• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 2 страница

Діяльність СОТ з моменту її створення спрямована на вирі­шення таких головних завдань:

– забезпечення виконання положень більше 50-ти доку­мен­тів (угод, рішень, декларацій і т. ін.) Уругвайського раунду;

– розв’язання торгових суперечок вищим арбітражним орга­ном СОТ;

– створення апеляційного органу;

– збільшення кількості членів організації;

– розробка широкомасштабних програм розвитку торгівлі і збереження довкілля;

– проведення переговорів у фінансовому, телекомуніка­цій­ному секторах послуг, морського судноплавства.

Перша конференція (1996 р., м. Сінгапур) прийняла декла­рацію рамкового типу, яка визначає масштабні цілі організації і, головне, інтеграції країн, що розвиваються, та країн з пере­хід­ною економікою у багатосторонню систему регулювання світо­вої торгівлі. Прийняті рішення про адекватні сучасним умовам методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності на бага­тосторонній основі охоплювали:

– узгодження умов торгівлі й торгових режимів із чинними в розвинених країнах стандартами праці та екології, враховую­чи, що в країнах, що розвиваються, виробництво праце- та еко­логомісткої продукції дешевше, та невикористання цих стандар­тів як протекціоністського заходу;

– забезпечення прозорості державних закупівель, які пору­шують справедливу конкуренцію;

– окреслення принципів «відкритого регіоналізму» і зобо­в’язань щодо недопущення руйнування багатосторонньої систе­ми регулюваннями в межах регіональних угрупувань.

На другій конференції СОТ (м. Женева, травень 1998 р.) було прийнято рішення:

– розпочати з 1999 р. переговори щодо зниження тарифів і субсидій, що стримують зростання продуктивності праці в сіль­ському господарстві;

– продовжити зниження тарифів на промислові товари та укласти угоди за окремими секторами торгівлі хімічною продук­цією і передачі технологій у сфері охорони довкілля;

– про взаємопогоджену систему поступок щодо поставок між країнами, що розвиваються, і промислово розвиненими країнами;

– про проведення переговорів між СОТ і Міжнародною організацією праці щодо гарантій стандартів якості праці;

– про запровадження річного мораторію на митні тарифи через Інтернет із прийняттям робочої програми рекомендацій щодо розвитку торгівлі через Інтернет (прогнозовані обсяги у 2005 р. «електронної комерції» оцінювалися в більше 300 млрд дол. США).

З 1 січня 1996 р. у межах СОТ діє Угода щодо доступу іно­земних компаній до урядових контрактів, включаючи надання послуг, а також для випадків, коли замовниками виступають органи управління другого рівня (землі, штати, комуни тощо). При перевищенні вартісних показників контракту в спеціальних правах запозичення (СДР) він автоматично стає відкритим для між­народної конкуренції. Угоду підтримують 30 країн-учасниць СОТ.

У грудні 1997 р. (Женева) підписано Угоду про лібералізацію ринку фінансових послуг (102 країни-учасниці), за якою перед­бачається вільна конкуренція на ринку банківських, страхових послуг, операцій із цінними паперами обсягом більше трильйона дол. США.

До перспективних напрямів діяльності СОТ відносяться такі:

1) у сфері торгівлі – лібералізація торгівлі через удоскона­лення торгових правил, включаючи і професійні (ділові) по­слуги;

2) у сфері регулювання інвестицій – розробка багатосто­рон­ніх угод аналогічно до торгівлі, включаючи принципи розпов­сюдження режиму найбільшого сприяння, національного режи­му, вимог охорони довкілля на інвестиції. Ідеться про уніфіка­цію більше 900 двосторонніх угод, яка враховувала б інтереси як країн, що розвиваються, так і промислово розвинених країн;

3) у сфері регулювання конкурентної політики – прийняття багатосторонньої угоди щодо коригування чи розробки основ­них правил конкуренції;

4) боротьба з корупцією, у тому числі пов’язаною з держав­ними закупівлями, узгодження регіональної регуляторної полі­тики з багатосторонніми угодами;

5) укладання всеохоплюючих угод із МБРР і МВФ з метою об’єднання систем регулювання світової торгівлі та фінансів.

На саміті СОТ, проведеному в столиці Катара (м. Доха) у 2001 р., було розпочато переговори про лібералізацію світової торгівлі. Результати проміжного саміту СОТ у м. Канкун (Мек­сика) у вересні 2003 р., де країни-учасниці так і не домовилися про принципи лібералізації світової торгівлі, підтвердили необ­хідність продовження поточного «Доха-раунду» і можливість його завершення. У грудні 2005 р. (Гонконг) відбулася шоста конференція СОТ, під час якої представниками країн-учасниць цієї організації досягнуто такі домовленості.

Насамперед, повне скасування субсидій для виробників ба­вовни з 2006 р., що для США означало відкритість їх ринків для бавовни, яку ввозять із Західної Африки. Водночас США відмо­вилися скасувати імпортні тарифи на текстиль із Камбоджі та Бангладеш, оскільки вважають ціни на нього майже демпін­го­вими. По-друге, ухвалено пакет заходів щодо допомоги найбід­нішим країнам, які, крім технічного сприяння, передбачають зобов’язання розвинених країн з 2008 р. надати вільний доступ на свої ринки (без квот і обмежувальних мит) для 97 % товарів, експортованих країнами, що розвиваються.

Найвагомішим результатом цієї зустрічі вважається згода представників країн ЄС відмінити сільськогосподарські субсидії з 2013 року. Проте, на думку експертів доброчинної організації Christian Aid, скасування експортних субсидій є незначним кроком уперед, оскільки вони становлять лише 5 % усіх субсидій, що виплачуються європейським фермерам.

2.1.2. Організації економічного
співробітництва і розвитку

Організація економічного співро­бітництва та розвитку (ОЕСР) (англ. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) –міжна­род­на організація, що об’єднує 34 країни світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП^[2] і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 у Парижі, але вступив у дію 30 вересня 1961 р. на базі Європейської організації еко­номічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів ОЕСР і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються.

ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації, у рамках спеціалізованих програм, міжна­родних заходів тощо.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв’язках з ОЕСР. Поглиблення та розширення відносин між Україною та ОЕСР передбачено Програмою економічних ре­форм Президента України В. Януковича на 2010−2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефек­тивна держава», а набуття членства в ОЕСР визначено одним із пріоритетних завдань зовнішньоекономічної політики України.

Установа виникла у 1948 р. як Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) під керівництвом фран­цузького економіста Роберта Марджоліна для допомоги у керів­ництві здійсненням Плану Маршалла для економічної рекон­струкції Європи післяДругої світової війни. Пізніше список членів союзу розширився неєвропейськими країнами, а у 1961 р. він був перетворений на Організацію економічного співро­біт­ництва та розвитку. Починаючи з моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, про­сувати ринкову економіку та представницьку демократію, роз­вивати вільні ринки, сприяти зростанню як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.

ОЕСР об’єднує 34 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації з вивчення, розробки та покращення соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особ­ливо в час мондіалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль. Дискусії у рамках ОЕСР можуть розгортатися навколо чисто формальних рішень, наприклад, введення суперечливих юридичних норм, які заважають вільно­му переміщенню капіталів і послуг, виробленню заходів з бо­ротьби з корупцією або забороні державних субсидій у судно­будівництві. Але часто такі дискусії дозволяють урядам бути більш поінформованими з тим, щоб потім у національних рамках приймати рішення за всіма аспектами державної політи­ки та краще відчувати їх вплив на міжнародну спільноту. Вони дають можливість пізнавати і діяти з урахуванням думок інших країн.

ОЕСР – це товариство «багатих» країн, які поділяють спільні ідеї. Його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей і послуг. Головною вимогою до членства є поділ принципів ринкової економіки та демократичного плюралізму.

Ядром цієї організації спочатку стали країни Європи та Північної Америки. Нині до ОЕСР входять: Австралія, Австрія, Бельгія,Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Іспанія, Іслан­дія, Ірландія, Італія, Ізраїль, Канада, Корея, Люксембург, Мек­сика, Німеччина,Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція,Чеська Республіка, Чилі, Швейцарія, Шве­ція та Японія. Штаб-квартира розміщена у Парижі (Франція).

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем ви­вчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допо­ма­гають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національ­ними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основ­ною і дуже ефективною, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаєм­не вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здій­снення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найбільш ефективними засобами ОЕСР.

Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні полі­тичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.

Дискусії, які іноді виникають у ОЕСР, призводять до угод між урядами щодо застосування єдиних «правил гри» в питан­нях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих інозем­них інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навко­лиш­нього середовища.

2.1.3. Організація ООН з питань продовольства
та сільського господарства

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО, англ. Food and Agriculture Organization, FAO) – міжна­родне агентство в рамках ООН, створена з метою боротьби з голодом та контролем якості продуктів харчування у світі. Девіз організації: «Допомагаємо побудувати світ без голоду». Засно­вана на конференції в Квебеку (Квебек, Канада) 16 жовтня 1945 р. З 1981 р. ця дата щорічно відзначається як Всесвітній день про­довольства.

ФАО діє як провідна установа, що зай­мається проблемами розвитку сільських регіонів і сільськогосподарського вироб­ництва в системі ООН. Її діяльність на­правлена на зменшення гостроти проблем бідності та голоду у світі шляхом сприян­ня розвитку сільського господарства, по­ліпшення харчування і рішення проблеми продовольчої безпеки – доступності всім і завжди продуктів харчування, необхідних для активного і здорового життя. ФАО діє як нейтральний форум, а також як джерело знання та інфор­мації. Допомагає країнам, що розвиваються, і перехідним краї­нам модернізувати та поліпшити сільське господарство, лісовод­ство і рибальство.

Спеціальні програми ФАО допомагають країнам підготу­ватися до можливого виникнення кризового становища з про­довольством і, за потреби, передбачають надання допомоги. У середньому ФАО одночасно здійснює на місцях близько 1 800 заходів. Проекти, що реалізовуються за допомогою ФАО, щорічно привертають більше 2 млрд доларів пожертвувань від установ і держав, що вкладаються в розвиток села і сільського господарства. Бюджет ФАО на 1998–1999 фінансовий рік склав 650 млн доларів.

ФАО керує Конференція держав-членів, що скликається раз на два роки. Конференція обирає раду, що складається з 49 чле­нів і діє як керівний орган між сесіями конференції. ФАО надає статистику з сільського господарства і доступ до своєї бази даних. Для отримання CD-ROM зі статистикою і доступу до бази необхідно заплатити 1 200 доларів США.

2.1.4. Організація Об’єднаних Націй
з промислового розвитку

Організацію Об’єднаних Націй з промислового розвитку – ЮНІДО (United Nations Industrial Development Organization – UNIDO) було засновано в 1967 p. рішенням Генеральної Асамб­леї ООН як центральний координуючий орган у сфері допомоги промисловому розвитку та прискореній індустріалізації країн, що розвиваються, шляхом мобілізації національних і міжна­род­них ресурсів.

До складу ЮНІДО входить 171 держава. Україна є членом цієї організації з 1985 р. Головний орган ЮНІДО – Генеральна конференція.

Оперативна діяльність ЮНІДО полягає у:

– наданні технічної допомоги країнам, що розвиваються у здійсненні конкретних проектів;

– розробці регіональних довгострокових стратегій розвитку.

Допоміжна діяльність ЮНІДО вклю­чає збір, узагальненя, публікацію інфор­мації, проведення досліджень, організа­цію конференцій з питань промислового розвитку.

ЮНІДО має «Банк промислової та технологічної інформації».

Мета ЮНІДО:

– сприяння промисловому розвитку і співробітництву на глобальному, регіональному, національному і галузевому рівнях;

– сприяння індустріалізації країн, що розвиваються, в тому числі в галузі розробки природних ресурсів і розвитку інфра­структури;

– надання допомоги країнам з перехідною економікою і країнам, що розвиваються, у реструктуризації і приватизації в промисловості;

– надання технічної допомоги.

ЮНІДО сприяє налагодженню і зміцненню контактів між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, заохочує діяльність, яка сприяє залученню інвестицій, підтримуючи про­цес передачі технології країнам, що розвиваються, і обміну тех­нологіями. У рамках ЮНІДО створено Банк промислової і тех­нологічної інформації з проектів, який може надавати необхідну країнам інформацію на їхній запит. Консультативна діяльність ЮНІДО полягає в проведенні конференцій, нарад, зустрічей представників промисловості, профсоюзів, споживачів. Крім того, проводяться засідання груп спеціалістів конкретних галу­зей промисловості з проблем промислового розвитку в регіоні, з питань зміцнення співробітництва фінансових, технічних і нау­кових установ розвинутих країн і країн, що розвиваються, тощо. Особлива увага приділяється промисловому співробітництву на рівні підприємств з використанням механізму цільових фондів і програми промислового інвестування. У 1997 р. обсяг технічної допомоги, наданої ЮНІДО всім країнам світу, становив близько 100 млн доларів.

Головними органами ЮНІДО є:

– Генеральна конференція, яка проводиться один раз на два роки і визначає принципи і політику діяльності ЮНІДО, затвер­джує бюджет, здійснює контроль за використанням фінансових ресурсів;

– Рада з промислового розвитку (РПР), що складається з 53 членів ЮНІДО (33 – представники країн, що розвиваються, 15 – від розвинутих країн, 5 – від країн з перехідною еконо­мікою), яка розробляє принципи і політику ЮНІДО, розглядає і приймає програму діяльності організації, обговорює питання координації діяльності системи ООН у галузі промислового роз­витку, контролює ефективність використання ресурсів організа­ції, готує і подає на розгляд Генеральної Асамблеї ООН через ЕКОСОР щорічну доповідь про діяльність ЮНІДО;

– Секретаріат;

– Представництва ЮНІДО на місцях.

Допоміжними органами ЮНІДО є Комітет з програм і бюджету в складі 27 членів і технічні комітети. Штаб-квартиру ЮНІДО розміщено у Відні (Австрія).

2.1.5. Організація ООН з торгівлі та розвитку

Перші кроки до формування міжнародної системи регулю­вання у сфері конкуренції було зроблено наприкінці 40-х років ХХ ст. Саме в цей період починається процес становлення інституційно-правових структур у галузі міжнародного еконо­мічного співробітництва. Важливою складовою цього процесу стає визначення загальної концепції та практичних підходів сві­тового співтовариства до проблем встановлення контролю за так званою обмежувальною діловою практикою, іншими словами, напрацювання певних принципів і правил ефективної конку­рен­ції у зовнішньоекономічній діяльності. Визначальну роль у зазначених процесах відіграють міжнародні інституції, що опі­куються питаннями конкуренції, серед яких авторитетне місце посідає Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку – ЮНКТАД.

ЮНКТАД було засновано як орган Генеральної асамблеї ООН 30 грудня 1964 року. Спершу до основних функцій ЮНКТАД входило сприяння розвиткові міжнародної торгівлі, встановлення і запровадження відповідних принципів та полі­тики, координація діяльності інших міждержавних утворень у сфері міжнародної торгівлі, розробка багатосторонніх правових актів, діяльність щодо узгодження економічної та торговельної політики національних урядів, регіональних економічних угру­пувань тощо. У 70-ті роки коло діяльності ЮНКТАД суттєво розширюється за рахунок залучення до сфери її впливу проблем дослідження негативних ефектів від ділової практики з боку приватних і державних компаній, що спричиняє обмеження кон­куренції, ускладнює доступ на ринки та посилює монопольний контроль, негативно впливаючи на розширення виробництва і торгівлі. З того часу ЮНКТАД залишається універсальним форумом, призначеним для обговорення проблем обмежуваль­ної практики та конкурентної політики.

Організація ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКАД) уста­нов­лена в 1964 році як постійний міжурядовий орган, Конференція ООН з торгівлі і розвитку є ключовим органом Генеральної Асамблеї з питань в галузі торгівлі та розвитку. Їй доручено прискорення торгового й економічного розвитку країн, що особ­ливо розвиваються.

ЮНКТАД відіграє в системі ООН роль координаційного центру з проблем розвитку і суміжних питань торгівлі, фінансів, технологій, інвестицій і стійкого розвитку. Її головна мета поля­гає у сприянні інтеграції країн, що розвиваються, і країн з пере­хідною економікою у світову економіку та розвитку за допо­могою торгівлі й інвестицій. Досягаючи своїх цілей, ЮНКТАД проводить дослідження і аналіз політики, міжурядові наради, здійснює технічну співпрацю і взаємодію з цивільним суспіль­ством і підприємницьким сектором.

Конференція ЮНКТАД – її найвищий директивний орган – проводиться раз на чотири роки. Виконавчий орган – Рада з тор­гівлі і розвитку – щорічно проводить регулярні сесії, на яких розглядаються результати роботи секретаріату.

Дванадцята сесія ЮНКТАД відбулася 20–25 квітня 2008 р. в Аккрі (Гана). 13-та сесія Конференції ЮНКТАД відбулась з 21 по 26 квітня 2012 р. у м. Доха, Катар.

Діяльність із розробки міжнародного механізму захисту кон­куренції ЮНКТАД фактично розпочала 10 грудня 1978 р., коли Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію про скликання під її егідою Конференції ООН з обмежувальної ділової прак­тики (ОДП). Ця Конференція схвалила основний документ, що визначає діяльність ЮНКТАД у галузі захисту конкуренції, «Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою» (Резолюція ООН 35/63 від 5 грудня 1980 р.). Прий­няття зазначеного Комплексу (з 2000 р. він має назву «Комплекс принципів і правил ООН з питань конкуренції») мало на меті сприяння максимальному використанню вигод від міжнародної торгівлі, пов’язаних із процесом її лібералізації, відповідно до національних завдань економічного і соціального розвитку, зокрема, шляхом створення, заохочення і захисту конкуренції, здійснення контролю за економічною концентрацією та сприян­ня інноваційній діяльності. Комплекс містить «Принципи і пра­вила, що стосуються підприємств, включаючи транснаціональні корпорації», а також «Принципи і правила, що стосуються держав», де у формі рекомендацій підприємствам пропонується утримуватися від основних видів обмежувальної практики у процесі здійснення відповідних міжнародних угод, а державам – удосконалювати національне законодавство у цій сфері.

Комплекс вперше запроваджує в теорію міжнародного регу­лювання такі основоположні поняття, як «обмежувальна ділова практика», визначаючи її як «економічну поведінку підпри­ємств, які шляхом зловживань домінуючим становищем на рин­ку або шляхом набуття такого становища і зловживання ним обмежують доступ на ринки або іншим чином стримують кон­куренцію, що чинить або може чинити негативний вплив на міжнародну торгівлю...». Окрім того, Комплексом вводиться поняття «домінуючого становища на ринку», тобто «ситуації, за якої підприємство самостійно або спільно з кількома іншими підприємствами має можливість контролювати відповідний ри­нок певного товару чи послуг або групи товарів чи послуг».

Принципи і правила державної політики у цій сфері містять такі основні рекомендації:

– приймати, вдосконалювати й ефективно впроваджувати відповідні законодавчі акти;

– базувати власне законодавство, насамперед, на принципі усунення або ефективного регулювання дій підприємств, що стримують конкуренцію;

– забезпечувати справедливий та уніфікований підхід до всіх підприємств у процесі здійснення контролю над ОДП^[3];

– знаходити належні виправні засоби з метою недопущення ОДП.

Для впровадження «Комплексу узгоджених на багато­сторон­ній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою» у 1981 р. було створено Міжурядову групу експертів з обмежувальної ділової практики (з 1997 року – МГЕ з питань законодавства та політики у галузі конкуренції). Засідання Групи відбуваються щорічно за участі представників країн – членів ООН. Функції МГЕ полягають, зокрема, у:

– забезпеченні умов для проведення багатосторонніх кон­сультацій між державами із застосування принципів і правил Комплексу;

– здійсненні досліджень з ОДП відповідно до положень Комплексу;

– поширенні інформації щодо вжитих на національному чи регіональному рівнях заходів з метою сприяння впровадженню Комплексу.

За роки діяльності МГЕ стала унікальним міжнародним інститутом вільного обміну думками, накопичення та поши­рен­ня досвіду в галузі захисту конкуренції між експертами прак­тично з усіх країн світу.

Поточну роботу щодо координації діяльності урядів між пленарними засіданнями Конференції та Міжурядової групи експертів здійснює, у складі секретаріату ЮНКТАД, спеціаль­ний підрозділ з питань конкуренції та захисту прав споживачів.

Починаючи з 1998 року, офіційним представником України в Міжурядовій групі експертів з питань законодавства та політики у галузі конкуренції є Голова Антимонопольного комітету України. Участь представника України в роботі органів ЮНКТАД має важливе значення для посилення суспільної ролі конку­рент­ної політики як засобу регулювання економічних відносин не лише всередині держави, а й на міждержавному рівні. Рішення МГЕ знайшли відображення у програмних і правових доку­мен­тах, розроблених останнім часом за участі Антимонопольного комітету України.

З часу створення Конференції ООН з ОДП відбулося чотири її пленарних засідання, присвячених перегляду Комплексу прин­ципів і правил з огляду на національний та регіональний досвід країн щодо його застосування. Остання Оглядова конференція ООН з ОДП відбулася в Женеві, у вересні 2000 року, за участі делегацій 69-ти країн світу, включаючи делегацію України та представників найвпливовіших міжнародних організацій. Під час конференції як офіційні документи було розповсюджено Заяву антимонопольних органів країн СНД та «Київську декла­рацію», ухвалені під час проведення у Києві в липні того ж року Регіональної конференції з питань конкурентної політики країн СНД, Центральної та Східної Європи. Ця конференція вперше зібрала представників 22-х країн регіону та експертів ЮНКТАД, Європейської Комісії, Організації економічного співробітництва і розвитку, Світової Організації Торгівлі, а також Федеральної Торгової Комісії США і стала вагомою підтримкою консолідації діяльності країн із перехідною економікою та підкріпленням зусиль міжнародних інституцій, у першу чергу ЮНКТАД, сто­совно удосконалення Комплексу принципів і правил ООН з пи­тань конкуренції. Конференція виявилася помітною подією в політичному й економічному житті України.

Документи, ухвалені учасниками київської конференції, серед інших регіональних декларацій, стали основою для прий­няття заключної Резолюції IV Оглядової Конференції ООН з ОДП. Серед найважливіших положень цієї резолюції можна відзначити такі:

– підтвердження основоположної ролі конкурентного зако­нодавства і політики для забезпечення належного економічного розвитку та корисності подальшої роботи в межах секретаріату ЮНКТАД і його робочих органів;

– заклик щодо всебічного розширення співробітництва між конкурентними органами та урядами окремих держав з метою посилення ефективної діяльності у сфері контролю за злиттями та проти будь-яких форм картельної практики;

– рекомендація на адресу ЮНКТАД щодо необхідності роз­ширення діяльності в галузі технічної допомоги, консульта­цій­них послуг і підготовки кадрів, насамперед, для країн, що розви­ваються, країн із перехідною економікою та країн найнижчого рівня розвитку;

– рекомендація на адресу ЮНКТАД щодо дослідження проблем конкуренції, пов’язаних із зовнішньоторговельною по­літикою;

– рекомендація щодо важливості подальшого внеску ЮНКТАД при опрацюванні проблем розробки можливих міжнародних угод з питань конкуренції.

ЮНКТАД відіграє провідну роль у процесі формування так званої «культури конкуренції», що означає усвідомлення на всіх рівнях позитивної ролі конкуренції як одного з найвагоміших чинників сучасного демократичного суспільства та соціально-орієнтованої економіки. Значення ЮНКТАД чималою мірою зумовлене її масштабною аналітичною діяльністю, що відобра­жається у численних дослідженнях, присвячених різним аспек­там конкурентної політики. ЮНКТАД постійно працює над оновленням так званого Типового закону про конкуренцію, складеного на базі типових статей національних конкурентних законів. Цей документ є своєрідним кодексом законів про конкуренцію. Удосконалюючи його, ЮНКТАД у такий спосіб сприяє гармонізації національних регулюючих актів у цій сфері.

Діяльність ЮНКТАД у галузі захисту конкуренції, перш за все, спрямована на вирішення специфічних проблем країн, що розвиваються, країн із перехідною економікою та країн найниж­чого рівня розвитку. Комплекс принципів і правил ООН з пи­тань конкуренції прямо зазначає цей пріоритет, а також вказує на особливу загрозу, яку становлять для міжнародної торгівлі антиконкурентні дії транснаціональних корпорацій. Передба­че­ний Комплексом механізм припинення дій, які негативно впли­вають на конкуренцію більше ніж в одній державі, рекомендує відповідним країнам створювати та зміцнювати конкурентну політику і право, а також співпрацювати між собою шляхом взаємних консультацій, обміну інформацією тощо.

Незважаючи на послідовну діяльність ЮНКТАД, спрямовану на припинення ОДП у міжнародному масштабі, ця проблема не знайшла радикального вирішення. Значною мірою це поясню­ється тим, що відповідно до положень Комплексу «при вико­нан­ні своїх функцій ні Міжурядова група, ні її допоміжний орган, не виступають у якості трибуна та не виносять будь-яких суджень про діяльність або поведінку окремих урядів чи окре­мих підприємств у зв’язку з будь-якою конкретною операцією». Отже, їх діяльність і рішення мають суто консультативний характер.

Виходячи з цього, вже на початку розвитку багатосторон­нього співробітництва виникла принципова дискусія щодо пра­вового характеру Комплексу принципів і правил. Країни, що розвиваються, наполягали на закріпленні за Комплексом імпера­тивного для всіх учасників характеру. У свою чергу, розвинені країни виступали за рекомендаційний характер Комплексу, і саме ця точка зору стала остаточною в дискусії.

Таким чином, дотримання Комплексу є лише проявом доброї волі держав, оскільки він не має обов’язкової юридичної сили. Разом із тим, Комплекс залишається єдиним міжнародним доку­ментом світового значення, де визначено засади міжнародного співробітництва держав з метою усунення або ефективного ре­гулювання обмежувальної ділової практики, яка несприятливо впливає на міжнародну торгівлю, зокрема країн, що розвива­ються, а також на їх економічний розвиток.

2.1.6. Програма розвитку ООН

Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй(ПРООН–UNDP – United Nations Development Programme; Programme des Nations Unies pour le developpement-PNUD) – організація системи ООН, яка координує і фінансує здійснення програм економічного і технічного співробітництва в межах ООН. Утворена 22 листопада 1965 р. відповідно до резолюції ГА ООН «Об’єднання з метою прогресу». До складу ПРООН входять усі держави – члени ООН, у т. ч. Україна.

Програма розвитку Організації Об’єднаних Наційє гло­бальною мережею ООН у галузі розвитку, організацією, яка виступає за позитивні зміни; надає країнам доступ до джерел знань, досвіду та ресурсів задля допомоги людям в усьому світі будувати краще життя; співпрацює з 166 країнами світу, допо­магаючи їм знаходити власні шляхи розв’язання глобальних і національних проблем у галузі людського розвитку. Покращую­чи свої власні можливості, вони мають змогу використовувати досвід і знання співробітників ПРООН та широкого кола партнерів.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. IV. Список використаних джерел
3. IV. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ЗАКОНОДАВСТВА.
4. MOV приймач, джерело
5. VІ. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
6. XIII. Формування та оприлюднення рейтингового списку вступників, рекомендованих до зарахування
7. XVI. Коригування списку рекомендованих до зарахування
8. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
9. А. В. Дудник 1 страница
10. А. В. Дудник 10 страница
11. А. В. Дудник 11 страница
12. А. В. Дудник 12 страница

Переглядів: 686