• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток земельних відносин у незалежній Україні

Тема 6. Державне управління у сфері регулювання земельних відносин

Після вивчення теми потрібно:

Ось уже 15 років, як в Україні було розпочато земельну реформу. За цей період пройденоскладний шлях від інвентаризації та перерозподілу державних земель до реформування земельних відносин, реструктуризації на засадах приватної власності на землю. У результаті змінилися умови, що визначають форму і зміст землевпорядних дій: ліквідована монополія державної власності на землю, а процес реформування охопив землекористування в усіх галузях економіки і суспільного життя. Нова система земельних відносин забезпечує рівність прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави відповідно до Конституції України. Найважливішим при цьому є юридичне закріплення прав на землю — забезпечення видачі селянам державних актів на правовласності на землю. Поява ефективного власника землі, поєднання земель­них відносин із фінансовими та розвиток на цій основі інвестиційно-інноваційних процесів сприятимуть значно кращому використанню земельно-ресурсного потенціалу України.

Основний Закон уперше за всю історію нашої держави визнав землю основ­ним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а земля відповідно до Конституції є основною матеріальною і фінансовою базою розвитку суспільства.

Радикальні зміни, що відбулися в аграрному секторі за роки реформи, за­кріпив Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Радою 25 жовтня 2001 року. Він став принципово новим правовим актом, який врегулював такі фундаментальні питання земельного законодавства, як право власності та інші права на землю, межі й гарантії таких прав, їх обмеження й обтяження, а також роль держави та органів місцевого самоврядування у регулюванні земельних відносин.

Ґрунтовний аналіз Земельного кодексу свідчить, що він характеризує новий етап у розвитку земельного законодавства України, закріплює принципово нові підходи до регулювання земельних відносин, містить положення, які є новими для сучасного етапу становлення ринкової системи в Україні, а також створює необхідну юридичну основу для розвитку ринку земель на рівні стандартів і вимог країн Європейського Союзу.

З часу вступу в дію Земельного кодексу України визначилася земельна по­літика держави, яка і в подальшому повинна концентруватися на остаточному розв'язанні проблем розвитку відносин власності на землю, формуванні цивілізованого ринку земель, розвитку іпотечного кредитування, удосконаленні системи земельних платежів, підвищенні ефективності державного управління земельними ресурсами, поліпшенні організації державного контролю за використанням і охороною земель.

За порівняно короткий строк в Україні, в основному, створено земельне законодавство, відповідно до якого відбувається реформування земельних відносин.

З метою розвитку положень нового Земельного кодексу прийнято понад 50 законодавчих та інших нормативно-правових актів, які регулюють земельні відносини і є базовими для формування ринку земель. Ключовими серед них є закони "Про землеустрій", "Про охорону земель", "Про державний контроль за використанням та охороною земель", "Про особисте селянське господарство", "Про фермерське господарство", "Про оренду земель", "Про розмежування земель державної та комунальної власності", "Про державну експертизу землевпорядної документації" та "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Отже, є підстави стверджувати, що в Україні створюється нове земельне законодавство, на основі якого вдосконалюватимуться земельні відносини в аграрній сфері, а також ефективність використання земель у нашій державі. Разом з тим у законодавстві ще існують недосконалі правові норми, які перешкоджають повноцінному включенню землі у сферу економічних відносин і забезпеченню використання її як стійкого базису виробництва. Правові норми, що регулюють земельні відносини, розгалужені в різних кодексах, законодавчих та інших нормативно-правових актах.

Перед незалежною Україною постало надзвичайно важливе і складне питання щодо створення нової юридичної бази земельних відносин, яка б істотно від­гонилася від тогочасної, по суті, соціалістичної, існуючої схеми, побудованої за принципами монопольного права державної власності на землю.

Наріжним каменем у фундаменті реформування земельних відносин стало прийняття Земельного кодексу Української РСР та постанова Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року, в якій було проголошено, що всі землі України є об'єктом земельної реформи.

Щоб створити щось нове, сучасне, досконале, з перспективою на майбутнє, необхідно детально проаналізувати, правильно оцінити процеси у минулому. Якщо охарактеризувати історію розвитку земельного права в радянські часи кількома словами, то вона показує, що держава, маючи монопольне право власності на землю, здійснювала розпорядження цим багатством найчастіше засобами виконавчо-розпорядницької діяльності своїх органів, тому і в земельному праві переважали норми адміністративно-правового характеру.

Новий Земельний кодекс, який був прийнятий 18 грудня 1990 року, принципово відрізнявся від попередніх двох кодексів (1922 та 1970 pp.). У ньому містилася сукупність кардинальних і одночасно революційних для того часу правових норм.

Земельний кодекс передбачав реформування існуючого права на землю - користування землею — за трьома формами:

1) довічне успадковуване володіння для громадян;

2) постійне володіння для сільськогосподарських і лісогосподарських під­приємств і організацій;

3) користування (постійне і тимчасове, в тому числі на правах оренди) для несільськогосподарських та інших підприємств, установ, організацій і громадян.

Таким чином, Земельний кодекс функції власника — володіння, користування, розпорядження землею — передав народу України.

Кодекс передбачав рівноправний розвиток різних форм господарювання на землі на основі добровільного вибору громадянами видів землеволодіння і земле­користування із запровадженням системи захисту та гарантії їхніх прав.

Виробникам сільськогосподарської продукції — землеволодільцям — був на­даний статус самостійності, їхні права охоронялися законом.

Кодексом встановлювався порядок вибуття з колгоспу, радгоспу й надання земель для організації селянського (фермерського) господарства.

Законодавчо закріплювалися граничні розміри ділянок, що надавалися грома­дянам, а саме: для ведення селянського (фермерського) господарства до 50 га сільгоспугідь і до 100 га усіх земель; для особистого підсобного господарства до 2 га; для садівництва до 0,12 га; городництва до 0,15 га; дачного будівництва до 0,10 га; для сінокосіння і випасання худоби до 1 га, для будівництва й обслуговування житлового будинку у містах до 0,10 га, селищах до 0,15 га, у селах до 0,25 га.

Одночасно передбачалася реальна передача функцій щодо розпорядження землею радам народних депутатів з одночасною децентралізацією їхніх прав із тим, щоб питання, пов'язані із землекористуванням громадян і будівництвом об'єктів, що обслуговують населення, вирішувалися радами базового рівня.

Уперше в земельному законодавстві був визначений перелік особливо цінних продуктивних земель, а також земель, зайнятих природними та історико-культур-ними об'єктами, що особливо охоронялися, вилучення яких не допускалося.

Норми земельного законодавства спрямовувалися на всебічну екологізацію землеволодіння і землекористування із введенням нових категорій земель — природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, а також на запровадження системи використання й охорони земель.

Передбачалося економічне стимулювання раціонального використання і охо­рони земель за рахунок державних коштів.

Суттєво змінювалася й система управління земельними ресурсами. Вона передбачала платність землеволодіння і землекористування у вигляді земельного податку та орендної плати, посилення контролю з боку держави за використанням й охороною земель із запровадженням моніторингу земель і зміни у веденні державного земельного кадастру, порядку вирішення земельних спорів.

Реалізація положень Земельного кодексу поставила питання про необхідність розробки 20 законодавчих актів, виконання великого обсягу землевпорядних робіт, а саме: проведення суцільної інвентаризації земель усіх категорій; розробка Генеральних схем перерозподілу земель по адміністративних районах; виготовлен­ня й видача державних актів на володіння і користування землею; оцінка земель. Земельний кодекс Української РСР та постанова "Про земельну реформу" (грудень 1990 — березень 1991 pp.), Закон Української РСР "Про селянське (фермерське) господарство" (грудень 1991 p.), постанова Верховної Ради Української РСР "Про форми державних актів на право володіння або користу­вання землею" і положення "Про порядок надання і вилучення земельних ді­лянок" (березень 1991 р.) — це важливі правові документи земельної реформи, які визначали перший етап реформування земель в Україні.

Продовження земельної реформи, її Рубікон, настає в січні 1992 року, коли був прийнятий Закон України "Про форми власності на землю", який закріпив такі форми власності на землю: державну, колективну та приватну. Всі вони є рівноправними. Зміни й доповнення відповідно до цього Закону, до Земельного кодексу фактично перетворилися у новий Земельний кодекс. Нова редакція Земельного кодексу України від 13 березня 1992 року була однією з форм реалізації земельної реформи і спрямована на перехід до ринкових відносин. З прийняттям Земельного кодексу в новій редакції відкрився шлях до дуже важливих законодавчих та інших нормативно-правових актів. Постанова Верховної Ради "Про прискорення земельної реформи і приватизацію землі" затвердила нові форми державних актів на право приватної власності на землю, постійного користування нею.

На основі інвентаризації земель сільськогосподарського призначення був сформований фонд земель запасу, за рахунок якого 1,3 % усіх сільськогосподарських угідь країни відводилися для створення фермерських господарств.

Почалися роботи з роздержавлення й приватизації земель сільськогосподарських підприємств, передачі громадянам ділянок у приватну власність.

Досить детально визначався поділ землекористувань сільськогосподарських підприємств на землі державної власності та землі, які передавалися у колективну власність. Землі державної власності розподілялися за категоріями земель — природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призна­чення, лісового фонду, водного фонду, а також передбачався резервний фонд у розмірі до 15 % площі сільськогосподарських угідь, який призначався для розши­рення особистого підсобного господарства, потреб громадян у землі при появі нових сімей, міграції населення. Під час цих робіт виникали проблеми, серед яких чи не найголовнішою була проблема передачі у колективну власність малопродук­тивних дуже еродованих та інших деградованих угідь, що в багатьох випадках після паювання цих земель унеможливлювало створення екологобезпечних умов землекористування. Виникали проблеми і з правильним формуванням списків співвласників земель. До резервного фонду були віднесені гірші землі. Наслідки цих прорахунків відчуваються й нині.

Наступні шляхи земельного реформування визначив Указ Президента України від 10 листопада 1994 року № 666 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва".

Як результат проведення земельної реформи з 1994 по 2000 рік із загальної площі земель 60,3 млн га 26,7 млн га було передано у власність недержавних сільськогосподарських підприємств, що становило 44,2 % земельного фонду дер­жава. Площа земель у власності та користуванні громадян зросла у 2,7 раза і сягала 1 млн. га, із них 0,8 млн га залишалося у фермерів.

За період з 1994 по 1999 рік, незважаючи на суперечливість оцінок його результатів, зроблено перший вагомий крок до реалізації кінцевої мети земельної реформи, яка полягає в безоплатній передачі землі у власність тим, хто на ній працює, до формування платних орендних відносин і ринку земель.

Реалізація напрямів земельної реформи в Україні надалі починає здійснюватися поетапно відповідно до Указу Президента України від 30 травня 2001 року № 372 "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки", якимвизначено комплекс правових, організаційних, фінансових, науково-технічних їж інших заходів, що мають забезпечити прискорення завершення у країні земельної реформи, а також створити ефективний механізм регулювання земельних відносин і державного управління земельними ресурсами.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року більше третини статей чинного на той час Земельного кодексу суперечило її положенням. Назріло питання радикальної зміни Кодексу.

У травні 2000 року на перше читання до Верховної Ради України був поданий проект Земельного кодексу. Це був кістяк законотворчого процесу, який заклав підвалини нового Земельного кодексу.

6 липня 2000 року після досить гострого обговорення проекту Земельного кодексу більшістю народних депутатів він був прийнятий у першому читанні. Після доопрацювання, з урахуванням зауважень і пропозицій, Земельний кодекс України був прийнятий Верховною Радою 25 жовтня 2001 року й з 1 січня 2002 року набрав чинності.

Новий Земельний кодекс України найбільш наближений до норм європейського законодавства, нормативно-правової системи і являє собою земельну конституцію, майже кожна стаття якої є базою для формування цілісного масиву законодавства, що регулюватиме весь комплекс відносин з приводу використання основного національного багатства — землі.

З метою розвитку положень нового Земельного кодексу прийнято близько 50 законодавчих та інших нормативно-правових актів. Вони спрямовані на поглиблення й завершення земельної реформи, розбудову цивілізованих ринкових земельних відносин.

Читайте також:

1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
2. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
3. Автоматизація банківської діяльності в Україні
4. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
5. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
9. Адміністративне судочинство в Україні
10. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні правовідносини

Переглядів: 3417