Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методи і прийоми семантизації лексики в процесі навчання іноземних мов

План

Організація навчального процесу

Зміст навчання як одна з основних категорій.
Поєднання компонентного методу з аудіовізуальним.
Виховання мовних потреб учнів.
Специфічні риси змісту навчання.

Основною метою розробки нових методів навчання іноземних мов – комунікативного в тому числі – є оптимізація начального процесу. Вдосконалюються всі його складові, зміст навчання включно. Розробкою саме цього важливого компоненту системи викладання іноземних мов в наш час активно займаються французькі методисти.

Вдосконалення змісту навчання являє собою одну з основних категорій методики, оскільки саме він визначає способи і засоби оволодіння навчальним предметом. Під змістом навчання іноземної мови традиційно розуміють весь об’єм того, що повинно бути засвоєне учнями, аби рівень володіння ними нерідною мовою відповідав завданням даного навчального курсу. І ціль, і зміст, що випливає з неї, визначаються соціальним замовленням, який виражається в потребі володіння учнями тими чи іншими видами мовної діяльності для дальшого використання їх в природному спілкування. Зміст навчання є одним із засобів планування реальних курсів навчання і основою його відпрацювання є модель певної діяльності. Перед навчанням мови стоїть мета оволодіння вміннями спілкування, звідси моделюватися повинен процес реальної комунікації. Його основними компонентами стають соціально спрямовані і педагогічно адаптовані складові природної мовної взаємодії.

У методичній літературі звичайно виділяють такі компоненти змісту навчання: мовний матеріал; тематика, в рамках якої формуються мовні навички; мовні поняття, що невластиві рідній мові учнів; лексичні, граматичні, фонетичні і орфографічні навики; спеціальні вміння; тексти; країнознавчий матеріал. При цьому кожен методичний напрямок варіює наповнення змісту навчання і в цьому, власне, проявляється відмінність одного метода від іншого.

Розглянемо характерні особливості змісту навчання іноземних мов стосовно до сучасного комунікативного підходу та реалізації його положень в навчальних курсах, які розробили французькі методисти: D. Coste, R. Damoiseau, M. Dany, E. Debyser, G. Kanh, R. Richterich, B. Suter.

В працях цих авторів постійно підкреслюється необхідність створення нового змісту навчальних курсів. Перш за все це пов’язується із розширенням контактів між країнами, народи яких розмовляють різними мовами. Змінюються і потреби суспільства, все більшого значення набуває міжнаціональне спілкування, почастішали обміни спеціалістами, зростає прагнення до взаєморозуміння. Навчання іноземних мов повинно відповідати новим вимогам, а досягнути цього можна шляхом підвищення комунікативної орієнтації навчальних курсів.

Одним із намагань реорганізації навчання іноземних мов є розробка аудіовізуального метода, згідно з принципами якого створено численні курси для початківців.

Основними особливостями таких курсів є: використання в якості лінгвістичної основи змісту навчання зразків усного мовлення та особливий спосіб їх презентації. Вивчення діалогів і висловлювань, які мають характеристики живого мовного обміну, привело до створення корпусу мовних одиниць і граматичних явищ, що найчастіше вживаються в усному мовленні. Використання його при побудові навчальних курсів дало певні результати: навчальні діалоги стали відповідати більше зразкам реальної мовленнєвої усної комунікації, а це підвищило рівень автентичності висловлювань учнів в конкретних мовних ситуаціях.

Відрізняє даний метод і специфічна організація мовного матеріалу. Речення вважаються одиницею усного спілкування і приймаються також за одиницю навчання. Мовний матеріал вводиться у структурах.

Однак недоліком даного методу є міст навчання, оскільки теми і ситуація аудіовізуальних курсів відображають одну-дві сфери спілкування: побутову і соціокультурну: «Готель», «Магазин», «Кіно», «Театр», «Вокзал», «Ресторан» і т.п.

Для того, щоб змінити існуюче положення, виникла потреба дальшого вдосконалення розвитку аудіовізуального методу; а саме: наблизити навчання до реального спілкування, підсилити комунікативну орієнтацію процесу оволодіння іноземною мовою. Цей напрямок отримав назву комунікативного підходу і розробляється поряд з «класичним» аудіовізуальним методом.

Основною ціллю навчання іноземних мов в руслі цього підходу є встановлення комунікативної компетенції, яку визначають як властивість (здатність) учня до адекватної мовної поведінки в різних комунікативних ситуаціях (1, с. 89)

Зміст навчання повинен перш за все відображати мовні потреби учнів. Однією з психологічних особливостей дорослого учня є його бажання, якнайраніше використовувати отримані мовні знання в процесі спілкування. Оволодіння не мовною мовою як системою не дає такої можливості протягом достатнього тривалого періоду, а це приводить до різного зниження мотивації навчання.

Реальні мовні потреби дорослого учня витікають із використання іноземної мови як засобу комунікації в різноманітних ситуаціях групового та індивідуального спілкування. Таким чином, однією із основних вимог до змісту навчання в руслі комунікативного підходу, є обов’язкове врахування мовних потреб кожного контингенту учнів і адаптація змісту курсу по відношенню до тої групи учнів, які й він адресується.

Це завдання ускладнюється значною диференціацією мовного матеріалу в залежності від сфер спілкування і конкретних ситуацій. Функціонування мовної системи в професійній чи суспільно-політичних сферах комунікації значно відрізняються від використання мови в сферах соціокультурній чи побутовій, а тому зміст навчання повинен відображати це. Кількість ситуацій в навчанні, що відноситься до різних сфер спілкування повинна зрости.

Особливості функціонування мовної системи в сферах реальної комунікації можуть бути відображені в змісті навчання по-різному. Існують, наприклад, спеціальні навчальні посібники для навчання комунікації в одній, певній сфері людської діяльності (див., наприклад, M. Dany "Le fran ais des homes d`affaires",1984).В цих посібниках і теми, і ситуації, і лексичний діловій, професійній сфері спілкування.

Іншим способом є включення у підручники загального характеру тем, ситуацій, що є типовими для різноманітних сфер комунікації.

Необхідною умовою оволодіння вміннями іншомовного спілкування є також здатність учня сприймати стильові регістри мови і адекватно реагувати на них, відповідаючи самим. Лексика, граматичні конструкції моделі речень, які вивчаються в курсі іноземної мови, повинні чітко маркуватися стилістично.

Розмовляти іноземною мовою значить на лише вміти використовувати граматичні форми і знати певну кількість слів, але й в першу чергу бути спроможному реалізувати засобами мови конкретний комунікативний намір (5, с. 9).

Комунікативний підхід до вивчення іноземної мови характеризує і те, що процес спілкування починається вже на рівні виконання репродуктивних вправ, набуваючи форми мікро діалогу в конкретній комунікативній ситуації. Теми висловлювань на початковому етапі досить банальні, але діалоги зберігають основні характеристики реального спілкування (зверненість, ситуативність, стильова автентичність). Використання в навчанні цих ситуативно віднесених мікро діалогів, без сумніву, сприяє розвиткові комунікативної компетенції (4, с. 8, 18).

Таким чином, можна відмітити, що основною специфічною рисою змісту навчання з позицій комунікативного підходу є включеннюя таких компонентів, як типові ситуації (релевантні мовним потребам учнів), комунікативні наміри (реалізація котрих сприймається як основний критерій успішності мовної взаємодії), жанри текстів (які корелюються із сферами спілкування, типовими для певного контингенту учнів)

Врахування та використання всіх цих складових при визначенні змісту навчання повинні привести до формування комунікативної компетентності і до оптимізації навчального процесу, що є основною ціллю навчання спілкування іноземною мовою.

U. Dausendschön-Gay. Psychologie du dėtėrmination de contenus dans l`enseignement d`une langue ėtrangėre // Didactique des langues ėtrangėres. Francais, Allemand. Actes de colloque tenu à l`Universitė Lion 11 en Mars 1981, Presse Universitaire Le Lion,1982. –P. 87-102.

A. Monnerie. Intercodes. Mėthode de francais langue ėtrangėre, adultes dėdutants. Livret mėthodologique. – Paris:Hachette, 1978. -31p.

R. Richeterich, B. Suter. Cartes sur table. Mėthode de francaisa pour adaltes dėdutants.- Paris: Hachette, 1981. -160 p.

Лекція 4.

Формування реального і потенційного словника учнів. – Вправи для формування лексичних навичок.

Що означає оволодіння іншомовною лексикою?

Засвоєння значення й форми мінімуму лексичних одиниць.

Навчання використання лексичних одиниць в різних видах мовленнєвої діяльності.

Навчання розуміння лексичних одиниць на слух і під час читання текстів.

Лексика потрібна для здійснення продуктивної мовленнєвої діяльності (говоріння, письмового мовлення) і рецептивної (аудіювання, читання).

Варто виділити продуктивні і рецептивні лексичні навички:

· продуктивні – це навички правильного слововживання й словотвору в усному та письмовому мовленні у відповідності з ситуаціями спілкування та цілями комунікації;

· рецептивні – це навички впізнавання та розуміння лексичних одиниць під час аудіювання та читання.

Етапи відпрацьовування лексики, що вводиться: презентація нової лексики; організація засвоєння нової лексики; організація повторення засвоєної лексики і контроль за якістю засвоєння.

Презентація. Пред’явлення лексичних одиниць та їхня інтерпретація. Слова подаються в контексті! (у складі речення). Якщо ми вводимо слово в контексті, ми подаємо не слово як слово, а один його з лексико-семантичних варіантів (тобто слово з певним значенням). Подається від 7 до 20 лексичних одиниць за урок.

Інтерпретація: повідомлення про звукове оформлення слова і відповідну артикуляцію, про його морфологічні властивості, його значення, словотворчу або морфемну структуру. Учень в результаті цієї роботи може: вимовити слово як ізольовано від контексту так і в контексті: розпізнати слово в інших; прочитати слово; написати його за слуху.

Послідовні етапи пред’явлення звукової форми і відповідної артикуляції: вимова лексичних одиниць; перевірка правильного засвоєння звукової форми й артикуляції; усунення труднощів і помилок; інформація про можливі зміни звукової форми.

Центральний елемент інтерпретації – це семантизація. Основні прийоми семантизації:

1. використання наочності;

2. використання опису;

3. використання перелічення (ціле через частини: меблі – стіл, шафа, стілець);

4. вказівка на родове слово (лексична парадигма: береза – вид дерева);

5. використання синоніма або антоніма;

6. вказівка на словотворчу цінність;

7. вказівка на внутрішню форму;

8. використання сильного семантизуючого контексту;

9. використання перекладу.

Наочність – три види: предметна (демонстрування предмета й називання його); образотворча (малюнок, схема); моторна (дія й назва його).

Опис – тлумачення за допомогою простого чи складного словосполучення або речення: страва – те що їдять; нести – щось тримати в руках і йти.

Перелічення: меблі – стіл, стілець, ліжко, шафа.

Родове слово: дуб – вид дерева,

Дерево: дуб, береза, бук, верба, клен тощо

Синоніми й антоніми.

Вказівка на словотворчу цінність: демонстрація словотворчого значення; вказівка на словотворчий ланцюжок; вказівка на морфемний склад: читати – читач, прочитати.

Внутрішня форма. Подушка – класти під ушко.

Використання сильного семантизуючого контексту.

Переклад: одним словом, декількома словами, з додатковим поясненням.

Організація засвоєння нової лексики.

Через лексичні вправи.

1. Перед комунікативні (підготовчі).

2. Комунікативні (мовленнєві).

Передкомунікативні. Вправи, де ставляться пропущені за змістом слова; питання – відповіді; створення речень з новими словами; закінчення речень за допомогою нових слів чи словосполучень та ін.

Комунікативні. Ситуативні вправи (ситуації створюються різними засобами – наочність, опис, текст та аудіювання тощо). Оповідання або твір за певною темою, переклад тексту на рідну мову.

Організація повторення, засвоєння лексики і контроль за якістю засвоєння.

Від 15 до 20 повторень. Включення нової лексики в усі типи вправ.

Реальний (активний) словник учня. Потенційний.

Для відбору активної лексики у словник-мінімум учня треба керувати такими принципами:

1) Семантичний. Слова, що відбираються, повинні виражати найбільш важливі поняття по темі.

2) Сполучуваності: віддається перевага словам з більшою сполучуваністю перед словами з рідкісною сполучуваністю, тому що при обмеженому лексичному обсязі вони дозволяють розуміти й висловлювати більш різноманітний зміст.

3) стилістичної необмеженості. Слова повинні належати до нейтрального, загальнолітературного стилю.

4) Частотності. Найбільш вживані слова в навчально-професійній, побутовій, суспільно-політичній, соціально-культурній сферах.

5) Словотворчої цінності. Включаються слова лише найбільш продуктивні у словотворчому відношенні, від котрих за допомогою афіксів можна створити найбільшу кількість інших слів.

Лекція 5.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Технічне обслуговування трубопроводів пари та гарячої води	\|	Методика роботи з граматичними моделями

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.