Архітектура

В найновіші часи будівництво на Україні переживало усі фази еклектизму, які панували в мистецтві Європи, включно і т. зв. стиль модерн, на західноукраїнських землях відомий більше під назвою віденського сецесіонізму. В цьому стилі, який панував порівняно недовго — в останніх роках XIX і перших роках XX ст. — побудовані величезні залізничні станції в Жмеринці (на Поділлі) і Львові, остання — за проектом відомого українського інженера-архітектора Івана Левинського (1851 — 1918), якому належать також інші будови Львова — готель «Жорж», торговельно-промислова палата, будинок «Дністра», дім василіянок та ін.

З початком XX ст. поміж українськими митцями і спеціально архітекторами поширюється течія відродження українського архітектурного стилю. В поширенні цієї ідеї та в практичному проведенні її в життя велику роль відіграла «Українська громада» студентів Інституту цивільних інженерів у Петербурзі, де першим головою (від 1905 р.) був архітектор Сергій Тимошенко. Цей мистецький напрям можна поділити на дві течії: перша для створення своєрідного українського стилю прагнула використовувати мотиви українського бароко, друга — народне дерев’яне будівництво. До першої течії належать великі житлові доми архітекторів Альошина в Києві та Фетисова в Запоріжжі (Катеринославщина). Друга течія започаткована церквою єпископа Партенія Левицького в Плішивцях на Полтавщині в 1902 — 06 рр., де використані форми знаменитого запорізького собору в Самарі. Визначним твором, що належить до цього другого напряму, є будинок земства в Полтаві (тепер Український державний музей), побудований визначним нашим архітектором Василем Кричевським з участю маляра Сергія Васильківського. З інших архітекторів відмітимо праці Жукова (шкільні будинки на Харківщині), Мощенка на Полтавщині, а в Галичині — Івана та Льва Левинських, Олександра Лушпинського, Романа Грицая, Василя Нагірного. Сполучення форм кам’яної архітектури українського бароко з дерев’яним будівництвом знайшло прекрасну творчу переробку в працях архітекторів Сергія Тимошенка та Дмитра Дяченка. Першому належать цілий ряд вілл та проектів церков, другому — проект Історично-архітектурного музею в Кам’янці-Подільському (1913), школи на Полтавщині та головний корпус Сільськогосподарської академії в Києві (1928). Ініціативі цього архітектора належить також заснування в Києві Товариством українських архітектори) Українського архітектурного інституту (1919), який був у 1924 р. приєднаний до Мистецького Інституту в Києві.

В найновіших часах по війні й революції найбільшого поширення набуває західноєвропейський напрям конструктивізму, що оснований на принципі функціоналізму — пристосування кожної частини своєму практичному призначенню, цілковитого усунення декоративних прикрас і непотрібних додатків. Конструктивізм широко послуговується залізобетонними конструкціями, склом та іншими новими будівельними матеріалами, має смисл для великих елементарних геометричних мас, легких широко закроєних перекрить, великих гладких площ, терасових композицій, плаского даху. До кращих будов конструктивного напряму належать електровня в Києві, суконна фабрика в Кременчуці, будинки Дніпрельстану, будинок каси хворих у Львові й величезний комплекс будов «Держтресту» в Харкові.

Напочатку століття в Україні, як і в усій Європі, запанував новий художній стиль - модерн (від фр. новітній, сучасний), останній з великих художніх стилів європейського мистецтва. На думку провідників цього стилю, мистецтво передовсім має бути красивим. Джерело краси вони знаходили в природі. Вільні, невимушені, асиметричні обриси природних форм, насамперед рослинних, відтворювали архітектори, скульптори, живописці, графіки, дизайнери. Вони також вважали, що людина і все, що її оточує, - частинки єдиного цілого, що перебувають у єдиному космічному оберті життя, і намагалися передати це у своїх творах. Головним виразовим засобом у мистецтві модерну була лінія - плавна, співуча, звивиста, що часто підпорядковувала собі всю композиційну будову твору.

Особливого поширення стиль модерн набув в архітектурі. Вулиці багатьох українських міст зберігають забудову початку минулого століття з характерними ознаками модерну - використанням у декоративному оздобленні будинків вишуканих орнаментів з рослинними мотивами, зображень фантастичних тварин, людей, масок, часто - вільним, асиметричним розташуванням елементів.

Він характеризується асиметричністю планування, використанням залізних конструкцій і оздоблювальних матеріалів (прикраси з литого заліза), ламаних ліній.

Однією з кращих споруд у цьому стилі є Бесарабський критий ринок у Києві (1910, архітектор Г. Ю. Гай). Проте використовувались мотиви і класичного стилю. У Харкові архітектор О. М. Бекетов створив будинки Харківського медичного товариства з Бактеріологічним інститутом ім. Л. Пастера на Пушкінській вулиці (1911-1913) і Комерційного інституту.

В цей час робилися спроби поєднати принципи модерну з прийомами народної дерев'яної архітектури і народного прикладного мистецтва (форми дерев'яних хат, національний орнамент, барвиста кераміка). У цьому стилі українського модернуспоруджено будинок Полтавського земства (архітектор Ф. Кричевський, сучасний краєзнавчий музей) і, за проектом архітектора К. М. Жукова, будинок художнього училища в Харкові.

Одним із найцікавіших, найоригінальніших витворів стилю модерн, справжньою окрасою столиці України є так званий будинок з химерами¹ архітектора Владислава Городецького. Від цієї споруди важко відвести очі. Вона має чітку й раціональну конструкцію і прикрашена великою кількістю скульптур - зображеннями реальних і фантастичних істот (тварин, птахів, молюсків, риб, русалок, химер), їх автор - київський скульптор італійського походження Еліо Саля.

На початку XX ст. художники й архітектори працювали над створенням суто українського національного стилю, що дістав назву українського модерну.Найяскравішим прикладом таких пошуків є архітектура будинку Полтавського губернського земства, зведеного за проектом архітектора Василя Кричевського.

У цій кам'яній двоповерховій споруді використано елементи української народної архітектури й декоративно-ужиткового мистецтва. Увінчують її високі дахи з полив'яної черепиці. Фасади прикрашено вишуканим багатоколірним декором. В оздобленні будинку брали участь відомі художники Опанас Сластіон, Сергій Васильківський, Микола Самокиш, учні Миргородської художньо-промислової школи та опішнянськг гончарі.

Українська архітектура, яка формувалася вподовж останніх трьох століть, має цікаві творчі традиції оформлення простору. Досить згадати унікальні зразки українського бароко, українського модерну початку XX ст., що дотепер визначають зовнішній вигляд багатьох міст України.

Українське зодчество другої половини XX століття позначене різними віяннями:

1. Зберігається принцип регулярного планування міста, прикладом чого можуть бути ансамблі Хрещатика в Києві, у якому поєдналися традиції українського бароко, українська декоративна орнаментика (архітектори А.Добровольський, О.Власов), Русанівський масив у Києві, історико-архітектурний комплекс у селищі Пирогово, Мандриківський масив у Дніпропетровську тощо.

2. Розвивається український модерн, у стилі якого зведено будівлі Консерваторії в Києві (архітектори Л.Катов, Я.Червоний, 1955— 1958), Київського поштамту (В.Приймак, В.Ладний).

3. Прагнення зробити будівлі міста декоративними, пишно-помпезними, що багато в чому не відповідало умовам і рівню життя людей, які жили в цих будинках або відвідували їх.

4. Чільна роль так званих типових проектів, у яких будинки були схожі між собою. За рахунок цього втрачалася, стиралася з пам'яті поколінь національна самобутність архітектури. Зникала множинність мислення, що перешкоджало природному розвитку архітектури в Україні.

У 60—70-ті роки ситуація змінюється: виникає нова образність, нові пластичні рішення, послаблюється культурна замкненість української архітектури. Так, у будинку Палацу спорту (архітектори М.Гречина, О.Заваров), Університету (архітектори М.Головко, В.Сиркін), Палацу культури «Україна» (Е.Маринченко) відчутна робота з новими матеріалами, вплив архітектурного постмодерну.

Палац культури «Україна» являє собою трапецієподібну будівлю, має величезний вестибюль. Розрахований на 3700 відвідувачів. Зал — центр об'ємно-просторової композиції. По горизонталі фасад розчленований ефектним козирком. Верхній поверх оформлений вертикальними ребрами. Використано багато натуральних матеріалів — мармур, граніт, світлий вапняк. Це додає будівлі світла й радості.

Однією з перших споруд, у якій виявилися нові принципи архітектури, став Палац спорту, який було збудовано на залізобетонному каркасі без декору. Зовнішнє оздоблення Палацу склали склопакети з оригінальним алюмінієвим обрамленням. Чіткі й гармонійні об'єми підкреслюють універсальність будинку: у ньому можна проводити змагання з ЗО видів спорту.

Нові архітектурні форми домінують у будівлях Донецька, Харкова, Черкас, Канева й інших українських міст. Так, вирізняється сучасним виглядом будинок кіноконцертного залу «Україна» в Харкові (В.Васильєв, Ю.Плаксієв, В.Реусов, 1963).

Внутрішній простір споруди нерідко впливає на його зовнішні форми й пластику. Так, основою оригінальної композиції КІБІ (Київського інженерно-будівельного інституту, 1983) став великий витягнутий вестибюль, на який «нанизані» аудиторії, кафедри й інші приміщення. Його довжина — 90 м, підлога з червоного полірованого граніту. Прості конструкції, виразна пластика: скіс стін аудиторій, зенітні ліхтарі й інші деталі надають будівлі неповторного вигляду (архітектори Л.Філенко, В.Коробка, М.Гершензон).

Важливим напрямом в українській архітектурі цього періоду стала стилізація форм народного зодчества. Багато форм української архітектури пов'язані з певними місцевими матеріалами — деревом, цеглою, вапняком, черепашником, глиною.

Незважаючи на значні фінансові труднощі, усе більше усвідомлюється необхідність формування індивідуального вигляду міста й села. Так, активізуються проекти колірного (колористичного) рішення міських будинків і комплексів. Новий житловий район Києва Троєщина -1 було створено у співдружності архітекторів В.Єжова, В.Коломійця, В.Гопкало, художників В.Пасивенко і В.Прядки. Фасади шкіл прикрашали монументальними барвистими мозаїками, які надавали особливого звучання архітектурним формам.

Українське зодчество другої половини XX століття позначене різними віяннями:

Велике значення у встановленні контакту між людиною і містом, людиною і системою споруд відіграє монументально-декоративне мистецтво.

Монументально-декоративне мистецтво — художні твори, призначені для прикрашання архітектурних споруд і комплексів.

Багато будинків України прикрашені своєрідним мальовничим рельєфом, пластичними композиціями — наприклад, різьблення по каменю на фасаді нового будинку Київського національного університету (художники В.Григоров, Н.Малишко, В.Прядка, 1982). Об'ємно-просторова композиція «Водограй» на житловому масиві Троєщина в Києві — натхненна скульптурна імпровізація. Виконана зі світлого бетону хвиля ніби спускається в темний басейн, несучи з собою енергію.

Декоративне мистецтво нерідко в яскравій, символічній формі виражає призначення будинку. Пластичні ефекти використовує О.Бородай в оформленні Будинку щастя Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровської області. Алюмінієвий рельєф — незвичайна квітка, точніше натяк на її гнучкі форми, давній символ щастя. Рельєф акцентує на поверхні споруди, його чудово доповнюють кольорові вітражі.

Але декоративність, виразність архітектури України, пов'язане з нею монументально-декоративне мистецтво потерпають від влади стереотипів, неможливості втілити задуми. Так, глядач не побачив 211 композицій Олександра Мірошника, послідовника відомої школи М.Бойчука. Вони були задумані для Будинку вчителя в Києві. Ще сумніша доля монументального комплексу «Стіна пам'яті» на київському Байковому цвинтарі (художники А.Рибачук, В.Мельниченко, архітектор А.Милецький). За наказом радянських органів її залили цементом.

Деякі міста України дістали статус міст-заповідників. Це Львів, Луцьк, Переяслав-Хмельницький, Кам'янець-Подільський. На їхній території знаходяться унікальні пам'ятки архітектури, які додають містам неповторність.

Дедалі більше уваги приділяють цілісним архітектурним ансамблям. Так виникає Майдан Незалежності (О.Маліновський, О.Комаровський), мова архітектури стає інтернаціональною (банк «Україна», архітектор С.Бабусин), офіс-центр «Київ-Донбас» тощо.

Велике значення для розвитку нової української архітектури має відновлення Української академії архітектури в 1992 р. Проводять конкурси архітектурних проектів, вивчають досвід світового зодчества. Так, стиль «хай-тек» — стиль високих технологій — створює базу для нових пошуків сучасних українських архітекторів.

У готелі «Хрещатик» (Л.Філенко), комплексі «Ексімбанк» (І.Шпара) використано полегшені металопластикові конструкції, ефектні оздоблювальні матеріали. Новий офісно-бізнесовий центр у Києві (О.Комаровський) приваблює асиметрією просторового рішення, простотою та конструктивністю форм. Ці та інші нові споруди — спроба створити новий, виразний простір міста у поєднанні зі старими будинками й пам'ятниками.

Українській архітектурі другої половини XX століття, як і іншим видам мистецтва, властиві, з одного боку, продовження традицій, з іншого — активний творчий пошук, який стимулюється ідеями національної самосвідомості. Однак питання реалізації творчих потенцій талановитих архітекторів і проектувальників і дотепер залишається актуальним.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Живопис та графіка другої половини ХХст.	\|	Скульптура

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.