• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методичні вказівки

Актиноміцети (рис. 10).

Рисунок 10. Будова актиноміцетів:

а – міцелій; б – спороносці

Актиноміцети або променисті гриби (від грецького “actis” – промінь, “mycos” - гриб), належать до прокаріотів. Актиноміцети поділяють на 2 групи: вищі та нижчі. До вищих відносять організми із розвинутим одноклітинним галузистим міцелієм і особливими органами плодоношення. До цієї групи входять: актиноміцети, про актиноміцети, мікромоноспори та інші. До нижчих відносять організми, які не утворюють міцелій, їхні клітини мають форму паличок і коків (мікробактерії, мікрококи та ін.)

Актиноміцети мають одноклітинний несептований галузистий міцелій, який забарвлюється грампозитивно. Він складається із сплетень тонких ниточок – гіфів різної довжини. Міцелій дуже подібний до міцелію грибів, але гіфи значно тонші. Діаметр тонких гіфів 0,1-1,0 мкм, найтовстіших – до 1,5 мкм.

Актиноміцети мають клітинну стінку, цитоплазматичну мембрану, цитоплазму. В цитоплазмі є органели (ядерний апарат - нуклеотид), рибосоми, включення (вуглеводи, ліпіди, волютин та ін.).

Актиноміцети добре ростуть на простих поживних середовищах. Розвиваються при температурі 32-37°С, рН=6,8-7,4.

Актиноміцети, що вирощені на щільних поживних середовищах, можуть мати 3 типи міцелію: субстрат ний, надсубстратний і повітряний. Субстрат ний міцелій розвивається всередині середовища. Надсубстратний міцелій розвивається на поверхні агаризованого щільного середовища, розростаючись густим плетивом у колонії. Повітряний міцелій утворюється на поверхні колонії. Нитки його відходять від міцелію колоній, розростаючись у густу, пухнасту, бархатисту або мучнисту масу.

Колонії на щільних поживних середовищах можуть бути щільними, шкірянистими, міцно зчепленими із середовищем. Дрібні колонії мають розмір 0,5-2 мм, а великі – до 1 см і більше. Поверхня колоній буває гладенькою, горбистою, складчастою і зернистою. Багато актиноміцетів утворюють пігмент різного кольору: рожевий, червоний, зелений, бурий, чорний.

Актиноміцети дуже розповсюджені у природі. Деякі види актиноміцетів використовують для виготовлення антибіотиків. Серед актиноміцетів є сапрофіти і паразити. Останні викликають у людини і тварин важке захворювання – актиномікоз, який супроводжується руйнуванням м’яких тканин. Дуже велику роль відіграють актиноміцети у ґрунтоутворенні та утворенні гумінових речовин (перегною).

Мікроскопічні гриби (Fungi, Mycetes).

Під цією назвою об’єднують велику групу організмів, які не мають хлорофілу. Розділ науки, що вивчає гриби, називається мікологією. Гриби відносять до еукаріотів. Для живлення вони використовують готові органічні сполуки. Гриби досить різноманітні за морфологією, місцями заселення, фізіологічними властивостями.

Основою вегетативного тіла грибів служить гіф; сплетення гіфів утворює міцелій.

Аскоміцети (сумчасті гриби) – вищі багатоклітинні гриби, гіфи міцелію септоровані. До аскоміцетів належать деякі ниткоподібні мікроскопічні гриби – аспергилові, пеніцилінові.

У відношенні до субстрату міцелій буває поверхневий, або повітряний, і занурений, або субстрат ний. Відрізняють міцелій за забарвленням; він може бути безбарвним або колірним (чорний, бурий, зелений і т.д.)

Мукорові гриби (Mucor) (рис.11) мають міцелій, який складається із однієї дуже розгалуженої клітини, від якої відгалужується плодоносний гіф – спорангієносець. На кінці гіфу утворюється заокруглене циліндричне потовщення – колумела. На ній міститься спорангій зі спорами. На спорангієносці після звільнення від спор залишається колонка, а в нижній її частині – комірець. Мукорові гриби ростуть на вологих зернах, кормах, стінах вогких приміщень у вигляді сіруватого пухнастого нальоту.

Деякі види мукорових грибів мають здатність викликати бродіння або окислення. Їх використовують у промисловості для виробництва різних органічних кислот, спирту, ферментних препаратів.

Рисунок 11 Mucor:

а – спори; б – міцелій; в – спорангій; г – спорангій зі спорами

Ризопус (Rhizopus) (рис.12) – гриби, які мають щось подібне до кореневих волосків. Відрізняються від мукорів тим, що від їхнього міцелію відходять паростки – столони, які нагадують вуса суниці. З допомогою цих паростків гриб піднімається вгору по стінках скляного посуду, до яких він прикріплюється своїми нитками – ризоїдами. Під час розвитку волосків утворюється вузол, з якого відходять спорангієносії. В спорангії формується велика кількість спор. У більшості грибів спори мають яйцеподібну або бочкоподібну форму, їх оболонка має зморшки.

Розміщені пучком стовбурці спорангіїв розширюються на кінці і утворюють так звану апофізу. Утворення апофізи служить характерною ознакою для роду ризопус. Спорангії спочатку білосніжні, а в зрілому стані зовсім чорні. При бурхливому розвитку грибкове сплетіння має вигляд ніби густо засіяного чорними крапочками.

Рисунок 12. Rhizopus:

Зліва – міцелій при великому збільшенні; справа – міцелій при невеликому збільшенні (внизу); споргантій в розрізі (вгорі)

Аспергілові гриби (Aspergillus) (рис.13) нараховують більше 200 видів. Міцелій септорований (розділений поперечними перегородками), конідієносці (у деяких видів не септоровані) на вершині утворюють розширення у вигляді головки, від якої відходять відгалуження – стеригми із від шнурованими від них конідіями. Конідії розміщуються по радіусах кулі і нагадують цівки води, яка виливається із лійки, тому ці гриби іноді називають лійковою пліснявою. У різних видів плісняви конідії забарвлені по-різному (чорні, світло-зелені та ін.) і часто покриті тонкими щетинками.

Рисунок 13. Aspergillus:

а – конідії; б – міцелій із конідієносцями; в – конідієносець (схема); г – стеригми

Гриб приймає участь у мінералізації органічних сполук. Деякі види (наприклад Aspergillus niger – конідії гриба мають чорний колір) використовують у промисловості для добування лимонної кислоти. Aspergillus orizae має конідії які забарвлені в жовтий або жовто-зелений колір. Ці гриби містять ряд ферментів – амілазу, пектиназу, протеолітичні ферменти та ін.

Гриб приймає участь у мінералізації органічних сполук. Деякі види (на­приклад Aspergillus niger - конідії гриба мають чорний колір) використовують у промисловості для добування лимонної кислоти. Aspergillus orizae має конідії, забарвлені в жовтий або жовто-зелений колір. Ці гриби містять ряд ферментів –амілазу, пектиназу, протеолітичні ферменти та ін.

Пеніциліум (Penicillium) (рис. 14) має розгалужений міцелій (товщина ни­ток 2-3 мкм). Від міцелію відходять септоровані конидієносці, які на кінці роз­галужуються у вигляді відростків – стеригм. Від них відходять конідії, розмі­щені у вигляді ланцюжків, – спори гладкої кулястої форми. У різних видів гриба спори різного кольору – білі, зелені та ін. Перед проростанням конідії значно збільшуються в розмірах.

Рисунок 14. Peniсillium

а – конідії; б – конідії, що проростають і розвиток міцелію; в – розвиток конідієносця;

г – різні конідієносці

Незавершені гриби (Fungi imperfecti) вивчені недостатньо. Статеве розмноження у них не встановлене, і саме на цій основі їх і виділили в групу грибів. Гіфи міцелію септоровані. До цього класу належать: гриби роду кладоспоріум, молочна пліснява, альтернарія, катенулярія, дерматоміцети та ін.

Кладоспоріум(Сladosporium) (рис. 15) зустрічається на сирі, яйцях, маслі, також всередині масла, оскільки може розвиватися при малому доступі кисню повітря. Міцелій оливково-зеленого кольору, на кінцях повітряних ниточок розміщені овальні спори у вигляді гронів, забарвлених подібно до міцелію. Ці гриби можуть виділяти темний пігмент, який забарвлює навколишнє середовище, в якому містяться ці колонії.

Рисунок 15. Cladosporium

Молочна пліснява (Еndomyces lactis) (рис. 16) розвивається в присутності кисню (аероб) у кислому середовищі. Ряд дослідників відносять ці організми до незавершених грибів, які дуже близькі до дріжджів. Міцелій білий септорований. У мазках має вигляд ниток, які досягають 300-500 мкм довжиною і 3-5 мкм у діаметрі. Спори (конідії) відділяються безпосередньо від кінця міцелію у вигляді прямокутних або овальних клітин, за виглядом подібних до дріжджових. Фарбуються грампозитивно.

Молочна пліснява у вигляді пухнастого білого нальоту з'являється на ки­сломолочних продуктах (сметані, простокваші, сирі), поверхні огіркового розсолу, стінах вогких приміщень.

Рисунок 16. Endomyces Lactis

Катенулярія (Catenularia) (рис. 17) утворює дрібні колонії. Міцелій септо­рований. На повітряних гіфах розвиваються довгі ланцюжки коричневих конідій. Деякі види (Catenularia fulininea) викликають пороки у згущеному молоці із цукром, утворюючи грудки шоколадного кольору.

Рисунок 17. Catenularia

Дріжджі (рис. 18).

Одноклітинні, без хлорофілу безміцеліальні гриби (еукаріоти). Відносяться до класу аскоміцетів (сумчасті гриби). Існує велика кількість видів грибів. Форма дріжджів різноманітна – яйцеподібна, еліптична, циліндрична, лимоноподібна і куляста. Розмір дріжджових клітин більший, ніж бактеріальних, досягає в діаметрі 8-10 мкм. Дріжджові клітини нерухомі, мають клітинну стінку, цитоплазму і ядро, яке дуже добре видно. У зрілих дріжджів є 1-2 вакуолі різноманітної форми. В цитоплазмі є включення: глікоген, волютин, краплини жиру. В деяких дріжджових клітинах може накопичуватися до 30-35% жиру.

Рисунок 18. Форми клітин дріжджів:

1 – яйцеподібні (а, б – клітини в спокої); 2 – еліпсоподібні; 3 – паличкоподібні; 4 – кулясті; 5 – витягнуті; 6 – лимоноподібні; 7 – дріжджі під час поділу (а – копуляція клітин, б – клітини зі спорами)

Розмноження відбувається головним чином брунькуванням, рідше – спо­роутворенням, ще рідше – звичайним діленням. При брунькуванні в зрілій клітині на поверхні клітинної стінки з'являється випуклість – брунька, яка поступово збільшується. У цю випуклість із материнської клітини переходить частина цитоплазми та ядра, після чого брунька відділяється від материнської клітини і починає самостійне існування. Іноді дочірні клітини не відриваються від материнської, в результаті чого утворюються великі дріжджові колонії. Під час спороутворення в дріжджовій клітині утворюється 2-4, а іноді і 9-10 спор. Дріжджова клітина у цьому випадку розглядається як аскус (сумка), а спори – як аскоспори (рис. 19).

Деякі види дріжджів розмножуються подібно до бактерій простим ділен­ням. Поділ відбувається шляхом утворення однієї або декількох поперечних перегородок.

Рисунок 19. Спори у дріжджів:

1 – процес поділу; 2 – процес спороутворення

У природі дуже поширені незавершені гриби роду Torulopsis та Candida. У більшості випадків вони мають кулясту форму. Деякі види роду Torulopsis використовують для отримання харчових і кормових дріжджів, інші у складі кефірних зернин використовують для приготування кефіру і кумису. Деякі види є шкідниками спиртового, винного виробництв та пива.

Читайте також:

1. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
2. Вказівки до виконання контрольної роботи
3. Вказівки по заповненню наряду-допуску
4. Вказівки по програмуванню
5. Вказівки по програмуванню
6. Вказівки по програмуванню.
7. ВКАЗІВКИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО
8. Головні етапи кількісного аналізу та оцінювання ризику. Методичні підходи до визначення ризику.
9. Додаткові методичні прийоми вивчення вищої нервової діяльності.
10. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 1
11. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 2
12. Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

Переглядів: 2537