Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 2 страница

Діяльність СОТ з моменту її створення спрямована на вирішення таких головних завдань:

– забезпечення виконання положень більше 50-ти документів (угод, рішень, декларацій і т. ін.) Уругвайського раунду;

– розв’язання торгових суперечок вищим арбітражним органом СОТ;

– створення апеляційного органу;

– збільшення кількості членів організації;

– розробка широкомасштабних програм розвитку торгівлі і збереження довкілля;

– проведення переговорів у фінансовому, телекомунікаційному секторах послуг, морського судноплавства.

Перша конференція (1996 р., м. Сінгапур) прийняла декларацію рамкового типу, яка визначає масштабні цілі організації і, головне, інтеграції країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою у багатосторонню систему регулювання світової торгівлі. Прийняті рішення про адекватні сучасним умовам методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності на багатосторонній основі охоплювали:

– узгодження умов торгівлі й торгових режимів із чинними в розвинених країнах стандартами праці та екології, враховуючи, що в країнах, що розвиваються, виробництво праце- та екологомісткої продукції дешевше, та невикористання цих стандартів як протекціоністського заходу;

– забезпечення прозорості державних закупівель, які порушують справедливу конкуренцію;

– окреслення принципів «відкритого регіоналізму» і зобов’язань щодо недопущення руйнування багатосторонньої системи регулюваннями в межах регіональних угрупувань.

На другій конференції СОТ (м. Женева, травень 1998 р.) було прийнято рішення:

– розпочати з 1999 р. переговори щодо зниження тарифів і субсидій, що стримують зростання продуктивності праці в сільському господарстві;

– продовжити зниження тарифів на промислові товари та укласти угоди за окремими секторами торгівлі хімічною продукцією і передачі технологій у сфері охорони довкілля;

– про взаємопогоджену систему поступок щодо поставок між країнами, що розвиваються, і промислово розвиненими країнами;

– про проведення переговорів між СОТ і Міжнародною організацією праці щодо гарантій стандартів якості праці;

– про запровадження річного мораторію на митні тарифи через Інтернет із прийняттям робочої програми рекомендацій щодо розвитку торгівлі через Інтернет (прогнозовані обсяги у 2005 р. «електронної комерції» оцінювалися в більше 300 млрд дол. США).

З 1 січня 1996 р. у межах СОТ діє Угода щодо доступу іноземних компаній до урядових контрактів, включаючи надання послуг, а також для випадків, коли замовниками виступають органи управління другого рівня (землі, штати, комуни тощо). При перевищенні вартісних показників контракту в спеціальних правах запозичення (СДР) він автоматично стає відкритим для міжнародної конкуренції. Угоду підтримують 30 країн-учасниць СОТ.

У грудні 1997 р. (Женева) підписано Угоду про лібералізацію ринку фінансових послуг (102 країни-учасниці), за якою передбачається вільна конкуренція на ринку банківських, страхових послуг, операцій із цінними паперами обсягом більше трильйона дол. США.

До перспективних напрямів діяльності СОТ відносяться такі:

1) у сфері торгівлі – лібералізація торгівлі через удосконалення торгових правил, включаючи і професійні (ділові) послуги;

2) у сфері регулювання інвестицій – розробка багатосторонніх угод аналогічно до торгівлі, включаючи принципи розповсюдження режиму найбільшого сприяння, національного режиму, вимог охорони довкілля на інвестиції. Ідеться про уніфікацію більше 900 двосторонніх угод, яка враховувала б інтереси як країн, що розвиваються, так і промислово розвинених країн;

3) у сфері регулювання конкурентної політики – прийняття багатосторонньої угоди щодо коригування чи розробки основних правил конкуренції;

4) боротьба з корупцією, у тому числі пов’язаною з державними закупівлями, узгодження регіональної регуляторної політики з багатосторонніми угодами;

5) укладання всеохоплюючих угод із МБРР і МВФ з метою об’єднання систем регулювання світової торгівлі та фінансів.

На саміті СОТ, проведеному в столиці Катара (м. Доха) у 2001 р., було розпочато переговори про лібералізацію світової торгівлі. Результати проміжного саміту СОТ у м. Канкун (Мексика) у вересні 2003 р., де країни-учасниці так і не домовилися про принципи лібералізації світової торгівлі, підтвердили необхідність продовження поточного «Доха-раунду» і можливість його завершення. У грудні 2005 р. (Гонконг) відбулася шоста конференція СОТ, під час якої представниками країн-учасниць цієї організації досягнуто такі домовленості.

Насамперед, повне скасування субсидій для виробників бавовни з 2006 р., що для США означало відкритість їх ринків для бавовни, яку ввозять із Західної Африки. Водночас США відмовилися скасувати імпортні тарифи на текстиль із Камбоджі та Бангладеш, оскільки вважають ціни на нього майже демпінговими. По-друге, ухвалено пакет заходів щодо допомоги найбіднішим країнам, які, крім технічного сприяння, передбачають зобов’язання розвинених країн з 2008 р. надати вільний доступ на свої ринки (без квот і обмежувальних мит) для 97 % товарів, експортованих країнами, що розвиваються.

Найвагомішим результатом цієї зустрічі вважається згода представників країн ЄС відмінити сільськогосподарські субсидії з 2013 року. Проте, на думку експертів доброчинної організації Christian Aid, скасування експортних субсидій є незначним кроком уперед, оскільки вони становлять лише 5 % усіх субсидій, що виплачуються європейським фермерам.

2.1.2. Організації економічного
співробітництва і розвитку

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) (англ. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) –міжнародна організація, що об’єднує 34 країни світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП^[2] і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 у Парижі, але вступив у дію 30 вересня 1961 р. на базі Європейської організації економічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів ОЕСР і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються.

ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації, у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв’язках з ОЕСР. Поглиблення та розширення відносин між Україною та ОЕСР передбачено Програмою економічних реформ Президента України В. Януковича на 2010−2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», а набуття членства в ОЕСР визначено одним із пріоритетних завдань зовнішньоекономічної політики України.

Установа виникла у 1948 р. як Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) під керівництвом французького економіста Роберта Марджоліна для допомоги у керівництві здійсненням Плану Маршалла для економічної реконструкції Європи післяДругої світової війни. Пізніше список членів союзу розширився неєвропейськими країнами, а у 1961 р. він був перетворений на Організацію економічного співробітництва та розвитку. Починаючи з моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, просувати ринкову економіку та представницьку демократію, розвивати вільні ринки, сприяти зростанню як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.

ОЕСР об’єднує 34 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації з вивчення, розробки та покращення соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особливо в час мондіалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль. Дискусії у рамках ОЕСР можуть розгортатися навколо чисто формальних рішень, наприклад, введення суперечливих юридичних норм, які заважають вільному переміщенню капіталів і послуг, виробленню заходів з боротьби з корупцією або забороні державних субсидій у суднобудівництві. Але часто такі дискусії дозволяють урядам бути більш поінформованими з тим, щоб потім у національних рамках приймати рішення за всіма аспектами державної політики та краще відчувати їх вплив на міжнародну спільноту. Вони дають можливість пізнавати і діяти з урахуванням думок інших країн.

ОЕСР – це товариство «багатих» країн, які поділяють спільні ідеї. Його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей і послуг. Головною вимогою до членства є поділ принципів ринкової економіки та демократичного плюралізму.

Ядром цієї організації спочатку стали країни Європи та Північної Америки. Нині до ОЕСР входять: Австралія, Австрія, Бельгія,Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Іспанія, Ісландія, Ірландія, Італія, Ізраїль, Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина,Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція,Чеська Республіка, Чилі, Швейцарія, Швеція та Японія. Штаб-квартира розміщена у Парижі (Франція).

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найбільш ефективними засобами ОЕСР.

Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.

Дискусії, які іноді виникають у ОЕСР, призводять до угод між урядами щодо застосування єдиних «правил гри» в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

2.1.3. Організація ООН з питань продовольства
та сільського господарства

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО, англ. Food and Agriculture Organization, FAO) – міжнародне агентство в рамках ООН, створена з метою боротьби з голодом та контролем якості продуктів харчування у світі. Девіз організації: «Допомагаємо побудувати світ без голоду». Заснована на конференції в Квебеку (Квебек, Канада) 16 жовтня 1945 р. З 1981 р. ця дата щорічно відзначається як Всесвітній день продовольства.

ФАО діє як провідна установа, що займається проблемами розвитку сільських регіонів і сільськогосподарського виробництва в системі ООН. Її діяльність направлена на зменшення гостроти проблем бідності та голоду у світі шляхом сприяння розвитку сільського господарства, поліпшення харчування і рішення проблеми продовольчої безпеки – доступності всім і завжди продуктів харчування, необхідних для активного і здорового життя. ФАО діє як нейтральний форум, а також як джерело знання та інформації. Допомагає країнам, що розвиваються, і перехідним країнам модернізувати та поліпшити сільське господарство, лісоводство і рибальство.

Спеціальні програми ФАО допомагають країнам підготуватися до можливого виникнення кризового становища з продовольством і, за потреби, передбачають надання допомоги. У середньому ФАО одночасно здійснює на місцях близько 1 800 заходів. Проекти, що реалізовуються за допомогою ФАО, щорічно привертають більше 2 млрд доларів пожертвувань від установ і держав, що вкладаються в розвиток села і сільського господарства. Бюджет ФАО на 1998–1999 фінансовий рік склав 650 млн доларів.

ФАО керує Конференція держав-членів, що скликається раз на два роки. Конференція обирає раду, що складається з 49 членів і діє як керівний орган між сесіями конференції. ФАО надає статистику з сільського господарства і доступ до своєї бази даних. Для отримання CD-ROM зі статистикою і доступу до бази необхідно заплатити 1 200 доларів США.

2.1.4. Організація Об’єднаних Націй
з промислового розвитку

Організацію Об’єднаних Націй з промислового розвитку – ЮНІДО (United Nations Industrial Development Organization – UNIDO) було засновано в 1967 p. рішенням Генеральної Асамблеї ООН як центральний координуючий орган у сфері допомоги промисловому розвитку та прискореній індустріалізації країн, що розвиваються, шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів.

До складу ЮНІДО входить 171 держава. Україна є членом цієї організації з 1985 р. Головний орган ЮНІДО – Генеральна конференція.

Оперативна діяльність ЮНІДО полягає у:

– наданні технічної допомоги країнам, що розвиваються у здійсненні конкретних проектів;

– розробці регіональних довгострокових стратегій розвитку.

Допоміжна діяльність ЮНІДО включає збір, узагальненя, публікацію інформації, проведення досліджень, організацію конференцій з питань промислового розвитку.

ЮНІДО має «Банк промислової та технологічної інформації».

Мета ЮНІДО:

– сприяння промисловому розвитку і співробітництву на глобальному, регіональному, національному і галузевому рівнях;

– сприяння індустріалізації країн, що розвиваються, в тому числі в галузі розробки природних ресурсів і розвитку інфраструктури;

– надання допомоги країнам з перехідною економікою і країнам, що розвиваються, у реструктуризації і приватизації в промисловості;

– надання технічної допомоги.

ЮНІДО сприяє налагодженню і зміцненню контактів між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, заохочує діяльність, яка сприяє залученню інвестицій, підтримуючи процес передачі технології країнам, що розвиваються, і обміну технологіями. У рамках ЮНІДО створено Банк промислової і технологічної інформації з проектів, який може надавати необхідну країнам інформацію на їхній запит. Консультативна діяльність ЮНІДО полягає в проведенні конференцій, нарад, зустрічей представників промисловості, профсоюзів, споживачів. Крім того, проводяться засідання груп спеціалістів конкретних галузей промисловості з проблем промислового розвитку в регіоні, з питань зміцнення співробітництва фінансових, технічних і наукових установ розвинутих країн і країн, що розвиваються, тощо. Особлива увага приділяється промисловому співробітництву на рівні підприємств з використанням механізму цільових фондів і програми промислового інвестування. У 1997 р. обсяг технічної допомоги, наданої ЮНІДО всім країнам світу, становив близько 100 млн доларів.

Головними органами ЮНІДО є:

– Генеральна конференція, яка проводиться один раз на два роки і визначає принципи і політику діяльності ЮНІДО, затверджує бюджет, здійснює контроль за використанням фінансових ресурсів;

– Рада з промислового розвитку (РПР), що складається з 53 членів ЮНІДО (33 – представники країн, що розвиваються, 15 – від розвинутих країн, 5 – від країн з перехідною економікою), яка розробляє принципи і політику ЮНІДО, розглядає і приймає програму діяльності організації, обговорює питання координації діяльності системи ООН у галузі промислового розвитку, контролює ефективність використання ресурсів організації, готує і подає на розгляд Генеральної Асамблеї ООН через ЕКОСОР щорічну доповідь про діяльність ЮНІДО;

– Секретаріат;

– Представництва ЮНІДО на місцях.

Допоміжними органами ЮНІДО є Комітет з програм і бюджету в складі 27 членів і технічні комітети. Штаб-квартиру ЮНІДО розміщено у Відні (Австрія).

2.1.5. Організація ООН з торгівлі та розвитку

Перші кроки до формування міжнародної системи регулювання у сфері конкуренції було зроблено наприкінці 40-х років ХХ ст. Саме в цей період починається процес становлення інституційно-правових структур у галузі міжнародного економічного співробітництва. Важливою складовою цього процесу стає визначення загальної концепції та практичних підходів світового співтовариства до проблем встановлення контролю за так званою обмежувальною діловою практикою, іншими словами, напрацювання певних принципів і правил ефективної конкуренції у зовнішньоекономічній діяльності. Визначальну роль у зазначених процесах відіграють міжнародні інституції, що опікуються питаннями конкуренції, серед яких авторитетне місце посідає Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку – ЮНКТАД.

ЮНКТАД було засновано як орган Генеральної асамблеї ООН 30 грудня 1964 року. Спершу до основних функцій ЮНКТАД входило сприяння розвиткові міжнародної торгівлі, встановлення і запровадження відповідних принципів та політики, координація діяльності інших міждержавних утворень у сфері міжнародної торгівлі, розробка багатосторонніх правових актів, діяльність щодо узгодження економічної та торговельної політики національних урядів, регіональних економічних угрупувань тощо. У 70-ті роки коло діяльності ЮНКТАД суттєво розширюється за рахунок залучення до сфери її впливу проблем дослідження негативних ефектів від ділової практики з боку приватних і державних компаній, що спричиняє обмеження конкуренції, ускладнює доступ на ринки та посилює монопольний контроль, негативно впливаючи на розширення виробництва і торгівлі. З того часу ЮНКТАД залишається універсальним форумом, призначеним для обговорення проблем обмежувальної практики та конкурентної політики.

Організація ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКАД) установлена в 1964 році як постійний міжурядовий орган, Конференція ООН з торгівлі і розвитку є ключовим органом Генеральної Асамблеї з питань в галузі торгівлі та розвитку. Їй доручено прискорення торгового й економічного розвитку країн, що особливо розвиваються.

ЮНКТАД відіграє в системі ООН роль координаційного центру з проблем розвитку і суміжних питань торгівлі, фінансів, технологій, інвестицій і стійкого розвитку. Її головна мета полягає у сприянні інтеграції країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою у світову економіку та розвитку за допомогою торгівлі й інвестицій. Досягаючи своїх цілей, ЮНКТАД проводить дослідження і аналіз політики, міжурядові наради, здійснює технічну співпрацю і взаємодію з цивільним суспільством і підприємницьким сектором.

Конференція ЮНКТАД – її найвищий директивний орган – проводиться раз на чотири роки. Виконавчий орган – Рада з торгівлі і розвитку – щорічно проводить регулярні сесії, на яких розглядаються результати роботи секретаріату.

Дванадцята сесія ЮНКТАД відбулася 20–25 квітня 2008 р. в Аккрі (Гана). 13-та сесія Конференції ЮНКТАД відбулась з 21 по 26 квітня 2012 р. у м. Доха, Катар.

Діяльність із розробки міжнародного механізму захисту конкуренції ЮНКТАД фактично розпочала 10 грудня 1978 р., коли Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію про скликання під її егідою Конференції ООН з обмежувальної ділової практики (ОДП). Ця Конференція схвалила основний документ, що визначає діяльність ЮНКТАД у галузі захисту конкуренції, «Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою» (Резолюція ООН 35/63 від 5 грудня 1980 р.). Прийняття зазначеного Комплексу (з 2000 р. він має назву «Комплекс принципів і правил ООН з питань конкуренції») мало на меті сприяння максимальному використанню вигод від міжнародної торгівлі, пов’язаних із процесом її лібералізації, відповідно до національних завдань економічного і соціального розвитку, зокрема, шляхом створення, заохочення і захисту конкуренції, здійснення контролю за економічною концентрацією та сприяння інноваційній діяльності. Комплекс містить «Принципи і правила, що стосуються підприємств, включаючи транснаціональні корпорації», а також «Принципи і правила, що стосуються держав», де у формі рекомендацій підприємствам пропонується утримуватися від основних видів обмежувальної практики у процесі здійснення відповідних міжнародних угод, а державам – удосконалювати національне законодавство у цій сфері.

Комплекс вперше запроваджує в теорію міжнародного регулювання такі основоположні поняття, як «обмежувальна ділова практика», визначаючи її як «економічну поведінку підприємств, які шляхом зловживань домінуючим становищем на ринку або шляхом набуття такого становища і зловживання ним обмежують доступ на ринки або іншим чином стримують конкуренцію, що чинить або може чинити негативний вплив на міжнародну торгівлю...». Окрім того, Комплексом вводиться поняття «домінуючого становища на ринку», тобто «ситуації, за якої підприємство самостійно або спільно з кількома іншими підприємствами має можливість контролювати відповідний ринок певного товару чи послуг або групи товарів чи послуг».

Принципи і правила державної політики у цій сфері містять такі основні рекомендації:

– приймати, вдосконалювати й ефективно впроваджувати відповідні законодавчі акти;

– базувати власне законодавство, насамперед, на принципі усунення або ефективного регулювання дій підприємств, що стримують конкуренцію;

– забезпечувати справедливий та уніфікований підхід до всіх підприємств у процесі здійснення контролю над ОДП^[3];

– знаходити належні виправні засоби з метою недопущення ОДП.

Для впровадження «Комплексу узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою» у 1981 р. було створено Міжурядову групу експертів з обмежувальної ділової практики (з 1997 року – МГЕ з питань законодавства та політики у галузі конкуренції). Засідання Групи відбуваються щорічно за участі представників країн – членів ООН. Функції МГЕ полягають, зокрема, у:

– забезпеченні умов для проведення багатосторонніх консультацій між державами із застосування принципів і правил Комплексу;

– здійсненні досліджень з ОДП відповідно до положень Комплексу;

– поширенні інформації щодо вжитих на національному чи регіональному рівнях заходів з метою сприяння впровадженню Комплексу.

За роки діяльності МГЕ стала унікальним міжнародним інститутом вільного обміну думками, накопичення та поширення досвіду в галузі захисту конкуренції між експертами практично з усіх країн світу.

Поточну роботу щодо координації діяльності урядів між пленарними засіданнями Конференції та Міжурядової групи експертів здійснює, у складі секретаріату ЮНКТАД, спеціальний підрозділ з питань конкуренції та захисту прав споживачів.

Починаючи з 1998 року, офіційним представником України в Міжурядовій групі експертів з питань законодавства та політики у галузі конкуренції є Голова Антимонопольного комітету України. Участь представника України в роботі органів ЮНКТАД має важливе значення для посилення суспільної ролі конкурентної політики як засобу регулювання економічних відносин не лише всередині держави, а й на міждержавному рівні. Рішення МГЕ знайшли відображення у програмних і правових документах, розроблених останнім часом за участі Антимонопольного комітету України.

З часу створення Конференції ООН з ОДП відбулося чотири її пленарних засідання, присвячених перегляду Комплексу принципів і правил з огляду на національний та регіональний досвід країн щодо його застосування. Остання Оглядова конференція ООН з ОДП відбулася в Женеві, у вересні 2000 року, за участі делегацій 69-ти країн світу, включаючи делегацію України та представників найвпливовіших міжнародних організацій. Під час конференції як офіційні документи було розповсюджено Заяву антимонопольних органів країн СНД та «Київську декларацію», ухвалені під час проведення у Києві в липні того ж року Регіональної конференції з питань конкурентної політики країн СНД, Центральної та Східної Європи. Ця конференція вперше зібрала представників 22-х країн регіону та експертів ЮНКТАД, Європейської Комісії, Організації економічного співробітництва і розвитку, Світової Організації Торгівлі, а також Федеральної Торгової Комісії США і стала вагомою підтримкою консолідації діяльності країн із перехідною економікою та підкріпленням зусиль міжнародних інституцій, у першу чергу ЮНКТАД, стосовно удосконалення Комплексу принципів і правил ООН з питань конкуренції. Конференція виявилася помітною подією в політичному й економічному житті України.

Документи, ухвалені учасниками київської конференції, серед інших регіональних декларацій, стали основою для прийняття заключної Резолюції IV Оглядової Конференції ООН з ОДП. Серед найважливіших положень цієї резолюції можна відзначити такі:

– підтвердження основоположної ролі конкурентного законодавства і політики для забезпечення належного економічного розвитку та корисності подальшої роботи в межах секретаріату ЮНКТАД і його робочих органів;

– заклик щодо всебічного розширення співробітництва між конкурентними органами та урядами окремих держав з метою посилення ефективної діяльності у сфері контролю за злиттями та проти будь-яких форм картельної практики;

– рекомендація на адресу ЮНКТАД щодо необхідності розширення діяльності в галузі технічної допомоги, консультаційних послуг і підготовки кадрів, насамперед, для країн, що розвиваються, країн із перехідною економікою та країн найнижчого рівня розвитку;

– рекомендація на адресу ЮНКТАД щодо дослідження проблем конкуренції, пов’язаних із зовнішньоторговельною політикою;

– рекомендація щодо важливості подальшого внеску ЮНКТАД при опрацюванні проблем розробки можливих міжнародних угод з питань конкуренції.

ЮНКТАД відіграє провідну роль у процесі формування так званої «культури конкуренції», що означає усвідомлення на всіх рівнях позитивної ролі конкуренції як одного з найвагоміших чинників сучасного демократичного суспільства та соціально-орієнтованої економіки. Значення ЮНКТАД чималою мірою зумовлене її масштабною аналітичною діяльністю, що відображається у численних дослідженнях, присвячених різним аспектам конкурентної політики. ЮНКТАД постійно працює над оновленням так званого Типового закону про конкуренцію, складеного на базі типових статей національних конкурентних законів. Цей документ є своєрідним кодексом законів про конкуренцію. Удосконалюючи його, ЮНКТАД у такий спосіб сприяє гармонізації національних регулюючих актів у цій сфері.

Діяльність ЮНКТАД у галузі захисту конкуренції, перш за все, спрямована на вирішення специфічних проблем країн, що розвиваються, країн із перехідною економікою та країн найнижчого рівня розвитку. Комплекс принципів і правил ООН з питань конкуренції прямо зазначає цей пріоритет, а також вказує на особливу загрозу, яку становлять для міжнародної торгівлі антиконкурентні дії транснаціональних корпорацій. Передбачений Комплексом механізм припинення дій, які негативно впливають на конкуренцію більше ніж в одній державі, рекомендує відповідним країнам створювати та зміцнювати конкурентну політику і право, а також співпрацювати між собою шляхом взаємних консультацій, обміну інформацією тощо.

Незважаючи на послідовну діяльність ЮНКТАД, спрямовану на припинення ОДП у міжнародному масштабі, ця проблема не знайшла радикального вирішення. Значною мірою це пояснюється тим, що відповідно до положень Комплексу «при виконанні своїх функцій ні Міжурядова група, ні її допоміжний орган, не виступають у якості трибуна та не виносять будь-яких суджень про діяльність або поведінку окремих урядів чи окремих підприємств у зв’язку з будь-якою конкретною операцією». Отже, їх діяльність і рішення мають суто консультативний характер.

Виходячи з цього, вже на початку розвитку багатостороннього співробітництва виникла принципова дискусія щодо правового характеру Комплексу принципів і правил. Країни, що розвиваються, наполягали на закріпленні за Комплексом імперативного для всіх учасників характеру. У свою чергу, розвинені країни виступали за рекомендаційний характер Комплексу, і саме ця точка зору стала остаточною в дискусії.

Таким чином, дотримання Комплексу є лише проявом доброї волі держав, оскільки він не має обов’язкової юридичної сили. Разом із тим, Комплекс залишається єдиним міжнародним документом світового значення, де визначено засади міжнародного співробітництва держав з метою усунення або ефективного регулювання обмежувальної ділової практики, яка несприятливо впливає на міжнародну торгівлю, зокрема країн, що розвиваються, а також на їх економічний розвиток.

2.1.6. Програма розвитку ООН

Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй(ПРООН–UNDP – United Nations Development Programme; Programme des Nations Unies pour le developpement-PNUD) – організація системи ООН, яка координує і фінансує здійснення програм економічного і технічного співробітництва в межах ООН. Утворена 22 листопада 1965 р. відповідно до резолюції ГА ООН «Об’єднання з метою прогресу». До складу ПРООН входять усі держави – члени ООН, у т. ч. Україна.

Програма розвитку Організації Об’єднаних Наційє глобальною мережею ООН у галузі розвитку, організацією, яка виступає за позитивні зміни; надає країнам доступ до джерел знань, досвіду та ресурсів задля допомоги людям в усьому світі будувати краще життя; співпрацює з 166 країнами світу, допомагаючи їм знаходити власні шляхи розв’язання глобальних і національних проблем у галузі людського розвитку. Покращуючи свої власні можливості, вони мають змогу використовувати досвід і знання співробітників ПРООН та широкого кола партнерів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 1 страница	\|	СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 3 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.