Методи типології території і класифікації придатності земель

Потреба в типології територій виникає при розв'язуванні багатьох завдань їх соціально-економічного розвитку. Наявність великої кількості територіальних одиниць різного таксономічного рівня зумовлює пошук типових і особливих ознак, подібностей і відмінностей груп територій. Виявлення територій одного таксономічного рангу, що характеризуються якісно особливими регіональними ознаками, е основою типологічного, підходу до регіонального вивчення певних процесів соціально-економічного розвитку і природокористування.

Поняття «тип», «типологія», «типологізація» досить часто використовують у науковій літературі. Під типологією розуміють метод наукового пізнання, що ґрунтується на поділі сукупності об'єктів на групи за певними характерними ознаками. Раніше типологією називали як процес поділу сукупності об'єктів на групи, так і результат цього поділу. Термін «типологізація» означає сам процес поділу.

У землевпорядних дослідженнях метод типології дає змогу як складати впорядковані описи множин однорідних об'єктів, так і вивчати будь-які закономірності на основі аналізу таких множин. Типологія території сприяє: обґрунтуванню політики регіонального розвитку, вдосконаленню регіонального ресурсокористування, більш чіткому обґрунтуванню перспективного соціально-економічного розвитку кожного регіону, району, території.

Типологія часто здійснюється на основі побудови деяких ідеальних моделей. Вони можуть бути результатом певної абстракції, виділення спільного для низки об'єктів і безпосередньо стосуються певних досліджуваних явищ. Побудувавши ідеальні моделі, можна виявити реальні об'єкти, подібні до тієї чи іншої ідеальної моделі, способом ідентифікації.

Типологію можна здійснювати і без конструювання ідеальних моделей. У цьому разі на основі глибокого аналізу певного явища потрібно виявляти подібність і відмінність, надійні способи ідентифікації об'єктів.

Для проведення типології дедалі ширше застосовують формальні методи класифікації. За їх допомогою можна визначити, належить чи не належить земельна ділянка або її частина до того чи іншого класу, починаючи з простого віднесення її до класу відповідно до визначеного кількісного значення будь-якої ознаки і закінчуючи використанням складних методів розпізнавання образів за допомогою персональної комп'ютерної техніки.

Застосування формальних методів класифікації у типології вважають досить природним. Тому поряд з терміном «типологія» можна використовувати термін «класифікація», що означає поділ за допомогою будь-якого формального методу початкової сукупності об'єктів на класи, які стало відрізняються один від одного якісними ознаками. Отже, класами слід називати результати класифікації за якісними ознаками. У цьому розумінні в працях використовують терміни «кластер» і «таксон».

Якщо термін «типологія» тісно пов'язаний із змістовою характеристикою відповідного поділу сукупності на групи, з певними рівнями пізнання, то термін «класифікація» не має гносеологічного змісту.

При виділенні типів не завжди можна обійтися без деяких умовностей через множинність форм переходу одних типів в інші, множинність ознак, пов'язаних одна з одною. При розв'язуванні того чи іншого соціально-економічного завдання типологія визначається насамперед метою дослідження.

Серед методів класифікації можна виокремити два головних – метод групуванняі метод багатовимірної (автоматичної) класифікації. або кластерного аналізу.

Будь-який метод класифікації ґрунтується на принципі, сутність якого в тому, що до одного класу належать об'єкти, у певному розумінні подібні один до одного за розглянутими ознаками. Однак при використанні методу групування вибір визначальної ознаки має особливе змістове навантаження. Змістовно визначений тип об'єкта має тісно пов'язуватися з цією ознакою. Метод кластерного аналізу дає змогу відобразити більше різноманіття змістовності типу об’єктів, ніж метод групувань.

Найчастіше метод класифікації застосовують у процесі землевпорядного проектування для класифікації придатності земель для різних видів використань.

При визначенні типів територій важливою є їх класифікація за характерними ознаками. Багаточинниковість формування територій і територіальних комплексів (ТК) зумовлює множинність ознак, за якими їх можна класифікувати. Проте для визначення певних типів територій і комплексів слід використовувати класифікаційні ознаки, які дають змогу розкрити економічну або екологічну сутність територій і комплексів, найголовніші особливості їх формування.

Наприклад, ТК відрізняються багаточинниковістю формування. При цьому важливу роль відіграють історико-географічні особливості їх розвитку, а також транспортно-географічне положення великих міст (агломератів) або ринків збуту продукції. Важливими ознаками класифікації ТК є генетичні(передумови, умови і стадії формування, наприклад, ландшафти), структурно-функціональні(поєднання категорій земель, типів землекористування), технологічні(технології використання, меліорованість тощо). На поєднанні цих ознак ґрунтуються три взаємопов'язаних наукових підходи до типології – географічний, економічний і технологічний.

Перелічені ознаки типології ТК дають змогу розкрити особливості регіональної або зональної структури, функціонального використання земель, розвитку взаємозв'язаних типів землекористування і виробництв по окремих територіях і по регіонах (районах) у цілому. Вони допомагають не лише виявити окремі закономірності та особливості формування районів і ТК, а й перейти до аналізу сучасного стану і прогнозу пріоритетних напрямів їх розвитку на перспективу та розроблення моделей системи земельних відносин і землекористування.

З метою інвестиційної привабливості сільськогосподарського землекористування потрібно знати, який урожай можна отримати з конкретної земельної ділянки і які будуть затрати для досягнення цієї урожайності. Такі дані виробничої продуктивності землі відображає еколого-економічна класифікація придатності орних земель, яка ґрунтується на рівні окупності затрат на вирощування сільськогосподарських культур та агроекологічній придатності ріллі.

В основу класифікації покладено такі основні принципи:

1) ознаки, які використовують для класифікації орних земель,
мають числовий вираз і містять дані економічного оцінювання земель;

2) виділені класи придатності сприяють охороні й підвищенню
родючості земельних угідь та враховують підданість ґрунтів ерозії;

3) класи придатності характеризують інвестиційну привабливість конкретних земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур.

Основним критерієм придатності орних земель є показник окупності затрат виробництва.

Отже, класи придатності орних земель виділяють на основі рівня окупності затрат основних сільськогосподарських культур, з диференціацією ступеня підданості ґрунтів ерозії, характеру зволоженості та інших чинників, які значно впливають на ефективність виробництва. Виділені класи придатності орних земель характеризують якісне різноманіття окремих землеволодінь і землекористувань, придатність землі для вирощування окремих видів культур, вплив конкретних її ділянок на одержання доходів від виробництва.

При цьому слід зауважити, що один і той самий тип ґрунту неоднаково придатний для вирощування сільськогосподарських культур. Для найповнішого використання властивостей родючості ґрунтів, природнокліматичних чинників зони розміщення земель рекомендується розміщати посіви в найсприятливіших умовах.

У разі використання земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур має забезпечуватись окупність затрат на рівні 1,0; 1,25; 1,35; 1,5 і більше. При окупності затрат нижче ніж 1,0 вартість валового продукту буде нижчою від затрат і господарство одержить лише збитки. Окупність у розмірі від 1,0 до 1,35 свідчить про перевищення вартості валового продукту над затратами, але вона нижча за середній норматив по Україні (зоні), який забезпечує розширене відтворення.

Сільськогосподарські культури доцільно вирощувати на ґрунтах, які забезпечують окупність затрат 1,35, і чим вона вища, тим більш економічно доцільне вирощування культур.

Практично економічно придатними землями можна вважати всі землі, які забезпечують окупність затрат більше від одиниці. Для конкретних регіонів (зон) цей показник розраховують, виходячи із конкретних умов розширеного виробництва. За вихідний рівень окупності затрат взято 1,35.

В основу класифікації придатності орних земель рекомендується покласти показник окупності затрат зокремленого економічного оцінювання орних земель, який відображає урожайність певної культури і затрат на її одержання та матеріали бонітування. Всі розрахунки зводять у табл. 4.1.

Ураховуючи одержані розрахунки (табл. 4.1), використовуючи дані зокремленого економічного оцінювання ріллі та бонітування ґрунтів, в межах земельно-оціночного району орні землі в розрізі адміністративно-територіальних одиниць або землеволодінь та землекористувань поділяють на три групи та п'ять класів придатності (рис. 4.1).

До першої групи належать орні землі, які забезпечують рівень окупності затрат при вирощуванні основних сільськогосподарських культур понад 1,35.

До другої групи належать незмиті і слабозмиті орні землі, які не забезпечують окупності затрат на вирощування сільськогосподарських культур інтенсивного виробництва (переважно цукрових буряків, кукурудзи на зерно) на рівні 1,35 і більше.

Третя група складається із середньозмитих і сильнозмитих орних земель, при вирощуванні на яких сільськогосподарських культур інтенсивного виробництва рівень окупності менше ніж 1,35.

Надалі землі першої і третьої груп диференціюють за ступенем еродованості або інших чинників, які значно впливають на ефективність землеробства (див. рис. 4.1). Так, у першій групі виокремлюють два класи придатності орних земель: 1-й клас з незначними недеградованими) і 2-й клас — із слабозмитими (слабодеградованими) ґрунтами. До третьої групи належать 4-й клас із (середньодеградованими) і 5-й клас — із сильнозмитими (сильнодеградованими) ґрунтами. При диференціації враховують розміщення орних земель відносно крутості схилів. Наприклад, орні землі 1-го, 2-го і 3-го класів мають розміщуватися переважно на схилах до 3° (у Карпатському регіоні України до 5°), 4-го класу – на схилах 3-7°(у Карпатському регіоні 5 - 7°) і 5-го класу — на схилах, як правило, понад 7°.

Відповідно до таких методичних підходів усі орні землі поділяють на п'ять класів придатності орних земель для вирощування сільськогосподарських культур.

До 1-го класу належать кращі за ґрунтами і технологічними властивостями земельні ділянки ріллі, .І ріпним або слабохвильовим рельєфом, які не зазнали ерозії. Студінь окультуреності ґрунтів високий або вищий від середнього. Такі ґрунти середньо або добре забезпечені поживними речовинами, добре засвоюють добрива. Водний режим природно добрий або забезпечений дренажем. Забезпечують високу (понад 1,35) окупність затрат при вирощуванні всіх сільськогосподарських культур.

На землях 1-го класу розміщуються інтенсивніші сільськогосподарські рослини і, згідно з доцільним типом землекористування, профілюючі і просапні культури: в господарствах з вирощування цукрового буряку — цукровий буряк, в овочівницьких — овочі тощо. Щоб забезпечити високу продуктивність цих земель потрібно дотримуватися всіх агротехнічних вимог і науково обґрунтованої системи удобрення.

Землі 2-го класу мають деякі помірні обмеження через ерозійну небезпеку, слабке перезволоження, яке регулюється агротехнікою, недостатнім вмістом поживних речовин у ґрунті тощо. Такі землі придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур, але потребують протиерозійних або інших меліоративних заходів, а також додаткових порівняно з 1-м класом затрат праці й засобів на виробництво одиниці продукції. Забезпечують окупність затрат вище ніж 1,35 при вирощуванні всіх сільськогосподарських культур.

Землі 3-го класу мають певні обмеження, які призводять до скорочення набору можливих культур (низька водопроникність, кам'янистість, малопродуктивність, слабка ерозія тощо). Окупність затрат сільськогосподарських культур інтенсивного виробництва (цукровий буряк, овочі, кукурудза на зерно тощо) менша ніж 1,35. Ці землі потребують застосування спеціальних протиерозійних і меліоративних заходів. При правильній агротехніці забезпечують хороший урожай зернових і деяких інших культур. На землях цього класу розміщуються переважно культури, вирощування яких забезпечує необхідну окупність затрат для розширеного відтворення.

Землі 4-го класу мають значні обмеження (великі схили, підданість ерозії, низька водоутримувальна здатність тощо). Ґрунти мають низьку родючість за винятком чорноземів і темно-сірих. Рівень окупності затрат інтенсивних сільськогосподарських культур нижчий за 1,35. Такі землі придатні для вирощування не багатьох сільськогосподарських культур, потребують спеціальних протиерозійних або інших заходів захисту. При суворому дотриманні агротехніки окремі культури на цих землях можуть мати середню і високу продуктивність. Використовують їх переважно в ґрунтозахисних сівозмінах.

Землі 5-го класу мають сильні обмеження для використання в рослинництві (великі схили, інтенсивна ерозія, поганий дренаж, низька водоутримувальна здатність тощо). При відповідній агротехніці й поліпшенні їх можна використовувати як кормові угіддя або постійне залуження. Частину цих земель переводять під консервацію.

Орні землі класифікують для земельно-оціночних, адміністративних, територій рад або сільськогосподарських підприємств. За потреби диференціації класів придатності відносно вирощування окремих культур їх поділяють на підкласи.

По класах орні землі поділяють, використовуючи матеріали економічного оцінювання за ефективністю вирощування сільськогосподарських культур за окупністю затрат, матеріалів бонітування ґрунті та кадастрових даних про якісний стан таких земель.

У табл. 4.2 наведено класифікацію орних земель Миронівського району Київської області.

З урахуванням проведеної класифікації придатності орних земель складають картограму класів придатності земель.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Галузеве економічне районування (зонування)	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.