• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 3 страница

В Україні чотири головні сфери діяльності в галузі розвитку зосереджуються на демократичному врядуванні; подоланні бід­ності, досягненні процвітання та українських «Цілей розвитку тисячоліття»; місцевому розвитку та гарантуванні безпечного середовища для людського розвитку; на енергетиці та навко­лишньому природному середовищі.

У кожній з цих тематичних сфер Україна забезпечує баланс між впровадженням заходів щодо розробки політико-правових документів, аналітично-дорадчою діяльністю, заходами з поліп­шення спроможності її національних партнерів та окремими пілотними проектами. ПРООН впроваджує свою діяльність в Україні з 1993 року.

ПРООН в Україні співпрацює із 166 країнами світу, допо­ма­гаючи їм знаходити власні шляхи розв’язання глобальних і на­ціональних проблем у галузі розвитку. Покращуючи свої власні можливості, вони мають змогу використовувати досвід і знання співробітників ПРООН та широкого кола партнерів.

Світові лідери зобов’язалися виконати «Цілі тисячоліття» у галузі розвитку, включно із такою всеохоплюючою метою як скорочення бідності вдвічі до 2015 року. Мережа ПРООН коор­динує та допомагає країнам об’єднувати глобальні та національ­ні зусилля, які спрямовуються задля досягнення означених ці­лей. Україна зосереджується на допомозі країнам спільно виро­бити та поділитися рішеннями щодо проблем у певних сферах діяльності.

ПРООН допомагає країнам, що розвиваються, отримувати та використовувати технічну допомогу ефективно. У всіх видах діяльності ПРООН виступає на захист прав людини та ство­рення рівних соціальних можливостей для жінок і чоловіків.

Присутність ПРООН у країнах Східної Європи є вигідним не лише через довготривалу ізольованість від міжнародного суспіль­ства, але й через те, що ПРООН може забезпечити, щоб ці країни ефективно почали новий розділ власної історії, яка базу­ється на питаннях і потребах людського розвитку. ПРООН в Україні підтримує національні зусилля у досягненні Цілей роз­витку тисячоліття шляхом впровадження низки своїх проектів задля покращення достатку українського народу.

Країни, які отримали незалежність після розпаду Радянського Союзу у 1991 р. мали пройти процес потрійного переходу: від радянської республіки до незалежної держави; від центра­лізо­ваної системи управління до демократії; та від системи держав­ного планування в економіці до ринкової економіки.

Спільні зусилля ПРООН, Уряду та народу України спрямо­вані на запровадження та подальше просування головних прин­ципів демократичного врядування на всіх рівнях шляхом під­тримки адміністративної реформи та залучення громадянського суспільства до участі у процесі прийняття рішень. Програми щодо малого та середнього підприємництва та проекти з надан­ня соціальної допомоги сприяли економічному розвитку країни. ПРООН також виступає на захист концепції сталого розвитку як істотної політики та наголошує на важливості розвитку мереж НДО екологічного спрямування.

ПРООН в Україні продовжує підтримувати Уряд у досяг­нен­ні європейських стандартів політики, інституційної спромож­но­сті шляхом трансформації відносин між державою та населен­ням, впровадження ефективної децентралізації, діяльності при­ватного сектора у більш ліберальній ринковій економіці, заохо­чення громадян користуватися рівними можливостями доступу до послуг, здійснення прав людини та процвітання.

ПРООН досягає своїх цілей у тісній співпраці з іншими аген­ціями ООН, донорами та партнерами, користуючись досвідом міжнародних експертів і кращим національним досвідом. У своїй діяльності ми використовуємо найкращий глобальний досвід, пропагуємо гендерну рівність та основи суспільства, пристосованого до вимог глобальної економіки.

У червні 2005 р. Система Організації Об’єднаних Націй в Україні та уряд України підписали Рамкову програму допомоги для України, яка була розроблена на базі Звіту щодо загальної оцінки потреб країни. Згідно із визначеною стратегією допо­моги, агенції ООН разом з Урядом України координуватимуть свої програми/проекти, розроблятимуть об’єднані ініціативи та плани.

ПРООН разом з іншими агенціями ООН, які представлені в Україні, приділяють особливу увагу чотирьом основним сферам:

1) впровадження інституційних реформ, які нададуть грома­дянам рівний доступ до здійснення своїх прав;

2) посилення можливостей громадянського суспільства ство­рювати шляхи для користування наявними послугами та пра­вами;

3) охорона здоров’я та медичні послуги, з особливою увагою на покращенні їх якості та доступності;

4) процвітання через збалансований розвиток і підприєм­ництво.

[Вгору] [Вниз]

2.2. Характеристика та основні напрями
діяльності міжнародних організацій
у сфері технічного регулювання

2.2.1. Міжнародні та регіональні
організації зі стандартизації

Національні стандарти висвітлюють особливості та рівень науково-технічного розвитку країни, в якій вони розроблені й застосовуються. Тому вимоги стандартів різних країн на одина­кові матеріали і вироби часто відрізняються один від одного, що є серйозною перешкодою для розвитку міжнародної торгівлі, тобто є необхідність узгодження характеристик продукції зі стандартами тієї країни, яка купує цю продукцію.

Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародної співпраці у всіх галузях людської діяльності об’єктивно призвів до необхідності узгодження (гармонізації) національних стандартів, розробки і широкого застосування міжнародних (регіональних міжнарод­них) стандартів.

«Світ у русі – міжнародні стандарти сприяють переміщенню людей, енергії, товарів та інформації» – під таким девізом свят­кували 14 жовтня 1995 р. Всесвітній день стандартів. Міжна­род­ні стандарти забезпечують технічну сумісність, сприяють безпе­ребійному функціонуванню систем переміщення всіх типів.

Сучасні темпи технічного розвитку і лібералізації міжнарод­ної торгівлі утворюють нові сприятливі можливості для роз­вит­ку міжнародної співпраці на основі застосування міжнародних стандартів.

По-перше, відкривається потенційно глобальний ринок про­дукції і послуг, де виробники, постачальники й оператори мереж можуть конкурувати на рівній основі.

По-друге, прийняття міжнародних стандартів для систем пе­реміщення сприяє створенню і роботі сумісних засобів взаємо­дії, необхідних для швидкого й економічно ефективного поста­чання продукції і послуг споживачам, незважаючи на відстані.

Але ще багато потрібно зробити для вирішення проблем, з якими стикається світове співтовариство в своєму розвитку. Стандартизація сукупності систем переміщення і глобального ланцюга матеріально-технічного постачання (логістики) далеко виходить за кордони стандартизації транспортних елементів, таких як вантажні контейнери і вантажно-розвантажувальне устаткування, щоб повністю охопити всю транспортну інфра­структуру залізних і шосейних доріг, складів, морських і повіт­ряних портів. Гармонізація у всесвітньому масштабі всіх еле­ментів цього ланцюга – електричних і електронних, а також ме­ханічних – принесе користь не тільки транспортникам, а й їхнім промисловим споживачам. Ця проблема може бути вирішена тільки на основі скоординованих робіт з міжнародної стандар­ти­зації у галузі технічного зв’язку та інформаційних технологій і застосовуваних не тільки в рамках глобальної мережі матеріаль­но-технічного постачання, а також в інших галузях діяльності, де відбувається обмін інформацією. Майбутнє світове інформа­ційне товариство з його «інформаційними супершвидкісними магістралями» буде залежати від рівня міжнародної стандарти­зації, що охоплює мережі аудіо- і відеоінформації, для ство­рення інформаційних технологій і використання в телекомуні­каціях.

Разом з новим напрямом у роботах з міжнародної стан­дартизації – стандартизації технологій переміщення – не змен­шується роль і значення міжнародної стандартизації як організа­ційно-технічної основи співробітництва країн у традиційних видах діяльності: терміни і визначення, методи аналізу і випро­бувань, сертифікація продукції і послуг, забезпечення безпеки продукції і праці, раціональне використання енергії та природ­них ресурсів, охорона навколишнього середовища, управління виробництвом і якістю продукції.

Однією з найважливіших особливостей розвитку співробіт­ництва країн у галузі стандартизації на багатосторонній основі є, останнім часом помітний, кількісний, структурний і функ­ціо­нальний ріст міжнародних організацій, що займаються питання­ми стандартизації. Цьому сприяв перехід робіт у галузі міжна­родної стандартизації на якісно новий етап розвитку, виклика­ний розширенням і поглибленням міжнародної співпраці у всіх сферах людської діяльності.

Із загального числа більш ніж чотирьох тисяч міжнародних організацій (світових і регіональних), що діють у сучасному світі, більше 400 так чи інакше займаються питаннями стан­дар­тизації.

Безпосереднє співробітництво різних країн у галузі стандар­тизації почалось з 1921 р., коли була проведена перша кон­фе­ренція секретарів семи національних комітетів зі стандартизації. Ця конференція напрацювала організаційні принципи, на їх основі в 1926 р. була створена міжнародна Федерація національ­них асоціацій зі стандартизації – ІСА, до складу якої увійшло 20 національних організацій зі стандартизації. ІСА розробила близько 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Другої світової війни припинила свою діяльність.

2.2.2. Міжнародна організація
зі стандартизації ISO

«Роби один раз, роби пра­вильно, роби інтернаціонально» – девіз ISO.

Після закінчення Другої світової війни, в жовтні 1946 р., рішенням ООН була створена Міжнародна організація зі стан­дартизації (ISO). На засіданні генеральної асамблеї ООН був прийнятий статут ISO, який визначив статус організації, її структуру, функ­ції основних органів і методи їх роботи.

У статуті ISO записано, що «метою організації є сприяння розвитку стандартизації у світовому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну і взаємодопомоги, а також для роз­ширення співпраці в галузі інтелектуальної, наукової, технічної та економічної діяльності».

Для досягнення цієї мети ISO може:

– вживати заходів для полегшення гармонізації у світовому масштабі стандартів і зв’язаних з ним галузей;

– розробляти і публікувати міжнародні стандарти за умови, що в кожному випадку стандарт буде ухвалений, якщо за нього було віддано дві третини голосів активних членів технічного комітету або підкомітету і проти – не більше чверті загальної кількості голосів;

– організовувати обмін інформацією про роботу своїх комітетів – членів і технічних комітетів;

– співпрацювати з іншими міжнародними організаціями, що зацікавлені у суміжних питаннях.

В ISO встановлені два види членства – комітети-члени і члени-кореспонденти. Комітетами-членами є національні орга­нізації зі стандартизації.

Органами ISO є: Генеральна Асамблея, Рада, Комітети Ради, технічні комітети і Центральний секретаріат. Структура ISO наведена на рис. 2.

Рисунок 2 – Структура ISO

Вищим органом ISO є Генеральна Асамблея.

У період між сесіями Генеральної Асамблеї роботою орга­нізації керує Рада, на чолі якої стоїть президент ISO. Рада скла­дається з 18 членів-представників національних організацій зі стандартизації, що вибираються на 3 роки. Для розгляду і під­го­товки рішень з питань, що цікавлять всю організацію загалом, Рада утворює постійні та тимчасові комітети.

На даному етапі працюють такі комітети:

STACO – Комітет з вивчення наукових принципів стандарти­зації;

PLACO – Технічне бюро;

CASCO – Комітет з оцінки відповідності;

INFCO – Комітет з науково-технічної інформації;

DEVCO – Комітет з надання допомоги країнам, що розвива­ються;

COPOLCO – Комітет з захисту інтересів споживачів;

REMCO – Комітет з стандартних зразків.

Нині організація включає близько 150 членів, по одному від кожної країни. Місія ІСО полягає в тому, щоб сприяти розвитку стандартизації у світі, полегшити міжнародний обмін товарами і послугами, досягти взаємної дружньої угоди між державами в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній сферах. Ро­бота стосується усіх сфер стандартизації, крім електричних і електронних технічних стандартів, які розробляються Міжна­родною електротехнічною комісією (ІЕС). Деякі види робіт ви­конуються спільними зусиллями цих організацій. В останні роки ІСО приділяє багато уваги стандартизації систем забезпечення якості. Крім стандартизації, ІСО займається проблемами серти­фікації.

Для прикладу наведемо напрями діяльності двох Комітетів Ради ISO.

Стандарти на харчові продукти розробляє технічний комітет TC 34. Сфера діяльності комітету – стандарти на харчові про­дукти для людини та корм для тварин, матеріали рослинного і тваринного походження. Стандарти відносяться до термінології, методів відбору проб, випробувань та аналізу, специфікації на продукти і вимоги до упаковки, зберігання і транспортування. Загальна кількість стандартів, опублікованих комітетом, пере­вищує 600.

Робочі органи в складі комітету спеціалізуються на окремих напрямах:

– генетично змінені організми і продукція з них;

– системи управління безпекою харчових продуктів;

– система відстеження у ланцюгу поставки сільськогоспо­дарських продуктів;

– олійне насіння і плоди;

– продукти з овочів і фруктів;

– хлібні злаки;

– молоко і молочна продукція;

– м’ясо, домашня птиця, риба, яйця та продукція з них;

– прянощі та приправи;

– чай;

– мікробіологія;

– корм для тварин;

– тварини і рослинні жири та олії;

– сенсорний аналіз;

– свіжі, сухі та висушені фрукти й овочі;

– кава.

Виробники в країнах Європи все частіше звертаються до ор­ганів зі стандартизації з проханням прийняти добровільні стан­дарти безпеки, які відповідали б зростаючим вимогам спожи­вачів. За ініціативи Датської асоціації стандартів у 2004 р. роз­роблений новий міжнародний стандарт ІСО 22000 «Системи ме­неджменту безпеки харчових продуктів». Стандарт ІСО 22000 розглядає аспекти безпеки й орієнтує виробників на розробку та впровадження системи менеджменту безпеки. Раніше технічним комітетом (ТК 34 ІСО) був розроблений стандарт ІСО 15161 «Керівні вказівки з застосування стандарту ІСО 9001:2000 у хар­човій промисловості та виробництві напоїв». Стандарт охоплює всі аспекти якості та дає рекомендації, як інтегрувати систему ХACCП у систему менеджменту якості.

Головні цілі функціонування ICO охоплюють сприяння роз­витку стандартизації і пов’язані з цим сфери діяльності для за­безпечення міжнародного обміну товарами й послугами, а також розвитку співпраці в інтелектуальній, науково-технічній та еко­номічній сферах.

До основних напрямів і завдань діяльності ICO належать:

– розробка стандартів у галузях машинобудування, хімічної промисловості, руд і металів, інформаційної техніки, сільського господарства, будівництва, спеціальної техніки, охорони здо­ров’я і медицини, упакування й транспортування товарів;

– розробка спільно з Міжнародною електротехнічною комі­сією (МЕК) стандартів у сфері інформаційних технологій, мік­ропроцесорної техніки, телекомунікацій;

– стандартизація систем забезпечення якості, розробка й публікації міжнародних стандартів;

– співробітництво з регіональними організаціями зі стандар­тизації;

– сприяння Світовій організації торгівлі через програми, орієнтовані на поступову трансформацію технічних умов на по­ставку товарів до стандартів ICO, заохочення створення нових стандартів для промисловості;

– сприяння країнам, що розвиваються, у розвитку націо­нальних систем стандартизації, вирівнюванні ступеня стандар­тизації, підготовці спеціалістів зі стандартизації у навчальних центрах розвинених країн;

– співробітництво з ООН для стимулювання двосторонньої співпраці промислово розвинених країн і країн, що розвива­ються, у стандартизації і метрології, створенні міжнародних навчальних центрів;

– надання методичної та інформаційної допомоги Раді ICO щодо принципів і методики розробки міжнародних стандартів.

Діяльність ICO у сфері сертифікації охоплює такі основні напрями та завдання:

– сприяння укладенню угод про взаємне визнання з метою розвитку міжнародної торгівлі;

– розробка нормативно-методичних документів, що сприя­ють гармонізації процедури сертифікації;

– співробітництво з іншими міжнародними організаціями з метою підвищення ролі сертифікації у міжнародній торгівлі;

– сприяння взаємному визнанню та ухваленню національ­них і регіональних систем забезпечення якості;

– підготовка правил і регламентів проведення випробувань, інспекційного контролю та сертифікації продукції, процесів, діяльності випробувальних лабораторій;

– співробітництво з МЕК з метою узгодження спільних правил проведення сертифікації.

У галузі метрології працюють також інші міжнародні орга­нізації:

МККР – Міжнародний консультативний комітет з радіозв’яз­ку;

МККТТ – Міжнародний консультативний комітет з телефонії та телеграфії;

ІКАО – Міжнародна організація цивільної авіації;

МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії;

КОСПАР – Комітет з дослідження космічного простору.

2.2.3. Європейський Комітет зі Стандартизації

Європейський комі­тет зі стандартизації (CEN) (до 1970 р. – Європейський комітет з коорди­нації стандартів) існує з 1961 р. Членами СЕN є національні організації зі стандартизації 17 європейських дер­жав: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німеч­чи­на, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія. СЕN – за­крита орга­ні­зація, що об’єднує тільки країн-учасниць ЄС і ЄАВТ (Євро­пей­ська асоціація вільної торгівлі). CEN зазнав значних змін з утво­ренням Європейського Союзу. Його штаб розташований у Брюс­селі (Бельгія).

Основна мета СЕN – сприяння розвитку торгівлі товарами і послугами шляхом розробки європейських стандартів (євро­норм, EN), на які могла б посилатись у своїх директивах ЄС, ЄАВТ та інші міжурядові організації; забезпечення однакового застосування в країнах-членах міжнародних стандартів ISO та IEC; співпраці з усіма організаціями регіону, що займаються стандартизацією; надання послуг з сертифікації на відловідність європейським стандартам (євронормам).

СЕN розробляє європейські стандарти в таких галузях: обладнання для авіації, водонагрівальні газові прилади, газові балони, комплектуючі деталі для піднімальних механізмів, газо­ві плити, зварка і різка, трубопроводи і труби, насосні станції та інше.

Один з принципів роботи СЕN – обов’язкове використання міжнародних стандартів ISO як основи для розробки євронорм або доповнення тих результатів, які досягнуті в ISO. Вибір пріо­рітетного напряму повинен бути обґрунтований економічною необхідністю, що диктується ступенем впливу майбутнього стандарту на розвиток взаємовигідних зв’язків, неможливістю застосування міжнародного або іншого стандарту для даної мети, пропозицією країн-учасниць СЕN або рекомендації орга­нів ЄС і ЄАВТ.

Вищий орган СЕN – Генеральна асамблея, в якій пред­став­лені національні організації зі стандартизації, урядові органи країн-членів, а також ЄС і ЄАВТ.

Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, яка виконує такі функції:

– встановлення правил і способів застосування національ­них стандартів країн-учасниць і міжнародних стандартів при розробці європейських стандартів;

– визначення можливості прямого використання національ­ного або міжнародного нормативного документа як євро­пей­ського стандарту і контроль за його виконанням;

– координація робіт з національної стандартизації у рамках регіону.

Політика в галузі стандартизації визначається колегією ди­ректорів – представників національних організацій і затвер­джу­ється Генеральною асамблеєю (рис. 3).

Рисунок 3 – Організаційна структура СЕN

Технічна робота зі стандартизації виконується технічними комітетами, діяльність яких координує технічне бюро.

Для стандартизації у галузі будівництва, автомобіле­буду­ван­ня і безпеки обладнання створені комітети з забезпечення про­грам (програмні комітети). Їхнє завдання – прискорення розроб­ки євростандартів у цих динамічних галузях за допомогою аналізу вже існуючих міжнародних або прогресивних національ­них стандартів і збору такої інформації, яку швидко й ефективно можна використати в СЕN.

Технічне правління координує роботу більше 270 технічних комітетів, підкомісій, робочих груп. CEN видав приблизно 8300 Європейських стандартів. Більше 6000 документів перебувають у стадії вивчення.

Програмні комітети складають програму стандартизації, приймають стандарти ISO і IEC як європейські стандарти або документи для гармонізації; розробляють європейські стандарти або очікують отримання результатів в ISO та IEC. З цими орга­нізаціями підтримується постійний зв’язок і, приймаючи євро­стандарт, комітет повідомляє про результати своєї роботи в ISO або IEC.

Технічні комітети також спираються в роботі на міжнародні стандарти, підтримують контакти з регіональними організа­ція­ми, враховують результати діяльності інших технічних коміте­тів, які займаються суміжними проблемами. Після того, як зав­дання, поставлене перед комітетом, виконане, він може бути розформований технічним бюро, або зберігати формальну від­повідальність за перегляд стандарту.

Процедура прийняття стандарту включає схвалення проекту робочою групою технічного комітету, розсилання проекту тех­нічним бюро всім країнам-членам СЕN в особі національних організацій зі стандартизації для голосування у встановлений термін. Євронорма (європейський стандарт) вважається прийня­тою, якщо проти проекту подано не більше 20 % голосів. Прий­нятий стандарт вводиться в національну систему стандартизації усіх країн-членів, у тому числі і тих, що голосували проти. Далі Адміністративна рада розглядає цей стандарт з точки зору ступеня його важливості для країн-членів ЄС. У випадку пози­тивного рішення на нього робиться посилання у відповідній ди­рективі ЄС і стандарт набуває статусу обов’язкового до вико­нання в країнах-членах ЄС.

Крім євронорм, СЕN розробляє документи з гармонізації (HD) і попередні стандарти (ENV), вони спрямовані на усунення технічних бар’єрів у торгівлі і на прискорення впровадження прогресивних технічних вимог у виробництво нових товарів.

Документи з гармонізації пояснюють сутність тих адміні­стративних і правових норм, які порушують одноманітність застосування міжнародних стандартів у країнах-членах СЕN.

Європейський стандарт, що приймається СЕN, видається у двох варіантах: як євронорма і як національний стандарт у краї­нах-членах СЕN. У другому варіанті стандарт може містити додаток у вигляді рекомендацій і пояснень, що відповідають його розумінню і застосуванню.

Крім розробки стандартів на продукцію, послуги, процеси, СЕN займається стандартизацією систем забезпечення якості продукції, методів випробувань і акредитації випробувальних лабораторій. У цьому напрямі створені та затверджені євро­пей­ські стандарти-євронорми серії 29000 (EN 29000), які, по суті, представляють собою прийняття міжнародних стандартів ISO серії 9000. До комплексу цих нормативних документів входять п’ять європейських стандартів:

EN 29000 «Загальне управління якістю і стандарти з забез­печення якості, керівні вказівки з вибору і застосування»;

EN 29001 «Системи якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні і (або) розробці, виробництві, монтажу й об­слуговуванні»;

EN 29002 «Системи якості. Модель для забезпечення якості при вихідному контролі та випробовуваннях»;

EN 29003 «Загальне управління якістю і елементи системи якості. Керівні вказівки».

У галузі випробувань, сертифікації та акредитації прийнятий комплекс нормативних документів з семи європейських осново­положних стандартів – євронорми серії 45000 (EN 45000):

EN 45001 «Загальні критерії, що стосуються роботи випро­бу­вальних лабораторій»;

EN 45002 «Загальні критерії для оцінки (атестації) випробу­вальних лабораторій»;

EN 45003 «Загальні критерії для органів з акредитації лабо­раторій»;

EN 45011 «Загальні критерії для органів з сертифікації, що проводять сертифікацію продукції»;

EN 45012 «Загальні критерії для органів з сертифікації, що відповідають за сертифікацію систем якості»;

EN 45013 «Загальні критерії, що стосуються органів з серти­фікації, які займаються атестацією персоналу»;

EN 45014 «Загальні критерії для заяви постачальника про від­повідність виробу стандарту».

Ці стандарти розроблені СЕN разом з Європейським коміте­том зі стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК).

Сучасні проблеми СЕN стосуються підготовки стандартів, що відповідають виникаючим проблемам ринку, і вчасного їх видання; ліквідації відставання прийняття стандарту від видання європейських директив; прискорення строків прийняття стан­дар­тів, кількість яких відстає з року в рік від кількості їх проектів.

Європейська стандартизація харчових продуктів розвива­ється з 1988 р. і може отримати новий стимул під тиском вимог безпеки. З 1988 р. CEN силами семи технічних комітетів роз­ро­бив більше 266 європейських стандартів у цьому секторі, голов­ним чином стандарти на методи відбору проб і аналізу.

Європейська стандартизація підтримує європейське законо­давство, роблячи внесок в якість і безпеку харчових продуктів. Прикладами є стандарти EN на матеріали, що контактують з їжею, на харчові продукти, оброблені опроміненням. CEN також розробляє європейські стандарти у формі специфікацій (напри­клад, EN 13188:2000 на оцет і EN 13189:2000 на оцтову кисло­ту). Частина цих стандартів є спільними стандартами EN/ISO. Європейські стандарти охоплюють велику частину ланцюга постачання продовольства і враховують інтереси споживача.

Окремі проекти, над якими працює CEN:

– нові технології (генетично модифікована продукція);

– недорогі експрес-методи аналізу (в галузі мікробіології);

– корм для тварин;

– хлібні злаки;

– процедура відстеження риби.

Принципи Співтовариства вимагають, щоб підхід до стандар­тизації ґрунтувався не на конкретних специфікаціях, а на широ­ких аспектах, таких як харчові добавки, забруднювачі, мар­ку­вання. В галузі промислової продукції ці принципи, відомі як принципи «нового підходу», були прийняті всіма національ­ни­ми членами. У продовольчому секторі законодавча влада вияви­лася неготовою скоротити національні вимоги в галузі систем інспекції (контролю) і припинити регулювання.

Розвиток європейських стандартів у секторі харчових про­дуктів пов’язаний з розвитком європейського законодавства, що створює потребу в розробці:

– загальноприйнятих аналітичних методів, що гарантують порівняння результатів випробувань;

– методів відбору проб;

– методів підтвердження результатів випробувань (засно­ва­них на загальних положеннях серії стандартів EN 45 000);

– керівництв, заснованих на новому гігієнічному законо­дав­стві (аналіз небезпек у критичних контрольних точках).

2.2.4. Європейський комітет зі стандартизації
у галузі електротехніки та електроніки

Європейський комітет зі стан­дартизації в електротехніці (ЄКСЕ, CENELEC) створений у 1972 р. у результаті злиття двох організацій – Європейського комітету з коорди­нації електротехнічних стандартів країн-членів ЄАВТ^[4] (CENEL) та Європейського комітету з координації електротехнічних стан­дартів країн ЄС (CENELEC). Члени СЕНЕЛЕК – 17 країн Євро­пи: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німеччина, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія. Усі вони представлені національними електротехнічними комітетами і є членами IEC (крім Люксембургу).

На чолі організації – Генеральна асамблея, в якій країни-чле­ни представляють національні організації зі стандартизації і уря­дові органи, а також беруть участь представники від ЄС і ЄАВТ. Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, що склада­ється з делегацій (до 5 осіб) від національних організацій країн-членів.

Структури, що відповідають за стандартизацію, подано на рис. 4. СЕНЕЛЕК з ними тісно співпрацює.

Рисунок 4 – Організаційна структура СЕНЕЛЕК

Основний акцент за результатами технічної роботи щодо роз­роблення стандартів зроблено на конкретних потребах європей­ської промисловості та вимогах країн-членів, а також підтримці міжнародної стандартизації у галузі електротехніки та електро­ніки. Висвітлюються питання впливу європейської стандарти­зації на розвиток інноваційних технологій, види публікацій CENELEC, напрями співробітництва з іншими європейськими організаціями стандартизації (CEN та ETSI), а також третіми країнами.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. IV. Список використаних джерел
3. IV. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ЗАКОНОДАВСТВА.
4. MOV приймач, джерело
5. VІ. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
6. XIII. Формування та оприлюднення рейтингового списку вступників, рекомендованих до зарахування
7. XVI. Коригування списку рекомендованих до зарахування
8. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
9. А. В. Дудник 1 страница
10. А. В. Дудник 10 страница
11. А. В. Дудник 11 страница
12. А. В. Дудник 12 страница

Переглядів: 783