Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 9 страница

Рисунок 12 – Знаки відповідності електротехнічніх виробів

Для небезпечних товарів (категорія А) передбачена сертифікація третьою стороною, а для виробів категорії Б – заява-декларація виготівника.

Випробувальні лабораторії призначаються міністерствами і працюють як неприбуткові організації.

Особливість обов’язкової сертифікації в Японії полягає у необхідності отримати дозвіл на серійне виробництво продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації. Товари, що експортуються, підлягають обов’язковій сертифікації Японського комітету промислових стандартів (Japanese Indusrial Standarts Committee, JIS).

Добровільна сертифікація на відповідність стандарту JIS не завжди підтверджує відповідність вимогам безпеки, оскільки обов’язкові вимоги включаються в технічні регламенти. Цей вид сертифікації проводиться Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості, яке організовує і координує її. Заявник повинен звертатися до міністра, що однаковою мірою відноситься і до експортерів на японський ринок, якщо з ними не укладена угода про взаємне або одностороннє визнання результатів.

Як правило, схема сертифікації включає оцінку діючої системи якості на відповідність стандартам ISO 9000 та інспекційний контроль, який у плановому порядку проводиться один раз у 4–5 років, а позаплановий – у будь-який час без попередження.

Розглянемо особливості сертифікації товарів, що поставляються в Японію.

На підставі закону про електротехнічні товари побутового призначення і контролю матеріалів для їх виробництва діє знак відповідності Т. Отримання такого знаку служить необхідним «пропуском» для реалізації товарів цього виду, причому закон однаковою мірою діє як для японських, так і електротехнічних товарів, що імпортуються. Знак, що відноситься до товару категорії А, засвідчує відповідність побутових електротоварів, до яких користувач торкається безпосередньо (електробритви, телевізори, пилососи та ін.).

Знак категорії В – це підтвердження відповідності таких товарів, як електроарматура, вентилятори, устаткування офісів і т. п.

Експортер подібних товарів на японський ринок повинен представляти свій продукт для випробування в японському відповідному випробувальному центрі. Зробити це він має право тільки через японських посередників, які, у свою чергу, проходять через певну процедуру. Японський посередник зобов’язаний пред’явити до Міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості усі дані про товар, який він має намір імпортувати: параметри безпеки і якості, класифікаційні характеристики, підтвердження його повної відповідності японським стандартам. Посередник зобов’язаний гарантувати дотримання порядку отримання знаку відповідності та своєчасно інформувати покупців про усі зміни в якості або конструкції товару.

Якщо ж товар належить до категорії Б, додається додаткова вимога до імпортера – посередника, який продаватиме товар зарубіжної фірми: подання в Міністерство торгівлі і промисловості заяви про намір почати бізнес з цього товару. Японський покупець «вихований» таким чином, що електротехнічні товари, не маркіровані знаком відповідності Т, він сприймає як низькоякісні з усіма витікаючими звідси наслідками для експортера.

До обов’язкових знаків відповідності в Японії відносяться також: знак v – y, що засвідчує схвалення товару Японським інститутом телекомунікаційного устаткування;

знак v – >, що означає відповідність широкого діапазону товарів.

Знак введений Міністерством торгівлі і промисловості, яке і здійснює контроль за отриманням знака та подальший нагляд за дотриманням встановлених вимог виробником товару.

Діють також різні добровільні знаки. Їх встановлюють асоціації й інші суспільства для інформування споживачів про відповідність товару певним вимогам. Особливо характерне застосування таких знаків для продовольчих товарів.

Таким чином, експортери на японський ринок вимушені вивчати вимоги стандартів і правил, діючих у приймаючій країні; звертатися в японські випробувальні лабораторії, якщо немає угоди про взаємне визнання результатів випробувань. А для цього необхідно правильно вибрати японського посередника, без якого виконати усі вимоги, тобто просунути товар на ринок неможливо. Іноземні постачальники на ринок Японії намагаються різними шляхами здолати або хоч би понизити жорсткі бар’єри, що захищають внутрішній ринок. Так, США вдалося досягти угоди японської сторони на проведення випробувань деяких товарів, призначених для експорту в Японію, у своїх лабораторіях під спостереженням японського Міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості. Ця угода торкнулася лише п’яти американських лабораторій, на думку яких залишається ще й мовний бар’єр, оскільки японська сторона бере до розгляду тільки перекладені на японську мову документи.

Для проведення сертифікації систем якості була створена Японська асоціація з сертифікації систем якості. Japan Accreditation Board for Conformity Assessment (JAB). Основні її функції:

–
акредитація органів з сертифікації продукції і систем якості та організацій, що займаються навчанням аудиторів; атестація аудиторів, а також реєстрація відповідних постачальників;

– проведення досліджень і здійснення практичних дій зі взаємного визнання акредитації органів з сертифікації систем якості за кордоном, з координації зусиль у цій сфері з національними і зарубіжними організаціями;

–
виконання інших робіт, спрямованих на досягнення цілей JAВ.

Уся діяльності JAВ будується відповідно до документів ISO і МЭК, наприклад, нею підготовлений довідник на основі документа ISO/КАСКО «Проект керівництва ISO/МЭК. Загальні вимоги до сертифікації і реєстрації органів оцінки відповідності і акредитації систем». Опубліковані й інші керівні документи JAB з виконання вказаних вище робіт.

Акредитація органів з сертифікації і організацій, що займаються підготовкою аудиторів, здійснюється аудиторами JAB, що призначаються її генеральним директором. По лінії JAB акредитовані такі великі центри, як Центр сертифікації систем якості Японської асоціації зі стандартизації (JSA-Q), Центр з контролю газового устаткування (JIA-QA), Центр сертифікації систем якості Асоціації з безпеки посудин, що працюють під тиском та ін.

При сертифікації аудиторів JAB видає сертифікати трьох категорій: головного аудитора, аудитора і помічника аудитора.

3.2.10. США

Національна система сертифікації США. У США відсутня головна організація з сертифікації. У складі Американського національного інституту стандартів (ANSI) діє Сертифікаційний комітет, який затверджує і реєструє програми, правила сертифікації, перевіряє компетентність органів з сертифікації, у т. ч. наявність необхідного обладнання і персоналу.

Федеральні програми сертифікації забезпечують всебічні випробування продукції (наприклад, при випробуванні телевізорів перевіряють якість зображення, звуку, дотримання норм шуму і переконуються в тому, що на телеглядачів не впливає шкідливе випромінювання).

У США існує дві системи стандартизації: федеральна і добровільна. Координує діяльність федеральної стандартизації Національний інститут стандартів і технологій (NIST) – провідна організація з розроблення систем стандартизації і сертифікації, а координацією робіт зі стандартизації на добровільній основі займається Комітет із сертифікації ANSI, який розробляє та реалізує програми сертифікації, зокрема спеціальну програму щодо затвердження систем сертифікації продукції і послуг.

NIST займається проблемами сертифікації третьою стороною, має статус уповноваженого органу, що наглядає за якістю роботи випробувальних центрів та органів з сертифікації у масштабі країни. Цей інститут реалізує добровільну програму контролю за оцінюванням відповідності (CASE), що охоплює сертифікацію продукції, реєстрацію систем випробувань і систем якості та визначення органів з реєстрації систем.

Сертифікаційними випробуваннями продукції в США займаються майже 2000 лабораторій. До першої групи входять лабораторії загальнонаціонального значення: Національної асоціації виробників електрообладнання (NEMA), Американської асоціації газу (AGA), Національної асоціації із захисту від пожеж (NFPA), Управління з безпеки харчових продуктів і медикаментів (FDA), Федерального агентства з охорони праці та здоров’я на виробництві (OSNA) тощо.

У США діють обов’язкові вимоги з безпеки для багатьох видів побутового електрообладнання. І хоча поки що не прийнято законодавчих актів з обов’язкової сертифікації обладнання на відповідність цим вимогам, місцеві інспекційні органи мають право вимагати, щоб обладнання, яке продається або встановлюється в їхньому регіоні, пройшло сертифікацію в Корпорації випробувальних лабораторій страхових компаній (UL)

У США діють численні закони з безпеки різних видів продукції, які і служать правовою основою сертифікації відповідності. Найбільш широким діапазоном дії відрізняється Закон про безпеку споживчих товарів.

Згідно з цими законами обов’язковій сертифікації підлягає продукція, на яку прийнятий державний стандарт, а також та, що закуповується державою на внутрішньому і зовнішньому ринках. Обов’язкова сертифікація контролюється державними органами.

Добровільна сертифікація проводиться за заявою споживачів або виготівників продукції на відповідність пропонованим ними нормативним документам.

У країні діють три основні категорії програм сертифікації, які затверджує Федеральний уряд:

– 1-ша категорія – сертифікація товарів і послуг на безпеку. Усі ці програми носять обов’язковий характер;

– 2-га категорія – програми з перевірки зразків продукції і виробництв, що заміняють суцільний контроль;

– 3-я категорія – програми оцінки якості й умов виробництва до надходження продукції в торгівлю.

За програмами 1-ої категорії, як правило, проводиться обов’язкова сертифікація такої продукції, як автомобілі, контейнери (у тому числі для сільгосппродуктів), судна, магістральні трудопроводи і т. п. Програми 2-ї і 3-ї категорій використовують для обов’язкової і добровільної сертифікації.

Програми Управління з безпеки харчових продуктів і ліків охоплюють продукцію не лише для людини, але і для тварин, і випробування проводяться не лише на нешкідливість, але і на ефективність дії.

Відповідно до програм 2-ї категорії сертифікуються такі види товарів, які споживаються в державних установах (Департамент оборони, Департамент торгівлі, Управління сільської електрифікації і ін.), а сертифікація обов’язкова, якщо продукція закуповується урядовими організаціями на державні кошти.

Програми 3-ї категорії в основному добровільні, за винятком тих, що передбачають сертифікацію окремих видів продовольства (наприклад, яйце, тютюн та ін.). Найбільша кількість програм розроблена Департаментом сільського господарства і Департаментом торгівлі. За результатами сертифікації харчових продуктів їх підрозділяють на «відбірні» (Choice) і «сорт A» (Trade А).

Окрім затверджених урядом, у США є програми сертифікації, які організовуються в приватному секторі. Їх послугами користуються не лише фірми США, але й експортери з інших країн.

Нормативною базою сертифікації є стандарти, що розробляються:

ASTM – американським товариством з випробування матеріалів широкого діапазону споживацьких товарів;

NEMA – національною асоціацією виробників електроустаткування – для електротехнічних товарів і устаткування;

CPSC – Комісією з безпеки товарів широкого споживання – для товарів широкого споживання;

ЕРА – федеральним агентством з захисту навколишнього середовища – для сертифікації різних виробництв, двигунів внутрішнього згорання, наземного, водного і повітряного транспорту і т. п.;

NIST – національним інститутом стандартів і технологій – державним органом зі стандартизації, який розробляє обов’язкові стандарти. Сертифікаційний комітет, що діє в складі NIST – координує роботи зі стандартизації і представляє в США в ISO, МЕК та інших міжнародних організаціях, здійснює загальне керівництво сертифікацією в країні.

У функції Сертифікаційного комітету входить схвалення і реєстрація програм з сертифікації, правил проведення сертифікації, перевірка компетентності органів з сертифікації (наявність належного устаткування, рівень кваліфікації персоналу і т. п.).

У сертифікаційних роботах бере участь більше 2000 випробувальних лабораторій. До них входять великі лабораторії загальнонаціонального значення, лабораторії науково-дослідних інститутів і страхових компаній, незалежні лабораторії інститутів і університетів. Найбільш відомі загальнонаціональні лабораторії: Національної асоціації виготівників електроустаткування, Американської асоціації з газу, Національної асоціації з захисту від пожеж, Управління з безпеки харчових продуктів і медикаментів та ін.

У США немає єдиної системи акредитації випробувальних лабораторій, їх діє близько 100. Найбільш авторитетними вражаються система Американської асоціації з акредитації лабораторій (AALA-American Association for Laboratory Accreditation-A2LA) і Національна добровільна програма акредитації лабораторій (National Voluntary Laboratory Accreditation Program – NVLAP). AALA проводить акредитацію лабораторій, які випробовують оптику і фотометрію, проводять такі види випробувань, як акустичні, вібраційні, біологічні, хімічні, теплові, механічні, електричні та неруйнуючі. Критеріями акредитації служать положення керівництва ISO/МЭК. Бюджет організації складається з вкладів приватних осіб, внесків організацій-членів і оплати випробувань заявником. NVLAP була організована під егідою Міністерства торгівлі, яке і дотує її роботу на додаток до внесків за акредитацію. У цій системі проводиться акредитація лабораторій, які випробовують текстиль, скло, цемент, інструменти для наукових досліджень. Акредитація лабораторій, що займаються аналізом м’яса тварин і птиці, знаходиться в руках Служби продуктів харчування Департаменту сільського господарства, який і фінансує цю діяльність.

Рада директорів Американського товариства з випробувань матеріалів, вивчивши положення з акредитацією в країні, дійшла висновку про доцільність створення єдиної національної системи акредитації. У роботі задіяні 15 технічних комітетів ASTM, які за основу узяли систему акредитації Австралійської національної асоціації випробувальних служб (NATA).

NATA (The National Association of Testing Authorities, Australia) – акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю, яке на 50 % фінансується урядом і субсидується дотаціями акредитованих лабораторій. На чолі асоціації стоїть Рада, до складу якої включаються представники федерального уряду й урядів штатів, промисловості, профспілок та Асоціації зі стандартизації. Рада призначає консультативні комітети, які розробляють рекомендації для конкретних лабораторій. Акредитація в Австралії надається на необмежений термін, а співробітники лабораторії через кожні два роки проходять переатестацію. Лабораторії з харчових товарів переатестовуються кожні півроку. Між NATA і урядом Австралії підписаний Меморандум про взаєморозуміння, одним з положень якого є зобов’язання проводити свою роботу відповідно до міжнародних стандартів і Кодексу ГАТТ/СОТ зі стандартизації, забезпечувати міжнародну сумісність методів випробувань.

3.2.11. Російська Федерація

Законодавство. З 2003 р. діє Закон «Про технічне регулювання». Впроваджено один технічний регламент щодо дорожньо-транспортних засобів на основі Правил омологації ЄЕК ООН.

Нормативна база. Рівень гармонізації становить приблизно 30 %. Інфраструктура. Загальне управління координує Міністерство промисловості та енергетики, при якому створено Федеральне агентство з технічного регулювання та метрології.

Цьому агентству підпорядковано мережу наукових інститутів, зокрема, стандартизації, метрології та сертифікації, а також державних реґіональних центрів, які здійснюють державний нагляд за дотриманням норм і правил, за безпекою промислової і харчової продукції та державний метрологічний нагляд. 2003 року зі складу зазначених центрів виведено органи з сертифікації, які є незалежними і мають недержавну форму власності.

Агентство з технічного регулювання та метрології займається питаннями акредитації. Питаннями захисту прав споживачів опікується федеральне агентство, підпорядковане Міністерству охорони здоров’я. Навчання здійснюють науково-дослідні інститути стандартизації, сертифікації та метрології. Структуру технічного регулювання Російської Федерації наведено на рис. 13.

Рисунок 13 – Структура технічного регулювання
Російської Федерації

Система технічного регулювання в РФ.Як вважають російські фахівці, в Російській Федерації модель технічного регулювання не визначена – власна чи подібна до систем технічного регулювання, які діють у ЄС, США або країнах Азійсько-Тихоокеанського форуму економічного співробітництва. Однак принципи регулювання, встановлені у чинному законі «Про технічне регулювання», є декларативними й не дають уявлення про практичні механізми технічного регулювання. Міжнародні організації – Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) попереджають, що «застосування невідповідних регламентів може призвести до значного зростання витрат та неефективної діяльності як окремого сектора, так і всієї економіки…». На засіданні уряду РФ результати реформи технічного регулювання були оцінені так: «Проведено супероперацію в інтересах наших глобальних конкурентів. … Треба розібратися, хто втягнув нас у цей вир із таким ступенем некомпетентності…». Відтоді майже нічого не змінилося. Це змусило пізніше головам «Госстандарта России» протягом 1984–2001 рр. звернутися до Президента Росії з відкритим листом із приводу реформування системи технічного регулювання у РФ. Фахівці зазначають, що ще під час підготовки законопроекту «Про технічне регулювання» 2002 року науково-технічне та інженерне співтовариство країни й вони самі різко виступали проти його прийняття, не погоджуючись ні з концепцією, ні зі змістом документа. Зокрема, у країні лише систем акредитації налічується більш як два десятки, що створює між ними нездорову конкуренцію і не дає можливості представити Росію у міжнародному форумі з акредитації. І тепер, коли система технічного регулювання в РФ зайшла в глухий кут, фахівці, які підписали відкритий лист, вважають, що для виправлення ситуації вкрай необхідно вжити таких першочергових заходів: скасувати закон «Про технічне регулювання» та прийняти закони «Про стандартизацію», «Про оцінку відповідності», «Про державний контроль і нагляд у системі технічного регулювання». У такий спосіб Росія практично повторить шлях, пройдений Україною.

Підсумки

Узагальнюючи національний досвід країн Європи, можна зробити такі висновки:

1. Законодавствоу сфері технічного регулювання базується на європейських директивах «Нового» та «Глобального» підходів. Воно доповнюється так званою тріадою директив щодо відповідальності за дефектну продукцію, загальну безпеку продукції і модульний підхід до оцінки відповідності та маркування знаком СЕ. Існує багато директив так званого старого підходу до окремих видів продукції. Діють спеціальні закони або урядові рішення про стандартизацію та сертифікацію, метрологію, контроль на ринку, акредитацію. Окремими законами й актами регулюється безпека харчової продукції і захист прав споживачів.

2. Нормативна база кожної з країн ЄС включає всі європейські стандарти (нині їх близько 18 000), ухвалені європейськими організаціями зі стандартизації CEN і CENELEC. Кожна країна приймає їх як національні. Незначну кількість становлять суто національні стандарти (від 2 до 30 % загальної кількості), які відображають специфіку економіки окремої країни. Стандарти є добровільними до застосування. Частина стандартів слугує доказовою базою відповідності вимогам європейських директив. Ці стандарти розробляються CEN і CENELEC за спеціальним мандатом Єврокомісії.

3. Інфраструктура.У більшості країн ЄС функції стандартизації, сертифікації, метрології, ринкового нагляду, акредитації, захисту прав споживачів розмежовано. Існують окремі інститути зі стандартизації. Зазвичай, це асоціації, незалежні органи з сертифікації, державні установи з метрології, розвинені калібрувальні недержавні служби, державні або недержавні служби з акредитації. Ринковий нагляд здійснюють відповідні інспекції за галузями економіки або інспекція нагляду за безпекою промислових товарів та окремо інспекція нагляду за безпекою харчової продукції. В окремих країнах існують державні органи захисту прав споживачів, а в низці країн цим питанням займаються незалежні громадські організації.

4. Практика функціонування ЄС кожні три роки робить огляд реалізації «Нового» і «Глобального» підходів через широке опитування представників промисловості, науки, громадськості, споживачів і видає так звану зелену книгу у сфері технічного регулювання і відповідної європейської практики.

Останній розгляд засвідчив, що запропоновані підходи виявилися корисними для розвитку промисловості, торгівлі, забезпечення високого рівня захисту прав споживачів. Саме тому узагальнену європейську модель системи технічного регулювання можна взяти за основу в процесі реформування відповідної сфери в Україні. Підсумовуючи, можна запропонувати для розгляду й обговорення громадськості способи вирішення наявних проблем у сфері технічного регулювання та споживчої політики.

4. МІЖНАРОДНІ УГОДИ ТА
ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНА БАЗА СФЕРИ
МІЖНАРОДНОГО ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

4.1. Характеристика міжнародних угод,
директив ЄС у галузі технічного регулювання

Підходи ЄС до питань технічного регулювання

Європейський Союз не залишився поза розвитком описаної вище тенденції спрощення торгівлі у межах своєї території. Загалом досить очевидно, що зусилля ЄС, спрямовані на вирішення проблем, пов’язаних з технічним регулюванням, здійснювалися згодом після прийняття відповідних міжнародних угод, зокрема Угоди про технічні бар’єри в торгівлі. Так, після схвалення цієї угоди у 1979 році, Європейська Рада видала Резолюцію від 7 травня 1985 р. про новий підхід до технічної гармонізації та стандартів. Ця резолюція містила чотири основоположні принципи, на які спирався новий підхід:

– гармонізація законодавства обмежується встановленням, через видання Директив, що спираються на Статтю 100 Угоди про Європейське Економічне Співтовариство, суттєвих вимог безпеки (або інших вимог в інтересах знеособленого кола осіб), яким має відповідати продукція на ринку, яка, таким чином, може вільно переміщатися у межах території Співтовариства;

– завдання підготовки технічних специфікацій, необхідних для виробництва та введення в ринковий обіг товарів, які б відповідали основним вимогам, встановленим Директивами, беручи до уваги нинішній стан розвитку технології, покладається на організації, компетентні у сфері стандартизації;

– ці технічні специфікації не є обов’язковими і зберігають статус добровільних стандартів.

У той же час органи державної влади зобов’язані визнавати, що продукція, вироблена відповідно до вимог гармонізованих стандартів (або, тимчасово, відповідно до вимог національних стандартів), вважається такою, що відповідає «суттєвим вимогам», встановленим згаданими Директивами. Це означає, що виробник має вибір випускати товари, що не відповідають стандартам, однак при цьому він зобов’язаний довести, що його товари відповідають суттєвим вимогам, встановленим безпосередньо у Директивах.

Іншою особливістю цієї Резолюції було те, що для забезпечення дієздатності згаданої системи потрібно було: з одного боку, щоб стандарти забезпечували гарантію якості у відношенні «суттєвих вимог», встановлених Директивами; з іншого боку, щоб державні органи повною мірою зберігали свою відповідальність за забезпечення безпеки (або інших встановлених вимог) на своїй території.

У грудні 1989 р. Європейська Рада видала ще одну Резолюцію від 21 грудня 1989 р. про глобальний підхід до оцінки відповідності, що містила додаткові основоположні принципи, серед яких найбільшу важливість для цього дослідження мають такі:

– послідовний підхід у законодавстві Співтовариства має бути забезпечений шляхом розробки модулів для різних етапів процедур оцінки відповідності та шляхом встановлення критеріїв для використання таких процедур, для визначення і нотифікації органів за такими процедурами, а також для використання маркування знаком СЕ;

– узагальнене використання європейських стандартів, що стосуються забезпечення якості (стандарти серії EN 29000) і вимог, що мають бути виконані зазначеними вище відповідними органами (стандарти серії EN 45000), створення систем акредитації та використання технік взаємопорівняння мають активно поширюватися в усіх державах Співтовариства, а також на рівні самого Співтовариства.

Протягом майже двадцяти років після прийняття першої резолюції Європейська Комісія прийняла низку Директив, що містять суттєві вимоги безпеки для різноманітних товарів, які вводяться в обіг на ринку. Ці Директиви стали відомі під назвою Директиви «Нового підходу». Перелік добровільних європейських стандартів, дотримання яких автоматично забезпечує відповідність обов’язковим суттєвим вимогам, подається у додатку до кожної Директиви. Однак виробник може виробляти товари безпосередньо відповідно до суттєвих вимог, а не стандартів. У цьому випадку він має довести таку відповідність перед компетентною третьою стороною (органом із сертифікації).

У 1990 р. Європейська Рада прийняла рішення про запровадження так званого модульного підходу до процедур оцінки відповідності. Це рішення було пізніше замінено Рішенням 93/465/EEC, яким було конкретизовано та узагальнено модулі оцінки відповідності та їхні комбінації, що використовуються у Директивах «Нового підходу». Модулями передбачено активне використання стандартів серії ISO 9000, чиїми європейськими відповідниками є стандарти серії EN 29000, використання яких встановлювалося як один із основоположних принципів у згаданій вище резолюції Європейської Ради про глобальний підхід до оцінки відповідності.

У той же час було докладено зусиль, спрямованих на гармонізацію процедур розробки стандартів. Наслідком цього стало прийняття Директив 83/189/EEC і 98/34/EC, якими було встановлено вимоги до процесу розробки стандартів, що мало сприяти усуненню технічних бар’єрів у торгівлі на території Європейського Союзу. Процедури, що вимагаються цими Директивами, передбачають прозору та узгоджену розробку національних стандартів, що досягається за допомогою спеціального резервного періоду, протягом якого усі зацікавлені сторони на території Європейського Союзу можуть подати свої коментарі та пропозиції щодо проекту національного стандарту. Така процедура також забезпечує належне інформування усіх зацікавлених сторін щодо майбутніх змін у технічних специфікаціях, які застосовуються до різних видів відповідної продукції.

Відповідно до вимоги до державних органів у повній мірі зберігати свою відповідальність за захист безпеки (або інших встановлених вимог) на їхніх територіях, Європейська Комісія прийняла Директиву 92/59/EEC, яку пізніше замінила Директива 2001/95/EC про загальну безпеку продукції. Ця Директива визначила повноваження компетентних органів, що здійснюють ринковий нагляд з метою перевірки безпеки продукції, а також встановила критерії такої перевірки. Директивою також було передбачено систему швидкого обміну інформацією про небезпечну продукцію (система RAPEX).

Адміністративні повноваження компетентних органів щодо ринкового нагляду для виявлення небезпечної продукції були доповнені механізмом цивільної відповідальності виробника за введення в обіг дефектної продукції. Відповідні положення були викладені у Директиві 85/374/EEC від 25 липня 1985 року про наближення законів, нормативних актів і адміністративних положень держав-членів ЄС щодо відповідальності за дефектну продукцію. У цій Директиві подаються визначення дефектної продукції та виробника, а також визначаються перелік видів продукції, на яку поширюється Директива, механізм відповідальності виробника за введення в обіг дефектної продукції та випадки звільнення виробника від такої відповідальності. Однак Директивою не було передбачено механізму відповідальності постачальника. Це питання і надалі значною мірою регулюється національним законодавством без будь-яких спроб уніфікації на рівні Європейського Союзу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 8 страница	\|	СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 10 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.