• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 3 страница

В Україні чотири головні сфери діяльності в галузі розвитку зосереджуються на демократичному врядуванні; подоланні бід­ності, досягненні процвітання та українських «Цілей розвитку тисячоліття»; місцевому розвитку та гарантуванні безпечного середовища для людського розвитку; на енергетиці та навко­лишньому природному середовищі.

У кожній з цих тематичних сфер Україна забезпечує баланс між впровадженням заходів щодо розробки політико-правових документів, аналітично-дорадчою діяльністю, заходами з поліп­шення спроможності її національних партнерів та окремими пілотними проектами. ПРООН впроваджує свою діяльність в Україні з 1993 року.

ПРООН в Україні співпрацює із 166 країнами світу, допо­ма­гаючи їм знаходити власні шляхи розв’язання глобальних і на­ціональних проблем у галузі розвитку. Покращуючи свої власні можливості, вони мають змогу використовувати досвід і знання співробітників ПРООН та широкого кола партнерів.

Світові лідери зобов’язалися виконати «Цілі тисячоліття» у галузі розвитку, включно із такою всеохоплюючою метою як скорочення бідності вдвічі до 2015 року. Мережа ПРООН коор­динує та допомагає країнам об’єднувати глобальні та національ­ні зусилля, які спрямовуються задля досягнення означених ці­лей. Україна зосереджується на допомозі країнам спільно виро­бити та поділитися рішеннями щодо проблем у певних сферах діяльності.

ПРООН допомагає країнам, що розвиваються, отримувати та використовувати технічну допомогу ефективно. У всіх видах діяльності ПРООН виступає на захист прав людини та ство­рення рівних соціальних можливостей для жінок і чоловіків.

Присутність ПРООН у країнах Східної Європи є вигідним не лише через довготривалу ізольованість від міжнародного суспіль­ства, але й через те, що ПРООН може забезпечити, щоб ці країни ефективно почали новий розділ власної історії, яка базу­ється на питаннях і потребах людського розвитку. ПРООН в Україні підтримує національні зусилля у досягненні Цілей роз­витку тисячоліття шляхом впровадження низки своїх проектів задля покращення достатку українського народу.

Країни, які отримали незалежність після розпаду Радянського Союзу у 1991 р. мали пройти процес потрійного переходу: від радянської республіки до незалежної держави; від центра­лізо­ваної системи управління до демократії; та від системи держав­ного планування в економіці до ринкової економіки.

Спільні зусилля ПРООН, Уряду та народу України спрямо­вані на запровадження та подальше просування головних прин­ципів демократичного врядування на всіх рівнях шляхом під­тримки адміністративної реформи та залучення громадянського суспільства до участі у процесі прийняття рішень. Програми щодо малого та середнього підприємництва та проекти з надан­ня соціальної допомоги сприяли економічному розвитку країни. ПРООН також виступає на захист концепції сталого розвитку як істотної політики та наголошує на важливості розвитку мереж НДО екологічного спрямування.

ПРООН в Україні продовжує підтримувати Уряд у досяг­нен­ні європейських стандартів політики, інституційної спромож­но­сті шляхом трансформації відносин між державою та населен­ням, впровадження ефективної децентралізації, діяльності при­ватного сектора у більш ліберальній ринковій економіці, заохо­чення громадян користуватися рівними можливостями доступу до послуг, здійснення прав людини та процвітання.

ПРООН досягає своїх цілей у тісній співпраці з іншими аген­ціями ООН, донорами та партнерами, користуючись досвідом міжнародних експертів і кращим національним досвідом. У своїй діяльності ми використовуємо найкращий глобальний досвід, пропагуємо гендерну рівність та основи суспільства, пристосованого до вимог глобальної економіки.

У червні 2005 р. Система Організації Об’єднаних Націй в Україні та уряд України підписали Рамкову програму допомоги для України, яка була розроблена на базі Звіту щодо загальної оцінки потреб країни. Згідно із визначеною стратегією допо­моги, агенції ООН разом з Урядом України координуватимуть свої програми/проекти, розроблятимуть об’єднані ініціативи та плани.

ПРООН разом з іншими агенціями ООН, які представлені в Україні, приділяють особливу увагу чотирьом основним сферам:

1) впровадження інституційних реформ, які нададуть грома­дянам рівний доступ до здійснення своїх прав;

2) посилення можливостей громадянського суспільства ство­рювати шляхи для користування наявними послугами та пра­вами;

3) охорона здоров’я та медичні послуги, з особливою увагою на покращенні їх якості та доступності;

4) процвітання через збалансований розвиток і підприєм­ництво.

[Вгору] [Вниз]

2.2. Характеристика та основні напрями
діяльності міжнародних організацій
у сфері технічного регулювання

2.2.1. Міжнародні та регіональні
організації зі стандартизації

Національні стандарти висвітлюють особливості та рівень науково-технічного розвитку країни, в якій вони розроблені й застосовуються. Тому вимоги стандартів різних країн на одина­кові матеріали і вироби часто відрізняються один від одного, що є серйозною перешкодою для розвитку міжнародної торгівлі, тобто є необхідність узгодження характеристик продукції зі стандартами тієї країни, яка купує цю продукцію.

Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародної співпраці у всіх галузях людської діяльності об’єктивно призвів до необхідності узгодження (гармонізації) національних стандартів, розробки і широкого застосування міжнародних (регіональних міжнарод­них) стандартів.

«Світ у русі – міжнародні стандарти сприяють переміщенню людей, енергії, товарів та інформації» – під таким девізом свят­кували 14 жовтня 1995 р. Всесвітній день стандартів. Міжна­род­ні стандарти забезпечують технічну сумісність, сприяють безпе­ребійному функціонуванню систем переміщення всіх типів.

Сучасні темпи технічного розвитку і лібералізації міжнарод­ної торгівлі утворюють нові сприятливі можливості для роз­вит­ку міжнародної співпраці на основі застосування міжнародних стандартів.

По-перше, відкривається потенційно глобальний ринок про­дукції і послуг, де виробники, постачальники й оператори мереж можуть конкурувати на рівній основі.

По-друге, прийняття міжнародних стандартів для систем пе­реміщення сприяє створенню і роботі сумісних засобів взаємо­дії, необхідних для швидкого й економічно ефективного поста­чання продукції і послуг споживачам, незважаючи на відстані.

Але ще багато потрібно зробити для вирішення проблем, з якими стикається світове співтовариство в своєму розвитку. Стандартизація сукупності систем переміщення і глобального ланцюга матеріально-технічного постачання (логістики) далеко виходить за кордони стандартизації транспортних елементів, таких як вантажні контейнери і вантажно-розвантажувальне устаткування, щоб повністю охопити всю транспортну інфра­структуру залізних і шосейних доріг, складів, морських і повіт­ряних портів. Гармонізація у всесвітньому масштабі всіх еле­ментів цього ланцюга – електричних і електронних, а також ме­ханічних – принесе користь не тільки транспортникам, а й їхнім промисловим споживачам. Ця проблема може бути вирішена тільки на основі скоординованих робіт з міжнародної стандар­ти­зації у галузі технічного зв’язку та інформаційних технологій і застосовуваних не тільки в рамках глобальної мережі матеріаль­но-технічного постачання, а також в інших галузях діяльності, де відбувається обмін інформацією. Майбутнє світове інформа­ційне товариство з його «інформаційними супершвидкісними магістралями» буде залежати від рівня міжнародної стандарти­зації, що охоплює мережі аудіо- і відеоінформації, для ство­рення інформаційних технологій і використання в телекомуні­каціях.

Разом з новим напрямом у роботах з міжнародної стан­дартизації – стандартизації технологій переміщення – не змен­шується роль і значення міжнародної стандартизації як організа­ційно-технічної основи співробітництва країн у традиційних видах діяльності: терміни і визначення, методи аналізу і випро­бувань, сертифікація продукції і послуг, забезпечення безпеки продукції і праці, раціональне використання енергії та природ­них ресурсів, охорона навколишнього середовища, управління виробництвом і якістю продукції.

Однією з найважливіших особливостей розвитку співробіт­ництва країн у галузі стандартизації на багатосторонній основі є, останнім часом помітний, кількісний, структурний і функ­ціо­нальний ріст міжнародних організацій, що займаються питання­ми стандартизації. Цьому сприяв перехід робіт у галузі міжна­родної стандартизації на якісно новий етап розвитку, виклика­ний розширенням і поглибленням міжнародної співпраці у всіх сферах людської діяльності.

Із загального числа більш ніж чотирьох тисяч міжнародних організацій (світових і регіональних), що діють у сучасному світі, більше 400 так чи інакше займаються питаннями стан­дар­тизації.

Безпосереднє співробітництво різних країн у галузі стандар­тизації почалось з 1921 р., коли була проведена перша кон­фе­ренція секретарів семи національних комітетів зі стандартизації. Ця конференція напрацювала організаційні принципи, на їх основі в 1926 р. була створена міжнародна Федерація національ­них асоціацій зі стандартизації – ІСА, до складу якої увійшло 20 національних організацій зі стандартизації. ІСА розробила близько 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Другої світової війни припинила свою діяльність.

2.2.2. Міжнародна організація
зі стандартизації ISO

«Роби один раз, роби пра­вильно, роби інтернаціонально» – девіз ISO.

Після закінчення Другої світової війни, в жовтні 1946 р., рішенням ООН була створена Міжнародна організація зі стан­дартизації (ISO). На засіданні генеральної асамблеї ООН був прийнятий статут ISO, який визначив статус організації, її структуру, функ­ції основних органів і методи їх роботи.

У статуті ISO записано, що «метою організації є сприяння розвитку стандартизації у світовому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну і взаємодопомоги, а також для роз­ширення співпраці в галузі інтелектуальної, наукової, технічної та економічної діяльності».

Для досягнення цієї мети ISO може:

– вживати заходів для полегшення гармонізації у світовому масштабі стандартів і зв’язаних з ним галузей;

– розробляти і публікувати міжнародні стандарти за умови, що в кожному випадку стандарт буде ухвалений, якщо за нього було віддано дві третини голосів активних членів технічного комітету або підкомітету і проти – не більше чверті загальної кількості голосів;

– організовувати обмін інформацією про роботу своїх комітетів – членів і технічних комітетів;

– співпрацювати з іншими міжнародними організаціями, що зацікавлені у суміжних питаннях.

В ISO встановлені два види членства – комітети-члени і члени-кореспонденти. Комітетами-членами є національні орга­нізації зі стандартизації.

Органами ISO є: Генеральна Асамблея, Рада, Комітети Ради, технічні комітети і Центральний секретаріат. Структура ISO наведена на рис. 2.

Рисунок 2 – Структура ISO

Вищим органом ISO є Генеральна Асамблея.

У період між сесіями Генеральної Асамблеї роботою орга­нізації керує Рада, на чолі якої стоїть президент ISO. Рада скла­дається з 18 членів-представників національних організацій зі стандартизації, що вибираються на 3 роки. Для розгляду і під­го­товки рішень з питань, що цікавлять всю організацію загалом, Рада утворює постійні та тимчасові комітети.

На даному етапі працюють такі комітети:

STACO – Комітет з вивчення наукових принципів стандарти­зації;

PLACO – Технічне бюро;

CASCO – Комітет з оцінки відповідності;

INFCO – Комітет з науково-технічної інформації;

DEVCO – Комітет з надання допомоги країнам, що розвива­ються;

COPOLCO – Комітет з захисту інтересів споживачів;

REMCO – Комітет з стандартних зразків.

Нині організація включає близько 150 членів, по одному від кожної країни. Місія ІСО полягає в тому, щоб сприяти розвитку стандартизації у світі, полегшити міжнародний обмін товарами і послугами, досягти взаємної дружньої угоди між державами в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній сферах. Ро­бота стосується усіх сфер стандартизації, крім електричних і електронних технічних стандартів, які розробляються Міжна­родною електротехнічною комісією (ІЕС). Деякі види робіт ви­конуються спільними зусиллями цих організацій. В останні роки ІСО приділяє багато уваги стандартизації систем забезпечення якості. Крім стандартизації, ІСО займається проблемами серти­фікації.

Для прикладу наведемо напрями діяльності двох Комітетів Ради ISO.

Стандарти на харчові продукти розробляє технічний комітет TC 34. Сфера діяльності комітету – стандарти на харчові про­дукти для людини та корм для тварин, матеріали рослинного і тваринного походження. Стандарти відносяться до термінології, методів відбору проб, випробувань та аналізу, специфікації на продукти і вимоги до упаковки, зберігання і транспортування. Загальна кількість стандартів, опублікованих комітетом, пере­вищує 600.

Робочі органи в складі комітету спеціалізуються на окремих напрямах:

– генетично змінені організми і продукція з них;

– системи управління безпекою харчових продуктів;

– система відстеження у ланцюгу поставки сільськогоспо­дарських продуктів;

– олійне насіння і плоди;

– продукти з овочів і фруктів;

– хлібні злаки;

– молоко і молочна продукція;

– м’ясо, домашня птиця, риба, яйця та продукція з них;

– прянощі та приправи;

– чай;

– мікробіологія;

– корм для тварин;

– тварини і рослинні жири та олії;

– сенсорний аналіз;

– свіжі, сухі та висушені фрукти й овочі;

– кава.

Виробники в країнах Європи все частіше звертаються до ор­ганів зі стандартизації з проханням прийняти добровільні стан­дарти безпеки, які відповідали б зростаючим вимогам спожи­вачів. За ініціативи Датської асоціації стандартів у 2004 р. роз­роблений новий міжнародний стандарт ІСО 22000 «Системи ме­неджменту безпеки харчових продуктів». Стандарт ІСО 22000 розглядає аспекти безпеки й орієнтує виробників на розробку та впровадження системи менеджменту безпеки. Раніше технічним комітетом (ТК 34 ІСО) був розроблений стандарт ІСО 15161 «Керівні вказівки з застосування стандарту ІСО 9001:2000 у хар­човій промисловості та виробництві напоїв». Стандарт охоплює всі аспекти якості та дає рекомендації, як інтегрувати систему ХACCП у систему менеджменту якості.

Головні цілі функціонування ICO охоплюють сприяння роз­витку стандартизації і пов’язані з цим сфери діяльності для за­безпечення міжнародного обміну товарами й послугами, а також розвитку співпраці в інтелектуальній, науково-технічній та еко­номічній сферах.

До основних напрямів і завдань діяльності ICO належать:

– розробка стандартів у галузях машинобудування, хімічної промисловості, руд і металів, інформаційної техніки, сільського господарства, будівництва, спеціальної техніки, охорони здо­ров’я і медицини, упакування й транспортування товарів;

– розробка спільно з Міжнародною електротехнічною комі­сією (МЕК) стандартів у сфері інформаційних технологій, мік­ропроцесорної техніки, телекомунікацій;

– стандартизація систем забезпечення якості, розробка й публікації міжнародних стандартів;

– співробітництво з регіональними організаціями зі стандар­тизації;

– сприяння Світовій організації торгівлі через програми, орієнтовані на поступову трансформацію технічних умов на по­ставку товарів до стандартів ICO, заохочення створення нових стандартів для промисловості;

– сприяння країнам, що розвиваються, у розвитку націо­нальних систем стандартизації, вирівнюванні ступеня стандар­тизації, підготовці спеціалістів зі стандартизації у навчальних центрах розвинених країн;

– співробітництво з ООН для стимулювання двосторонньої співпраці промислово розвинених країн і країн, що розвива­ються, у стандартизації і метрології, створенні міжнародних навчальних центрів;

– надання методичної та інформаційної допомоги Раді ICO щодо принципів і методики розробки міжнародних стандартів.

Діяльність ICO у сфері сертифікації охоплює такі основні напрями та завдання:

– сприяння укладенню угод про взаємне визнання з метою розвитку міжнародної торгівлі;

– розробка нормативно-методичних документів, що сприя­ють гармонізації процедури сертифікації;

– співробітництво з іншими міжнародними організаціями з метою підвищення ролі сертифікації у міжнародній торгівлі;

– сприяння взаємному визнанню та ухваленню національ­них і регіональних систем забезпечення якості;

– підготовка правил і регламентів проведення випробувань, інспекційного контролю та сертифікації продукції, процесів, діяльності випробувальних лабораторій;

– співробітництво з МЕК з метою узгодження спільних правил проведення сертифікації.

У галузі метрології працюють також інші міжнародні орга­нізації:

МККР – Міжнародний консультативний комітет з радіозв’яз­ку;

МККТТ – Міжнародний консультативний комітет з телефонії та телеграфії;

ІКАО – Міжнародна організація цивільної авіації;

МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії;

КОСПАР – Комітет з дослідження космічного простору.

2.2.3. Європейський Комітет зі Стандартизації

Європейський комі­тет зі стандартизації (CEN) (до 1970 р. – Європейський комітет з коорди­нації стандартів) існує з 1961 р. Членами СЕN є національні організації зі стандартизації 17 європейських дер­жав: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німеч­чи­на, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія. СЕN – за­крита орга­ні­зація, що об’єднує тільки країн-учасниць ЄС і ЄАВТ (Євро­пей­ська асоціація вільної торгівлі). CEN зазнав значних змін з утво­ренням Європейського Союзу. Його штаб розташований у Брюс­селі (Бельгія).

Основна мета СЕN – сприяння розвитку торгівлі товарами і послугами шляхом розробки європейських стандартів (євро­норм, EN), на які могла б посилатись у своїх директивах ЄС, ЄАВТ та інші міжурядові організації; забезпечення однакового застосування в країнах-членах міжнародних стандартів ISO та IEC; співпраці з усіма організаціями регіону, що займаються стандартизацією; надання послуг з сертифікації на відловідність європейським стандартам (євронормам).

СЕN розробляє європейські стандарти в таких галузях: обладнання для авіації, водонагрівальні газові прилади, газові балони, комплектуючі деталі для піднімальних механізмів, газо­ві плити, зварка і різка, трубопроводи і труби, насосні станції та інше.

Один з принципів роботи СЕN – обов’язкове використання міжнародних стандартів ISO як основи для розробки євронорм або доповнення тих результатів, які досягнуті в ISO. Вибір пріо­рітетного напряму повинен бути обґрунтований економічною необхідністю, що диктується ступенем впливу майбутнього стандарту на розвиток взаємовигідних зв’язків, неможливістю застосування міжнародного або іншого стандарту для даної мети, пропозицією країн-учасниць СЕN або рекомендації орга­нів ЄС і ЄАВТ.

Вищий орган СЕN – Генеральна асамблея, в якій пред­став­лені національні організації зі стандартизації, урядові органи країн-членів, а також ЄС і ЄАВТ.

Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, яка виконує такі функції:

– встановлення правил і способів застосування національ­них стандартів країн-учасниць і міжнародних стандартів при розробці європейських стандартів;

– визначення можливості прямого використання національ­ного або міжнародного нормативного документа як євро­пей­ського стандарту і контроль за його виконанням;

– координація робіт з національної стандартизації у рамках регіону.

Політика в галузі стандартизації визначається колегією ди­ректорів – представників національних організацій і затвер­джу­ється Генеральною асамблеєю (рис. 3).

Рисунок 3 – Організаційна структура СЕN

Технічна робота зі стандартизації виконується технічними комітетами, діяльність яких координує технічне бюро.

Для стандартизації у галузі будівництва, автомобіле­буду­ван­ня і безпеки обладнання створені комітети з забезпечення про­грам (програмні комітети). Їхнє завдання – прискорення розроб­ки євростандартів у цих динамічних галузях за допомогою аналізу вже існуючих міжнародних або прогресивних національ­них стандартів і збору такої інформації, яку швидко й ефективно можна використати в СЕN.

Технічне правління координує роботу більше 270 технічних комітетів, підкомісій, робочих груп. CEN видав приблизно 8300 Європейських стандартів. Більше 6000 документів перебувають у стадії вивчення.

Програмні комітети складають програму стандартизації, приймають стандарти ISO і IEC як європейські стандарти або документи для гармонізації; розробляють європейські стандарти або очікують отримання результатів в ISO та IEC. З цими орга­нізаціями підтримується постійний зв’язок і, приймаючи євро­стандарт, комітет повідомляє про результати своєї роботи в ISO або IEC.

Технічні комітети також спираються в роботі на міжнародні стандарти, підтримують контакти з регіональними організа­ція­ми, враховують результати діяльності інших технічних коміте­тів, які займаються суміжними проблемами. Після того, як зав­дання, поставлене перед комітетом, виконане, він може бути розформований технічним бюро, або зберігати формальну від­повідальність за перегляд стандарту.

Процедура прийняття стандарту включає схвалення проекту робочою групою технічного комітету, розсилання проекту тех­нічним бюро всім країнам-членам СЕN в особі національних організацій зі стандартизації для голосування у встановлений термін. Євронорма (європейський стандарт) вважається прийня­тою, якщо проти проекту подано не більше 20 % голосів. Прий­нятий стандарт вводиться в національну систему стандартизації усіх країн-членів, у тому числі і тих, що голосували проти. Далі Адміністративна рада розглядає цей стандарт з точки зору ступеня його важливості для країн-членів ЄС. У випадку пози­тивного рішення на нього робиться посилання у відповідній ди­рективі ЄС і стандарт набуває статусу обов’язкового до вико­нання в країнах-членах ЄС.

Крім євронорм, СЕN розробляє документи з гармонізації (HD) і попередні стандарти (ENV), вони спрямовані на усунення технічних бар’єрів у торгівлі і на прискорення впровадження прогресивних технічних вимог у виробництво нових товарів.

Документи з гармонізації пояснюють сутність тих адміні­стративних і правових норм, які порушують одноманітність застосування міжнародних стандартів у країнах-членах СЕN.

Європейський стандарт, що приймається СЕN, видається у двох варіантах: як євронорма і як національний стандарт у краї­нах-членах СЕN. У другому варіанті стандарт може містити додаток у вигляді рекомендацій і пояснень, що відповідають його розумінню і застосуванню.

Крім розробки стандартів на продукцію, послуги, процеси, СЕN займається стандартизацією систем забезпечення якості продукції, методів випробувань і акредитації випробувальних лабораторій. У цьому напрямі створені та затверджені євро­пей­ські стандарти-євронорми серії 29000 (EN 29000), які, по суті, представляють собою прийняття міжнародних стандартів ISO серії 9000. До комплексу цих нормативних документів входять п’ять європейських стандартів:

EN 29000 «Загальне управління якістю і стандарти з забез­печення якості, керівні вказівки з вибору і застосування»;

EN 29001 «Системи якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні і (або) розробці, виробництві, монтажу й об­слуговуванні»;

EN 29002 «Системи якості. Модель для забезпечення якості при вихідному контролі та випробовуваннях»;

EN 29003 «Загальне управління якістю і елементи системи якості. Керівні вказівки».

У галузі випробувань, сертифікації та акредитації прийнятий комплекс нормативних документів з семи європейських осново­положних стандартів – євронорми серії 45000 (EN 45000):

EN 45001 «Загальні критерії, що стосуються роботи випро­бу­вальних лабораторій»;

EN 45002 «Загальні критерії для оцінки (атестації) випробу­вальних лабораторій»;

EN 45003 «Загальні критерії для органів з акредитації лабо­раторій»;

EN 45011 «Загальні критерії для органів з сертифікації, що проводять сертифікацію продукції»;

EN 45012 «Загальні критерії для органів з сертифікації, що відповідають за сертифікацію систем якості»;

EN 45013 «Загальні критерії, що стосуються органів з серти­фікації, які займаються атестацією персоналу»;

EN 45014 «Загальні критерії для заяви постачальника про від­повідність виробу стандарту».

Ці стандарти розроблені СЕN разом з Європейським коміте­том зі стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК).

Сучасні проблеми СЕN стосуються підготовки стандартів, що відповідають виникаючим проблемам ринку, і вчасного їх видання; ліквідації відставання прийняття стандарту від видання європейських директив; прискорення строків прийняття стан­дар­тів, кількість яких відстає з року в рік від кількості їх проектів.

Європейська стандартизація харчових продуктів розвива­ється з 1988 р. і може отримати новий стимул під тиском вимог безпеки. З 1988 р. CEN силами семи технічних комітетів роз­ро­бив більше 266 європейських стандартів у цьому секторі, голов­ним чином стандарти на методи відбору проб і аналізу.

Європейська стандартизація підтримує європейське законо­давство, роблячи внесок в якість і безпеку харчових продуктів. Прикладами є стандарти EN на матеріали, що контактують з їжею, на харчові продукти, оброблені опроміненням. CEN також розробляє європейські стандарти у формі специфікацій (напри­клад, EN 13188:2000 на оцет і EN 13189:2000 на оцтову кисло­ту). Частина цих стандартів є спільними стандартами EN/ISO. Європейські стандарти охоплюють велику частину ланцюга постачання продовольства і враховують інтереси споживача.

Окремі проекти, над якими працює CEN:

– нові технології (генетично модифікована продукція);

– недорогі експрес-методи аналізу (в галузі мікробіології);

– корм для тварин;

– хлібні злаки;

– процедура відстеження риби.

Принципи Співтовариства вимагають, щоб підхід до стандар­тизації ґрунтувався не на конкретних специфікаціях, а на широ­ких аспектах, таких як харчові добавки, забруднювачі, мар­ку­вання. В галузі промислової продукції ці принципи, відомі як принципи «нового підходу», були прийняті всіма національ­ни­ми членами. У продовольчому секторі законодавча влада вияви­лася неготовою скоротити національні вимоги в галузі систем інспекції (контролю) і припинити регулювання.

Розвиток європейських стандартів у секторі харчових про­дуктів пов’язаний з розвитком європейського законодавства, що створює потребу в розробці:

– загальноприйнятих аналітичних методів, що гарантують порівняння результатів випробувань;

– методів відбору проб;

– методів підтвердження результатів випробувань (засно­ва­них на загальних положеннях серії стандартів EN 45 000);

– керівництв, заснованих на новому гігієнічному законо­дав­стві (аналіз небезпек у критичних контрольних точках).

2.2.4. Європейський комітет зі стандартизації
у галузі електротехніки та електроніки

Європейський комітет зі стан­дартизації в електротехніці (ЄКСЕ, CENELEC) створений у 1972 р. у результаті злиття двох організацій – Європейського комітету з коорди­нації електротехнічних стандартів країн-членів ЄАВТ^[4] (CENEL) та Європейського комітету з координації електротехнічних стан­дартів країн ЄС (CENELEC). Члени СЕНЕЛЕК – 17 країн Євро­пи: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німеччина, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія. Усі вони представлені національними електротехнічними комітетами і є членами IEC (крім Люксембургу).

На чолі організації – Генеральна асамблея, в якій країни-чле­ни представляють національні організації зі стандартизації і уря­дові органи, а також беруть участь представники від ЄС і ЄАВТ. Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, що склада­ється з делегацій (до 5 осіб) від національних організацій країн-членів.

Структури, що відповідають за стандартизацію, подано на рис. 4. СЕНЕЛЕК з ними тісно співпрацює.

Рисунок 4 – Організаційна структура СЕНЕЛЕК

Основний акцент за результатами технічної роботи щодо роз­роблення стандартів зроблено на конкретних потребах європей­ської промисловості та вимогах країн-членів, а також підтримці міжнародної стандартизації у галузі електротехніки та електро­ніки. Висвітлюються питання впливу європейської стандарти­зації на розвиток інноваційних технологій, види публікацій CENELEC, напрями співробітництва з іншими європейськими організаціями стандартизації (CEN та ETSI), а також третіми країнами.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. IV. Список використаних джерел
3. IV. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ЗАКОНОДАВСТВА.
4. MOV приймач, джерело
5. VІ. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
6. XIII. Формування та оприлюднення рейтингового списку вступників, рекомендованих до зарахування
7. XVI. Коригування списку рекомендованих до зарахування
8. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
9. А. В. Дудник 1 страница
10. А. В. Дудник 10 страница
11. А. В. Дудник 11 страница
12. А. В. Дудник 12 страница

Переглядів: 836