Стратегія формування ринку землі

Рівень ринку	Форма товарообігу землі	Організаційні форми господарювання	Ситуація на макрорівні	Ситуація на мікрорівні
Місцевий	Пайово-сертифікатна	Приватно-орендна	Наповнення макросегментів товарного ринку, еквівалентне збільшення фінансових засобів	Активізація на основі здешевлення кредитів і надання їх під заставу землі
Приватно-кооперативна
Пайово-акціонерна	Акціонерна
Локальний	Банківсько-іпотечна	Земельні іпотечні банки
Регіональний

Ринок землі зумовить підвищення орендної плати за землю і селяни-власники одержать за здавання в оренду своїх земельних ділянок більше зерна чи грошей, що дасть можливість поліпшити продовольче забезпечення й краще розвивати особисті господарства сільського населення.

Право власності на землю посилить стійкість міцних сільськогосподарських підприємств або фермерських господарств. По-перше, вони зможуть збільшувати свої розміри, скуповуючи земельні паї з метою наступного виділення в їхній рахунок відповідних земельних ділянок. По-друге, при фінансових ускладненнях земля може бути заставлена, здана в оренду чи продана. Останнє стосується переважно слабких підприємств і фермерських господарств.

В умовах масової реструктуризації КСП спостерігалася ситуація, коли всі або переважна більшість членів одного підприємства виходили із нього і їм виділяли у натурі (на місцевості) належні їм земельні частки (паї). В такому разі земельний масив КСП був поділений на велику кількість невеликих земельних ділянок. При цьому виникала проблема, кому і як розподілити віддалені від населеного пункту земельні ділянки. Якщо межі кожної із них будуть закріплені межовими знаками, то можуть виникнути проблеми з використанням системи науково обґрунтованих сівозмін, потужної сільськогосподарської техніки та ін. Тому особливо актуальним на даному етапі є вдосконалення правового регулювання приватизації сільськогосподарських земель, що здійснюється шляхом виділення в натурі земельних часток (паїв), належних членам КСП.

У зв'язку з цим доцільно виділяти, наприклад, членам однієї родини тощо належні їм земельні частки (паї) у вигляді однієї земельної ділянки. Таку ж саму можливість слід надавати й особам, які придбали у встановленому чинним законодавством порядку дві і більше земельних часток (паїв).

Разом із тим для стимулювання концентрації земельних часток (паїв) у працівників сільськогосподарських підприємств доцільно встановити для цієї категорії осіб ряд пільг чи спростити механізм придбання земельних часток у власність.

Рух земельних паїв, тобто зміна їхніх власників, активізує також подальшу реструктуризацію сільськогосподарських підприємств. Це супроводжується зміною значної частини керівників підприємств. Часто рівень їхнього професіоналізму буде, на жаль, не кращим, а гіршим. Це викликає необхідність розвитку консалтингових структур, які повинні забезпечувати постійне навчання керівників різних організаційних форм і рівнів, максимально наближене до реальних умов виробництва.

Оскільки більшість землі знаходиться у власності пенсіонерів, при першій нагоді вони масово виставлять на ринок землі свої паї, що зумовить зниження цін на землю. Новими власниками цих паїв швидше стануть не селяни, доведені нині до крайнього зубожіння, а люди, далекі від сільського господарства. Внаслідок цього виникає загроза постійних змін організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств, що, звичайно, не сприятиме стабільності виробництва та підвищенню його ефективності. Крім того, малі фермерські господарства, не витримавши тиску цін на матеріально-технічні засоби, будуть розорятися. Таким чином, процес становлення стійких нових аграрних формувань буде невизначеним і довгим. Внаслідок цього слід очікувати подрібнення господарств. На жаль, таке явище суперечить світовій тенденції розвитку, адже переваги великих підприємств очевидні. Основна проблема полягає в тому, як зберегти їхні розміри у процесі приватизації землі.

У цілому в реструктуризованих підприємствах у рамках проекту паювання сільськогосподарських земель середній коефіцієнт подрібнення становив 1,4—1,5, але ця величина має тенденцію до збільшення, тому що процеси відокремлення нових підприємств від реструктуризован их істотно переважають інтеграційні процеси.

Оскільки останнім часом інтерес держави до селянських (фермерських) господарств послаб, без державної підтримки більшість із них перейшли у розряд низькорентабельних. В умовах кризової ситуації, яка склалася в економіці країни у цілому, держава не може подати належну допомогу селянським (фермерським) господарствам, тому найдоцільнішою і най перспективнішою формою господарювання є кооперативи, їх формування варто було розпочати раніше, при реструктуризації КСП. Але й на даному етапі кооперативи можна створити, об'єднавши збіднілі селянські (фермерські) господарства і тих членів колишніх КСП, за якими ще зберігається право на земельний пай.

Приватна власність на землю сприятиме також збільшенню кількості "одноосібників" чи "сімейних господарств". Це відбуватиметься у результаті розширення селянських господарств за рахунок належних селянам земельних часток та майнових паїв. У багатьох випадках ці господарства стануть для селян основним місцем роботи, тобто первинною, а не вторинною зайнятістю. Метою створення таких господарств є не тільки виробництво сільськогосподарської продукції для особистого споживання, а й для реалізації її на ринку та одержання грошових надходжень. З боку держави необхідно закріпити статус цих господарств і захистити їхніх працівників соціально, адже вони, незважаючи на досить високу інтенсивність праці, не мають права на пенсійне забезпечення, відпустку, допомогу внаслідок втрати працездатності тощо.

Ринок землі зумовить також вивільнення значної частини працівників на селі. Вже нині в результаті реструктуризації КСП у середньому вивільняється від 10 до 39 % працівників. З метою запобігання подальшому загостренню соціальної напруги на селі потрібно відстежувати загальну картину стосовно зайнятості в кожному населеному пункті й розширювати сферу зайнятості у сільській місцевості.

Підсумовуючи вищенаведене, до позитивних результатів приватної власності на землю слід віднести:

· сприяння обмеженню втручання будь-кого, в тому числі й держави, у діяльність селян, гарантування власникам повної свободи;

· ефективніше використання землі завдяки інвестуванню капіталу в підвищення родючості землі;

· забезпечення селянам права власності на вироблену продукцію;

· можливість використовувати землю як заставу для кредитування;

· перетворення землі на товар сприятиме розвитку ринкових відносин;

· можливість повернути вкладений у землю капітал, якщо землевласник не зможе чи не захоче сам обробляти землю;

· можливість краще розв'язувати екологічні проблеми, пов'язані з використанням земельних ресурсів.

Можуть виникнути також негативні фактори перетворення землі на товар:

· роздрібнення земельних площ великих сільськогосподарських підприємств, яке супроводжуватиметься зниженням культури землеробства та збільшенням застосування ручної праці;

· нові виробничі структури явно недостатні за розмірами для ведення конкурентоспроможного виробництва, що зумовлює їх майже неминуче банкрутство;

· суттєве вивільнення робочої сили у сільських місцевостях;

· різке загострення проблеми зайнятості сільського населення;

· загострення соціальних відносин на селі;

· виникнення проблеми далекоземелля при виділенні земельних часток у натурі (на місцевості);

· перетворення землі в об'єкт спекуляції.

Оскільки нині цілком очевидно, що альтернативи приватній власності на землю не існує, необхідно звернути особливу увагу на негативні фактори перетворення землі на товар з тим, щоб у максимальній мірі здійснити запобіжні заходи щодо виникнення можливого негативного становища і розв'язати у зв'язку з цим проблеми, які виникатимуть.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Земля, як об’єкт власності.	\|	Концептуальні основи формування та функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.