених органів у сфері поводження з відходами.

Власник МВВ – будь-яка юридична або фізична особа, що здійснює видалення відходів на законних підставах, у тому числі виробник відходів.

На кожне МВВ складається спеціальний паспорт, у якому зазначається найменування і код відходів, їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації.

Щорічно паспорти МВВ підлягають перегляду за результатами спостережень, контрольних замірів, додаткових робіт тощо і погоджуються органами Мінекобезпеки на місцях. Крім того необхідно передавати відходи лише тим підприємствам, установам та організаціям, які забезпечують утилізацію чи видалення цих відходів екологічно безпечним способом, та мають відповідну ліцензію.

У рамках національних програм та міжнародних проектів вивчалися та досліджуються сьогодні всі елементи техногенно-геологічної системи ізоляції РАВ у соляних відкладах. Довготривалі експерименти (наприклад, щодо впливу радіаційного та теплового випромінювання на кам’яну сіль, фізико-механічних властивостей подрібненої кам’яної солі та інших матеріалів-заповнювачів тощо) інтенсивно проводяться у Німеччині та США. Такі країни, як Голландія, Франція та Іспанія, також беруть участь у деяких з цих проектів або на двосторонній основі, або через міжнародні організації. У такий спосіб, скажімо, виконувалися відомі експерименти у шахті Ассе (Німеччина) з джерелами радіоактивного випромінювання та/або імітаторами й нагрівачами, серія проектів PAGIS, PACOMA, EVEREST, CROP та ін.

У світі тепер існує лише одне ліцензоване сховище геологічного типу для довгоіснуючих трансуранових відходів*, яке ще у квітні 1999 р. прийняло на зберігання першу промислову партію відходів – це об’єкт WIPP (Waste Isolation Pilot Plant) у США, що був споруджений з нульового циклу як сховище відходів військового походження**. WIPP знаходиться на південному сході штату Нью,Мексіко у 42 км на схід від м. Карлсбад у північній частині Делаверського басейну. Об’єкт WIPP розташований у відкладах кам’яної солі формації Саладо, яка має потужність до 700 м, залягання пластове трансгресивне, падіння на північний схід до 100 (рис. 2). Формацію складено на 85,90% галітом з незначними домішками ангідриту-полігаліту та глинистих мінералів, що утворюють малопотужні прошарки та домішки. Робочий простір сховища – вісім тунелів, кожний з сімома камерами для відходів – на глибині 600 м. Повна проектна потужність сховища передбачає ізоляцію 175 тис. м³ відходів.

У Німеччині досліджується можливість спорудження сховища для переробленого відпрацьованого ядерного палива та тепловипромінюючих високоактивних відходів у солянокупольній структурі Горлебен, що на сході Нижньої Саксонії неподалік від м. Люнебург у долині р. Ельба. Сучасна форма соляного купола сформувалася у пізній крейді, ядро структури складено сіллю цехштейну (рис. 3). Сховище планується на глибині 840 м. Структура вивчається з 1976 р. Майже десять років (з вересня 1986 до січня 1996 р.) споруджувалися і досліджувалися два шахтні стовбури; виконувалися роботи зі створення центрального тунелю. Головне при веденні гірничих робіт – максимально зберігати природну суцільність геологічного середовища. Сховище розраховано на максимальне радіаційне навантаження до 1021 Bq. Після зміни енергетичної політики у Німеччині з 1998 р. роботи на об’єкті було відкладено на 10 років.

Сховище радіоактивних (низько- та середньоактивних короткоживучих) відходів Морслебен знаходиться у Алертальскій солянокупольній структурі однойменної складчастої зони, що розташована у Саксонії,Ангальт на південний схід від м. Вольфсбург. Історія гірничих виробок цієї структури розпочалася з видобування кам’яної та калійної солі. У роки Другої світової війни у підземних виробках було розміщене літакобудівне підприємство, яке змінили у післявоєнні роки лікарня, а потім птахофабрика. З 1972 р. шахта Барнслебен мала ліцензію на зберігання токсичних відходів (ТВ), низько- та середньоактивних РАВ. Після об’єднання Німеччини сховище отримало ліцензію на зберігання РАВ. До середини 1996 р. всі токсичні відходи, що зберігались у діжках, було перевезено до інших сховищ токсичних відходів. Відповідно до законодавчих норм Німеччини, ТВ та РАВ мають зберігатися окремо. Геологічна будова структури не є унікальною. Ядро, що складене сіллю цехштейну, оточується головним чином нижньотріасовими, а перекривається нижньоюрськими та четвертинними відкладами (рис. 3-а). Підстеляючі породи залягають на глибині 733 м. Старі гірничі виробки розташовані на чотирьох рівнях у діапазоні глибин 386,506 м нижче земної поверхні. Сховище міститься у найнижчому рівні на глибині 506 м від поверхні. Відстань між першим рівнем виробок і поверхнею солі сягає 90 м, хоч окремі виробки знаходяться на відстані до 30 м. Це призвело у кількох місцях до порушення суцільності соляного дзеркала та локальних проявів карсту.

Шехунова С.Б. Питання технологічності при використан-ні соляних формацій для ізоляції шкідливих відходів // Пошук. та екол. геохімія. – 2001. – № 1. – С. 1,9.

Соляна шахта Ассе, що використовувалась як сховище РАВ у ФРН, розташована у Нижній Саксонії неподалік від м. Вольфенбютель. Вона знаходиться в однойменній антикліналі, ядро якої складено цехштейновими відкладами (штасфуртські та ляйнські верстви) (рис. 3-б). Підстеляючі недеформовані відклади цехштейну та пісковики нижньої пермі залягають на глибині 2200 м від земної поверхні. Перекриваючі верстви складено породами нижнього, середнього та верхнього тріасу, подекуди перекритими четвертинними утвореннями. Історія гірничих виробок на солянокупольній структурі Ассе розпочалася на початку нинішнього століття з видобування калійних солей. Після затоплення першої шахти у 1906 р. було побудовано другу, в якій видобували калійну та кам’яну сіль. З економічних причин у 1964 р. видобування солі було припинено, і з 1965 р. шахта стала полігоном з вивчення безпеки ізоляції РАВ. З 1967 р. низько-та середньоактивні відходи розміщувалися у шахті для експериментального зберігання. Для цього було пройдено нові гірничі виробки головним чином нижче рівня 750 м.

Для зберігання та розміщення РАВ у соляних виробках застосовуються такі прийоми та технології (рис. 4):

1) бочки з низькоактивними твердими відходами у вертикальному положенні штабелюються у три яруси, вільний простір між ними заповнюють відходи теплоелектростанцій пневматичним способом, перегородки між камерами споруджуються з блоків кам’яної солі;

2) бочки з низькоактивними твердими відходами у горизонтальному положенні складаються у три, чотири рівні та засипаються подрібненою кам’яною сіллю;

3) контейнери з середньоактивними твердими відходами із застосуванням дистанційно керованих механізмів спускаються через стелину у ємність та пересипаються кам’яною сіллю;

4) контейнери з середньоактивними твердими відходами за допомогою спускового механізму розміщуються у свердловині великого діаметра, пробуреній униз із підошви гірничої виробки; простір між контейнерами заповнює подрібнена сіль;

5) відходи у рідкому стані або у вигляді пульпи подаються через верхню частину ємності та змішуються з речовиною, що застигає та утворює моноліт.

Час активного «приборкання» атомної енергії надав досвіду та знань про властивості соленосних формацій в екстремальних умовах. Своєрідним прикладом створення підземних ємностей у соленосних формаціях, що розширили знання про їхні властивості, було проведення в них підземних ядерних випробувань у США та колишньому СРСР

Два пристрої потужністю по п’ять кілотонн було випробувано у США в пластових соляних утвореннях (Карлсбад, Нью-Мексико) у 1961 р. та у солянокупольній структурі Тетум (Хатсбург, Міссісіпі) у 1964 р. під час реалізації програм «Plowshare» та «Project Dribble». Крім того, у ємностях, сформованих у результаті підземного ядерного вибуху, було проведено ще три вибухи природного газу. Моніторинг експериментальних ділянок показав: будь-якого виходу радіоактивного забруднення за межі ємностей не спостерігається. Це свідчить про стійкість соленосної формації до миттєвих навантажень, а також про здатність вміщуючих (перекриваючих) відкладів зберігати суцільність [9, 18 та ін.]. Серію досліджень з використанням атомних вибухів у соленосних формаціях було виконано й у колишньому СРСР.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перспективи освоєння соленосних формацій в Україні. Висновки	\|	Використання соленосних формацій для ізоляції ТВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.