Розробка функціональних стратегій

Розробка функціональних стратегій є необхідним і вельми важливим елементом в загальному процесі стратегічного управління: вони конкретизують вибрану стратегію розвитку організації відповідно до основних напрямів її діяльності, забезпечуючи досягнення поставлених цілей.

До функціональних стратегій відносять: маркетингу, фінансова, інноваційна, стратегія виробництва.

1. Стратегія маркетингу – визначає найефективніший склад комплексу маркетингу (дослідження ринку, товарний і ціновий політики, канал розподілу і стимулювання збуту).

У стратегії маркетингу можна виділити такі основні елементи і можливі підходи до їх реалізації (табл 5.1).

Таблиця 5.1

Елементи стратегії маркетингу

Елементи	Можливі підходи до реалізації
1. Продукт	Модифікація вже освоєного виробу; створення нового виробу; Виведення застарілого виробу з ринку
2.Розподіл товарів	Прямі зв'язки (виробник - споживач через власну мережу розподілу) Непрямі зв'язки розподілу (через мережу посередницьких організацій) Змішана мережа розподілу.
3.Просування товару	Реклама Стимулювання збуту
4. Ціноутворення	Міцне упровадження на ринок Встановлення цін по одному з вибраних ознак

2. Фінансова стратегія –припускає формування і ефективне використовування фінансових ресурсів для реалізації стратегії підприємства. Важливість даної функціональної стратегії полягає у тому, що саме у фінансах відображаються всі вила діяльності фірми, відбувається балансування функціональних цілей. Фінанси є джерелом, початковим моментом для вироблення решти функціональних стратегій, найважливішим обмеженням і регулятором напрямів і масштабом діяльності підприємства.

У фінансовій стратегії можна виділити такі елементи:

1) підприємництво. Відповідно до поставлених цілей і вибраної базової стратегії економічні служби фірми, а більше всього фінансовий відділ, розробляють основні заходи щодо збільшення активів фірми, формування їх оптимальної структури, раціонального розподілу одержаного прибутку, визначення максимально вигідних для організації джерел фінансування, визначення у разі потреби політики позик;

2) накопичення і споживання. Проблема співвідношення цих показників як для даного підприємства, так і всього народного господарства завжди звертала на себе особливу увагу. Велика частка накопичень дає швидке зростання об'ємів продажів і прибутку в майбутньому, але в той же час недостатня частка споживання може підірвати економіку фірми. Ця проблема аналогічна проблемі дивідендів в акціонерних суспільствах. Очевидно, що менші дивіденди стимулюють подальше зростання виробництва, оскільки більше засобів йде в накопичення.

Враховуючи поставлені цілі розвитку організації, розроблену стратегію їх досягнення, необхідно визначити оптимальне співвідношення між накопиченням і споживанням для даної фірми з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх чинників;

3) заборгованість. В умовах ринкової економіки організації часто не в змозі повністю фінансувати свій розвиток тільки за рахунок власних джерел, тому вони вдаються до кредитів банків або інших інвестиційних організацій. Кредитоспроможність організації — одна з основних умов стабільного існування на ринку. Саме тому способи і методи отримання кредитів і їх погашення є важливими стратегічними рішеннями. При їх виробленні слід бути особливо обережним, необхідно враховувати можливі зміни зовнішнього середовища, прогнозувати з урахуванням чинника ризику зростання (зниження) об'ємів продажів і прибутку даної організації;

4) фінансування функціональних стратегій і програм найчастіше включає виділення фінансових ресурсів на: соціальні програми, поліпшення і відновлення існуючих основних виробничих фондів і придбання нових, нове будівництво, науково-дослідні роботи і т.д.

В результаті реалізації всіх компонентів фінансової стратегії в організації повинен бути розроби довгостроковий фінансовий план і синтезуючий документ, балансуюча вага функціональні стратегії і забезпечуючий досягнення вироблених раніше стратегічних цілей організації.

3. Інноваційна стратегія- це стратегія розробки принципово нових продуктів і послуг (стратегія НІОКР). Вимагає великих витрат і дуже ризикована: в середньому тільки 1 з 7 інновацій має ринковий успіх, інші шість перетворюються у незалежні від фірми витрати. Тому популярнішими є імітаційні стратегії, широко вживані навіть в сучасних високотехнологічних галузях, наприклад, комп'ютерної техніки. Суть імітаційної стратегії полягає в копіюванні основних споживних властивостей нововведень, випущених на ринок малими інноваційними фірмами або підприємствами-лідерами.

У інноваційній стратегії можна виділити складові: технологічне прогнозування і планування; визначення структури НІОКР; управління НІОКР.

I. Технологічне прогнозування є частиною аналізу навколишнього середовища, описаного раніше, і дає інформацію про передбачувані технологічні зміни. Дані, одержані при технологічному прогнозуванні, роблять істотний вплив на планування і фінансування НІОКР в організації.

У плані науково-технічного розвитку обгрунтовують і планують частку НІОКР в загальному об'ємі діяльності фірми, а також ресурси усередині сфери наукових досліджень, досвідно-конструкторськіх розробок і технологічної підготовки виробництва. Частка наукових і дослідно-конструкторських робіт в загальній виробничій діяльності фірми залежить від комплексу зовнішніх і внутрішніх чинників. До них відносяться: галузева приналежність фірми (так, в США в таких галузях, як комп'ютерна і фармацевтична промисловість, витрати на НІОКР складають близько 5% від об'єму продажів, тоді як в інших вони можуть не перевищувати 1%); вибрана базова стратегія фірми (при стратегії зростання витрати на інноваційну діяльність вищі, ніж при стратегії обмеженого зростання, і вони зводяться до мінімуму при стратегії скорочення); фінансові ресурси організації, які є істотним чинником при виборі форм інноваційної політики.

Складаючи план НІОКР, необхідно враховувати наступні особливості інноваційної діяльності:

· ризикований характер вкладень і відсутність повної упевненості в досягненні поставленої мети;

· при проведенні НІОКР ресурси підприємства, особливо фінансові, надовго виводяться з обороту.

2. При визначенні структури НІОКР необхідно виявити найефективніше співвідношення між проведенням НІОКР власними силами, участю організації в міжфірмовій співпраці і кооперації, закупівлею патентів, ліцензій, ноу-хау для проведення нової технічної політики. Слід визначити оптимальне співвідношення між науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами, враховувати ступінь дії НІОКР на ринок.

3. Реалізація стратегії НІОКР вимагає створення адекватної системи управління цими роботами. Специфіка інноваційної діяльності висуває особливі вимоги до системи управління останньої. Вона повинна володіти гнучкістю, можливістю швидкої перебудови і наявності жорсткого контролю за термінами і ефективністю проведених робіт, забезпечувати якнайкраще використовування кадрового потенціалу.

4. Стратегія виробництва - план виробництва, що містить необхідні заходи для підтримки обший стратегії і досягнення виробничих цілей і місії організації. Виробництво є основною функцією фірми, оскільки саме тут створюється товар, що згодом приносить прибуток.

Стратегія виробництва включає декілька елементів:

1. Одним з них є визначення балансу між устаткуванням, робочою силою і продукцією, що випускається, який передбачає облік технічного рівня виробничого процесу і можливість модернізації устаткування, кваліфікаційного складу трудових ресурсів, наявність сировинних, матеріальних і фінансових засобів.

2. Узгодження дій різних виробничих підрозділів, що беруть участь у виробленні рішень по проектуванню нового продукту і модифікації старого. Новий товар повинен мати як високі показники технічного рівня, технологічності, так і оптимальні економічні. У реальному житті при проектуванні нового товару між різними функціональними підрозділами виникають конфлікти.

3. Стратегії виробництва – вироблення рішень по оптимальному розміщенню виробничих замовлень серед підрозділів. При її розробці слід враховувати: схему руху матеріалів, заготівок, готових виробів з метою мінімізації транспортних витрат; наявність в підрозділі відповідного кваліфікаційного рівня робочої сили з метою мінімізації витрат на перекваліфікацію; кількісні і якісні характеристики устаткування.

Оптимальне розміщення виробничої програми може істотно понизити загальну суму витрат на її виробництво, тим самим зменшити собівартість виробу, збільшити прибуток і конкурентоспроможність даного товару.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ресурсні стратегії	\|	Комплексні стратегії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.