Тема 1. Період дагеротипних фотозображень

Вступ

Майстри жанрового світлопису

Видатні портретисти. Композиція. Монтаж.

Період дагеротипних фотозображень

ЛЕКЦІЯ 1.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Коледж

Київський Національний Університет Технологій та Дизайну

з дисципліни

“Історія фотомистецтва”

спеціальність 5.02021101

“Художнє фотографування”

Вступ. Стисла історія. Зародження світлопису (фотографії)

Роки дагеротипії

Камера-обскура, її практичне використання при отриманні зображення.

Появу камери-обскури нинішні дослідники відносять ще до початку нашого тисячоріччя. Наприкінці XV століття описав пристрій камери- обскури Леонардо да Вінчі. Удосконалював цей прилад інший знаменитий італієць Джіовани Батіста делла Порта в середині XVI століття. Камерою -обскурою, а згодом дорожньою камерою- люцидою користалися мандрівники, зодчі, художники.

Удосконалення камери-обскури. Перші ентузіасти та винахідники.

Бестужев-Рюмін А. П. та його відкриття світлочутливості солей заліза (1725 р.).

Йоган Генріх Шульце – досліди з солями азотнокислого срібла (1727 р.).

Шукали засоби закріплення світлових зображень. У 1725 році молодий російський дипломат, хімік-аматор, майбутній канцлер Олексій Петрович Бестужев-Рюмін зробив чудове спостереження: розчини солей заліза змінювали колір під дією сонячного світла. Через два роки істотні досліди над солями срібла провів німецький учений Иоганн Генріх Шульце. На порошок, що містить азотнокисле срібло, він накладав вирізані букви і виставляв порошок з таким трафаретом на світло, через якийсь час забирав трафарет. На порошку виходив виразний напис. Користаючись терміном наших днів, це була перша фотограма — світлове зображення. Але «малюнки» швидко зникали на світлі.

Отримання перших світлописних зображень на основі солей заліза, срібла, а також асфальту.

1816 р. – геліографія Н‘єпса (світлочутливий асфальт).

7 січня 1839 р. – народження фотографії (виступ Луї Араго на засіданні Французької Академії наук. Схвалення відкриття вченими).

19 серпня 1839 р. – опублікована технологія “дагеротипії”.

Вирішальні успіхи у винаході фотографії правомірно зв'язують із трьома іменами: французів Ньєпса і Дагера й англійця Тальбота.

Бестужев-Рюмін А. П. та його відкриття світлочутливості солей заліза (1725 р.).

19 серпня 1839 р. – опублікована технологія “дагеротипії”.

Тальбот Уільям Генрі Фокс – його спосіб отримання світлописних зображень (калотипія).

Технологія отримання “дагеротипних” зображень.

Технологія отримання зображень з технології “калотипія”.

Російський московський гравер й винахідник Греков Олексій Федорович. Його роботи щодо покриття пластинок меді та латуні сріблом з технології гальванопластинки (1840 р.).

Порівняння технології “дагеротипного” та “калотипного” зображень. Чому дагеротип зайняв перше місце? Позитивна якість та недоліки дагеротипії. Області використання дагеротипних зображень. Успіхи документальних зйомок.

Жозеф Нісефор Ньєпс (1765 — 1833) не дожив до торжества своїх багаторічних дослідів. Дотепер його ім'я залишається деколи в тіні. Однак саме йому варто віддати першу данину вдячності. Вже в 1816 році він вів «геліографічні» роботи.

Нісефор Ньєпс займався винаходами, потребу в яких висувало практичне життя. Він шукав спосіб відтворення малюнків, подібно до літографії, що з'явилася перед тим. У 1826 році за допомогою світлових променів він одержав копію гравюри, поклавши тим самим початок репродукційній техніці.

У тім же 1826 році Ньєпс направив з вікна майстерні камеру-обскуру на дахи сусідніх будівель і одержав, хоча й смутний, але закріплений світловий малюнок. Так виявилося друге велике покликання винаходу.

Пріоритет Нісефора Ньєпса переконливо підтвердили документи, опубліковані вже в нашому столітті. У 1949 році Академія наук СРСР видала за редакцією Т. Кравця переписку Ньєпса з Дагером, переписку Дагера з спадкоємцем Ньєпса Ісидором Ньєпсом, листи інших осіб, що стосуються історії винаходу фотографії. Ці документи у свій час були передані спадкоємцями Ньєпса російському вченому І. X. Гамелю. Майже століття пролежали вони в архіві і побачили світ лише до сторіччя фотографії. У цих цікавих документах проступають привабливі риси людини і винахідника Нісефора Ньєпса (Документи по історії винаходу фотографії, 1949).

Луї Жак Манде Дагер (1787 — 1851) був художником, прославився своєю паризькою діорамою, створеною разом з художником Шарлем Бутоном. Дагер показував публіці вражаючі світлові картини. Наприклад, «Дрімучий ліс у різні години дня», «Виверження Везувію», «Могила Наполеона на острові Св. Олени». Діорама складалася з картин, іноді побудованих у декількох планах. Зображення були намальовані по обидві сторони полотна і поперемінно висвітлювалися попереду і позаду. Це захоплювало глядачів: немов по чарівництву одна картина переміняла іншу.

Він вступає в договірні відносини з Нісефором Ньєпсом, і вони спільно шукають більш досконалу конструкцію апарата і хімічний спосіб обробки світлочутливого матеріалу. Але Ньєпс незабаром помирає. Дагер один підводить під досліди Ньєпса практичну базу. 28 квітня 1838 року він повідомляє: «Я охрестив мій процес так: «дагеротип». Своє відкриття Дагер представляє на розгляд секретарю Паризької академії наук Домініку Франсуа Араго.
7 січня 1839 року Араго доповів академії про винахід художника Дагера «за допомогою світлового променя одержувати стійке зображення на срібній пластинці в камері-обскурі». Цей день ввійшов в історію як день народження фотографії.

Академія наук схвально прийняла звістку про це відкриття. Обидві палати затвердили пенсію Дагеру і спадкоємцям Ньєпса. У серпні 1839 року спосіб, названий дагеротипією, був обнародуваний для всього загалу.

Процес дагеротипії виглядав так. Поліровану срібну пластинку піддавали в темряві дії пар йоду. На ній з'являвся наліт йодистого срібла. Пластинку поміщали, у камеру-обскуру, відкривали об'єктив. Під дією сонячних променів, відбиваних фотографованими предметами, у шарі йодистого срібла виходило ледь помітне оком зображення. Пластинку виймали з камери й обробляли теж у темряві парами ртуті. У місцях, підданих дії світла, виходила амальгама срібла. У тих же місцях, на яких світло не впливало, галогеніди срібла видаляли розчином повареної солі, пізніше — гіпосульфітом. У такий спосіб зображення закріплювалося. Місця, на котрі діяли промені тієї чи іншої інтенсивності, помітно відрізнялися за тоном від місць пластинки, на які світло зовсім не діяло.

У цьому ж році англієць Вільям Генрі Фокс Тальбот (1800—1877) оголосив про свій спосіб закріплення зображень, одержуваних у камері-обскурі. Правда, пошуки способу закріплення світлового малюнка в житті Тальбота не займали настільки виняткового місця, як у винахідника по самій натурі Ньєпса чи у фанатично захопленого цією ідеєю художника Дагера.

Фокс Тальбот був різнобічним ученим. Він — автор праць з математики і хімії, археології і лінгвістики. Відправляючись у подорож, учений брав із собою камеру-обскуру, користався нею. «При розгляді чарівного зображення в камері-обскурі мені часто приходила думка, що було б бажано удержати якщо не його кольори, то принаймні світла і тіні»,— писав Тальбот згодом. Учений був досконально знайомий з усіма дослідами винахідників попереднього часу, що шукала способи закріплення «сонячного» малюнка. Радився в ряді своїх досліджень зі знаменитим фізиком Джоном Фредеріком Гершелем, якого як ученого цікавила природа сонячного променя.

Ще влітку 1835 року Тальбот з півгодинною витримкою зробив знімки своєї дачі. Це будинок «намалював себе сам»— повідомив він («Фотографічний вісник», 1889).

Але першим світлописним зображенням, зробленим на натурі, був усе-таки вид з вікна майстерні на сусідські дахи, виконаний Ньєпсом дев'ятьма роками раніш. Дагер не даремно поспішав зі своїм дітищем. Фокс Тальбот, довідавшись у січні 1839 року про повідомлення Д. Ф. Араго, зроблене в Паризькій академії наук, відразу представив заяву про свій спосіб закріплення світлового зображення в лондонське Королівське товариство. Дані про спосіб англійського винахідника були обнародувані англійським науковим журналом.

Фокс Тальбот — учений з художницькою схильністю — назвав свій винахід «калотипією», від грецького слова “калос”—краса. Зображення виходило в камері –обскурі на папері, просоченим світлочутливим розчином. Паперову пластинку проявляли, потім закріплювали. Це був негатив. З паперового негатива друкували позитивне зображення на світлочутливому папері.

Саме калотипія поклала початок основам фотографії, якою ми її знаємо сьогодні.

Способом Тальбота рано зацікавилася Петербурзька академія наук. Співробітник її, И. X. Гамель, познайомився в Англії з Тальботом і надіслав у Петербург удосконалену камеру-обскуру і декілька його знімків. Ад'юнкту академії, хіміку Ю.Ф.Фріцше було доручено зайнятися вивченням і навіть удосконаленням способу Тальбота. Захоплено взявся молодий учений за працю і представив на закінчення письмовий звіт з додатком декількох калотипних знімків власного виготовлення. Доповідь була зроблена 24 травня 1839 року і, наскільки відомо, виявилася першим дослідженням методу Тальбота, а калотипії Фріцше — першими фотографічними дослідами в Росії. Якась частина колекція знімків Тальбота виявилася незабаром в Естонії; двадцять одна робота англійця зберігається в університеті Тарту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми роботи з профілактики негативних явищ.	\|	Успіхи документальних зйомок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.