• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стратегія формування ринку землі

Ринок землі зумовить підвищення орендної плати за землю і селяни-власники одержать за здавання в оренду своїх зе­мельних ділянок більше зерна чи грошей, що дасть можливість поліпшити продовольче забезпечення й краще розвивати особисті господарства сільського населення.

Право власності на землю посилить стійкість міцних сіль­ськогосподарських підприємств або фермерських господарств. По-перше, вони зможуть збільшувати свої розміри, скупо­вуючи земельні паї з метою наступного виділення в їхній рахунок відповідних земельних ділянок. По-друге, при фі­нансових ускладненнях земля може бути заставлена, здана в оренду чи продана. Останнє стосується переважно слабких підприємств і фермерських господарств.

В умовах масової реструктуризації КСП спостерігалася ситуація, коли всі або переважна більшість членів одного підприємства виходили із нього і їм виділяли у натурі (на місцевості) належні їм земельні частки (паї). В такому разі земельний масив КСП був поділений на велику кількість невеликих земельних ділянок. При цьому виникала проблема, кому і як розподілити віддалені від населеного пункту зе­мельні ділянки. Якщо межі кожної із них будуть закріплені межовими знаками, то можуть виникнути проблеми з вико­ристанням системи науково обґрунтованих сівозмін, потужної сільськогосподарської техніки та ін. Тому особливо актуаль­ним на даному етапі є вдосконалення правового регулювання приватизації сільськогосподарських земель, що здійснюється шляхом виділення в натурі земельних часток (паїв), належних членам КСП.

У зв'язку з цим доцільно виділяти, наприклад, членам однієї родини тощо належні їм земельні частки (паї) у вигляді однієї земельної ділянки. Таку ж саму можливість слід надавати й особам, які придбали у встановленому чинним законодавством порядку дві і більше земельних часток (паїв).

Разом із тим для стимулювання концентрації земельних часток (паїв) у працівників сільськогосподарських підпри­ємств доцільно встановити для цієї категорії осіб ряд пільг чи спростити механізм придбання земельних часток у влас­ність.

Рух земельних паїв, тобто зміна їхніх власників, активізує також подальшу реструктуризацію сільськогосподарських під­приємств. Це супроводжується зміною значної частини ке­рівників підприємств. Часто рівень їхнього професіоналізму буде, на жаль, не кращим, а гіршим. Це викликає необхідність розвитку консалтингових структур, які повинні забезпечувати постійне навчання керівників різних організаційних форм і рівнів, максимально наближене до реальних умов вироб­ництва.

Оскільки більшість землі знаходиться у власності пен­сіонерів, при першій нагоді вони масово виставлять на ринок землі свої паї, що зумовить зниження цін на землю. Новими власниками цих паїв швидше стануть не селяни, доведені нині до крайнього зубожіння, а люди, далекі від сільського господарства. Внаслідок цього виникає загроза постійних змін організаційно-правових форм сільськогос­подарських підприємств, що, звичайно, не сприятиме ста­більності виробництва та підвищенню його ефективності. Крім того, малі фермерські господарства, не витримавши тиску цін на матеріально-технічні засоби, будуть розоряти­ся. Таким чином, процес становлення стійких нових аграр­них формувань буде невизначеним і довгим. Внаслідок цього слід очікувати подрібнення господарств. На жаль, таке явище суперечить світовій тенденції розвитку, адже переваги великих підприємств очевидні. Основна проблема полягає в тому, як зберегти їхні розміри у процесі привати­зації землі.

У цілому в реструктуризованих підприємствах у рамках проекту паювання сільськогосподарських земель середній кое­фіцієнт подрібнення становив 1,4—1,5, але ця величина має тенденцію до збільшення, тому що процеси відокремлення нових підприємств від реструктуризован их істотно перева­жають інтеграційні процеси.

Оскільки останнім часом інтерес держави до селянських (фермерських) господарств послаб, без державної підтримки більшість із них перейшли у розряд низькорентабельних. В умовах кризової ситуації, яка склалася в економіці країни у цілому, держава не може подати належну допомогу селян­ським (фермерським) господарствам, тому найдоцільнішою і най перспективнішою формою господарювання є кооперати­ви, їх формування варто було розпочати раніше, при реструк­туризації КСП. Але й на даному етапі кооперативи можна створити, об'єднавши збіднілі селянські (фермерські) госпо­дарства і тих членів колишніх КСП, за якими ще зберігається право на земельний пай.

Приватна власність на землю сприятиме також збільшен­ню кількості "одноосібників" чи "сімейних господарств". Це відбуватиметься у результаті розширення селянських госпо­дарств за рахунок належних селянам земельних часток та майнових паїв. У багатьох випадках ці господарства стануть для селян основним місцем роботи, тобто первинною, а не вторинною зайнятістю. Метою створення таких господарств є не тільки виробництво сільськогосподарської продукції для особистого споживання, а й для реалізації її на ринку та одержання грошових надходжень. З боку держави необ­хідно закріпити статус цих господарств і захистити їхніх працівників соціально, адже вони, незважаючи на досить високу інтенсивність праці, не мають права на пенсійне забезпечення, відпустку, допомогу внаслідок втрати праце­здатності тощо.

Ринок землі зумовить також вивільнення значної частини працівників на селі. Вже нині в результаті реструктуризації КСП у середньому вивільняється від 10 до 39 % працівників. З метою запобігання подальшому загостренню соціальної напруги на селі потрібно відстежувати загальну картину сто­совно зайнятості в кожному населеному пункті й розширюва­ти сферу зайнятості у сільській місцевості.

Підсумовуючи вищенаведене, до позитивних результатів приватної власності на землю слід віднести:

· сприяння обмеженню втручання будь-кого, в тому числі й держави, у діяльність селян, гарантування власникам повної свободи;

· ефективніше використання землі завдяки інвестуванню капіталу в підвищення родючості землі;

· забезпечення селянам права власності на вироблену про­дукцію;

· можливість використовувати землю як заставу для креди­тування;

· перетворення землі на товар сприятиме розвитку ринкових відносин;

· можливість повернути вкладений у землю капітал, якщо землевласник не зможе чи не захоче сам обробляти землю;

· можливість краще розв'язувати екологічні проблеми, по­в'язані з використанням земельних ресурсів.

Можуть виникнути також негативні фактори перетворення землі на товар:

· роздрібнення земельних площ великих сільськогосподар­ських підприємств, яке супроводжуватиметься зниженням культури землеробства та збільшенням застосування ручної праці;

· нові виробничі структури явно недостатні за розмірами для ведення конкурентоспроможного виробництва, що зумовлює їх майже неминуче банкрутство;

· суттєве вивільнення робочої сили у сільських місцевостях;

· різке загострення проблеми зайнятості сільського населення;

· загострення соціальних відносин на селі;

· виникнення проблеми далекоземелля при виділенні зе­мельних часток у натурі (на місцевості);

· перетворення землі в об'єкт спекуляції.

Оскільки нині цілком очевидно, що альтернативи при­ватній власності на землю не існує, необхідно звернути особ­ливу увагу на негативні фактори перетворення землі на товар з тим, щоб у максимальній мірі здійснити запобіжні заходи щодо виникнення можливого негативного становища і роз­в'язати у зв'язку з цим проблеми, які виникатимуть.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
3. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
4. Алгоритм формування потенціалу Ф2
5. Алгоритм формування статутного фонду банку
6. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
7. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
8. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
9. Аналіз процесу формування маркетингових комунікацій
10. Аналіз руху та ефективності формування грошових потоків
11. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
12. Аналіз структури майна та динаміки джерел його формування

Переглядів: 530