• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЛЕКЦІЯ №5

План

1. Визначення шкідливих виробничих чинників.

2. Визначення та характеристика шуму.

3. Інфразвук, його походження.

4. Ультразвук, його вплив на організм людини та методи захисту від

нього.

5. Джерела електромагнітних випромінювань.

6. Іонізуючі випромінювання та їх різновиди.

1. Залежно від виробничих обставин в процесі праці організм людини сприймає комплекс чинників, що можуть позитивно або негативно впливати на стан її здоров‘я та рівень працездатності.

Залежно від інтенсивності та часу дії ці чинники можуть бути небезпечними або шкідливими.

Небезпечними називаються чинники, здатні при відповідних умовах викликати гостре порушення здоров‘я або загибель організму; шкідливими – чинники, що чинять негативний вплив на працездатність або викликають професійні захворювання і інші професійні наслідки.

Організм людини може пристосуватися до виробничих умов лише тоді, коли шкідливі або небезпечні чинники не досить активні і їх рівень знаходиться в межах гранично допустимих нормативних значень. Якщо ж шкідливі і небезпечні чинники виробничого середовища досить активні, тоді організм людини не в змозі до них пристосуватися і його нормальне функціонування порушується, а стан здоров‘я погіршується внаслідок чого виникають виробничі травми або професійні захворювання.

Відповідно до державного стандарту шкідливі і небезпечні чинники за дією та природою впливу поділяються на чотири класи: фізичні, хімічні, біологічні й психофізіологічні.

До фізичнихшкідливих та небезпечних чинників належить шум, вібрація і інші коливальні впливи, іонізуючі і неіонізуючі випромінювання, кліматичні параметри (температура, вологість і рух повітря), атмосферний тиск, рівень освітлення, а також фіброгенний пил і т.ін.

До хімічних шкідливих і небезпечних чинників за характером впливу на організм людини належать токсичні, подразнюючі, канцерогенні та мутагенні речовини різного агрегатного стану, що здатні викликати будь-які загальні, місцеві або віддалені в часі негативні наслідки на організм. За шляхами проникнення в організм людини вони можуть діяти через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки.

До біологічнихшкідливих та небезпечних чинників належать патогенні мікроорганізми, мікробні препарати, біологічні пестициди, мікроорганізми – продуценти мікробіологічних препаратів.

До психофізіологічних небезпечних й шкідливих виробничих чинників за характером їх дії належать фізичні статичні й динамічні перевантаження-піднімання й перенесення вантажів, незручне положення тіла, тривалий тиск на шкіру, суглоби, м‘язи та кістки; фізіологічно недостатня рухова активність (гіподинамія); нервово-психічні перевантаження – розумове перевантаження, емоційні навантаження, перенапруга аналізаторів.

Найбільш характерними специфічними наслідками впливу шкідливих й небезпечних чинників є виробничі травми і професійні захворювання.

Між виробничими небезпечними й шкідливими чинниками досить важко провести відповідну межу. Один і той же виробничий чинник за природою своєї дії може одночасно належати до різних класифікаційних груп. Наприклад, виробничий пил залежно від походження та інших характеристик може спричинити легеневий фіброз або травмування очей або інших ділянок тіла; іонізуюча радіація може викликати променеву хворобу або спричинити променеве смертельне ураження («смерть під променем»); шум може бути причиною професійного невриту або слухової травми і т. ін.

Відповідна форма організації праці та результати наукових розробок з питань гігієни та виробничої санітарії усувають дію деяких шкідливих небезпечних чинників, знімають негативні наслідки перевантажень як фізичного так й психофізіологічного характеру і створюють умови для тривалого довголіття та високого рівня працездатності .

2. Людина завжди жила в оточенні звуків і шуму. Звуком називаються такі механічні коливання зовнішнього середовища, які сприймаються слуховим аналізатором людини (від 16 до 20 000 Гц/с). Коливання більшої частоти називають ультразвуком, меншої – інфразвуком. Шум – це набір звуків різної інтенсивності і частоти, що знаходяться в хаотичному, безладному поєднанні.

Швидкість поширення звукових хвиль при нормальному атмосфер-ному тиску і температурі 200С складає: у повітрі – 344 м/с; у воді – 1500 м/с; в тканинах тіла людини – 1500-1600 м/с.

У вільному просторі звукові хвилі поширюються від джерела звуку в усіх напрямках з однаковою швидкістю, натомість у замкнутому просторі (приміщеннях) вони багаторазово відбиваються від огороджувальних по-верхонь, якими є стіни, стеля, підлога, при цьому рівень звуку згідно з за-конами фізики може змінюватись.

Зростання рівнів виробничих шумів, котрі суттєво перевищують нормативні значення, шкідливо впливає на людський організм, знижує продуктивність праці і стає фактором ризику і виробничого травматизму.

Основними фізичними характеристиками звуку є: частота (Гц), зву-ковий тиск Р (Па), інтенсивність або сила звуку І (Вт/м2).

Орган слуху людини здатен сприймати тиск, створюваний звуком, в широкому діапазоні частот – від порогу чутливості (Ро= 2∙10-5 Па) до по-рогу больових відчуттів (Рб = 2∙102 Па) при стандартній частоті 1000 Гц.Пороговим значенням, виражених в Па, відповідають певні значення сили звуку (поріг чутливості Іо = 10-12 Вт/м2, поріг больового відчуття Іб = 102 Вт/м2).

На практиці для характеристики шуму прийнято вимірювати його ін-тенсивність і звуковий тиск не в абсолютних фізичних величинах, а лога-рифмами відношень цих величин до умовного нульового рівня, що відпо-відає порогові чутливості стандартного тону частотою 1000 Гц. Ці логарифми називають рівнями інтенсивності звукового тиску і виражають у белах (Б). Оскільки орган слуху людини спроможний розрізняти зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б, то для практичного використання зручнішою є одиниця в 10 разів менша – децибел (дБ).

Рівень інтенсивності різних звуків на віддалі 1 м становить удБ: ше-піт – 10-20; голосна мова – 60-70; шум на вулиці – 70-80; шум потягу – 110; шум реактивного двигуна – 130-140.

За походженням розрізняють такі види шуму:

- аеродинамічний, виникає при русі повітря, газів;

- механічний, виникає під час тертя, ударів, коливань окремих деталей, обладнання загалом;

- гідравлічний, виникає при русі води та інших рідин.

За часом дії шум може бути постійним і непостійним, а останній, у

свою чергу, поділяється на коливний, переривчастий та імпульсивний. При постійному шумі рівень звуку змінюється за 8-годинний робочий день не більше ніж на 5 дБ. Для непостійного шуму характерна зміна рівня звуку протягом робочого дня: для мінливого (безперервно коливається у часі) – більш ніж 5дБ; переривчастого (змінюється ступінчасто з інтервалами 1 сек. і більше) – 5 дБ і більше, імпульсного (один або кілька звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 сек.) – не менше 7 дБ.

Якщо максимум рівня звукового тиску спостерігається в інтервалі частот до 300 Гц, то такий шум називається низькочастотним, якщо в діа-пазоні 300-800 Гц – середньочастотним, а при частоті понад 800 Гц – ви-сокочастотним.

Шум справляє шкідливу фізіологічну дію на людський організм, зу-мовлює професійні захворювання. Шкідлива дія шуму на людину виявля-ється через пошкодження слухового апарату (140 дБ), травми нервової системи (150 дБ).

У людини, яка перебуває протягом 6-8 годин під дією шуму інтенси-вністю 90дБ, наступає помірне зниження слуху, яке проходить через го-дину після припинення його дії.

Шум, що перевищує 120 дБ, дуже швидко викликає у людини втому, головний біль, порушує серцевий ритм, змінює кров’яний тиск, погіршує роботу органів дихання, негативно впливає на психіку. Чим вищий рівень шуму, тим згубніше він діє на людину. При великій інтенсивності шум викликає вібрацію в кістках черепа і зубах, в м’яких тканинах носа і гор-тані.

Шум з інтенсивністю 160 дБ викликає смерть тварин протягом кількох хвилин, 180 дБ – втому металу, 190 дБ – вириває заклепки з конструкцій.

Тривалий та інтенсивний шум негативно відбивається на здоров’ї людини, її працездатності. Тривала дія шуму викликає загальну втому, може поступово призвести до втрати слуху і до глухоти. Під втратою слуху розуміють збільшення порогу чутливості на визначеній частоті, т.т. незворотне(стійке) зниження гостроти слуху від дії шуму. Для визначення втрати слуху проводять дослідження на 8-ми, на 4-х і на 2-х частотах. Оцінка результатів проводиться за середнім арифметичним значенням величини втрати слуху окремо для пра-вого(о) і лівого(х) вуха на мовних частотах 500, 1000, 2000 Гц:

О = О500 + О1000 + О2000 / 3, дБ Х = Х500 + Х1000 + Х2000 / 3, дБ

Якщо втрата слуху на мовних частотах складає 10-20 дБ, то це легке зни-ження слуху (1 ступінь); 21-30 дБ – помірне зниження слуху(2 ступінь); 31 дБ і більше – значне зниження слуху (3 ступінь).

При систематичній дії сильних шумів і при недостатньому часі на відпочинок, коли під час відпочинку не встигає повністю відновитись слухова сенсорна система, наступає стійке зниження слуху. При цьому послаблюється увага і гальмуються психофізіологічні реакції. За цих причин шум сприяє ви-никненню нещасних випадків.

Шум посилює дію шкідливих професіональних факторів: на 10-15% під-вищує загальну захворюваність, понижує продуктивність праці. Для збережен-ня продуктивності праці людина повинна затрачувати на 10-20% більше фізи-чних і нервових зусиль.

В одному зі звітів ВООЗ зазначено, що втрата слуху посідає перше місце з усіх професійних захворювань за загальною сумою матеріальних допомог і компенсації з непрацездатності.

Водночас, шум може впливати на людину і позитивно, наприклад, шелест листя дерев, приємна музика тощо. Шум відіграє велику роль в акус-тиці, радіотехніці, радіоастрономії, діагностиці. Абсолютна тиша теж нега-тивно відбивається на здоров’ї, почуттях і працездатності людини.

При виконанні визначених завдань рівень шуму не повинен переви-щувати:

- 40 дБА – роботи, пов’язані з розробкою концепцій, викладацька, творча діяльність;

- 50 дБА – розумова праця, керування виробництвом;

- 55 дБА– висококваліфікована робота у приміщенні;

- 65 дБА – розумова робота за індивідуальним планом, машинна графіка.

Для забезпечення оптимальних умов праці та відпочинку людей для міст нормується шум транспорту, що не повинен перевищувати: для легкових авто-мобілів – 77 дБА, вантажних автомобілів – 79-84 дБА, автобусів – 83 дБА.

Нормування шуму проводиться за двома методами: нормування за граничним спектром шуму та нормування рівня звуку в дБА. Перший метод нормування є основним для постійних шумів. Рівні звукового тиску нормуються в октавних смугах частот. Октавна смуга частот (октава) – діапазон частот, у якому верхня гранична частота вдвічі більша за нижню граничну частоту. Октава характеризується середньо геометричним значенням частоти. Частотний діапазон чутності органа слуху людини розподілений на дев’ять октав із середньо геометричними частотами від 31,5 до 8000 Гц.

Сукупність гранично допустимих рівнів звукового тиску в дев’яти октавних смугах часто і є гранич-ним спектром шуму. Кожний із граничних спектрів має свій індекс, який вказує на допустимий рівень звукового тиску в октавній смузі при певній базовій частоті, наприклад, ГС 86, де 86 – допустимий рівень звукового тиску на робочих місцях проектно-конструкторських бюро в октавній смузі з середньо-геометричним значенням базової частоти 31,5 Гц. Зі зростанням частоти допу-стимі рівні зменшуються (на тому ж робочому місці при середньо геометрич-ному значенні базової частоти 2000 Гц рівень звукового тиску повинен становити 42 дБ).

Нормування шуму за рівнем звуку в дБА здійснюється за шкалою А шумоміра, що імітує чутливість сенсорної слухової системи до шуму різної гучності. Цей метод використовується для орієнтованої оцінки постійного та непостійного шуму при відсутності інформації про спектр шуму.

Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати 110 дБА. Максимальний рівень для імпульсного шуму не повинен перевищувати 125 дБА.

Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях визначаються ДСН 3.3.6-037-99, ГОСТ 12.003-83, ССБТ „Шум. Общие требования безопасности”.

Допустимі рівні шуму залежать від важкості та напруженості роботи. На-приклад, при дуже напруженій легкій роботі чи роботі середньої важкості рі-вень шуму неповинен перевищувати 50 дБА, а при цих же роботах малої на-пруженості – 80 дБА.

Максимальна величина інтенсивності шуму в жилих приміщеннях, яка не впливає на організм людини, становить 30 дБА в нічний час і 35 дБА – протягом дня(СНиП 2-12-77).

Допустимі рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях, у виробничих приміщеннях і на території підприємства регламентуються ДСН 3.3.6.077-99. Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати 110 дБ, а максимальний рівень для інтенсивного шуму не повинен перевищувати 125 дБ.

Відповідно до нормативних актів захист працівників від шуму може здійснюватись як колективними засобами, так і індивідуальними. Колек-тивні засоби (рис. 6) спрямовані на зниження шуму в джерелах його ви-никнення та на шляху поширення. Вони поділяються на:

- архітектурно-планувальні, які ґрунтуються на впровадженні акустичних розробок при плануванні будівель, раціональному розміщенні обладнання і робочих місць, а також зон і режимів руху транспортних за-собів і вантажопотоків;

- організаційно-технічні – це застосування сучасного технологіч-ного устаткування з низькими рівнями шуму, впровадження дистанційно-го керування машинами з підвищеними рівнями шуму і дистанційного контролю, заміна ударної взаємодії деталей машин безударними, дотри-мання режимів праці й відпочинку тощо;

- акустичні: звукоізоляції (ізоляція джерела шуму або приміщення від шуму, котрий проникає ззовні). Звукоізоляція досягається створенням герметичної перешкоди на шляху поширення повітряного шуму у вигляді стін, кабін, кожухів, екранів, глушників, акустичної обробки приміщень з використанням звукопоглинальних пористих матеріалів.

Засоби колективного захисту від шуму:

· архітектурно-планувальні;

· акустичні;

· організаційно-технічні;

· звукоізоляції;

· звукопоглинання;

· глушники.

Індивідуальний захист працюючих від дії надмірного шуму здійсню-ється за допомогою зовнішніх і внутрішніх антифонів, протишумних касок, навушників, м’яких шоломів, які знижують рівень звукового тиску на 40-50 дБ. Простими із внутрішніх протишумних засобів є вата, марля і т.п., вста-влені у зовнішній слуховий прохід. Вата знижує шум до 3-14 дБ, вата з воском – до 30 дБ при частотах в межах від 100 до 6000 Гц.

Антифони забезпечують зниження шуму до 30 дБ при частоті 50 Гц і до 40 дБ при частоті 2000 Гц. На данний час розроблені антифони з вибірковою здатністю пропускати звуки інших частот, а також навушники протишумні ПШ -00, каска протишумна ВЦНИИОТ-2. вони є дуже ефективними засобами при високочастотних шумах. Слід пам’ятати, що при рівні шуму більше 120 дБ, навушники і вкладиши мало ефективні.

Особи, що приймаються на роботу, яка пов’язана з дією шуму, пови-нні проходити медичний огляд.

У виробничих умовах нерідко виникає небезпека комбінованого впливу високочастотних та низькочастотних звуків, що призводять до порушення стану здоров’я людини.

3. Інфразвук – область акустичних коливань з частотою нижче 16-20 Гц. В умовах виробництва інфразвук, як правило, сполучається з низько-частотним шумом або з низькочастотною вібрацією.

При дії інфразвуку на організм людини на рівні 110-150 дБ можуть мати місце неприємні суб’єктивні відчуття, порушення функцій нервової, серцево-судинної і дихальної систем, вестибулярного аналізатора; може з’явитись відчуття страху, сонливість тощо. Специфічна для дії інфразву-ку реакція – порушення рівноваги. При дії інфразвуку на рівні 105 дБ спостерігаються психофізіологічні реакції підвищеної тривоги і невпев-неності, емоційної нестійкості.

Безпека інфразвуку залежить не лише від рівня звукового тиску, але і від його діапазону частот. Найбільш небезпечною є частота інфразвуко-вих коливань близько 7 Гц, оскільки вона співпадає з альфа ритмом біо-струмів мозку і може викликати резонансні явища.

Гігієнічна регламентація інфразвуку проводиться згідно з санітарни-ми нормами. На робочих місцях рівні інфразвуку не повинні перевищува-ти 105 дБ (октавні смуги від 2 до 16 Гц). Так як загальноприйняті методи боротьби з шумом, засновані на звукоізоляції та звукопоглинанні, є мало-ефективні щодо інфразвуку, оскільки інфразвук має значно вищу проник-ливість, тому необхідно домагатись усунення або зниження його рівня в джерелі, що його генерує.

4. Ультразвук має частоту коливань більше 20 000 Гц. Він швидко зга-сає, а його механічна енергія трансформується в теплову. Ультразвук ма-лої інтенсивності сприяє нагріванню тіла людини і широко використовується медициною. Дещо більша його інтенсивність може призвести до парезів і паралічів, а велика інтенсивність – спричинити смерть.

Дія звуків низькочастотних ультразвукових установок (1,0х104-1,0х105 Гц) призводить до змін функцій центральної нервової системи, серцево-судинної й ендокринної систем, слухового і вестибулярного ана-лізаторів. В операторів на ультразвукових установках спостерігається ас-тенія, судинна гіпотонія, знижена електрична активність серця, мозку та скелетних м’язів.

Високочастотний ультразвук (1,0х105-1,0х109 Гц), не пошкоджуючи барабанної перетинки і середнього вуха, руйнує кортієв орган, глибокі структури органів і тканин людини, викликає порушення капілярного кровотоку, знижує відчуття болю.

Професійні захворювання зареєстровані лише при контактній пере-дачі ультразвуку на руки – вегетосенсорна і сенсомоторна поліневропатія рук. При цьому небезпечна дія ультразвуку полягає в тому, що на руки і тіло працівника, при дотику до рідких і твердих середовищ діють коли-вання високої інтенсивності, створені в цих середовищах при роботі уль-тразвукових машин. Така дія викликає нагрівання тіла і призводить до змін у тканинах організму людини.

Допустимі величини повітряного ультразвуку не повинні перевищу-вати за звуковим тиском в 1/3 октавних смугах з середньогеометричними частотами від 12500 до 100000 Гц відповідно від 80 до 110 дБ.

Для контактного ультразвуку параметром, що нормується, є віброш-видкість або інтенсивність. Допустимі величинами параметрів ультразву-ку в зонах, призначених для контакту рук оператора з органами приладів та устаткування при 8-годинному робочому дні є за віброшвидкістю (1,6 *10-2м/с) – 110 дБ, а за інтенсивністю – 0,1 Вт/см2.

Для захисту від ультразвуку, який передається через повітря, використовують захисні екрани, звукоізольовані кабіни, звукоізоляційні кожухи. А для виключення впливу контактного ультразвуку роботи з коливними рідинами середовища необхідно проводити при виключеному джерелі ультразвуку. В іншому випадку використовують спеціальні інструменти, що мають ручки з еластичним покриттям, яке поглинає ультразвук. Для індивідуального захисту від повітряного ультразвуку використовують протишумні навушники, а від контактного двошарові рукавички із зовні-шнім еластичним, наприклад, гумовим шаром.

5. Спектр електромагнітних коливань за частотою сягає 1021 Гц. Залеж-но від енергії фотонів (квантів) його поділяють на неіонізуючі й іонізуючі випромінювання. До неіонізуючих відносять електромагнітні поля й електромагнітне випромінювання, інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове та лазерне випромінювання. До іонізуючих – альфа- і бета-частинки, нейтронне, гаммавипромінювання та рентгенівське випромінювання.

Електромагнітні поля (ЕМП) можуть завдати значної шкоди здо-ров’ю людини. Часто люди недооцінюють цієї небезпеки або не володі-ють відповідною інформацією. Це пояснюється і тим, що післядія такого впливу є довготривалою, а органи чуття не здатні виявити опромінення.

Біосфера завжди перебуває під впливом електромагнітних полів так званого фонового випромінювання, спричиненого природою. Такі ЕМП відіграють універсальну роль носіїв інформації; як засіб зв’язку у біосфе-рі порівняно зі звуковою, світловою і хімічною інформацією вони мають такі переваги:

а) поширюються в будь-якому середовищі: воді, повітрі, ґрунті та тканинах організму;

б) мають максимальну швидкість поширення – 300 000 км/с;

в) можуть поширюватися на будь-яку відстань;

г) на них реагують усі біосистеми.

Вони також здатні нагрівати метали, взаємодіяти з речовинами та ін. Ці властивості ЕМП широко використовуються у промисловості, науці, техніці, медицині тощо. Зазначені ЕМП природного походження протягом еволюції спонукали живі організми виробляти механізми захисту від їх негативного впливу. Але вчені все ж спостерігають кореляцію між змінами сонячної активності (магнітні бурі) та станом здоров’я людей.

Фонове електричне поле Землі має напруженість у середньому 130 В/м, а магнітне поле – 19,9-47,3 А/м.

Внаслідок науково-технічного розвитку виникли штучні ЕМП, що підсилило фонове випромінювання і перетворило ЕМП на небезпечний екологічний чинник для людей, які безпосередньо працюють з джерелами випромінювання, а також для населення, що мешкає поблизу цих джерел.

У сучасному техногенному світі джерелом штучних ЕМП є лінії еле-ктропередач (ЛЕП), засоби радіозв’язку різного призначення, телевізійні центри, ретранслятори, радіолокаційні станції тощо. При їх роботі у на-вколишньому середовищі створюються ЕМП.

Навколо провідника зі струмом виникає ЕМП, яке прийнято характе-ризувати двома нерозривно пов’язаними складовими: електричною та ма-гнітною.

ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді електромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних ко-ливань є: довжина хвилі (λ), частота коливань (Гц) і швидкість розповсю-дження, а також напруга електричного і магнітного полів. Довжина хвилі електромагнітних полів вимірюється поділом швидкості її розповсю-дження (300000 км/с) на частоту (Гц). Область поширення ЕМП від дже-рела випромінювання поділяють на три зони: ближню (зона індукції), проміжну (зона інтерференції) і далеку (хвильова зона).

Радіус зони (R) визначається відповідно до довжини хвилі (А):

радіус ближньої зони R = 1/62;

радіус проміжної зони R = і;

радіус далекої зони R = 6Х.

У зоні індукції електромагнітна хвиля не сформована, а тому на лю-дину діє незалежно одна від одної напруга електричного і магнітного по-лів. У зоні інтерференції одночасно діють на людину напруга електрич-ного, магнітного полів, а також густина потоку енергії. У хвильовий зоні на людину діє лише енергетична складова електромагнітного поля - гус-тина потоку енергії.

Знання довжини хвиль, що їх формує джерело випромінювання, до-зволяє обирати прилади контролю електромагнітного випромінювання. Для діапазонів частот від 30 кГц до 300 мГц необхідно використовувати

прилади, які вимірюють електричну і магнітну складові ЕМП, а для діа-пазонів частот від 300 мГц до 300 ГГц – прилади, що дозволяють вимі-рювати густину потоку ЕМП.

Електромагнітне поле у 5-8 діапазонах частот від 30 МГц до 300 МГц оцінюється напруженістю електричного і силою магнітного полів. Оди-ницею виміру напруженості поля для електричної складової є вольт на метр (В/м), а магнітної складової – ампер на метр (А/м).

Електромагнітне поле у 9-11 діапазонах частот від 300 МГц до 300 ГГц оцінюється поверхневою густиною потоку енергії (ГПЕ), одиницею виміру чого є ват на квадратний метр (Вт/м2), або мікроват на квадрат-ний сантиметр (мкВт/см2).

Основні способи захисту від ЕМП: колективний захист, що включає організаційні, технічні та лікувально-профілактичні заходи, й індивідуа-льний захист.

Організаційні заходи захисту включають:

· заборону допуску до роботи підлітків до 18 років, осіб, що стражда- ють на хвороби серця, крові, нервової системи, очей;

· проведення щорічних медоглядів, надання додаткової відпустки та скороченого робочого дня;

· раціональне розташування обладнання;

· встановлення оптимального режиму роботи обслуговуючого персоналу.

Технічні заходи захисту реалізуються використанням здатності полів рефлектуватись (відбиватись) або поглинатись.

Метод рефлектування. Найкращі рефлектувальні властивості мають металеві екрани з високою електропровідністю. Екрани бувають сітчасті та суцільні. Листи екранів повинні мати надійний контакт між собою та обов’язково заземлюватися.

Метод поглинаючих навантажень. Використовуються екрани з погли-наючим покриттям, матеріали з каучуку, пінополістиролу, які повністю поглинають ЕМП. Може використовуватися спеціальна гума. Для екранів, що локалізують і поглинають ЗВЧ-поля, застосовують феритові пластини, матеріали марки ХВ (вузько-діапазонні), марок У2Ф-2, У2Ф-3 та ін.

Коли з технічних причин неможливо екранувати джерело випромі-нювання, то екранують робочі місця або переносять їх на безпечну від-стань.

Індивідуальний захист. Індивідуальні екрани, виготовлені з металізо-ваних матеріалів; радіозахисні окуляри ОРЗ-5 зі скла, що відбиває ВЧ-, УВЧ-, НВЧ-випромінювання; капюшони, халати або комбінезони з мета-лізованої бавовняної тканини.

5.Одна з найбільших технологічних катастроф на планеті – аварія на ЧАЕС у 1986 р. – показала, що може зробити навіть мирний атом, у випа-дку якщо з ним невміло поводитись. Тоді від іонізуючого випромінюван-ня непоправні втрати понесли й підрозділи ОВС, що працювали в зоні лиха. Оскільки саме на ОВС покладена охорона об’єктів, де зберігаються радіоактивні речовини, питання радіаційної безпеки є дуже актуальним для працівників міліції.

Іонізуюче випромінювання (радіоактивність) – це будь-яке випро-мінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Воно має місце при розпаді ядер де-яких природних елементів (уран, радій, торій і т. п.), штучних радіоак

тивних ізотопів. З точки зору фізики, це потоки елементарних частинок, які швидко рухаються. Їх хвилеподібне електромагнітне випромінювання, маючи велику енергію, здатне спричиняти іонізацію навколишнього се-редовища (повітря, матеріалів, живої тканини), тобто утворення позитив-но і негативно заряджених атомів і молекул (іонів), які змінюють фізико-хімічні властивості речовини.

Енергія випромінювання витрачається на утворення іонів. Тому чим більше утворюється іонів, тим менший шлях в речовині пройдуть хвилі до повної втрати енергії, тобто від іонізуючої здатності залежить проник-ливість та швидкість руху.

До основних видів іонізуючого випромінювання належать:

- альфа-частинки (ядра гелію), які рухаються зі швидкістю 20 000 км/с, мають велику питому іонізацію і малу проникливість (в повітрі 9-11 см, рідких і твердих середовищах – 0,099 мм). Одяг захищає людину від цих променів, але небезпечним є попадання цього випромінювання все-редину людини;

- бетачастинки – рухаються з швидкістю світла (300 000 км/с). Вони мають меншу здатність до іонізації, але більш проникливі (в повітрі – 20 м, воді і тілі людини – 3 см, металі – 1 см). Одяг поглинає до 50% цих променів. Небезпечним є безпосереднє попадання цих часточок на шкіру, в очі й всередину організму;

- нейтронне випромінювання – це потік нейтронів з швидкістю 20 000 км/с, що легко проникають в живу тканину і захоплюються ядрами атомів, руйнуючи їх. Добрими захисними матеріалами від них є поліети-лен, парафін, вода;

- гамма-випромінювання – це електромагнітні промені з довжиною хвилі 10-8-10-11 см, які утворюються при альфа- і бета-розпаді атомів. Ви-промінювання відбувається окремими порціями (квантами) і розповсю-джується зі швидкістю світла. Іонізуюча здатність його менша, ніж в α- і β-частках, але значно більша проникливість (в повітрі – сотні метрів, у воді – 23 см, сталі – 3 см, дереві – 30 см, бетоні – 19 см). Добре захища-ють від цих променів екрани з тяжких металів (свинець);

- рентгенівське випромінювання – електромагнітні промені, але позаядерного походження, які володіють високою проникливою здатніс-тю (довжина від 5 до 0,004 нм).

Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел. Це опромінення з космосу та від радіоактивних речо-вин, що знаходяться у земній корі.

Космічні промені можуть досягати поверхні землі або взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв’язку високої напруги тощо.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення сьогодні люди-на найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов’язаного із застосуванням штучних джерел радіації.

Захист від впливу радіоактивних речовин та іонізуючих випроміню-вань можна реалізувати використанням технічних та організаційних за-ходів. До технічних заходів відносяться екранування, герметизація, дис-танційне керування.

Установка екранів біля джерел випромінювання дозволяє істотно знизити дозу опромінення. Розміри, товщина та матеріал екрана залежить від виду випромінювання. Захистом від а-частинок є шар повітря товщи-ною кілька сантиметрів, одяг, рукавиці; від ytf-випромінювання захисним екраном може бути шар повітря товщиною кілька метрів або шар алюмі-нію товщиною кілька міліметрів, оскільки ці види випромінювання ма-ють низку проникну здатність; γ- та рентгенівське випромінювання ма-ють велику проникну здатність, тому для екранів використовують матеріали з великою атомною вагою (свинець, вольфрам), оскільки цими матеріалами випромінювання поглинається найбільш інтенсивно. Тов-щина екранів залежить від величини енергії випромінювання та кратності послаблення і коливається у межах від кількох міліметрів до десятків сантиметрів. Для оглядових вікон використовується свинцеве скло.

Захистом від внутрішнього опромінення є герметизація радіоактив-них речовин. Радіоактивні речовини розташовується у спеціальних кон-тейнерах. На контейнерах з радіоактивним речовинами має бути знак ра-діоактивної небезпеки.

Роботи з радіоактивними речовинами слід при можливості виконува-ти на віддалі у витяжних шафах, боксах, камерах, застосовуючи для ме-ханічних дій спеціальні маніпулятори або дистанційне керування.

До індивідуальних засобів захисту належать халати, комбінезони, шапочки, шоломи, гумові рукавиці, окуляри, респіратори, спеціальні пне-вмокостюми з подачею повітря. Індивідуальні засоби захисту ефективні при впливі а-випромінювання і малоефективні при впливі у-випромінювання. Засоби захисту періодично дезактивуються.

ТЕМА: ПРОЕКЦІЇ МОДЕЛІ

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 958