Нормативи граничнодопустимих скидів (ГДС) та порядок їх визначення
У 1994 р. МОНПС своїм наказом введено в дію Інструкцію про порядок розробки та затвердження граничнодопустимих скидів (ГДС) речовин у водні об’єкти із зворотними водами.
Інструкція містить:
1) Методичні і організаційні основи встановлення ГДС речовин.
2) Порядок контролю за дотриманням встановлених обмежень на скид зворотних вод.
3) Вимоги до матеріалів, що обґрунтовують проекти ГДС, тимчасово погоджених скидів (ТПС) та заходи щодо досягнення ГДС.
За Інструкцією норми якості води встановлюються для господарсько-питного, комунально-побутового та рибогоспо-дарського видів водокористування.
Граничнодопустимий скид речовини – це показник максимально-допустимої в одиницю часу маси речовин, що відводяться із зворотними водами у поверхневі (чи морські) води, який із урахуванням встановлених обмежень на скид цієї речовини від інших джерел забруднення гарантує дотримання норм її вмісту в заданих контрольних створах водного об’єкта.
Скид зворотних вод у водні об’єкти є одним із видів спеціального водокористування і здійснюється на основі дозволів, які видаються органами Мінприроди. Основними категоріями зворотних вод, для яких встановлюються величини ГДС, є:
При подачі стічних вод у каналізаційну мережу водопровідно-каналізаційного господарства (ВКГ) величини ГДС на ці стоки не встановлюються.
Інструкція рекомендує застосування басейнового принципу при встановленні ГДС, тобто врахування впливу всіх скидів зворотних вод у гідромережу. Розробка, обґрунтування та встановлення ГДС речовин включають наступні етапи:
1. Підготовка вихідних даних для встановлення ГДС.
2. Обґрунтування схеми і моделі розрахунку ГДС.
3. Визначення умов та розрахунок ГДС.
4. Оцінка водоохоронної ефективності досягнення ГДС.
5. Розробка плану заходів щодо досягнення ГДС.
6. Узгодження і затвердження документації.
Перегляд ГДС речовин виконується не рідше 1 раз на 5 років. Контроль за дотриманням встановлених обмежень на скид зворотних вод здійснюється органами Мінприроди України.