УКРАЇНСЬКІ РАДЯНСЬКІ КОНСТИТУЦІЇ

Першим українським діючим Основним Законом стала Конституція УСРР, ухвалена у березні 1919р. Цінність її полягає у тому, що до утворення СРСР вона була справді основним законом відносно незалежної, "напівсуверенної" України. У загальних положеннях Конституція представляла УСРР як організацію диктатури трудящих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства над їх споконвічними експлуататорами — капіталістами й поміщиками. Завданням диктатури визначалось здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею і держава мали зникнути, поступившись місцем вільним формам гуртожитку. Проголошувалось скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Збройний захист завоювань соціалістичної революції покладався теж лише на трудовий елемент країни. Радянська Україна заявляла про братерську солідарність з усіма радянськими республіками і про свою готовність увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки. Влада трудящих мала здійснюватись Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, її центральними органами вважались Всеукраїнський з'їзд таких рад, ВУЦВК та РНК, у компетенції яких перебували всі питання загальнодержавного значення, тобто затвердження, зміни і доповнення до Конституції, встановлення і зміна кордонів, зносини з іноземними державами, оголошення війни і укладання миру, встановлення основ організації збройних сил, загальне керівництво внутрішньою політикою, цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство, встановлення основ соціалістичного будівництва у галузі народного господарства, завідування грошовою системою і організація фінансового господарства республіки. З'їзди мали скликатися не менш двох разів на рік.

До виключної компетенції ВУЦВК віддавалось формування РНК, питання про кордони, зовнішні стосунки, збройні сили, визначення напрямків розвитку народного господарства та деякі інші. РНК складалась з голови і народних комісарів — завідуючих особливими відділами ВУЦВК та деяких інших осіб, призначених ВУЦВК, і діяла за повноваженнями, наданими їй ВУЦВК. На місцях органами радянської влади вважались з'їзди губернських, повітових та волосних Рад, міські і сільські Ради та створені ними виконкоми. Правом обирати і бути обраними до рад користувались незалежно від віросповідання, національності, статі громадяни УСРР, яким виповнилось 18 років, але ні в якому разі не ті, що застосовують найману працю, існують на нетрудові прибутки, приватні торгівці, торгові та комерційні посередники, ченці і служителі церков та релігійних культів, колишні поліцейські і жандарми, засуджені за вироком суду, душевнохворі та божевільні.

До Конституції як окремий розділ включалась Декларація прав і обов'язків трудящого і експлуатованого народу, тобто пристосований до УСРР текст Декларації прав трудящого і експлуатованого народу, затвердженої петроградським ВЦВК 3 січня і 111 Всеросійським з'їздом Рад 18 січня 1918 р. Вона закріплювала принципи повновладдя трудящих, скасовувала приватну власність і експлуатацію людини людиною, запроваджувала робітничий контроль, націоналізацію промисловості, транспорту, банків, озброєння трудящих, трудову повинність, федеративний устрій Радянської держави на принципах вільного самовизначення націй.

Згодом до Конституції вносились значні зміни, особливо після утворення СРСР, а 15 травня 1929 р. її замінила нова Конституція УСРР, затверджена XI Всеукраїнським з'їздом Рад. Вона складалась з п'яти розділів: 1) Загальні положення; 2) Про устрій Радянської влади; 3) Про виборчі права; 4) Про бюджет Української СРР; 5) Про герб, прапор і столицю Української СРР. Перший розділ — це дещо перероблений текст Декларації прав трудящого і експлуатованого народу, взятий з Конституції УСРР 1919 р. УСРР проголошувалась соціалістичною державою робітників і селян. Принципове значення мали статті 2 і 3, де УСРР заявляла про входження до СРСР і визначала за собою такі права: а) ухвалення власної Конституції, яка буде відповідати Конституції СРСР; б) територіальне верховенство; в) створення власних органів державної влади і державного управління; г) прийняття до громадянства Української РСР на основі єдності радянського громадянства; д) обрання повноважних представників України до Ради національностей ЦВК Союзу РСР та делегатів на Всесоюзний з'їзд Рад; є) здійснення законодавства і управління у межах своїх повноважень; ж) право на законодавчу ініціативу у вищих органах СРСР. Конституція на найвищому рівні закріплювала принцип верховенства загальносоюзних органів та загальносоюзного законодавства, що перетворювало проголошений суверенітет у політичний міф.

Центральними органами влади в УСРР, як і за Конституцією 1919 р., залишались Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, ВУІДВК та РНК. Якщо за попередньою Конституцією з'їзди скликались двічі на рік, то тепер один раз на 2 роки. Сесії ВУЦВК мали скликатися тричі на рік. Новим була поява серед вищих органів владування Президії ВУІДВК, до компетенції якої належало видання декретів, постанов та розпоряджень і затвердження декретів та постанов Раднаркому УСРР. Президія отримувала право законодавчої ініціативи у вищих органах влади СРСР, скасування будь-яких рішень РНК і наркоматів УСРР та окружних виконкомів. Місцевими органами влади вважались окружні і районні з'їзди Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, які збирались один раз на рік, та їх виконкоми, які теж створювали президії.

Щодо прав і свобод людини, то вони проголошувались, як і раніше, лише для трудящого люду. Конституція акцентувала на недопустимості пригнічення чи обмеження рівноправ'я національних меншин на території УСРР, можливість користуватися всім рідною мовою, створення національних адміністративно-територіальних одиниць. Конституційне закріплювалось входження до складу УСРР Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки.

Дія Конституції УСРР 1929 р. припинялась з прийняттям Конституції УРСР 1937 р., розробленою у відповідності з Конституцією СРСР 1936 р. комісією у складі Г. Петровського, С. Косіора, П. Постишева, В. Затонського, П. Любченка, Й. Якіра та ін. і затвердженою Надзвичайним XIV Всеукраїнським з'їздом Рад ЗО січня 1937 р. У 13 главах і 146 статтях Основного Закону закріплювались суспільний устрій, державний устрій, вищі органи державної влади УРСР та Молдавської АРСР, місцеві органи державної влади, бюджет УРСР, організація суду і прокуратури, основні права і обов'язки громадян, виборча система, герб, прапор, столиця, порядок внесення змін до Конституції.

Новий Основний Закон проголошував перемогу соціалізму, непорушність соціалістичних виробничих відносин, морально-політичну єдність українського народу. УРСР віднині вважалась соціалістичною державою робітників і селян, де вся влада належить трудящим міста і села в уособленні Рад депутатів трудящих. Вся глава про суспільний устрій майже повністю відтворювала відповідні положення Конституції СРСР 1936 р. Економічною основою УРСР проголошувалась соціалістична власність у формі державної та колгоспно-кооперативної власності і соціалістична система господарства, яка спрямовувалась на втілення принципів "хто не працює, той не їсть" та "від кожного по здібностям, кожному — за його працю".

Вищим органом державної влади ставала Верховна Рада УРСР, до компетенції якої відносились затвердження народногосподарських планів і державного бюджету, керівництво всіма галузями народного господарства і соціально-культурного розвитку, встановлення у відповідності із законодавством Союзу РСР місцевих податків, зборів і неподаткових доходів, законодавство про працю, організація суду, надання прав громадянства УРСР тощо. У період між сесіями Верховної Ради її функції покладались на Президію, яка видавала укази, тлумачила закони республіки, контролювала роботу уряду, скасовувала рішення обласних рад у разі невідповідності їх законам, скликала сесії Верховної Ради, могла проводити референдуми, присвоювала почесні звання республіки, користувалась правом помилування.

Верховна Рада створювала уряд республіки — Раду народних комісарів як вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади. РНК здійснювала керівництво народними комісаріатами республіки та іншими підпорядкованими її інституціями, об'єднувала і спрямовувала діяльність уповноважених загальносоюзних наркоматів, вживала заходи до виконання народногосподарчих планів, державного і місцевого бюджету, до забезпечення громадського спокою, захисту інтересів держави, охорони прав громадян, контролювала діяльність РНК Молдавської АРСР та обласних виконкомів. На місцях функції державного управління мали виконувати обласні, міські, районні, сільські та селищні Ради народних депутатів і їх виконкоми. Ради всіх рівнів мали тепер обиратися таємним голосуванням на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Конституція вперше визначала порядок творення судових і прокурорських органів і головні принципи їх діяльності, що було ширмою в умовах безпрецендентного розгулу беззаконня і масових репресій. Це ж саме можна сказати і щодо статей, які проголошували найширші демократичні права і свободи людини.

Стрижнем всіх трьох стисло охарактеризованих конституцій Радянської України був принцип диктатури пролетаріату, витлумачений на практиці сталінським тоталітарним режимом так, що насильницька її функція майже завжди ставала превалюючою. З самого початку це виявилось у політиці воєнного комунізму, згодом — у жорстокому червоному терорі та громадянській війні. Після короткочасної неповської відлиги на кілька десятиліть знову взяло гору сталінське трактування диктатури пролетаріату, його думка про посилення класової боротьби по мірі просування до соціалізму, його адміністративно-командна, державно-казарменна модель. Гасло диктатури пролетаріату стало кривавим мечем у руках правлячої еліти, засобом варварського терору проти власного народу, перетворило таку диктатуру у безмежне панування партійної верхівки, корито для партдержноменклатури. В результаті жорстоких репресій загинули чи були безвинно кинуті за грати мільйони людей.

У зв'язку з цим від гасла диктатури пролетаріату стали відмежовуватись не лише соціал-демократи, а й комуністичні і робітничі партії, які підтримували зв'язки з КПРС. Під таким тиском остання у період "хрущовської відлиги" проголосила, що диктатура пролетаріату виконала свої функції і перестала бути необхідною в Радянському Союзі. Ось чому чергова Конституція СРСР 1977 р., як і четверта Конституція УРСР, ухвалена на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради 20 квітня 1978 р., стали іменуватись загальнонародними.

Остання українська радянська конституція у вступній частині і 10 розділах, що поділялись на 19 глав і 171 статтю, визначала політичну і економічну систему республіки, основні напрямки її соціального і культурного розвитку, зовнішньополітичної діяльності, рівноправність громадян, права і обов'язки особистості, національно-державний і адміністративний устрій, компетенцію Рад народних депутатів, їх систему, статус народних депутатів, функції найвищих органів державної влади і управління — Верховної Ради та Ради Міністрів УРСР, принципи діяльності місцевих органів, основи державного планового регулювання соціально-економічного розвитку, формування державного бюджету, систему правосуддя, державного арбітражу і прокуратури, герб, прапор, гімн і столицю республіки, межі дії і порядок зміни Основного Закону.

Конституція наголошувала, що УРСР є соціалістичною загальнонародною державою, котра виражає волю і інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих будь-яких національностей. Особливий акцент робився на керівній і спрямовуючій ролі Комуністичної партії, котра ставала ядром всієї політичної системи, державних і громадських організацій. Як і у попередніх конституціях, підкреслювалось, що УРСР є суверенна радянська соціалістична держава, яка з метою успішного будівництва комуністичного суспільства, зміцнення економічної і політичної єдності, гарантування безпеки і оборони країни в результаті вільного самовизначення її народу на основі добровільності і рівноправності разом з іншими радянськими соціалістичними республіками входить до складу Союзу РСР. Стрижневим принципом державного будівництва залишався демократичний централізм, а державною ідеологією — марксизм-ленінізм. Серед громадських організацій провідне місце віддавалось професійним спілкам і комсомолу. Підкреслювалась важлива роль у суспільному житті трудових колективів. Основним напрямком розвитку політичної системи проголошувалось подальше розгортання соціалістичної демократії, активна участь громадян у державно-громадських справах, посилення народного контролю, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, розширення гласності.

Основу економічної системи становила соціалістична власність на засоби виробництва, а найвищою метою останнього вважалось найповніше задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей. Вся економіка УРСР належала до єдиного союзного на-родногосподарського комплексу. Соціальною основою УРСР мав стати союз робітників, селян та інтелігенції.

За республікою формально залишались права вступати у відносини з іноземними державами, укладати з ними договори, обмінюватись дипломатичними і консульськими представниками і навіть право вільного виходу з СРСР. Але ст. 73 Конституції СРСР 1977 р. всі найважливіші питання життєдіяльності державного організму виключала з компетенції УРСР та інших союзних республік.

Стосовно ж повноважень, які належали Україні (прийняття конституції, внесення до неї змін і забезпечення контролю за її додержанням, законодавство республіки, охорона державного порядку, прав і свобод громадян, організація та діяльність республіканських і місцевих органів влади і управління, керівництво економікою УРСР, використання і охорона природних ресурсів, планування економічного і соціального розвитку та бюджету, управління житловим і комунальним господарством, торгівлею і громадським харчуванням, побутовим обслуговуванням, житловим будівництвом і благоустроєм населенних пунктів, шляховим будівництвом і транспортом, встановлення порядку користування землею, надрами, водами, лісами, охорона навколишнього середовища, управління освітою, культурними і науковими установами, соціальним забезпеченням та деякі інші), то й вони не могли вирішуватись без дозволу ЦК КПРС.

За категоріями сталінізму, голодоморів та сучасного "демократичного войовничого антикомунізму" не слід забувати й про те, що саме з Конституцією України ] 978 р. вона здобула вже дійсну, а не фіктивну, удавану незалежність, була визнана більш як 150 державами планети, стала членом Ради Європи та ОБСЄ, приєдналася до Центральноєвропейської ініціативи, тобто увійшла до світового співтовариства як суверенний, шановний і надійний партнер.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У XIX - НА ПОЧАТКУ XX ст.	\|	НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.