• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Пояснювальна записка

Серед важливих питань, які постають у процесі підготовки майбутніх соціальних педагогів та соціальних працівників, особливо гостро стоїть проблема організації проведення практики студентів у соціальних службах, установах та організаціях.

Практика виступає як інтегруючий і стержньовий компонент особистісно-професійного становлення спеціаліста, сполучна ланка між теоретичним навчанням і самостійною роботою в закладах і установах соціальної сфери.

У період практики особливо інтенсивно проходить процес формування професійних умінь і навичок, оскільки вона проводиться в умовах, максимально наближених до майбутньої професійної діяльності, і, фактично, являє собою організацію самостійної практичної діяльності, спрямованої на вирішення конкретних професійних завдань.

Відповідно до Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України: Наказ Міністерства освіти України від 08.04.93 № 93 “систему безперервної практики складають такі основні види практики: навчальна, виробнича та переддипломна”. Зазначені види практики визначаються відповідними цілями, завданнями, змістом, формою організації та проведення.

Специфіка спеціальностей “Соціальна робота” і “Соціальна педагогіка” вимагає особливо ґрунтовної практичної підготовки. Це зумовлене цілою низкою чинників:

· інновація професій у нашому суспільстві;

· недостатність відомчої нормативної й інструктивно-методичної бази підготовки спеціалістів;

· багатоманітність можливих місць роботи по закінченню ВНЗ і, відповідно, певна своєрідність задач, клієнтури, форм і методів роботи тощо;

· невідпрацьованість професійного інструментарію по спеціальності, що призводить до необхідності його самостійної розробки спеціалістом;

· фактор “професійної самотності”, що означає нерозуміння специфіки й призначення посади в установах, які не є соціальними службами й організаціями, слабкі можливості спілкування з колегами на професійних зборах і заходах.

Аналіз освітньо-кваліфікаційних характеристик підготовки соціальних педагогів та соціальних працівників, порівняння Положення про практику Міністерства освіти України від 08.04.93 № 93 із специфікою практики студентів даних спеціальностей, знайомство з окремими програмами практик (Школа соціальної роботи ім. В.Полтавця Києво-Могилянської академії, Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна” м. Київ, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка та інші), дозволяють зробити висновок про значну кількість різноманітних підходів та стратегій проведення практики, з одного боку, й тенденцію до забезпечення нерозривної єдності теоретичної й практичної підготовки протягом усього періоду навчання у вищому навчальному закладі.

Запропонована програма є презентацією організаційно-структурної моделі наскрізної практики, яка передбачає щосеместрове проходження практичного навчання в умовах реальної професійної діяльності, починаючи з першого курсу.

Методологічна основа проектування практики як системного об’єкту – особистісно-діяльнісний підхід до процесу професійного становлення спеціаліста.

Розробка програми практики здійснена на основі наступних принципів:

· Зворотного зв’язку навчання і практики – з одного боку, осмислення і застосування студентами на практиці теоретичних знань, а з другого – закріплення при вивченні теоретичних дисциплін і в навчально-дослідницькій роботі емпіричних знань, отриманих на практиці;

· Послідовності – поетапне засвоєння всього комплексу професійних умінь і навичок;

· Спадковості – змістовний взаємозв’язок всіх видів практики, коли засвоєння нового здійснюється на основі досвіду попередніх етапів практичної підготовки;

· Поступовості – ускладнення задач різних видів практики, збільшення обсягу і ускладнення змісту діяльності;

· Поліфункціональності – одночасне виконання у ході практики різних професійних функцій, оволодіння різними професійними ролями, що, у свою чергу, дає можливість засвоєння основ декількох спеціалізацій.

Загальні цілі практики:

1. Знайомство з різними типами і видами установ та служб соціальної допомоги.
2. Знайомство з різними категоріями клієнтів соціальних служб.
3. Знайомство із змістом і сферами професійної діяльності.
4. Знайомство з морально-етичними нормами професійної діяльності.

5. Перетворення надбаних теоретичних знань і практичного досвіду у систему професійних умінь:

· комунікативних, що забезпечують оволодіння інструментарієм індивідуальної й групової комунікації, уміння будувати взаємини з колегами й клієнтами, взаємодіяти з різними суб'єктами соціально-педагогічної й соціальної діяльності в наданні допомоги клієнтам, реалізовувати управлінські рішення у своїй професійній діяльності;

· організаторських, що дозволяють успішно організовувати освітню, культурно-дозвіллєву й практико-орієнтовану діяльність клієнтів у різних соціокультурних умовах;

· діагностичних, що дозволяють визначати причини й сутність кризових ситуацій клієнтів, особливості конкретної соціальної ситуації „індивід (група)” – „середовище”;

· проектувальних, володіння якими забезпечить здатність самостійно проектувати соціально-педагогічну й соціальну роботу, вибирати технології, прийнятні й результативні в організації соціального виховання, соціальної профілактики, корекції та реабілітації тощо;

· дидактичних, що забезпечують успішність трансляції соціальних знань у процесі соціально-педагогічної й соціальної діяльності;

· аналітичних, необхідних як для аналізу й оцінювання процесів, явищ і результатів професійної діяльності, так і для самоаналізу, розвитку своїх творчих здібностей.

1. Практичне оволодіння професійними функціями:

· правозахисною

· попереджувально-профілактичною

· корекційно-реабілітаційною

· соціально-виховною

· соціально-освітньою.

1. Розвиток професійно значущих особистісних якостей спеціаліста.
2. Розвиток науково-дослідницького підходу до вирішення професійних проблем.
3. Розвиток творчого підходу до виконання професійних обов’язків.

В основі виділення конкретних видів практики– основні напрямки професійної діяльності: соціальне обслуговування; соціальне виховання; соціокультурна анімація; соціальна діагностика та соціальна профілактика; соціальна корекція й соціальна реабілітація; соціальна підтримка й соціальний патронаж; соціальне проектування й соціальний менеджмент.

Виняток становлять перший і останній види практики. Їх цілі – уведення студента у поле реальної професійної діяльності й самостійне функціонування у цьому полі відповідно.

Структура навчальної практики:

Кожний вид практики має свої змістовні й цільові характеристики, тобто виступає як навчальний модуль.

З метою оптимізації практичного навчання студентів організаційне й методичне забезпечення навчального модулю ”Практика” спрямоване на:

1. Зв’язок із набутими до практики знаннями, уміннями й навичками – актуалізація знань, умінь і навичок у процесі підготовчих лекцій, семінарів, установчих конференцій, індивідуальної та групової самостійної роботи, вхідного анкетування й тестування;

2. Мотивацію студентів до практики, роз’яснення перспективних можливостей професійного й особистісного зростання;

3. Адекватне виду практики визначення тих технологій соціально-педагогічної й соціальної роботи, які відпрацьовуються, й відповідних видів роботи та проблемних завдань, підбір баз практики, що відповідають змісту й завданням практики, визначення специфіки її організації;

4. Системне методичне супроводження – індивідуальні та групові консультації студентів викладачами практики, взаємоконсультування студентів, обмін досвідом розв’язання аналогічних професійних проблем, проект-семінари, експерт-семінари, групові дискусії, ділові ігри, тренінги тощо;

5. Контроль освітніх результатів – індивідуальне й групове обговорення виконаних завдань, аналіз зовнішніх освітніх продуктів, узагальнення спостережень за індивідуальною діяльністю студентів у карті оцінки й самооцінки професійних умінь, вихідне анкетування й тестування, узагальнення індивідуальної участі студентів у проект- та експерт-семінарах (оцінка рівня за певними критеріями – орієнтація у контексті професійної ситуації (знання і розуміння), оволодіння формами роботи (уміння), комунікація у навчальному діалозі й позиціонування)), аналіз і самоаналіз динаміки професійної компетенції й особистісних збільшень студентів;

6. Визначення перспектив подальшого професійного й особистісного розвитку, використання набутого під час практики досвіду – рекомендації по професійному самовдосконаленню, побудові або корекції індивідуальної освітньої траєкторії, практичне використання набутих знань, умінь і навичок (доповіді на підсумковій конференції, навчально- й науково-дослідна індивідуальна й групова робота, волонтерська діяльність, наставництво студентів молодших курсів тощо).

Орієнтовний перелік баз практики:

· соціальні служби для дітей, сім’ї та молоді,

· служби у справах дітей, приймальники-розподільники для неповнолітніх, притулки для неповнолітніх,

· органи опіки й піклування;

· спеціалізовані соціальні служби (реабілітаційні центри для різних категорій дітей і дорослих);

· заклади соціального обслуговування людей похилого віку та непрацездатних громадян (інтернати, територіальні центри, служби соціального обслуговування), установи соціального захисту населення,

· інтернати для дітей-інвалідів,

· навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, що позбавлені батьківського піклування,

· навчально-освітні заклади для дітей та молоді (загальноосвітня школа, спеціалізована школа, школа-дитячий садок, різні типи навчально-виховних комплексів чи об’єднань, загальноосвітні навчальні заклади для дітей з вадами психофізичного розвитку), а також недержавні організації різних типів соціальної сфери.

Питання про критерії оцінки рівня знань, умінь і навичок студентів є надзвичайно важливим. Розглядаючи загальну професійну підготовку студентів спеціальностей „соціальна педагогіка”, „соціальна робота” як цілісний процес формування системи загально-професійних знань, умінь, навичок, слід виділити комплексний критерій, який дає цілісну характеристику рівня загально-професійної підготовки майбутніх спеціалістів, відображає єдність оволодіння змістовно-процесуальною і мотиваційно-ціннісною сторонами професійної діяльності; по-друге, відображає взаємозв’язок знань, умінь, навичок (знання – теоретична основа умінь; уміння – форма функціонування знань; навички – високорозвинені уміння); по-третє, об’єднує в собі різні характеристики якості знань і умінь (повнота, усвідомленість, дієвість); по-четверте, відображає динамічність знань і умінь (їх застосування у найрізноманітніших умовах); по-п’яте, показує єдність і взаємозв’язок пізнавальної і практичної діяльності студентів (у процесі яких формуються загально-професійні знання, уміння, навички) і її характер.

Показниками загально-професійної підготовки студентів є:

· рівень інтересу до практичної професійної діяльності, активність у період практики;

· рівень засвоєння основних ідей, положень, понять, фактів у сфері соціально-педагогічної й соціальної діяльності;

· рівень теоретичного осмислення способів організації практичної професійної діяльності;

· рівень оперування теоретичними знаннями, використання їх у практичній діяльності;

· якість окремих професійних умінь та їх сукупність;

· рівень самостійності у творчій практичній діяльності.

Основні задачі й зміст практики:

Читайте також:

1. А. Розрахунково-пояснювальна записка
2. Звіт. Службова записка. Рапорт
3. І. Пояснювальна записка
4. Інструкція та пояснювальна записка
5. Методична записка
6. ПЗ - пояснювальна записка
7. Пояснительная записка
8. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
9. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
10. Пояснювальна записка
11. Пояснювальна записка
12. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Переглядів: 961