Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Конституційний процес в умовах

національно-демократичної революції (1917–1920 рр.)

 

Початок реального конституційного процесу в Україні пов’язаний із поваленням російського самодержавства та демократизацією суспільного життя. Створена на початку березня 1917 р. Центральна Рада очолила боротьбу за українську державність, що знайшло відображення у низці актів конституційного характеру. Першим таким актом був
І Універсал, який проголосив автономію України у складі Росії. Всього Центральна Рада прийняла чотири Універсали. Вони відображали трансформацію суспільно-політичної думки лідерів Центральної Ради й широкої громадськості, що відбувалася під впливом політичної ситуації в країні.

Українські вимоги щодо автономії були відхилені Тимчасовим урядом. Але всупереч цьому Центральна Рада створила Генеральний Секретаріат – вищий орган виконавчої влади в Україні. Конфлікт між Києвом і Петроградом розростався. Його вдалося подолати завдяки компромісу – Тимчасовий уряд визнав Генеральний Секретаріат вищим органом управління крайовими справами, а Центральна Рада погодилась з тим, що українську автономію мають затвердити Всеросійські установчі збори. Порядок формування Генерального Секретаріату та його повноваження визначалися «Статутом Генерального Секретаріату», прийнятим Радою 29 червня 1917 р. Голова Центральної Ради Михайло Грушевський назвав його першою Конституцією України. Але в Петрограді інакше бачили місце й роль цього органу. Це бачення відобразилося у «Тимчасовій інструкції Тимчасового уряду Генеральному Секретаріату» від 4 (18) серпня. Генеральний Секретаріат визначався як вищий орган Тимчасового уряду. Його юрисдикція поширювалася на 5 українських губерній, замість 9-х, як хотіла Центральна Рада. Цей документ другий лідер національно-демократичної революції голова Генерального Секретаріату Володимир Винниченко називав «першою дійсною Конституцією України».

Важливу роль у конституційному процесі періоду Центральної Ради зіграли Декларації Генерального Секретаріату від 27 червня (10 липня) та 29 вересня (12 жовтня) 1917 р. Вони пояснювали місце Генерального Секретаріату та Центральної Ради у системі органів державної влади та проголошували основні завдання їхньої діяльності.

Однак, внаслідок падіння Тимчасового уряду в жовтні 1917 р. всі його документи втратили чинність. Розвиток наступних подій підштовхнув Україну до проголошення незалежності. Важливим кроком у цьому напрямку став ІІІ Універсал Центральної Ради, прийнятий 7 (20) листопада. Україна проголошувалася Українською Народною Республікою, яка будуватиме стосунки з Росією не на автономних, а на федеративних засадах. Остаточне визначення державного устрою та суспільного ладу здійснять Всеукраїнські установчі збори, до скликання яких уся влада залишалася в руках Центральної Ради та Генерального Секретаріату. ІІІ Універсал розширив територію України, включивши до неї 9 губерній: Київську, Волинську, Подільську, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, Херсонську й Таврійську без Криму. Слідом за російськими більшовиками він скасував право власності на землю і передав її селянам без викупу, встановив 6-годинний робочий день на всіх підприємствах, обіцяв негайно розпочати мирні переговори з державами Четверного блоку. Крім того, затверджувалися загальнодемократичні права людини і громадянина та принципові підходи щодо місцевого самоврядування й розв’язання національного питання.

ІІІ Універсал порушив дуже важливі конституційні проблема. Деякі з них підтвердив IV Універсал, прийнятий Центральною Радою
9 (22) січня 1918 р. Головний же внесок Універсалу в розвиток конституційного процесу полягає в проголошенні України незалежною державою. Це рішення було прийняте під впливом зовнішньополітичних обставин, дуже несприятливих для України.

Вищим досягненням конституційного процесу доби Центральної Ради стало прийняття нею 29 квітня 1918 р. Конституції УНР. Вона складалася із восьми розділів. У першому розділі закріплювалися деякі загальні засади конституційного ладу в державі Зазначалося, що Україна є суверенною й самостійною; носієм суверенітету є народ, який здійснює це право через Всенародні Збори України; територія УНР неподільна; землі, волості й громади мають право «широкого самоврядування, а нації – на «впорядкування своїх культурних прав». У другому розділі громадянам України гарантувалися рівні політичні та особисті права, у т. ч. недоторканість особи й житла, свобода «слова, друку, сумління, організації, страйку», виборче право. ІІІ–IV розділи присвячені організації державної влади. Верховним органом влади в УНР проголошувалися «Всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу власть в УНР і формують органи виконавчої та судової власті УНР». Згідно з принципом розподілу влади, створювалася Рада Народних Міністрів, як вищий орган виконавчої влади та система судів (вищий орган – Генеральний Суд), до виключної компетенції яких належало здійснення судочинства. У VП розділі національним меншинам надавалося право на національно-персональну автономію та регламентувався порядок його реалізації. А у VПІ розділі фіксувалися випадки законного припинення чи обмеження громадянських прав.

Конституція УНР не набула чинності, оскільки у день її ухвалення Центральна Рада була розігнана німцями. Почався новий період в українській революції – період гетьманату (29 квітня – грудень
1918 рр.). Обраний Хліборобським Конгресом і підтриманий німецькими окупантами гетьман Павло Петрович Скоропадський прийняв два конституційних акти: «Грамота до всього українського народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій України».

У «Грамоті» гетьман тимчасово, до скликання Українського Сейму брав у свої руки всю повноту влади. Центральна Рада й створені нею органи розпускалися. У повному обсязі відновлювалося право приватної власності, як «фундамент цивілізації». Водночас декларувалися наміри забезпечити права робітників і розв’язати проблему малоземелля. Більш докладно всі ці та інші питання конституційного устрою Української Держави* розкривалися в «Законах». Насамперед змінювалася форма правління – парламентське правління замінювалося гетьманським (сучасний аналог – диктатура). Гетьман зосередив в своїх руках законодавчу, виконавчу, розпорядчу та, значною мірою, судову владу, був Верховним Воєводою Української Армії та Флоту. Генеральний Суд та Рада Міністрів підпорядковувалися гетьману. Проголошувалося верховенство закону, рівність українських козаків і громадян перед законом та загальновизнані громадянські права.

Гетьманське правління викликало незадоволення майже всіх верств населення та опір усіх політичних партій. Воно трималося на австро-німецьких багнетах. Тому, коли Німеччина й Австро-Угорщина, зазнавши поразки у війні, почали евакуацію з України, у гетьмана не залишилося ніякої підпори. 15 листопада 1918 р. у Білій Церкві лідери національно-патріотичних сил утворили Директорію, яка скасувала гетьманат.

Директорія відновила УНР і частину законів Центральної Ради. Однак, вона від початку й до кінця свого існування була революційним органом з диктаторськими повноваженнями, що діяв в умовах війни. Саме війною й обумовилася ця диктаторська форма правління.

Конституційне оформлення відновленої УНР мусив здійснити Конгрес Трудового Народу України, що працював 22–29 січня 1919 р. в Києві. Він ухвалив «Універсал Трудового Конгресу» та «Закон про форму української влади», які не були розвинуті в конституційні акти. В «Універсалі» проголошувалося, що Україна має бути незалежною, вища влада в ній належатиме Трудовому Конгресу. Проте, Київ уже обстрілювали більшовики. Тому вся повнота влади тимчасово передавалася Директорії, яка повинна була створити виконавчий орган – Раду Народних Міністрів. «Закон про форму української влади» виходив із Акту Злуки УНР та ЗУНР. Згідно з ним, ЗУНР перейменовувалася у Західноукраїнську область УНР на правах повної автономії.

Проте, подальші воєнні події відсунули на другий план не тільки конституційний процес, а й саме державне будівництво. Лише у 1920 р. Симон Петлюра, що став одноосібним лідером Директорії, змушений був знов повернутися до цих питань. Спеціально створена комісія розглянула три проекти конституції: Центральної Ради, Всеукраїнської Національної Ради та Отто Ейхельмана. Про Конституцію Центральної Ради йшлося вище. Проект Отто Ейхельмана ґрунтувався на принципах народного суверенітету, що реалізується шляхом безпосереднього народовладдя у формі референдуму з усіх найважливіших питань державного устрою і суспільного ладу, оскільки «держава існує й функціонує для людей, що в ній живуть», а не навпаки. Другий принцип, який відстоював Ейхельман – федеративний устрій України, з міцним центром. Обидва конституційних проекти були відхилені.

Комісія взяла за основу проект Всеукраїнської Національної Ради і суттєво його переробила. В результаті з’явився новий проект Правительственної комісії, який і було подано для ухвалення Раді Міністрів. Він складався із 10 розділів, що містили 158 артикулів. Українська Народна Республіка проголошувалася «самостійною і незалежною державою з демократично-республіканським, на основі парламентаризму, устроєм». Уся повнота влади в ній належала народу. Здійснювалася вона через Державну Раду (законодавча влада), Голову Держави й Раду Міністрів (виконавча влада) та незалежні суди (судова влада). Створені за етнографічним принципом землі об’єднувалися на засадах федерації (зміст якої не визначено). Державною мовою проголошувалася українська. Громадянам гарантувалися широкі демократичні права і свобода, територіям – місцеве самоврядування. Проголошувалася автокефалія української православної церкви з патріархом у Києві. До виборів головою держави затверджувався С. Петлюра.

Однак, цей проект не був затверджений. Натомість С. Петлюра прийняв 12 листопада 1920 р. «Закон про тимчасове верховне правління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці» та «Закон про державну Народну Раду». Але й ці акти залишилися на папері. Директорія зазнала остаточної поразки у боротьбі за владу в Україні. 21 листопада 1920 р. С. Петлюра востаннє перейшов зі своєю 30-тисячною армією р. Збруч у західному напрямку.

Національне відродження на західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, відбувалося під значним впливом подій на Наддніпрянщині. Скориставшись розпадом Австро-Угорської імперії, українські посли австрійського парламенту, депутати галицького й буковинського сеймів, лідери політичних партій та греко-католицького духовенства утворили у Львові 18 жовтня 1918 р. Українську Національну Раду. Її президентом став Євген Петрушевич.
13 листопада Рада проголосила заснування Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), суверенітет якої поширювався на Східну Галичину, Північну Буковину й Закарпаття. Було схвалено «Тимчасовий Основний закон ЗУНР», який складався із 5 артикулів. У ньому закріплювалися основний принцип державного будівництва – самостійність, назва держави – ЗУНР, її кордони та символіка – герб і прапор. Влада у державі належить народу, який здійснюватиме її через демократично обраний представницький орган. А до того владні повноваження залишалися за Українською Національною Радою та Державним Секретаріатом. Протягом наступного часу цей акт доповнювався новими законами. Але створити державу на визначених засадах не вдалося. Цьому від початку опиралися поляки. Силою зброї вони встановили свою владу на західноукраїнських землях.

Українська Національна Рада, яка спочатку не підтримала ідею об’єднання зі Східною Україною, опинившись у скрутному становищі розпочала переговори з Директорією. В результаті 22 січня 1919 р. в Києві було урочисто проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР. Але це
об'єднання мало політичний та ідеологічний характер, а не державний, тому що не були вироблені його правові засади й сам Акт не був ратифікований законними органами обох держав.

Уряд ЗУНР в еміграції розробив ряд конституційних проектів. Один з них – «Проект основ державного устрою Галицької Республіки» був запропонований Лізі Націй 30 квітня 1921 р. В ньому закріплювалася нетрадиційна для української політико-правової думки XIX – початку XX століття форма державного правління – президентська.

 

 


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
  3. II. Поняття соціального процесу.
  4. IV. План навчального процесу.
  5. Iзобаричний процес
  6. Iзотермiчний процес
  7. Iзохоричний процес
  8. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
  9. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
  10. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  11. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  12. А/. Поняття про судовий процес.




Переглядів: 495

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Суверенізація україни | Конституції Радянської України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.026 сек.