• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тахеометричне знімання

Це один із видів великомасштабного й високоточного знімання, що виконується за допомогою тахеометрів. Слово “тахеометр” у перекладі з грецької означає “швидке вимірювання”. Швидкість тахеометричного знімання досягається тим, що при одному наведенні геодезичного приладу на знімальний пікет одержують дані, необхідні для визначення як планового, так і висотного положення. Польові роботи проводяться досить швидко, а план місцевості викреслюється в камеральних умовах, через що воно менше залежить від погодніх умов.

Цей вид знімання має ряд переваг перед іншими видами наземного знімання. якщо польові роботи необхідно виконати за короткий час або немає сприятливої погоди для виконання знімання іншими методами. Недолік її в тому, що при складанні карт (планів) у камеральних умовах виконавець не бачить місцевість, внаслідок чого можливе упущення окремих деталей місцевості та пов’язані з цим деякі спотворення в її зображенні.

тахеометричне знімання може здійснюватись за різними схемами. Одна з них передбачає послідовне виконання етапів знімання: підготовчі роботи; згущення геодезичної основи прокладанням тахеометричних ходів, тобто створення знімальної основи знімання; знімання ситуації та рельєфу; камеральні роботи (визначення координат точок знімальної основи, обчислення горизонтальних прокладин, перевищень, відміток знімальних точок; створення картографічного (топографічного) зображення місцевості). За іншою схемою прокладання тахеометричних ходів і знімання місцевості ведуть одночасно. при цьому на кожній знімальній точці (точці тахеометричного ходу) роботи починаються з визначення даних, необхідних для обчислення координат точок знімальної основи, а потім тих, які потрібні для встановлення планового і висотного положення об’єктів. розташованихна місцевості.

Прилади для тахеометричного знімання. Застосовують технічні теодоліти (Т30, Т15 та інші), описані в темі “Планове знімання”. а також спеціальні прилади – тахеометри.

1. Сучасні тахеометри – це оптичні теодоліти, які мають ряд пристроїв, що дозволяють без додаткових обчислень визначити перевищення та горизонтальні прокладини, або редуковані відстані між точками місцевості, тобто відстані, розраховані відносно площини проектування. Тому такі тахеометри називають редукційними. Такими є оптичні теодоліти (наприклад, 30² теодоліт із віертикальним кругом і далекомірною ниткою в зоровій трубі). Є редукційні тахеометри-автомати, які дають можливість визначати горизонтальні прокладини і перевищення на механічних і оптичних пристроях (ТА-2, Дельта 020) , відстані із точністю до 1:500-1:700, перевищення із точністю від 2 до 20 см залежно від відстані.

Тахеометри класифікують за типами застосовуваних у них віддалемірів.

2. Тахеометри номограмні (ТН, 2ТН, ТА-2, Дальта 020) визначають редуковані відстані та перевищення за допомогою за допомогою спеціальних номограм. які видно у полі зору труби. Номограма тахеометра – це система кривих, яка зображує функціональну залежність перевищення і горизонтальної прокладини від кута нахилу місцевості та відстані, що вимірюється.

3. Тахеометри з авторедукційним відділеміром пожвійного зображення мають оптичні пристрої. які дають змогу автоматично визначати за горизонтально розміщеною рейкою горизонтальні прокладини відстаней на похилих ділянках. До них належать ТД, Редта 002 та інші.

4. Тахеометри внутрішньобазисні (ТВ, BRT 006, ТДС та інші) відрізняються від інших приладів тим, що оптична система з’єднана з базисом, або базоб, роль якої виконує ліінйка з пересувною пентапризмою. Пентапризма має властивості оптичного клина. який дозволяє суміщати подвійне зображення об’єкта візуванням в одне ціле. Відлік за базовою ліінйкою (його беруть у момент суміщення зображення об’єкта) показує відстань, що вимірюється. Відстані до 60 м можна виміряти без рейки шляхом наведення на відділений вертикально розміщений місцевий об’єкт, а від 60 до 180 м – за допомогою горизонтальної рейки з базисом 60 см.

5. Електронно-оптичні тахеометри (ТЭ, Карл Цейс – ЭОТ-2 000 виробництва Німеччини, АГА-10 виробництва Швеції, Elta14). . В їх конструкції об’єднані кодовий теодоліт і малий світловідділемір. Вони дають можливість автоматично реєструвати на світловому табло у цифровому вигляді та в умовному коді на перфострічці та інших пристроях (магнітна стрічка) результати вимірювань він автоматично реєструє на світловому табло на перфострічці чи магнітній стрічці результати вимірювань відстаней світловіддіалеміром, горизонтальний та вертикальний кути, обчислені перевищення і прямокутні координати, які потім можуть бути використані для обробки на ЕОМ, а опрацьована інформація переноситься на автоматичні графопобудувачі та координатографи, за допомогою яких складаються топографічні плани та карти.

Точність вимірювання кутів та відстаней тахеометрами залежить від їх типу.

Для тахеометричного знімання застосовують нівелірні рейки з сантиметровими поділками. Перед роботою з такими рейками треба визначити коефіцієнт віддалеміра. Деякі тахеометри комплектуються спеціальними далекомірними рейками або рейками з висувною п’яткою, що дозволяє відлікову п’ятку рейки висталяти на висоту, яка дорівнює висоті приладу (це спрощує подальші підрахунки). Тахеометри можуть бути також оснащені креслярським столиком типу “Карті”, що є напівавтоматичним пристроєм у вигляді підставки з диском, який обертається і на якому закріплений аркуш креслярського паперу. Для нанесення пікетів столик має масштабну лінійку та штифт. щоб наколювати місцезнаходження знімальних пікетів. Сумісне використання картографічного столика й тахеометра дозволяє прямо в полі складати і візуально контролювати план місцевості.

Найбільшого поширення набув номограмний тахеометр 2ТН, зорова труба якого дає пряме зображення об’єктів. Номограму в полі зору труби видно при положенні “КЛ”. Вона складається з вертикальної нитки сітки (nn), та кривих: початкової О–О₁¹, або установчої, горизонтальних прокладин Д–Д₁¹ та перевищень h–h₁¹ з коефіцієнтами ±10, ±20, ±50, ±100.

Для знімання забудованих територій та важкодоступних ділянок місцевості використовуються внутрішньобазисні тахеометри.

Знімальну основу тахеометричного знімання складають передусім пункти державної геодезичної сітки, що розташовані на ділянці знімання. Як правило, кількість цих пунктів недостатня. Для забезпечення необхідної густоти точок знімальної основи додатково прокладають тахеометричні ходи.

Тахеометричні ходи (як теодолітні) – це система ламаних ліній, кінці яких відмічені на місцевості забитими в землю кілками. Їх можуть прокладати у вигляді окремих замкнутих чи розімкнутих ходів у вигляді системи ходів за тими ж правилами, що й теодолітні.

Горизонтальні кути в ходах вимірюються одним повним прийомом, вертикальні – за правилами тригонометричного нівелювання. відстані визначають відділеміром у прямому й зворотному напрямах із відносною похибкою 1:400. а при зніманні а масштаб 1:500 – землемірною стрічкою з відносною похибкою 1:1 000.

Максимальна довжина тахеометричного ходу залежить від масштабу знімання (табл. )

Таблиця

Виконання тахеометричного знімання.

Пд час знімання необхідно визначити координати та висоти пікетів, що відмічають положення місцевих предметів та характерних точок і ліній рельєфу. Пікети, які використовують для визначення тільки елементів ситуації, називаються контурними, або ситуаційними, а для знімання рельєфу – орографічними. Для того, щоб пікети без пропусків та рівномірно покривали територію знімання, визначають характер та стуктуру рельєфу, намічають положення знімальних пікетів на місцевості. Контурні пікети розміщують так, щоб можна було відобразити планові контури предметів місцевості з необхідними подробицями. Орографічні пікети ставлять по всіх орографічних лініях і точках рельєфу: вододілах, тальвегах, вигинах схилів, уступах, вершинах пагорбів тощо. Знімальними точками є точки тахеометричного ходу.

Основний спосіб знімання деталей рельєфу місцевості – полярний.

Порядок виконання робіт на знімальній точці залежить від застосовуваних приладів та прийнятої технології знімання. Якщо знімання виконується теодолітом одночасно з прокладанням тахеометричного ходу, положення точок якого обчислюватимуть в умовній системі координат, то послідовність робіт така:

1. Після перевірки виконання геометричних умов теодоліт установлюють в точці ходу, приводять у робоче положення (центрують над знімальною точкою і горизонтують). Визначають магнітний азимут першої сторони ходу. Потім вимірюють висоту теодоліта (з точністю до 1 см) і відмічають її на рейках. Рейки встановлюють на задній та передній точках ходу.

2. Визначають за віддалеміром відстань до задньої і передньої точок ходу, за горизонтальним кругом – кут між сторонами ходу, за вертикальним кругом – кути нахилу сторін (кути визначають при двох положеннях теодоліта – КЛ та КП). Отримані дані використовують під час обчислення координат вершин ходу.

3. Орієнтують горизонтальний круг теодоліта за однією з точок ходу (задньою або передньою), вибираючи таким чином напрямок полярної осі при зніманні ситуації та рельєфу. Для цього на горизонтальному крузі встановлюють відлік, рівний нулю; скріпивши алідаду з лімбом і відкрипивши лімб, візують на обрану точку ходу, потім лімб закріплюють. При подальшому візуванні на пікет, що здійснюється обертанням тільки алідади, відліки за кругом дорівнюють куту між лінією орієнтування і напрямом на пікет.

4. Залишаючи лімб горизонтального круга закріпленим до кінця роботи, знімають деталі місцевості при одному положенні теодоліта, вибір якого залежить від типу оцифрування його вертикального круга. Послідовність робіт така: відкріпивши алідаду. наводять трубу приладу на рейку. встановлену на пікеті, так, щоб вертикальна нитка сітки ниток збігалася з віссю рейки, а середня горизонтальна нитка – з відміткою на рейці висоти теодоліта; уточнюють положення бульбашки рівня при алідаді вертикального круга (у приладів з компенсаторами ці дія відпадає) і беруть далекомірні відліки за рейкою та відліки за горизонтальним та вертикальним кругами.

Після закінчення роботи на знімальній точці перевіряють орієнтування приладу, для чого зорову трубу наводять на точку орієнтування і беруть контрольний відлік. Зміна орієнтування за час знімання з даної точки не повинна перевищувати 5¢.

Під час знімання слід стежети за максимально допустимими відстанями від знімальних точок до пікетів і між самими пікетами, які залежать від масштабу знімання і висоти перерізу рельєфу.

езультати вимів заносять у жунал тахеометичного знімання. У поцесі заповнення журналу проводять обчислення М0 ветикального круга, кутів нахилу, горизонтальних прокладин. Паалельно із записом даних у журналі для кожної станції креслять абрис, на якому замальовують “на око” ситуацію та рельєф. Ситуацію місцевості наносять відповідними умовними знаками. Пунктирними лінями показують скелетні лінії рельєфу із зазначенням напрямку схилів між пікетами. Абрис зручно наносити на аркуші паперу з сіткою концентричних кіл (наприклад, через 0,5 см) і радіусів, які утворюють кути в 10°. Для зучності складання абрису сітку треба кеслити блідно-синім кольором. На підготовлену сітку наносять положення знімальної точки (в секредин аркуша) і всіх знімальних пікетів, вказуючи їхні номери. У процесі знімання місцевості номограмними тахеометами трубу тахеомета наволять на ейку так, щоб вертикальна нитка збігалася з віссю рейки, початкова (установча) крива була суміщена із зображенням точки. розташованої на висоті пиладу і. Якщо тахеомет без компенсатоа, то бульбашку івня вертикального круга приводять у нуль-пункт гвинтом навідного пристою і визначають за відповідними кивими номогами горизонтальну прокладину та перевищення.

При роботі із тахеометрами ТН, 2ТН, ТА, ТВ зі столиком типу “Карті” віжпадає необхідність заносити ряд результатів вимірювання в журнал і вести абрис зніиання. бо окремі ділянки місцевості знімають прямо в полі.

Камеральні роботи.

Камеральні роботи у разі тахеометричного знімання охоплюють: перевірку польових журналів, визначення планових координат точок тахеометричного ходу, обчислення позначок точок ходу та пікетів, побудову топографічного плану місцевості. Перевірка журналу необхідна в тому разі. коли роботи виконувалися за допомогою теодолітів. Контролюють обчислення М0, вертикальних кутів тощо. Одночасно зазначають горизонтальні прокладини та перевищення, використовуючи тахеометричні таблиці, правила поботи з якими описані у поясненнях до них. Обчислення планових координат точок тахеометричних ходів виконують так само, як і для точок теодолітного ходу. Дирекційні кути виписують у відомість з точністю до 0,1¢, а приріст координат та відмітки висот – до 0,01 м. Допустимість кутової нев’язки тахеометричного ходу визначають за формулою

f_bдоп. = 1¢Ön.

Допустимість лінійною нев’язки (при вимірюванні довжин нитяним відділеміром з точністю до 1:400) може бути розрахована за формулою

f_sдоп. = P : (400Ön),

де Р – сума вимряних ліній у ході, n – кількість зміряних ліній у ході.

Обчислення позначок точок тахеометричного ходу і всі контрольні обчислення виконують у тому ж порядку й послідовності, що і при тригонометричному нівелюванні. Висотну нев’язку (в см) замкнутого і розімкнутого ходу визначають за формулами тригонометричного нівелювання. Вона не може перевищувати величин, обчислених за формулою

f_hдоп. =±0,04Р : Ön.

На підставі одержаних позначок висоти точок тахеометричного ходу і даних перевищень між ними та відповідними пікетами обчислюють позначки висоти кожного пікету. По закінченні обчислень будують топографічний план місцевості. Послідовність роботи: побудова на аркуші паперу координатної сітки; нанесення точок геодезичної основи та, при необхіднсті, інших знімальних точок. а потім ситуаційних та орографічних пікетів; позначення предметів місцевості умовними знаками, інтерполювання між орографічними пікетами і проведення горизонталей; остаточне оформлення плану.

Координатну сітку будують на аркуші щільного креслярського паперу. Координатні лінії прокреслюють на відстані 4, 5, 8 або 10 см. Цю роботу виконують за допомогою поперечного масштабу, штангенциркуля або спеціальних лінійок: координатної ліінйки Дробишева та ї різновидностей, а також лінійки ЛВЛ (лінійка велика латунна).

Для побудови координатної сітки штангенциркулем (або циркулем-вимірювачем) на аркуші паперу проводять під довільним кутом дві діагональні прямі і від точки їх перетину відкладають на кожньому з чотирьох напрямків рівні відрізки. Кінці відрізків з’єднують між собою і одержують прямокутник, на сторонах якого за допомогою циркуля-вимірювача відкладають рівні відрізки (5 см або 10 см), наколюючи їхні кінці голкою циркуля. З’єднуючи наколи на протилежних сторонах прямокутника прямими лініями, одержують координатну сітку. Правильність побудови сітки контролюють вимірюванням кожної сторони квадратів та їх діагоналей (діагональ квадрата із сторонами 10 см дорівнює 14,14 см). Відхилення контрольних значень від заданих не повинні перевищувати ±0,2 мм.

Координатну сітку легко збудувати за допомогою лінійки Дробишева, яка має шість віконець через кожні 10 см, внутрішні скошені краї яких є дугами кіл із радіусами відповідно 10, 20, 30, 40 і 50 см. На скошеному краї першого (лівого) віконця нанесено початковий штрих 0. Правий торцевий край лінійки є дугою кола радіусом

50 см Ö2=70,111 см.

а середня точка краю – це кінець діагоналі квадрата зі стороною 50 см. Початок діагоналі збігається з початковим штрихом першого віконця.

Для побудови координатної сітки поблизу нижнього краю аркуша паперу кладуть лінійку і вздовж вкошеного її ребра проводять пряму. Змізують лінійку так, щоб прокреслену пряму було видно посеред кожного віконця. Вздовж скошених країв віконець прокреслюють короткі риски, кі відмічають га ліінії точки А, В та інші точки. необхідні для побудови сітки. Сумістивши початковий штрих лінійки з точккою А і повернувши лінійку наквколо неї прриблизно на 90° (у напрямку на точку С), знов прокреслюють короткі риски. Потім суміщують початковий штрих лінійки з точкою В і засікають дугоподібним кінцем ліінки верхню в напрямку на точку С риску, одержубчи ліву верхню вершину квадрата. Аналогічно будують праву верхню вершину квадрата D. Контролюють довжину сторони CD, для чого чсуміщують початковий штрих лінійки з точкою C і дивлячись, чи проходить скошений край шостого віконця через точку D. Якщо проходить, то вказаним прийомом прокреслюють вертикальні риски в напрямку лінії CD. Зєднуючи між собою вершини А, B, C і D та риски на протилежних сторонах побудови, одержують координатну сітку.

Техніка побудови координатної сітки ліінйкою ЛВЛ така ж, як і при використанні лінійки Дробишева, аде відстані між віконцями на лінійці дорівнюють 8 см.

Контроль правильності побудови координатної сітки за допомогою лінійок Дробишева та ЛВЛ проводять так само, як і при використанні штангенциркуля чи циркуля-вимірювача.

Координатні сітки будують також за допомогою координатографів – польових чи стаціонарних. Перші з них використовують в експедиційних умовах, а стаціонарні – у цехах великих геодезичних і картографічних підприємств. Координатографи дають можливість одночасно з побудовою координатної сітки наносити на план різні точки за їхніми координатами. У геодезичне й картографічне виробництво нині широко впроваджуються автоматичні координатографи, які становлять систему, що складається з координатографа, обчислювальної машини, допоміжного устаткування для введення та виведення інформації, пульта керування та інструментів (креслярського пера, графірувальних різцірв тощо).

Точність побудови координатної сітки і нанесення точок за координатами звийним координатографом характеризується середньою квадратичною похибкою 0,05 мм, високоточним автоматичним координатографом – 0,03 мм.

Якщо координатографа нема, точки геодезичної основи наносять вручну за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу.

Для нанесення на планшет пікетних точок найкраще використовувати круглий тахеометричний транспортир. Встановивши транспортир на одній з накреслених точок геодезичної основи, яка була також знімальною, суміщують його нульовий діаметр з лінією ходу, за якою проводилося орієнтування лімба приладу. Потім намічують за градусними позначками виміряні на місцевості кути на пікети, одержуючи таким чином напрямки на кожен з них. За цими напрямками відмічають відповідні горизонтальні прокладини і одержують положення пікетів. Біля них підписують відповідний номер і позначку висоти.

Після нанесення пікетних точок методом графічної інтерполяції проводять горизонталі. Роботу виконують у напрямку зниження схилу. як показано на абрисі. При цьому на плані необхідно відмітити характерні елементи рельєфу (вершини, сідловини тощо).

Графічний спосіб інтерполяції грунтується на використанні різних видів палеток (графіків) у вигляді паралельних ліній. Технологія побудови горизонталей розглядалася нами на одній із лабораторно-практичній роботі.

Проведення горизонталей краще починати від вершин, тому що найближчі до них точки по всіх напрямках схилів мають однакові позначки і їх можна легко з’єднати однією горизонталлю. Потім сполучають наступні однойменні точки спочатку пунктиром, а згодом проводять так зване укладання горизонталей – згладжують кутастості, уточнюють положення горизонталей за всіма напрямками з тим, щоб на схилах однакового похилу відстані між ними були рівні. Остаточне оформлення плану проводять у відповідності з прийнятими умовними знаками для топографічних планів.

Після перевірки на місцевості план викреслюють тушшю.

° рі“”, . nn °°°±DD²² °.°°°°°° “лів.” “лів.” “лів.” “лів.” “лів.” ±±°°®¯

Читайте також:

1. Аерофототопографічне знімання
2. Види кутонарисного знімання
3. Види топографічного знімання
4. ВИСОТНЕ ЗНІМАННЯ. ОСНОВНІ ВИДИ НІВЕЛЮВАННЯ
5. Відновлення і знімання меж землекористувань
6. Загальні відомості про кутонарисне знімання
7. Застосування космічного знімання
8. Знімання бусоллю (компасом) та екером
9. Класифікація пристроїв знімання інформації в телефонній лінії.
10. Комбіноване аерофототопографічне знімання
11. Кутомірне знімання
12. Наземне фотографічне знімання

Переглядів: 5637