• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжнародні концепції встановлення інвалідності

Медико-соціальна модель інвалідизації особистості відображена у "Міжнародній класифікації порушень, зниження працездатності та соціальної недостатності", основу якої становить таксономія порушень, обмеження життєдіяльності та соціальної недостатності. Відхилення від норми у біологічному стані людини позначається терміном "порушення". Порушення — це будь-яка втрата чи аномалія психологічної, фізіологічної чи анатомічної структури чи функції. Вважається, що цей термін місткіший, ніж "вада" і "розлад", тому що охоплює не тільки розлади і дефекти, але й інші аномалії —- втрату органа, кінцівок, частини тіла. У поняття "порушення" входять також аномалії розумової діяльності. Як один з його аспектів розглядається функціональне обмеження.

Обмеження життєдіяльності розуміється як будь-яке обмеження чи відсутність (в результаті порушення) здатності здійснювати діяльність способом, який вважається нормальним для людини. Обмеження життєдіяльності — це зниження здатностей у комунікації, самообслуговуванні, орієнтації у просторі й часі, контролю за своєю поведінкою, витривалості. Ступінь обмеження може бути тимчасовим чи постійним, оборотним чи необоротним, прогресивним і регресивним. Це процес, в результаті якого обмежуються функції організму і діяльності людини у повсякденному житті, тобто він є наслідком порушення чи психологічної реакції на нього. Відповідно до цього специфікація соціального втручання має бути узгодженою зі здібностями індивіда і його особливими потребами у безбар'єрній архітектурі, спеціальному навчанні, допоміжних пристроях і засобах, у температурному режимі, освітленні тощо.

Соціальну недостатність розглядають як такий недолік індивіда, який випливає із порушення чи обмеження життєдіяльності, за яких людина не може виконувати в повному обсязі звичну для її становища роль у житті (залежно від віку, статі, соціального і культурного стану). Соціальна недостатність характеризує невідповідність між потребами людини та її становищем і очікуваннями самого індивіда або соціальної групи, до якої він належить. Соціальна недостатність виникає в разі ізольованості індивіда від сім'ї, відсутності мобільності й фізичного доступу до об'єктів соціального оточення та засобів комунікації, фізичної залежності від інших людей, низького рівня комунікації, незадоволеності потреби у самореалізації. Тобто поняття "соціальна недостатність" означає порушення у соціальній сфері людини, відсутність умов для гармонізації та гуманізації відносин людини і оточення. Тому поняття "соціальна недостатність" протилежне поняттю "соціалізація" та відображає соціальні, економічні і культурні наслідки порушення функцій організму, що спричинюють інвалідизацію індивіда.

Очевидна відсутність чіткої робочої диференціації інвалідів призвела до змішування понять "дефект", "інвалідність", "непрацездатність", "соціальна недостатність". У минулому у багатьох країнах, а в Україні і до цього часу, засоби ідентифікації соціальної недостатності, як правило, залежали від встановлення рівня працездатності та ступеня важкості захворювання. Надання висновку про інвалідизацію особистості на основі вади розвитку і функціонального обмеження не позбавлене сенсу при важких формах психічних порушень, порушеннях опорно-рухового апарату і комбінованих формах патологічних станів. За інших умов цей підхід передбачає припущення про відсутність компенсаторних механізмів особистості чи її педагогічну занедбаність.

Із медичної моделі інвалідизації особистості випливають специфіка надання допомоги інвалідам: лікування; догляд, нагляд; надання пенсій, пільг, грошової допомоги; спеціальне навчання і виховання. її кінцева мета — забезпечення виживання особистості в умовах, які не пристосовані до потреб інваліда.

Одна з умов соціального захисту інвалідів — визнання того факту, що попри всі профілактичні заходи завжди будуть люди з інвалідністю. Це означає, що необхідно виявляти і ліквідовувати перешкоди до повної їх участі у житті суспільства. Зокрема, навчання має, по можливості, проходити у звичайній школі, інвалідам молодого віку необхідно надати можливість отримання освіти і роботи.

Це водночас підтверджує не тільки рівні права, але і рівні обов'язки інвалідів перед суспільством: виконання їх ролі у суспільстві та обов'язків дорослих громадян. Формування позитивного іміджу інваліда у суспільній свідомості є важливою умовою їх інтеграції, адже здорові люди бачать перш за все ознаки інвалідності: білу тростину, інвалідну коляску, милиці, слуховий апарат, але не бачать саму людину, особистість.

Читайте також:

1. I Група інвалідності
2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
3. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
4. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
5. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
6. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
7. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
8. Базові концепції ООП
9. Вал має 5 опорних шийок, зовнішні діаметри яких послідовно збільшуються для полегшення встановлення вала в головку.
10. Валютний курс. Режими встановлення валютних курсів
11. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
12. Види земель населених пунктів, їх межі. Встановлення та зміни меж населених пунктів.

Переглядів: 393