• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ДЕЩО З ІСТОРІЇ

Народження нового для нашої країни державного органу — Конституційного Суду України безпосередньо пов'язане з прий­няттям нової Конституції України. У розділі "Перехідні положен­ня" записано, що "Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності". 18 жовтня 1996 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України шістнадцять судців Конституційного Суду склали присягу. Цей день є початком діяльності Конституційного Суду.

Шлях до цього був і тривалим, і непростим. Ми не мали власного досвіду у цій справі. Тому в кінці 80-х і на початку 90-х років наша теорія і практика звернулися до досвіду зарубіжних країн у питаннях організації конституційного контролю.

Вперше інститут конституційної юстиції зародився у Сполу­чених Штатах Америки. Особливістю цього інституту було те, що він виник на основі не конституції, а судових прецедентів. Його доктрина була найбільш чітко сформульована головним суддею Верховного суду США Дж. Маршаллом у відомому рішенні 1803 р. у справі Марбері проти Медісона: "Саме судова влада має право і зобов'язана сказати, що є закон". Цей прецедент заклав основи так званої американської моделі конституційного правосуддя, голов­ною рисою якої є здійснення конституційного контролю судами загальної юрисдикції.

Пізніше виникає принципово нова, європейська модель, кон­цепція якої була запропонована австрійськими вченими Г. Кельзе-ном і К. Ейзенманом. її головна ознака в тому, що конституційне правосуддя здійснюється не судами загальної юрисдикції, а спеціалі­зованим органом — конституційним судом. Впроваджена у життя спочатку в Австрії, Чехословаччині (1920 р.) та Іспанії (1931 р.), пізніше ця модель одержала значне поширення в багатьох країнах світу¹.

У соціалістичних країнах органи конституційного правосуддя почали утворюватись на початку кризи тоталітарної системи. Вони виникли у 70-х роках в Югославії, а потім в Угорщині, Польщі тощо. У 80—90 роках цей процес став характерним практично для всіх країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Утворення у них конституційних судів стало певною реакцією на правовий нігілізм, що мав місце у цих державах. Поступово стала утверджу­ватися загальновизнана ідея правової держави, в якій визнаються і забезпечуються верховенство права, верховенство конституції, права і свободи людини.

Питання утворення спеціального контрольне-наглядового органу за додержанням Конституції в нашій країні реально постало у другій половині 80-х років у процесі перебудови і демократизації усіх сфер суспільного життя. 27 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР внесла зміни і доповнення до ст. 112 Конституції, передбачивши утворення Комітету конституційного нагляду Української РСР. На той час вже існував відповідний комітет на союзному рівні.

За Конституцією УРСР Комітет конституційного нагляду Укра­їнської РСР мав обиратися Верховною Радою республіки строком на 10 років з числа спеціалістів у галузі політики і права у складі голови, заступника голови і 7 членів. За дорученням Верховної Ради, або з власної ініціативи Комітет мав надавати Верховній Раді висновки про відповідність Конституції проектів законів; здій­снювати нагляд за відповідністю Конституції і законам постанов і розпоряджень Ради Міністрів УРСР; давати висновки про відпо­відність Конституції актів місцевих Рад народних депутатів, інших державних органів і громадських організацій республіки.

При виявленні суперечностей акту, або його окремих положень, Конституції чи законам Комітет мав надсилати органові, який видав акт, свій висновок для усунення порушення. З прийняттям висновку виконання акту, або його окремих положень, що суперечили Конституції чи законам, зупинялось. Комітетові надавалося право входити з поданням до Верховної Ради або до Ради Міністрів про скасування актів підзвітних їм органів, а також службових осіб, що суперечили Конституції чи закону. Сам Комітет не наділявся повноваженнями скасовувати такі акти. Він не мав права офіційного тлумачення Конституції чи законів республіки.

Конституційні положення про Комітет конституційного нагляду Української РСР не були реалізовані на практиці. Не було утворено і самого Комітету. В Україні, як і у деяких інших республіках ко­лишнього Радянського Союзу, враховуючи вади і малоефективність діяльності існувавшого в той час Комітету конституційного нагляду

СРСР, дійшли висновку про недоцільність утворення подібного державного органу на республіканському рівні. Все більш перспек­тивною ставала ідея утворення Конституційного Суду. Особливо це стало помітним на початку 90-х років. Вже в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою Украї­ни 16 липня 1990 р., відзначалася необхідність побудови правової держави та наголошувалося, що Україна забезпечує верховенство Конституції і законів на своїй території. А для цього потрібен був спеціальний державний орган.

Практична реалізація ідеї утворення Конституційного Суду України вперше була здійснена шляхом внесення змін та доповнень до чинної тоді Конституції (ст. 97, 103, 108, ПО, 112, 114.6, 114-9). Конституція регламентувала завдання і порядок формування цього органу, його кількісний склад, вимоги до осіб, що мали обиратися до Конституційного Суду, деякі інші питання. Ця регламентація, проте, виявилася недосконалою. Не були, зокрема, визначені права Президента України у формуванні складу Конституційного Суду. Передбачалася занадто велика чисельність суду: голова, заступник голови і 23 члени суду. В Конституції були відсутні норми, які б гарантували своєчасне утворення Конституційного Суду, що певною мірою обумовило і фактичне зволікання з формуванням цього органу.

Конституційний Суд не одержав ряду властивих йому повно­важень. Чимало повноважень нагляду за конституційністю актів залишалося за іншими державними органами. До виключного відан­ня парламенту входило також накладання вето на укази Президента та постанови Кабінету Міністрів у разі, якщо вони суперечили Конституції та законам України, і зупинення дії правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з тих же мотивів, а також скасування цих актів, коли Верховна Рада Автономної Рес­публіки Крим не привела їх у відповідність з Конституцією і законами України, скасування рішень місцевих Рад народних депу­татів, якщо вони були прийняті з порушенням Конституції і законів України.

Кабінет Міністрів, реалізуючи делеговані йому Верховною Ра­дою повноваження ухвалювати декрети, які мали силу закону, міг цими декретами зупиняти дію конкретних законодавчих актів, або вносити до них зміни і доповнення.

Голова Верховної Ради мав право зупиняти дію актів Кабінету Міністрів, міністрів, інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів у разі невідповідності цих актів Конституції і законам України з одночасною постановкою перед Верховною Радою або Кабінетом Міністрів питання про їх скасування. Таким чином, забезпечення конституційності правових актів було прерогативою не тільки Кон­ституційного Суду, а у багатьох випадках і Верховної Ради та Кабі­нету Міністрів.

За Конституційним Судом закріплювалося право законодавчої ініціативи, яке не узгоджувалося з призначенням цього державного органу.

Більш повно повноваження і структура Конституційного Суду були визначені прийнятим 3 червня 1992 р. Верховною Радою Зако­ном "Про Конституційний Суд України". Відповідно до цього Зако­ну основною метою діяльності Конституційного Суду визнавалося забезпечення конституційної законності і верховенства Конституції України. Конституційний Суд визначався як незалежний орган в системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції, охорону конституційних прав і свобод особи. Він мав здійснювати свої повноваження шляхом розгляду в судовому засіданні відповідних справ, а також давати висновки з питань, передбачених Конституцією і Законом "Про Конституційний Суд України". Діяльність суду мала будуватися на принципах законності, незалежності, колегіальності, змагальності, гласності, повноти роз­гляду справ та обгрунтованості прийнятих рішень.

Закон "Про Конституційний Суд України" не регулював в пов­ному обсязі процедурних питань здійснення судочинства. Перед­бачалося, що з цього питання будуть прийняті окремий Закон "Про конституційне судочинство" та Регламент Конституційного Суду України.

Склад Конституційного Суду передбачався у кількості 15 суддів, в тому числі голова і два заступники голови, що обираються Вер­ховною Радою України в індивідуальному порядку, шляхом таєм­ного голосування строком на 10 років. Пропозиції щодо персо­нального складу суддів мали подаватись Головою Верховної Ради України та Президентом України у рівній кількості. Кандидатура голови Конституційного Суду погоджувалась між Головою Вер­ховної Ради і Президентом. Кандидатури суддів мали попередньо обговорюватися на засіданнях постійних комісій Верховної Ради України.

Суддями Конституційного Суду могли бути лише громадяни України, які мають виборчі права, досягли на день обрання не менше 40 і не більше 65 років, з вищою юридичною освітою, зі стажем практичної, наукової або педагогічної діяльності в галузі права не менш як 15 років. Особи, обрані суддями Конституційного Суду, мали приносити присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Конституційні судді не могли бути народними депутатами України, належати до будь-яких політичних партій і рухів, входити до складу органів державної виконавчої влади, інших державних органів, займатися підприємницькою та іншою діяльністю, крім викладацької і наукової у вільний від роботи час. Закон визначав повноваження Конституційного Суду, його голови, заступників голови, секретаря та суддів.

Регламентувалися також порядок діяльності Конституційного Суду, прийняття ним рішень і висновків, а також питання орга­нізації роботи Суду, гарантій діяльності судців, зокрема їх неза­лежності, недоторканності, соціального і побутового забезпечення тощо.

Про компетенцію Конституційного Суду, порядок його утво­рення йшлося також у Конституційному Договорі, укладеному 8 червня 1995 р. між Верховною Радою та Президентом України, щодо основних засад організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Консти­туції України.

Таким чином, в останні роки в цілому були створені законо­давчі передумови для формування Конституційного Суду України. Було обрано і голову Конституційного Суду. Ним став професор Л. П. Юзьков. Але в цілому формування нового державного органу відбувалося повільно. Верховна Р.ада дванадцятого скликання зробила кілька спроб, але так і не спромоглася обрати заступника голови та суддів Конституційного Суду. Однією з причин цього було загострення протистояння у ті часи між законодавчою і вико­навчою владами.

Вирішенню цього питання сприяло насамперед прийняття нової Конституції. Слід відзначити й подальший розвиток демократії, певну стабілізацію політичного становища в суспільстві, досягнення необхідного компромісу між різними фракціями і групами у Вер­ховній Раді України з відповідного питання.

Шлях до створення Конституційного Суду, відзначав Президент Л. Д. Кучма, був складним і тривалим. Це обумовлено тим, що пошук оптимальних підходів до розбудови, формування правової системи держави — справа непроста. "Цей пошук відбувається в зіткненні різних точок зору, в боротьбі за найбільш доцільне й оптимальне розв'язання проблем та завдань державного станов­лення"².

2. ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ І СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЙНОГОСУДУ УКРАЇНИ

Нова Конституція врегулювала найважливіші питання організа­ції і діяльності Конституційного Суду. Безпосередньо цим питанням присвячений розділ XII Конституції — "Конституційний Суд України", який складається з семи статей. Крім того, чимало норм, що стосуються Конституційного Суду, містяться в інших розділах Конституції України (ст. 85, 92, 104, 106, 111, 124, 126-128, 137, 159), а також у розділі XV — "Перехідні положення".

Основоположні конституційні норми і принципи щодо орга­нізації і діяльності Конституційного Суду конкретизовані і деталізо­вані в Законі "Про Конституційний Суд України", прийнятому Верховною Радою 16 жовтня 1996 р. Конституція і цей Закон є головними актами, якими визначаються мета, структура, повнова­ження, принципи, форми і методи діяльності Конституційного Суду, тобто його правовий статус у всьому комплексі питань.

Відповідно до ст. 147 Конституції України ст. 1 Закону "Про Конституційний Суд України" констатує: Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Це означає, що жоден інший державний орган, крім Конституційного Суду, не може здійснювати функції, покладені на цей Суд.

Головним завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України. На виконання цього завдання Конституційний Суд вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. До прийнятгя чинної Конституції право тлумачення Конституції та законів України мала тільки Верховна Рада.

В основу діяльності Конституційного Суду покладені вироблені теорією і практикою та закріплені в Законі "Про Конституційний Суд України" принципи: верховенства права, незалежності, колегі­альності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду Конституційним Судом справ та обгрунтованості прийня­тих ним рішень (ст. 4).

Конституцією і Законом "Про Конституційний Суд України" склад Конституційного Суду визначений у кількості 18 суддів. Така чисельність суддів Конституційного Суду для України є оптимальною. Про це свідчить і міжнародний досвід формування Конституційних Судів. Наприклад, Конституційний суд Югославії нараховує 7 суддів; Румунії, Монголії — 9; Словенії, Чехії — 10; Бразилії, Угорщини — 11; Іспанії, Болгарії, Польщі — 12; Португалії, Греції — 13; Італії — 15; Німеччини — 16; Росії — 19. Як бачимо, кореляції кількості суддів у вказаних країнах із чисельністю насе­лення немає. Питання полягає у тому, щоб той або інший суд міг забезпечити найбільш успішне виконання покладених на нього завдань.

Конституційний Суд формується трьома гілками влади — зако­нодавчою, виконавчою і судовою. Кожна з них призначає по шість суддів. Така практика формування Конституційного Суду існує в ряді зарубіжних країн, зокрема в Італії, Болгарії та ін.

Порядок призначення суддів Конституційного Суду кожною гілкою влади має свої особливості. Так, Президент проводить кон­сультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандида­тур на посади суддів Конституційного Суду. Призначеною на посаду судді Конституційного Суду вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем'єр-міністра та Міністра юстиції.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався Президентом, Президент у місячний строк при­значає іншу особу на цю посаду.

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду вносить Голова Верховної Ради, а також може вносити не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради; при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний комітет Верховної Ради подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду, внесеної у встановленому порядку.

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду вважа­ються кандидатури, які набрали найбільшу кількість голосів де­путатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення була б перевищена необхідна для призначення кількість суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався Верховною Радою, Верховна Рада у місячній строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування Головою Верховної Ради підпи­суються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду.

Від третьої — судової гілки влади право на призначення шести суддів Конституційного Суду надане з'їздові суддів України. Цей з'їзд за пропозицією його делегатів відкритим голосуванням біль­шістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду для включення в бюлетені для таємного голосування.

Призначеним на посаду судді Конституційного Суду вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду судців України.

Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, кількість яких перевищує квоту для призначення на посаду суддів Конституційного Суду, призначеними вважаються кандидати, які за умов, визначених у частині другій цієї статті, набрали більше голосів, ніж інші кан­дидати на ці посади.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався з'їздом суддів України, новий з'їзд суддів України у тримісячній строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування головуючим і секретарем з'їзду підписуються рішення з'їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду.

Призначення суддів Конституційного Суду різними гілками влади не означає, що кожний суддя буде захищати інтереси органу,

який його призначив. Конституційний Суд — це єдиний організм, зцементований Конституцією України. Конституція і закон мають бути визначальними для діяльності кожного судді і Конституційного Суду в цілому.

Всі судді Конституційного Суду на пленарному засіданні Вер­ховної Ради за участю Президента України, Прем'єр-міністра, Голо­ви Верховного Суду складають присягу такого змісту: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Кон­ституції України, захищати конституційний лад держави, конститу­ційні права та свободи людини і громадянина".

Конституційний Суд очолює голова Суду. Зараз ним є І. А. Тим-ченко. Голова обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування на один трирічний строк (ст. 148 Конституції). Для організації та проведення виборів голови утво­рюється шляхом виборів із суддів Конституційного Суду спеціальна комісія. Головою Конституційного Суду вважається обраний кан­дидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу суддів Конституційного Суду.

У разі якщо запропоновано більше двох кандидатів на посаду голови Конституційного Суду і жодного з кандидатів не було обрано, проводиться повторне голосування щодо двох кандидатів, які отри­мали більшість голосів.

У разі якщо запропоновано не більше двох кандидатів на посаду голови Конституційного Суду і жодного з кандидатів не було обрано або голову Конституційного Суду України не було обрано при пов­торному голосуванні, проводяться нові вибори з висуванням інших кандидатур на посаду голови Конституційного Суду.

Голова Конституційного Суду має двох заступників. У разі відсутності голови Конституційного Суду або неможливості здій­снення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, який є старшим за віком.

У разі відсутності обох заступників обов'язки голови Консти­туційного Суду виконує найстарший за віком суддя Конституцій­ного Суду.

Заступники голови Конституційного Суду обираються за пропо­зицією голови Конституційного Суду лише на один трирічний строк таємним голосуванням.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду здійснює секретаріат цього Суду, очолюваний керівником секретаріату, який призначається Конституційним Судом за поданням голови суду з громадян, які мають право на зайняття посади професійного судді. Керівник секретаріату, як І судді, не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Керівник та інші посадові особи секретаріату Конституційного Суду є державними службовцями.

До структури Конституційного Суду входять також постійні і тимчасові комісії. Перші з них утворюються із складу суддів Консти­туційного Суду і є допоміжними робочими органами з питань організації внутрішньої діяльності Суду. Голови цих комісій призна­чаються головою Конституційного Суду на строк своїх повноважень.

Тимчасові комісії утворюються на пленарних засіданнях Кон­ституційного Суду для додаткового дослідження питань, пов'язаних з конституційним провадженням у справі, із залученням до участі в їх роботі фахівців у відповідних галузях права.

Конституційний Суд має свій архів і бібліотеку. Передбачається й випуск у світ "Вісника Конституційного Суду України". Він буде друкованим органом Суду.

Конституційний Суд є юридичною особою, має свою печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Фінансування Суду передбачається в Державному бюджеті України окремим рядком.

• , : ., І .*,>", '

, (І¹* • І І і

Читайте також:

1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
2. Актуальність курсу історіософії історії України
3. Актуальність курсу «Історіософія історії України».
4. АЛЬТЕРНАТИВНІСТЬ В ІСТОРІЇ
5. Антічній період історії психології як частина философського періоду (VI ст. до н.ч. до I Y ст .н.ч.)
6. Антропологічна періодизація первісної історії
7. В історії Стародавньої Греції важливу роль відіграли два поліси: Афіни і Спарта.
8. В рамках святкування Всесвітнього Дня Туалету (19 листопада 2013р.) Музей Історії Туалету оголошує конкурс робіт молодих художників та скульпторів
9. Важливою методико-методологічною проблемою є періодизація історії економічної думки, визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.
10. Визначення та оцінки діалектики в історії філософії
11. Використання Історії поля
12. Виникнення єгипетської держави і періодизація історії Стародавнього Єгипту.

Переглядів: 359