Картографія в Україні в нові часи

Після третього поділу Речі Посполитої більшість українських земель об’єдналися. Починає набирати силу українська національна територія. Україна відіграє важливу роль у зовнішній торгівлі Російської імперії. Розвиток товарного зернового господарства на півдні, вирощування і переробка цукрових буряків у лісостеповій зоні, вівчарства, скотарства, свинарства висувають Україну в число перших в Європі. В той же час іде посилена русифікація, забороняється українська мова (1863 та 1876 рр.)

У розвитку освіти починають відігравати значну роль існуючі та новостворені університети Найстаріший із університетів – Львівський (1784 р) – почав впроваджувати викладання на українській мові лише в 1848-49 рр., а до того викладання велося на німецькій та польській мовах. У 1804 р. створено Харківський, 1834 – Київський імені Святого Володимира університети, у 1820 р. – Гімназію Вищих наук у Ніжині, в 1865 р. – Новоросійський університет в Одесі, в 1875 р. – Чернівецький університет (викладання на німецькій мові). При університетах створюються Товариства дослідників природи. У 1845 р. у Санкт-Петербурзі засновано Імператорське географічне товариства, а згодом на Україні – його Південно-Західна філія.

Початки української національної географії датуються кінцем XIX – початком XX ст. і пов’язані з діяльністю С. Рудницького, О. Кониського, В. Антоновича, М Грушевського.

Появилися перші геологічні карти Гельмерсена і Мейєндорфа (1841), Мурчісона (1845), Феофілактова (1:420 000) Київської губернії і Києва (1:16 800). Професор Армашевський склав геологічну карту Чернігівщини і 46-й аркуш геологічної карти Росії (Придніпровська височина). Геолог Лутугін склав геологічну карту Донбасу масштабу 1:42 000.

На західноукраїнські землі геологічні карти складені геологами і картографами Австро-Угорщини та Польщі.

У другій половині XIX ст. відбувається диференціація географічної науки. Детально вивчаються компоненти природи України, зокрема останнє зледеніння. Одночасно йде становлення економіко-географічних досліджень через систему статистичних установ. Зокрема в 1895 р. Білинським складено економіко-географічний опис Тернополя.

В ці роки побачила світ карта промисловості Російської імперії П.П. Семенова-Тян-Шанського.

Нового поштовху набули топографо-геодезичні роботи і картографічні дослідження. Уже в кінці XVIII ст. були закартографовані Дон та Озівське море, у 1830-х – Лівобережна Україна, у середині XVIII ст. закартовано узбережжя Чорного моря, гирло Дніпра, Дністра, Дунаю. Для потреб російської армії Ейлер виконує військово-топографічне знімання Півдня України. У 1805-15 рр. астрономічно визначено координати 250 пунктів України (роботи Вишневського). У 1836-38 рр. Савич здійснив нівелювання між Озівським та Каспійським морями. До 1855 р. було закартовано всю територію Україну, зокрема, в 1801-05 рр. – Подільську губернію.

Запроваджується мензульне знімання на підставі тріангуляційних вимірів.

В результаті вимірювань були складені польські карти масштабу 1:700 000, австрійські масштабу 1:520 000, російські масштабу 1:840 000 на ті території, що перебували під владою цих країн. На цих картах (не дуже багатих змістом) зображалися переважно річки, населені пункти, ліси, гори. Більшість природних і майже всі соціально-економічні об’єкти на карти не наносилися, а описувалися у додатках. Ці карти давали лише найзагальнішу картину природи і господарства.

На початку XIX ст. була впроваджене державне мензульне знімання у масштабах 1:42 000–1:84 000 смугами від 2 до 5 км у вигляді ходів. Між цими ходами проведені рекогносцирувальні роботи й доповнення. В 1822 р. в Росії створено Корпус військових топографів, введено умовні позначення для топографічних карт. Тоді ж була введена класифікація карт: 1) топографічні (масштаб 1:42 000); 2) хорологічні (1:84 000 – не були поширені); 3) семитопографічні чи напівтопографічні (1:126 000 – так звана ”триверстова карта“ і 1:420 000 – так звана ”десятиверстова карта“); 4) спеціальні (1:210 000 – п’ятиверстова карта); 5) генеральні (1:420 000 – 1:840 000).

В цей час (1845 р.) на територію України були видані 508 аркушів карти масштабу 1:126 000 і перша дорожня карта (100 аркушів масштабу 1:840 000). Рельєф зображався на них способом штрихів.

З 1838 р. топографічне знімання ведеться на геодезичній основі.

У 1875 р. виконано астрономічний зв’язок тріангуляції Росії та Австро-Угорщини (визначено різниці довгот Пулково-Відень, Відень-Варшава, Варшава-Пулково). Це дало можливість до 1890 р. вкрити майже всю територію Російської імперії астрономічними пунктами I класу. Полігони тріангуляції Пулково-Миколаїв мали вигляд трикутників по меридіанах і паралелях на відстанях 350-500 км один від одного. Усі пункти надійно закріплювалися на місцевості. Кути вимірювалися універсальними інструментами, а нівелірними ходи мали довжину понад 45 тис. км. У 1889 р. О. Тілло видав гіпсометричну карту Європейської Росії. На ній виявлено ряд географічних закономірностей, серед них – нахил Східноєвропейської рівнини на північ, Середньо-Руську височину.

У 1913 р. на Україні виконано високоточні нівелірні роботи на лінії Петроград–Одеса (між Балтійським і Чорним морями), а в 1904-10 рр. – між Чорним і Каспійським морями. Уперше в 1870 р. на карті Бессарабії масштабу 1:21 000 використано спосіб горизонталей для зображення рельєфу із висотою перерізу 2 сажні. Із середини 1870-х рр. цей масштаб прийнято обов’язковим для всіх нових знімань.

У XIX ст. в університетах України виконані перші наукові картографо-геодезичні розробки. На кафедрі астрономії й геодезії Київського університету розпочалося викладання геодезії і картографії. Досліджувалася форма й розміри Землі. Відомий географ-педагог, картограф Зуєв склав ряд картографічних творів навчального та наукового типу (Навчальний атлас Російської імперії в 1860 р., Географічний, географо-енциклопедичний, історичний, детальний атлас Російської імперії із 22 карт у 1853-60 рр.). Географ, професор Харківського та Київського університетів А. Шидловський визначив координати ряду пунктів України, розгорнув роботу Київської обсерваторії (1856 р.).

На початку XX ст. на основі знімань в Росії, Австро-Угорщині, почасти Німеччини були створені основні топографічні карти українських земель.

Російськими військовими топографами під керівництвом І. Стрельбицького (1865-71 рр.) складена ”спеціальна“ карта Європейської Росії масштабу 1:420 000. яка охоплювала всі українські землі в межах Російської та Австро-Угорської імперій. Вона була виконана в двох кольорах (ліси зображалися зеленим кольором). Карта масштабу 1:126 000 була однокольорова і охоплювала всі українські землі, але без Передкавказзя. Рельєф на ній зображався бергштрихами. Вперше рельєф усієї території України відображений на гіпсометричній карті Росії Тілло масштабу 1:252 000. Найкращою картою того часу була нова топографічна карта Західної Росії масштабу 1:84 000 у двох кольорах із ізогіпсами (від Дніпра до Карпат). Карти масштабів 1:42 000 і 1:21 000 були однокольоровими.

Українські землі у складі Австро-Угорщини зображувалися на топографічних картах Військового Географічного інституту у Відні. Це були карти масштабу 1:75 000 та 1:25 000, однокольорові із бергштрихами. Кольоровими були карти масштабу 1:200 000 (генеральна) і карта Європи масштабу 1:750 000. Українські землі зображалися на ній до лінії Київ–Одеса. Майже вся Україна зображалася на австро-угорській карті масштабу 1:400 000. Дещо раніше були видані карти Галичини масштабу 1:115 200, Угорщини і Галичини масштабу 1:288 000, Генеральна карта Європи масштабу 1:576 000, 1:300 000. На німецьких картах Україна зображалася в масштабі 1:100 000, 1:300 000 і 1:800 000.

Інтенсивно розвивалося й тематичне картографування. Насамперед, це стосується створення петрографічної карти Донецького кряжу в масштабі 1:210 000 (1829), першої кліматичної карти К. Веселовського (1857). Інтенсивне вивчення та освоєння внутрішніх водних шляхів стало наслідком створення ряду гідрологічних карт. Із 1827 р. при Морському міністерстві Російської імперії заснований Гідрографічний департамент – для вивчення Чорного й Озівського морів. Особливо інтенсивні геологорозвідувальні роботи організовано на Волині, Поділлі, в Поліссі, в Донецькому басейні, Кривбасі. Перші вимоги висували і військові приготування – комісія Генерального Штабу організувала експедицію з метою вивчення розподілу сили тяжіння.

Економко-географічне картографування мало свого замовника. В цей час інтенсивно розвиваються промисловість, сільське господарство, транспорт. Більша частина території України відобразилася на першій російській друкованій економічній ”Карті промисловості Європейської Росії“ (1842, 1853), Вона була практично загальноекономічною, бо, крім промисловості, охоплювала сільське господарство і транспорт. В 1872 р. видано ”Карту важливіших галузей виробництва Росії...“, в 1911 р. – ”Торгово-промислова карта Європейської Росії“ В.П. Семенова-Тян-Шанського. Видавалися і численні галузеві економічні карти: ”Почтова Київської губернії“ (1827), група карт розміщення цукрової промисловості, соляної промисловості Європейської Росії, Гірничопромислова карта Донбасу, карти сільського господарства та транспорту. Одним із перших галузевих економічних атласів був ”Господарсько-статистичний атлас Європейської Росії“ (1851, 1852, 1857, 1869). Його спрямованість – сільське господарство. В цей час вийшли ”Статистичний атлас головніших галузей фабрично-заводської промисловості Європейської Росії“ Д. Тімірязєва, ”Досвід статистичного атласу Російської імперії“ А. Ільїна, ”Детальний атлас Російської імперії із планами головніших міст“ А. Ільїна, ”Фінансово-статистичний атлас Росії“ П. Антропова, альбом-атлас ”Сільськогосподарський промисел в Росії“ та інші.

Перші політико-адміністративні карти, що вміщували зображення України, були видані у XVIII – на початку XIX століття. Це були карти Південно-Західної Росії, Південної Росії, Малоросії, карти окремих губерній.

Перші українські навчальні карти були, очевидно, видані у Львові. Однією із перших була карта І. Шараневича ”Львів за часів панування руських князів“ (1861). І. Шараневич опублікував у 1863 р. карту ”Галицько-Волинська Русь і її важливі історичні місцевості від найдавнішого часу до року 1453“. У цей же час було опубліковано дві карти В. Ільницького – ”Царство Данила Галицького“ (1862), ”Русь, Польща і Литва в XIV ст.“ (1875). Серед навчальних картографічних матеріалів слід назвати ”Атлас, створений на користь і споживання юнацтва“ (1737). ”Навчальний атлас Росії“ І. Піддубного був сільськогосподарським. Взірцем наочності і високохудожнього оформлення є ”Карта Російської імперії із картинним зображенням типів народів та їх промислів“ (1896), а серед розважальних – ”Мандрівник по Росії“ і ”Навчальна карта Європейської Росії“ (1881).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Картографічні відомості про Україну в часи Київської Русі.	\|	Українська картографія в новітні часи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.