• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

У результаті розселення людей, зявився поділ на міське та сільське населення: Сільські — 49 % населення,Міські — 51 % населення.

План

1. Динаміка зростання населення світу

2. Природний рух (відтворення) населення

3 Трудові ресурси та економічно активне населення.

4. Світові релігії та їх поширення

5. Урбанізація як всесвітній процес

Висновок.

Використання карт: політична карта світу,атласи.

1.Наука, що вивчає кількість населення та причини, які приводять до її зміни, називається демографією (з грецької — народоописання). Зараз у світі вже проживає понад 6,8 млрд чол. (2008 р.). Зростання чисельності населення за історію людства відбувалося різними темпами. Тривалий час кількість людей зростала дуже повільно через низький рівень розвитку виробництва та медицини. На початку нашої ери в світі налічувалося 200-250 млн чол., що втричі менше сучасного населення Європи. Лише у 1820 р. населення Землі досягло 1 млрд чол. Це було початком стрімкого зростання кількості населення — «демографічного вибуху». В історії людства умовно виділяють два «демографічні вибухи», які мають свої особливості. Перший з них відбувався у XVIII—XIX ст. у розвинених країнах Західної Європи після так званих промислових революцій, які піднесли виробництво на якісно новий рівень і забезпечили зростаюче населення товарами народного вжитку. Протягом XX ст. відбувся другий «демографічний вибух», який триває й нині. Найбільш високі темпи природного приросту населення в цей час спостерігаються у бідних країнах, що розвиваються. Народжуваність в цих країнах традиційно була і залишається дуже високою. Проте з початку 70-х років XX ст. спостерігається тенденція поступового уповільнення темпів природного приросту населення Землі. Вважають, що на початку XXII ст. зростання кількості населення планети стабілізується на позначці 11—12 млрд чол.

2.На динаміку чисельності населення різних регіонів та країн впливають два основні процеси: природний та механічний рух населення. Зміна кількості населення в першу чергу відбувається за рахунок біологічних процесів народжуваності та смертності. Різницю між ними становить природний приріст населення. Всі ці показники обчислюються на 1 тисячу осіб.

Сукупність процесів народжуваності, смертності та природного приросту, що забезпечують постійну зміну поколінь називають природним рухом (відтво-ренням) населення.

Залежно від переважання впливу тих чи інших причин на природний рух населення в світі склалося два основних типи відтворення населення, що є характерними для різних типів країн. Для першого (звуженого) типу від-творення населення притаманні низькі та дуже низькі показники народжуваності (10—20 чол./тис.) і невисокої смертності (9—12 чол./тис.), тому й низький природний приріст (1—8 чол./тис.). Такий тип відтворення здебільшого відповідає високорозвиненим країнам світу. Він спостерігається у Європі, Північній Америці, Австралії, Новій Зеландії, Японії. Перший тип відтворення є також характерним для більшості європейських країн з перехідною економікою, в тому числі й для України. Головним чинником цього є економічна криза і, як наслідок, досить низький рівень матеріального забезпечення родин. З першим типом відтворення населення пов'язано багато проблем. Одна з них — «старіння нації» - зростання частки людей літнього віку. Це викликає зменшення частки працездатного населення, посилює тиск на медичні та соціальні установи, важким тягарем податків лягає на плечі працюючих, а також призводить до подальшого зниження природного приросту населення. У деяких країнах Європи спостерігається явище депопуляції, коли рівень смертності є вищим за народжуваність. При цьому від'ємний природний приріст поступово веде до вимирання населення.

Другий (розширений) тип відтворення населення характерний для країн, що розвиваються, та азіатських країн з перехідною економікою. Тому він поширений в Африці, Азії, Латинській Америці, Океанії. Для цього типу відтворення населення притаманні високі та дуже високі показники народжуваності (29— 50 чол./тис.) і відносно низька смертність (7—12 чол./тис.). Це спричиняє високий природний приріст (18—30 чол./тис.).

Тип відтворення є головним чинником, що впливає на вікову структуру населення. За віковими ознаками людей поділяють на три групи: діти та юнаки - до 15—19 років, дорослі люди працездатного віку — до 55—65 років залежно від статі та трудових законодавств країн щодо пенсійного віку, літні люди — старші за попередню групу.

Розрізняють два типи вікової структури населення, що відповідають типам його відтворення. Перший (регресивний) тип вікової структури формується при першому типі відтворення населення. Для нього характерна мала частка дітей і юнаків та велика частка літніх людей. Частка людей працездатного віку становить 50—60 %. Такий розподіл населення за віком притаманний переважно розвиненим країнам. Другий (прогресивний) тип вікової структури характерний для країн, що розвиваються, з другим типом відтворення населення. Тут є дуже значною (до половини всього населення) частка дітей і юнаків при вкрай низьких показниках частки літнього населення. Осіб працездатного віку близько 51—55 %.

3.Вікова структура населення насамперед впливає на забезпечення країни трудовими ресурсами. Ними вважаються люди, що здатні до праці. До трудових ресурсів належать здорові люди працездатного віку, працюючі під-літки та працюючі пенсіонери. Але частка людей працездатного віку є визна-чальною для оцінки забезпеченості країни трудовими ресурсами. Цей показник вважається високим, якщо сягає за 60 %, низьким -менше 50 %. Найбільшою часткою людей працездатного віку вирізняється Японія — 68 %. Достатньо високим є цей показник у країнах Європи, США, Канаді. В Україні він складає 56,6 %.

Про ступінь залучення трудових ресурсів у виробництво свідчить по-казник економічно активного населення, тобто частки трудових ресурсів, що реально зайнята, у господарській діяльності. Іншою групою є безробітні. Частка економічно активного населення визначається у відсотках від загаль-ного числа мешканців країни. Вона залежить від ступеня залучення людей у виробництво, часу, що необхідний на освіту, пенсійного віку, закріпленого у законах держави. У високорозвинених країнах показник економічно активного населення становить 50—60 % від загальної кількості жителів, у країнах, що розвиваються, — 30—40 %.

Неоднаковим є й розподіл економічно активного населення за сферами діяльності у виробництві. В розвинених країнах більше половини працюючих зайняті у невиробничій сфері, у той час як у країнах, що розвиваються, 75—

90 % людей працюють у сільському господарстві.

Біологічні, історичні та соціальні причини впливають на співвідношення чоловічого та жіночого населення, тобто впливають на статеву структуру населення. В цілому, у світі чоловіків більші на 34 млн. Це відбувається за рахунок переважання чоловіків у азіатських країнах. В інших регіонах світу за кількістю переважають жінки. Це зумовлено в осно-вному біологічними причинами. Генетично обумовлено, що їх середня тривалість життя є на 5—8 років більшою, ніж у чоловіків.

В Україні жінки становлять 54 % від всього населення, а чоловіки 46 %.

4.Світових релігій три: християнство, мусульманство (іслам) та буддизм. Всі вони виникли в Азії.

Християнство — найпоширеніша релігія. Зараз у світі нараховується до 1,8 млрд християн, тобто майже 1/3 населення планети. Ця релігія склалася на початку І тис. до н. е. у Південно-Західній Азії. Священною книгою християн є Біблія. У сучасному світі християнство поширилося на всі материки. Це основна релігія віруючих Європи, Америки, Австралії та Нової Зеландії. Також християнство сповідують деякі країни Азії {Грузія, Вірменія, Філіппінй) та Африки (Ефіопія, Південна Африка).

У XI ст. через релігійні суперечки християнство розпалося на дві гілки: православ'я та католицтво. А в XVI ст. від останнього відокремився протестантизм.

Другою світовою релігією є мусульманство (іслам). До цієї віри себе відносить майже 900 млн чол., що становить 15 % населення світу. Іслам виник на Аравійському півострові пізніше християнства (лише у VII ст.), тому запозичив у нього деякі риси. Священною книгою ісламу є Коран. Мусульмани вірять у єдиного Бога Аллаха Іслам переважно поширений у Південно-Західній, Центральній та частково Південно-Східній Азії, Північній, Західній та Східній Африці.

Буддизм є третьою за кількістю віруючих світовою релігією. Нині його сповідують понад 400 млн чол., або 6 % населення Землі. Склався буддизм на півночі Індії у VI—V ст. до н. е. Він заперечив існуючий тут поділ людей на стани та проголосив рівні можливості людей до «спасіння». Священні книги буддизму відомі під назвою Трипітака. Нині буддизм поширений у країнах Східної, Південна-Східної та Центральної Азії. У Монголії, Бурятії (Росія) та на Тибеті він набув форми ламаїзму, в якому особлива увага надається магічним заклинанням.

Крім світових, існує багато національних релігій. Найдавнішою з них є

іудаїзм, поширений серед євреїв. Цій релігії вже понад 3000 років. Євреї вірять у єдиного бога Яхве, а свій народ вважають боговибраним. Жителі Індії та Непалу сповідують індуїзм, який освятив поділ людей на стани. У загальних рисах він сформувався у перших століттях нашої ери. Національними релігіями китайців є конфуціанство та даосизм, які склалися у VI—V ст. до н. е. Японці на основі культів природи та предків сповідують синтоїзм. Слід зазначити, що у Китаї та Японії одні й ті ж самі люди сповідують кілька релігій одночасно: окрім названих національних вірувань, ще й світову релігію — буддизм.

За кількістю жителів (людністю) виділяють такі міста: малі (в більшості країн вважається місто до 20 тис. чол.), середні (20—100 тис. чол.), великі (100— 500 тис. чол.), дуже великі (500 тис.— 1 млн чол.), міста-мільйонери (понад 1 млн чол.) та міста-мультимільйонери (понад 5 млн чол.).

Справжнім феноменом суспільного розвитку XIX—XX ст. стала урбанізація (з латини — міський) — процес швидкого зростання міського населення, поширення міського способу життя та зростання ролі міст у розвитку суспільства. Якщо у XIX ст. урбанізація охопила лише розвинені країни Європи та Північної Америки, у XX ст. вона набула всесвітнього характеру. Як глобальний процес, урбанізація має загальні риси, що притаманні усім типам країн. Відбувається швидке зростання міського населення, дуже швидко зростає населення та господарство великих (понад 100 тис. жителів) міст. Саме такі міста більше всього відповідають економічним та духовним запитам людей. Тут є багато робочих місць, особливо сучасних наукомістких виробництв, добре розвинена сфера послуг. Якщо на початку XX ст. великих міст у світі нараховувалося близько 360, то тепер їх кількість зросла до 2500. Великі міста обростають містами-супутниками, залучаючи їх у зону свого впливу. Водночас до неї потрапляють й найближчі до міст сільські населені пункти. Так відбувається перехід до міських агломерацій — групи населених пунктів, між якими існують тісні зв'язки та частими є «маятникові міграції» населення. Кожна міська агломерація формується навколо великого міста або кількох близько розташованих міст, які називають ядром (ядрами) агломерації. Міські агломерації здатні зрощуватися і утворювати суцільно урбанізовані зони, що є найбільшими формами розселення і називаються мегаполісами. Це група агломерацій, що майже зливаються суцільною забудовою та мають єдину інфраструктуру. В США сформувалося три мегаполіси: Приатлантичний мега-поліс (або Бос-Ваш), Приозерний (або Чи-Піттс) та Каліфорнійський (або Сан-Сан). В Японії виник мегаполіс Токайдо, де проживає майже половина населення держави. В Західній Європі сформувалися мегаполіси Прирейнський (Рандстад) та Англійський.

В останні роки в умовах науково-технічного прогресу в розвинених державах змінюються функції сільських поселень. Для них притаманним стає явище рурбанізації (з англійської — сільський та з латини — міський) — процес поширення міського способу життя на селі. При цьому в село переносять такі міські галузі господарської діяльності, як сфера послуг та промисловість. Найбільш рурбанізованою є місцевість навколо Парижа.

На чисельність населення певного регіону чи окремої країни суттєво впливають переміщення людей по території, їх називають міграціями (з латини — переселення), або механічним рухом населення.

Міграції можуть бути сезонними, тимчасовими та на постійне місце про-живання. За напрямом переїзду розрізняють міграції внутрішні, тобто в межах країни, та зовнішні — до інших держав

Висновок. У зв'язку з різними типами відтворення населення розрізняють два типи його вікової структури: регресивну, що притаманна для високо-розвинених країн, та прогресивну, характерну для країн, що розвиваються. Вікова структура населення впливає на забезпечення господарства трудовими ресурсами. Економічно активне населення — це частка трудових ресурсів, що залучена увиробництво. У розвинених країнах понад половину населення працює у сфері послуг, у більшості країн, що розвиваються, — у сільському господарстві. У статевій структурі населення світу спостерігається переважання чоловіків. Проте це характерно тільки для Азії. У всіх інших регіонах більше жіночого населення.

Етнос — це група людей, що історично склалася на певній території, має свою мову, культуру, господарську діяльність, менталітет. В історич­ному процесі етноси пройшли такі стадії розвитку: плем'я, народність, нація. Нині в світі відомо до 3000 націй та народностей. За національним складом виділяють такі типи країн: однонаціональні, двонаціональні та багатонаціональні. Україна — багатонаціональна держава. Характерною ознакою етносу є мова. Споріднені мови об'єднують у мовні групи, а ті, в свою чергу, у мовні родини. Найпоширенішими мовними родинами є індоєвропейська та китайсько-тибетська. Українська мова належить до індоєвропейської мовної родини, слов'янської мовної групи.

Релігії поділяють на світові та національні. До світових релігій належать християнство, мусульманство (іслам) та буддизм. Історично християнство розпалося на три гілки: католицтво, протестантизм та православ'я. Християнство поширилося на всі материки, проте більш за все воно характерне для країн Європи, Америки, Австралії та Нової Зеландії. Мусульманство та буддизм переважають в азіатських країнах. Великим масивом ісламу також є Північна Африка. Найвідомішими національними релігіями є іудаїзм (в Ізраїлі), індуїзм (в Індії), конфуціанство та даосизм (у Китаї), синтоїзм (в Японії).

У світі розрізняють два типи поселень: міські та сільські. Вони відрізняються за характером зайнятості та кількістю населення. В містах зараз проживає 51 % населення світу. Головними видами діяльності людей у містах є промисловість та сфера послуг. Міста класифікують за функціями та кількістю жителів. Всесвітнім явищем стала урбанізація — процес зростання частки місь­кого населення, поширення міського способу життя та зростання ролі міст у розвитку суспільства. Найбільшою формою міського розселення є мегаполіс, який складається з міських агломерацій, що зрослися. Явище урбанізації має певні особливості у розвинених державах та країнах, що розвиваються. В селах живе 49 % населення, яке займається сільським господарством. Основними формами сільського розселення є групова, розсіяна (фермерська), кочова.

Механічний рух (міграції) населення — переміщення людей по території. Розрізняють внутрішні та зовнішні міграції. Еміграція — це виїзд з країни на постійне місце проживання до іншої держави, імміграція — в'їзд до країни. Різниця між кількістю емігрантів та іммігрантів становить сальдо міграцій. Додатне сальдо міграцій притаманне для більшості високорозвинених країн, від'ємне — для країн, що розвиваються. Причини міграцій можуть бути економічними, політичними, релігійними, національними. В останній час міграції спричиняють екологічні причини.

Читайте також:

1. I. Доповнення до параграфу про точкову оцінку параметрів розподілу
2. IV. Розподіл нервової системи
3. V. Розподільний диктант.
4. VIII. Реакції, в результаті яких утворюються високомолекулярні сполуки
5. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
6. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
7. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
8. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
9. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
10. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
11. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
12. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами

Переглядів: 776