Конституції Радянської України

Українська національно-демократична революція 1917–1920 рр. зазнала поразки. Владу в Україні вибороли більшовики. Вперше встановлення Радянської влади було проголошено Першим Всеукраїнським з’їздом Рад, який працював у Харкові 11–12 (24–25) грудня 1917 р. Резолюція з’їзду «Про організацію радянської влади на Україні» сформулювала дуже важливу засаду конституційного ладу – встановлення повної узгодженості цілей і дій з Раднаркомом Російської федерації. Це означало, що ідея незалежності України відкидалася з самого початку. А державність бачилася у формі якогось союзу з Росією (юридичні основи союзу визначилися лише у 1922 р.).

Щоб зрозуміти подальший розвиток конституційного процесу в Радянській Україні треба усвідомити основні засади марксистської теорії, якою керувалися більшовики. Ця теорія стверджувала, що еволюція людства відбувається у напрямку до комунізму, тобто такого суспільного устрою, в якому немає класів і націй, а значить і будь-якого гноблення, інститутів шлюбу, держави з органами примусу, приватної власності, оскільки всі засоби виробництва усуспільнені й належать усім. У такому вільному самоврядному суспільстві громадяни настільки свідомі, що живуть за принципом «від кожного – за здатністю, кожному – за потребами». Більшовики взяли на озброєння цей суспільний ідеал і спробували втілити його в життя шляхом революційного перетворення політичної та економічної системи суспільства. При цьому на шкалі цінностей переважали ідеї інтернаціоналізму, а в державному будівництві ідеалом була Світова Соціалістична республіка. Центром більшовицького руху була Москва. Там ще у жовтні 1917 р. більшовики прийшли до влади й звідти підтримували своїх однодумців по всій Росії та за її межами. Українські більшовики йшли в ар’єргарді російських, вважаючи боротьбу за соціалізм (комунізм) спільною справою.

Конституційне оформлення радянської державності в Україні відбулося у березні 1919 р. на Ш Всеукраїнському з’їзді Рад. Політичну перемогу (на той час Радянська влада контролювала більшу частину території республіки) влада вирішила закріпити юридично. Автори проекту першої української радянської Конституції – Центральний Виконком та Раднарком України за зразок взяли російську Конституцію 1918 р. Тому основні положення обох актів ідентичні.

Конституція складалася із 3-х розділів: «Основні постанови», «Конституція Радянської влади» та «Декларація прав і обов’язків працюючого і експлуатованого народу України». В ній закріплювався класовий характер держави – «УСРР є організацією диктатури пролетаріату і біднійшого селянства», головним завданням якої є «здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму», після чого сама держава зникне. Проголошувалося також, що УСРР має «твердий намір увійти до складу єдиної Соціалістичної Радянської Республіки, як тільки утворяться умовини для її збудови». Центральними органами влади визначалися Всеукраїнський з’їзд Рад Робітничих, Селянських і Червоноармійських депутатів, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад та Рада Народних Комісарів. Визначалася також їхня компетенція та порядок організації й діяльності Радянської влади на місцях.

Класовий підхід простежувався й у наданні громадянських прав українцям. По-перше, громадянських прав позбавлялися капіталісти, поміщики, торговці, особи, що використовували найману працю, священнослужителі, колишні жандарми, агенти охранки та деякі інші категорії. По-друге, свобода слова, совісті, зборів, спілок, друку та інше гарантувалася всім працюючим громадянам і іноземцям, що перебували в Україні, в т. ч. виборче право. На всіх громадян покладався обов’язок працювати й захищати Батьківщину. Запроваджувалася нова державна символіка – червоний прапор та герб з серпом і молотом.

Перша Конституція Радянської України повністю відкинула здобутки української політико-правової думки й започаткувала новий конституційний процес на ідейних засадах марксизму-ленінізму. Здійснюючи регулювання основних аспектів суспільного й державного життя, вона, без сумніву, являла собою конституційний акт, але водночас мала певні риси політичної декларації.

Однією з найважливіших подій радянської доби було утворення 30 грудня 1922 р. Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Їй передувало широке обговорення в Україні питань державного будівництва, під час якого виявилися розбіжності між прихильниками «націонал-комунізму» (І. Раковський та М. Скрипник), яких звинуватили у «конфедералізмі», та сталінської «автономізації» (Д. Мануїльський). На практиці переміг ленінський принцип «федералізму». СРСР утворився як федерація 4-х радянських республік. Юридичне оформлення державотворчого процесу відбулося на I з’їзді Рад СРСР, де було проголошено про утворення нової держави. Республіки-засновниці (УСРР, РСРР, БСРР та ЗФСРР) підписали «Декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік» та «Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік». У цих документах підкреслювалося, що СРСР – добровільне об’єднання рівноправних народів, вступ і вихід із якого – вільний; визначалися центральні та республіканські органи влади, громадянство і союзна символіка. «Декларація» та «Договір» створили правовий ґрунт для радянського конституційного процесу на наступні десятиліття й лягли в основу Конституції СРСР 1924 року.

Друга Конституція Радянської України була прийнята на XI Всеукраїнському з’їзді Рад 15 травня 1929 р. Вона поєднала в собі принципові положення попередньої республіканської Конституції та Конституції СРСР, як того вимагав державно-політичний статус України. Вона юридично закріпила членство УРСР у федерації, розмежування повноважень між республікою та центром, порядок формування та організацію діяльності органів влади, трьохступеневу систему управління та зміни адміністративно-територіального устрою, що відбулися
у 1924 р. (створення Молдавської АРСР у складі УРСР).

Третя Конституція УРСР була прийнята ХIV Всеукраїнським з’їздом Рад у 1937 р., через рік після прийняття нового Основного Закону СРСР. Вона складалася із 10 глав і суттєво відрізнялася від попередньої не тільки структурно, а й за змістом, оскільки приймалася у принципово новій політичній ситуації. Справа в тому, що з кінця 20-х років більшовики взяли курс на форсовану побудову соціалізму. У стислі строки по всьому Радянському Союзу були проведені індустріалізація та колективізація. В результаті цих перетворень у середині 30-х років радянське керівництво зробило висновок про побудову матеріально-технічної бази соціалізму та знищення експлуататорських класів. Цими змінами й обґрунтовувалося прийняття нової конституції.

Загальні засади конституційного ладу в Україні були викладені у І–П главах. УРСР проголошувався соціалістичною державою робітників і селян. Влада в ній належала трудящим (тезу про диктатуру було відкинуто), які здійснювали її через Ради. Економічну систему становила соціалістична система господарювання та соціалістична (державна) власність на засоби виробництва. Декларувалося право виходу із Союзу. Вперше запроваджувалася норма про керівну роль Комуністичної партії, щоправда в розділі «Про права і обов’язки громадян».

Конституція змінила організацію державної влади: інститут з’їздів Рад скасовувався, вищим і єдиним законодавчим органом влади визнавалася Верховна Рада, вищим виконавчим і розпорядчим органом – Раднарком. Цілий розділ присвячувався судовій владі. В ньому зазначалося, що правосуддя здійснюється тільки судами.

Основний Закон звужував повноваження союзно-республікан-ських наркоматів, зменшував кількість і обмежував компетенцію республіканських. Таким чином, зосередження в центрі найважливіших підойм управління суспільно-політичним і соціально-економічним життям фактично перетворило СРСР на унітарну державу.

Значно розширився в Конституції розділ про права та обов’язки громадян. Громадянам надавалися широкі політичні та соціально-економічні права, у т. ч. право на працю, заробітну платню, відпочинок, пенсію, освіту та інші. Всі без обмежень набували виборчого права. Проголошувалася свобода слова, віросповідання, друку, зборів, мітингів, демонстрацій, організацій, недоторканість особи і житла, таємниця листування. Якби ці права і свободи були дійсно реалізовані, державу і суспільний лад в Україні поправу можна було б характеризувати, як народні та демократичні. Однак, парадокс полягав у тому, що одну із найбільш демократичних Конституцій того часу приймали в умовах беззаконня та масових репресій, повного ігнорування політичних свобод.

Конституція 1937 р. зберігала чинність упродовж 40 років. У неї періодично вносилися зміни й доповнення. Найважливіші з них закріплювали зміни території (до складу УРСР увійшли: Східна Галичина і західна Волинь у 1939 р., Північна Буковина, Акерманський, Ізмаїльський та Хотинський повіти Бессарабії у 1940 р., Закарпаття у 1945 р., Кримська область у 1954 р., а також вилучена у 1940 р. Молдавська АРСР), зміни державної символіки (у 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла Закони про Державний герб УРСР, Державний прапор УРСР та Державний гімн УРСР – запроваджувався гімн, а червоний прапор змінювався на двокольоровий – червоно-лазуровий), відновлення права республіки на зносини з іноземними державами (1944 р.).

Остання, четверта Конституція Радянської України була прийнята Верховною Радою УРСР у 1978 р. Як і всі попередні, вона повністю відповідала загальносоюзній Конституції 1977 р. Прийняття нового Основного Закону обґрунтовувалося докорінними змінами, що відбулися в суспільстві за останні десятиліття: побудовано розвинений соціалізм і сформовано нову соціальну спільність – радянський народ. Після смерті Сталіна в СРСР дійсно відбулися великі зміни – відновлена законність, дещо лібералізувався політичний режим і з тоталітарного трансформувався у авторитарний, хоч і суперечливо, здійснювалася демократизація суспільного життя. Але етап розвинутого соціалізму був вигаданий штучно, а висновок про радянський народ, як нову соціальну спільність зроблено передчасна. Однак, конституційний процес активізувався.

Матеріали для української Конституції надійшли із Москви. Проект її широко обговорювався у засобах масової інформації та трудових колективах. Конституційна комісія отримала 8 тисяч пропозицій та редакційних зауважень. Деякі з них були враховані, але це не вплинуло на зміст документу.

Конституція Української РСР складалася із преамбули, 10 розділів, 19 глав, 171 статей. Україна проголошувалася загальнонародною державою, заснованою на принципах народовладдя і верховенства закону. Закріплювалася керівна й спрямовуюча роль КПРС, а основним напрямком розвитку політичної системи визначалася демократизація. Була чітко сформульована мета суспільного виробництва – задоволення зростаючих потреб громадян. Тут також розширені права громадян за рахунок надання права на житло, охорону здоров’я, об’єднання в громадські організації та деяких інші.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Конституційний процес в умовах	\|	Конституційний процес у незалежній Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.