• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Назвіть економічні причини і наслідки географічних

відкриттів.

2. Обгрунтуйте положення про те, що зародження індуст-
ріального суспільства у країнах Західної Європи поча-
лося в XVI cm.

3. Дайте визначення мануфактури, її типів. Розкрийте
особливості мануфактурного періоду в розвитку промис-
ловості у країнах Західної Європи, СІЛА.

4. Розкрийте значення буржуазних революцій XVI—
XVIII cm. для становлення індустріального суспільства.

5. ~Які наслідки аграрного перевороту в Англії ? Які факти
свідчили про прогресивний розвиток сільського госпо-
дарства у країнах Західної Європи?

6. Як здійснювався процес формування і розвитку вну-
трішніх національних і світового ринків? Поясніть зміст
політики протекціонізму та меркантилізму.

7. У чому полягала особливість господарського розвитку
країн Центральної та Східної Європи?

Розділ 2. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ в XIX — на початку XX ст.

2.1. Промисловий переворот

Промисловий переворот — це перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впро­вадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. У соціальному плані головну роль почали відігравати фабриканти та люди найманої праці. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточ­ну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (фео­далізмом).

Промисловий переворот — це світовий процес, що ви­значався загальними законами і одночасно мав свої особливості у кожній країні. Першою його здійснила Велико­британія в останній третині XVIII ст. — середині XIX ст. Хоча передумови промислового перевороту визріли вже в середині XVIII ст., буржуазна революція вказала шлях

швидкому розвиткові індустріального суспільства. Аграр­ний переворот і політика обгороджування створили резерв робочої сили, необхідної для розвитку фабричної промис­ловості. Протягом XVIII ст. було обгороджено 3,3 млн, за два десятиліття XIX ст. — 3 млн акрів землі; без землі залишилося 1,5 млн селян. Економічне життя країни ви­значав єдиний широкий національний ринок, що стимулю­вав розвиток промисловості, сільського господарства. Ма­нуфактурний процес досяг високого рівня спеціалізації, ди­ференціації, удосконалилися знаряддя праці. З'явилися спеціалізовані мануфактури для виробництва знарядь праці. Однак мануфактура грунтувалася на технічній базі ремес­ла та ручній праці.

Значні кошти, які англійська буржуазія отримувала внаслідок панування у світовій торгівлі, експлуатації ко­лоній і работоргівлі, вкладалися в промисловість. Вони за­безпечували застосування винаходів, їх швидке поширення. Сільське господарство успішно годувало міста і промислові селища. Одночасно воно було споживачем промислових виробів.

Важливу роль відігравало географічне розташування: Великобританія знаходилася в центрі світових торгових шляхів. Доступні береги і велика кількість рік створювали стабільні господарські комунікації. Острівне розміщення оберігало країну від спустошливих війн. Зростало викори­стання сировинних ресурсів (вовни, кам'яного вугілля, за­лізної руди). Володіючи найкращим торговим флотом, Ве­ликобританія імпортувала товари з усіх країн світу. Про­мисловий переворот прискорила і конкуренція. Металур­гія країни залежала від імпорту заліза з Росії та Швеції. Дешевий індійський ситець загрожував бавовняній промис­ловості, для якої технічна база була також потрібна, щоб завоювати і витіснити з ринків вироби з сукна.

Політика протекціонізму та меркантилізму англійсько­го уряду створила політичні передумови для промислового перевороту.

Технічний прогрес передував промисловому перевороту та відбувався в ході його розвитку. Він почався в тек­стильній, поширився в металургійній промисловості, енер­гетиці, на транспорті. Механік Д. Кей удосконалив ткаць­кий верстат "летючим човником" (винайдений у 1733 p., але поширився після 1760 p.). Тесляр і винахідник Д. Уайтт у 1733 p. застосував витяжний валик для прядіння. Цей процес пришвидшився після винаходу прядки "дженні" Д. Харгривсом (1765 p.), на якій можна було працювати з 16—18 веретенами. В 1767 p. T. Хайс, застосовуючи ви­тяжні валики, створив прядильний верстат, що працював на водяному двигуні (ватерна машина). Важливе значення мала мюль-машина С. Кромптона (1779 p.), яка поєднала переваги і принципи роботи прядки "дженні" та ватерної машини. Вона давала тонку, міцну бавовняну пряжу, що конкурувала з індійською. Невідповідність між механіч­ним прядінням і ткацтвом була розв'язана винайденням у 1785 p. механічного ткацького верстата С. Картрайта, що підвищив продуктивність праці майже у 40 разів. Велике значення для текстильної промисловості мали винаходи в'язальної, тюлевої, мереживної, ситценабивної машин. У Франції Ж. Жаккар винайшов верстат для виготовлення -шовкових великовізерунчастих тканин (1805 p.), Ф. Жирар — льонопрядильну машину (1810 p.). Відомий французь­кий хімік К. Л. Бертолле відкрив метод відбілювання тка­нин за допомогою хлору та способи їх фарбування. Вико­ристовуючи метод Леолана, почали добувати соду з мор­ської солі.

У металургії перша піч для виплавлення чавуну на коксі була розроблена А. Дербі ще в 1709 p., однак лише в 50-х роках розпочалося їх будування. У 1784 p. Г. Корт отри­мав патент на піч для пудлінгування заліза (переділ чаву­ну на ковке залізо). Були освоєні прокатні вальці, що збільшили продуктивність праці в металургії в 15 разів.

Революціонізуючу роль у розвитку промисловості відігра­вав винахід парової машини Дж. Уаттом (1769 p.), удоско-

наленої в універсальну машину подвійної дії (1784 p.). Це дало змогу широко використовувати вугілля як основне паливо, ліквідувало залежність від водяного двигуна, відкри­ло для промисловості нові регіони країни. На її основі аме­риканець Р. Фултон в 1807 p. створив пароплав, англієць Дж. Стефенсон в 20-х роках XIX ст. — паровоз. Токарно-гвинторізний верстат Моделі (1797 p.), свердлильна маши­на Уілкінсона стали основою металообробного виробництва.

Перші фабрики (підприємства, що застосовували системи машин) виникли в шовковій (приблизно в1717р.)і бавовня­ній (в 20-х роках XVIII ст.) галузях промисловості. Проте вони існували недовго. У 1769 p. англійський підприємець Аркрайт, викравши і запатентувавши винахід Т. Хайса, побу­дував першу прядильну фабрику в Кромфорді. Цей факт зна­менував початок промислового перевороту, а бавовна почала визначати ритм британської економіки XIX ст. в цілому.

В 1785 p. було анульовано патент Аркрайта, і будівництво фабрик у бавовняній промисловості стало масовим: 1790 p. — 150, 1868 p. — 2543 з 32 млн прядильних і 379 тис. ткацьких верстатів. Виробництво ситцю зросло в 50 разів (з 40 млн до 2025 млн ярдів), ціна готового продукту змен­шилася в 5 разів, рівень прибутку в кінці XVIII ст. стано­вив сотні відсотків доходу. Індійські тканини були витіс­нені з внутрішніх і зовнішніх ринків. У 20-х роках XIX ст. були механізовані всі підгалузі бавовняної промисловості (панчішно-в'язальна, виготовлення мережива, тюлі) та ви­робничі процеси (білення, фарбування, друкування). Меха­нізація суконної, швейної, галантерейної, паперової, полігра­фічної галузей завершилася після 1850 p.

В англійській металургії технічне переоснащення поча­лося в середині XVIII ст. За 1750—1770 pp. було побудова­но 27 домен на коксі та закрито 25 на деревному вугіллі. Застосування пудлінгування забезпечило кількісну і якіс­ну першість англійського металу в XIX ст. Виплавлення чавуну зросло: в 1780 p. — 80 тис. т, 1820 p. — 250 тис. т, 1850 p. — 2,7 млн т, в 1872 p. — 6,7 млн т.

Важливим показником успіхів промислового переворо­ту було поширення парових машин. У 1782 p. паровий молот з'явився на металургійному заводі, в 1785 p. парова машина була встановлена на бавовняній фабриці. В 1820 p. у Сполу­ченому Королівстві (Великобританії та Ірландії) працювало 320 парових машин Уатта потужністю 5200 к. с., в 1840 p. — 620 тис. к. с., в 1870 p. — 4 млн к. с. (парова к. с. була еквівалентна силі 21 людини).

Промисловий переворот зробив неминучими зміни у за­собах транспорту та зв'язку. Були поліпшені сухопутні шляхи, знайдено спосіб твердого покриття. У 20—30-х ро­ках XIX ст. почали використовувати парові машини на залізничному та водному транспорті. На цей час у Вели­кобританії існувала система чавунних рейкових шляхів (без паровоза), що досягала сотні льє, її використовували для перевезення вугілля. Перша дослідна залізниця Стоктон — Дармінгтон була побудована в 1828 p., а залізниця між Манчестером і Ліверпулем — у 1829 p., яка мала комерцій­не значення. Прискорилися темпи будівництва каналів, протяжність яких в 1825 p. досягла 500 миль. У 1814 p. почалося пароплавне сполучення річок Великобританії, а морське — в 30-х роках XIX ст., будівництво океанських суден — в 40—50-х роках. У 60-х роках XIX ст. ці види транспорту стали пануючими. Про їх зростання свідчать такі дані:

У перші десятиліття XIX ст. з'явилися машинобудівні заводи з виготовлення обладнання для текстильних, паро­возобудівних підприємств. У 50—60-х роках XIX ст. істот­ною ознакою машинобудування став випуск засобів вироб­ництва. Промисловий переворот завершився.

Промислова революція змінила економічну географію Великобританії. З'явилися нові промислові райони. Лан-кашир і Манчестер стали центрами бавовняної промисло­вості, що працювали на привізній сировині. Бавовна, пере­важно з СІЛА, постачалася через Ліверпуль. Другим за значенням центром бавовняної промисловості був район Глазго. В західному Йоркширі розвивалася суконна про­мисловість на місцевій вовні та кам'яному вугіллі. Півден­ний Уельс, Середня Шотландія, Західний Мідленд були ос­новними центрами видобування вугілля та важкої промис­ловості. Лондон з 2,5 млн населення став світовим банків­ським і торговельним центром. Обсяг промислового вироб­ництва протягом першої половини XIX ст. зріс у 4 рази. Темпи приросту промислової продукції за десятиліття були досить високими — 6 %. Провідна роль належала легкій промисловості. В середині XIX ст. у текстильній, швейній галузях працювало понад третину зайнятих у промисло­вості. Передувала бавовняна промисловість, що давала 1/3 англійського експорту. У вугільній, металургійній, маши­нобудівній індустрії Великобританія зайняла панівне стано­вище у світі, відіграваючи роль "майстерні світу". В 1840 p. її частка у світовому промисловому виробництві досягла 45%. Із збутом промислових товарів колоніальна імперія не мала проблем.

Перемога машинного виробництва дала поштовх до фор­мування соціальної структури індустріального суспільства. Промисловий пролетаріат становив 45,5% зайнятого насе­лення. Урбанізація перетворила Великобританію на країну міст і фабричних поселень, 3/4 населення промислових міст становили робітники і ремісники. В сільському господарстві в 1810 p. було зайнято 35 %, а в 1850 p. — 21 % населення.

Головною особливістю промислового перевороту у Фран­ції був його порівняно затяжний характер. Почався він піз­ніше, ніж у Великобританії (1805—1810 pp.), а завершився у кінці 60-х років XIX ст. У роки Директорії та імперії Наполеона (1804—1814 pp.) уряд активно підтримував францу­зьку промисловість і торгівлю, прагнучи створити для неї найбільші переваги. В 1810 p. створено Раду в справах фаб­рик і мануфактур, ав 1811 p.— окреме Міністерство ману­фактур і торгівлі. У текстильній промисловості поширилися "дженні", мюль-машини, верстати Жаккара, машини Жирара. Промислове виробництво зросло в 1,5 раза, виплавлення чавуну, видобуток залізної руди та вугілля — в 2, продукція металообробної промисловості, суконної — в 4 рази. Конти­нентальна блокада (введена в 1806 p.), що закрила французь­кий і європейський ринки для англійських промислових то­варів, прискорила становлення тих галузей французької про­мисловості, що грунтувалися на континентальній сировині (суконна, полотняна, швейна, взуттєва, хімічна, металооб­робна). Однак криза охопила ті галузі, що працювали на коло­ніальній сировині (бавовняну, цукрову) або експортували то­вари. Через відсутність англійських машин загальмувалася механізація виробничих процесів. Це призвело до уповіль­нення темпів промислового перевороту.

У період реставрації монархії Бурбонів (1815—1830 pp.) і Липневої монархії (1830—1848 pp.) промисловий перево­рот прискорився. Зростали темпи механізації текстильної промисловості. У 1848 p. у бавовняній галузі працювало 116 тис. верстатів з 3,5 млн веретен, у шовковій — 90 тис., з яких 2/3 знаходилися в Ліоні — центрі цієї галузі. Зріс обсяг металургійного виробництва. У 1846 p. половину ча­вуну та 2/3 заліза виплавляли з використанням кам'яного вугілля. Його добували 4,4 млн т на рік, імпортували 2— 2,5 млн т. У 30-х роках фабрична промисловість пошири­лася у суконному, дзеркальному, керамічному, хімічному виробництвах, поліграфії. Почали виробляти цемент, свічки, світильний газ, залізні ліжка, металевий посуд.

Більша частина механічних верстатів працювала на де­шевих гідравлічних двигунах. У 1820 p. було лише 39 па­рових двигунів, з них 27 в текстильній промисловості. За­провадження їх прискорилося в ЗО—40-х роках: 1830 p. — 600 потужністю 10 тис. к. с., в 1848 p. — 4,8 тис. потужні­стю 62 тис. к. с. У 1841 p. в промисловості з'явився пер­ший паровий молот, у 1848 p. потужність парових молотів досягала 3—4 тис. к. с. Поширення набули парові ткацькі верстати. У 20-х роках XIX ст. зародилося французьке машинобудування. Будували парові двигуни, машини для текстильної промисловості. В металообробній промисловості запроваджували механічні верстати. У 1842 p. рейки заліз­ниць виготовляли 13 заводів. За розмірами промислової продукції Франція в середині XIX ст. займала друге місце в світі після Великобританії. Однак її технічний рівень і конкурентоспроможність залишалися ще низькими. Пере­важали мануфактури, маленькі майстерні кустарного типу. У Ліоні в 1831 p. 750 мануфактур давали роботу 8 тис. майстрам, на яких працювало 50 тис. підмайстрів. Дрібне виробництво панувало у виготовленні одягу, парфумерії, продуктів харчування, предметів розкоші. Таке становище пояснювалося слабким впливом торгово-промислової вер­хівки, повільним розвитком сільського господарства. У 1814 p. був виданий закон, що дозволяв вивозити вовну з Франції. Це викликало подорожчання вовни і негативно вплинуло на виробництво сукна. Було запроваджено висо­ке ввізне мито на залізо, чавун, сталь, худобу, вовну. Темпи промислового розвитку гальмувалися відставанням у заліз­ничному будівництві. На початок 1848 p. у Франції експлуа­тувалось лише 1931 км залізниць. Уряд ігнорував інтереси промисловців. Торгово-промисловий кредит був обмежений. Панувала і збагачувалася фінансова верхівка за рахунок лихварства, фінансових афер, біржових спекуляцій.

Вирішальний етап промислового перевороту розпочав­ся після революції 1848—1849 pp. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, мета-

лургійну, хімічну, гірничу машинобудування. В легкій про­мисловості понад половину прядильних веретен приводи­ли в рух автоматичні машини або парові двигуни. Загаль­ний обсяг промислової продукції за 1851—1865 pp. зріс майже у 2 рази, виробництво чавуну — в 3, виплавлення сталі — у 8 разів. У промисловості і на транспорті кількість парових двигунів зросла з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4 тис. км. Виникло об'єднання влас­ників металургійних підприємств — "Коміте де Форж" (350 доменних і 1000 пудлінгових печей). Залізничні товари­ства об'єдналися в 6 компаній. У 1855 p. в Парижі було організовано Всесвітню промислову виставку. Проте знач­ну роль в промисловості продовжувало відігравати ручне виробництво. Переважали невеликі підприємства з 2—4, в металургії — близько 20 робітниками.

Важка промисловість Франції відставала від англійської, німецької, американської. Таке становище в індустрії знач­ною мірою пояснювалося пануванням фінансової верхівки, тяжінням банківської системи до лихварства, біржової спе­куляції, державних і зовнішніх позик. Світова економічна криза 1857 p., торговий договір з Великобританією (1860 p.), що зменшував або скасовував мито для англійських товарів, промисловий застій початку 60-х років також призводили до відставання французької промисловості.

Промисловий переворот у Німеччині почався з великим запізненням— у 30-х роках XIX ст. Повільність економіч­ного розвитку пояснювалася політичною роздробленістю німецьких земель, пануванням феодальної системи земле­володіння, що стримувало формування вільної робочої сили, збереженням цехової системи. Створення Митного союзу (1833 p.), уніфікація монетного обігу і вагових систем при­скорили формування та розширення національного ринку.

На початковому етапі, що охоплював період з 30-х — до 50-х років XIX ст., істотні зміни відбувалися в легкій про­мисловості: бавовняній і шовковій — в Саксонії, суконній — в Рейнському районі та Прусії. За 1834—1838 pp. було

побудовано 45 нових фабрик, за 1833—1846 pp..— лише в Сілезії 8 бавовняних та 128 льонопрядильних фабрик. На початку 40-х років застосовувалося кілька сотень жакардо­вих ткацьких верстатів.

Значних успіхів досягла гірнича промисловість. У се­редині XIX ст. добували більш як 3 млн т вугілля, виплав­ляли 200 т чавуну. Особливо швидко розвивався Рейнсько-Вестфальський промисловий район, в якому було зо­середжено четверту частину промислових робітників Ні­меччини. Однак це була мануфактурна промисловість. У 1846 p. з 200 домен Рейнсько-Вестфальського району тіль­ки 32 працювали на кам'яному вугіллі, а пудлінгові печі були на 9 заводах. Парові двигун поширилися практично в ЗО—40-х роках. У 1822 p. працювало 2 парові машини, в 1847р. їх стало 1139 потужністю 21,7 тис. к. с. Першу залізницю протяжністю 12 км було побудовано в 1835 p. Довжина залізниць у 1848 p. досягла 2,5 тис. км. У 40-х роках капіталовкладення в будівництво залізниць стано­вили 450 млн марок. Використовували переважно англій­ські паровози. Продукція німецьких паровозобудівних за­водів була незначною (38 паровозів з 429, що використо­вувалися у 40-х роках). Працювало чотири заводи локо­мотивів: два в Берліні, Хемниці, Касселі. Кількість паро­плавів зросла з 4 до 90.

Для цього періоду характерні досягнення німецької тех­ніки: установка для швидкого книгодрукування (1814 p.), кам'яноточильна машина (1835 p.), циліндрично-точильний (1803 p.), горизонтальний (1807 p.), набивний (1836 p.) вер­стати. В цілому за важливими економічними показниками Німеччина відставала від Великобританії: за видобутком вугілля — в 11 разів, виплавленням чавуну — в 5,6 рази, потужністю парових двигунів — в 5 разів, протяжністю за­лізниць — в 2 рази. В усіх галузях переважало дрібне ви­робництво. Промислове населення Прусії становило 11%. Загальна чисельність промислових робітників на транспорті, в торгівлі дорівнювала 1 млн. Німеччина залишалася

сільськогосподарською країною. На її ринку панували англійські промислові товари.

Промисловий переворот у Німеччині завершився в 50— 70-х роках XIX ст. після революції 1848—1849 pp. Його темпи характеризують такі економічні показники: продук­ція важкої промисловості, виплавлення чавуну, споживан­ня бавовни зросли у 3 рази, видобуток вугілля — у 4, по­тужність парових двигунів — у 9 разів, протяжність заліз­ниць — у 3,3 раза (19,6 тис. км). У 1861—1870 pp. випуск засобів виробництва збільшився на 23% , засобів споживан­ня — на 9% . Машинне виробництво перемогло. Внаслідок інтенсивного грюндерства (засновування) лише в Прусїї утворилося 395 акціонерних компаній з капіталом у 2,4 млрд марок.

Важливими галузями німецької промисловості стали гірнича, металургійна (на 9/10 працювала на коксі), хімічна, машинобудівна, воєнна. Виняткове значення мало залізнич­не будівництво, капіталовкладення в яке у 1870 p. станови­ли 4 млрд марок. Воно ліквідувало економічну роз'єднаність Німеччини, перетворило її на країну європейського транзи­ту, стимулювало піднесення вугільної та металургійної га­лузей, сприяло зростанню товарообігу. Німецька індустрія розвивалася на базі вітчизняного устаткування, застосову­ючи останні технічні новинки, її вироби успішно конкуру­вали з англійськими на внутрішньому та зовнішньому рин­ках. На основі відкриття в 1865 p. німецькими спеціалі­стами способу отримання барвників з кам'яного вугілля К сформувалася анілінова промисловість. Почало розвивати­ся калійне виробництво. З'явилася нова галузь — електро-технічна, що обслуговувала телеграф і електричну сигналіза­цію. Фірма "Сіменс і Гальське" прокладала телеграфні лінії не лише в Німеччині, а й у Великобританії, Росії, Африці.

Економічному піднесенню Німеччини сприяла боротьба за її об'єднання, що завершилася утворенням у 1871 p. імперії на чолі з пруським королівством. На початку 70-х років Німеччина стала аграрно-промисловою державою.

У промисловості було зайнято 1,5 млн осіб. Переважала легка промисловість (2/3 продукції). Передовою на той час була галузева структура важкої промисловості. Значну роль відігравали ремесла і домашня промисловість, в яких пра­цювало 2 млн осіб. За рівнем економічного розвитку Німеч­чина продовжувала відставати від Великобританії та Франції, однак випереджала останню за потужністю важ­кої промисловості.

В Австрійській імперії, де панували феодальні порядки, промисловий переворот здійснювався повільно. Промис­ловість відігравала незначну економічну роль, ремісниче та мануфактурне виробництво було пов'язане з домініальним господарством. Європейські війни на початку XIX ст., полі­тика Відня щодо обмеження будівництва нових підприємств (1802—1811 pp.) підірвали економіку країни. Розвивалася лише чеська промисловість, що стала постачальником то­варів для армії Наполеона. З початку 20-х років XIX ст. почалася механізація австро-чеської текстильної промис­ловості. Із застосуванням коксу виробництво чавуну до революції 1848 p. зросло в 2 рази. Поширилося викорис­тання парових машин: у 1830 p. їх нараховувалось 11, в 1850 p. — 900, в середині 60-х років — 2000. У Чехії розвива­лися такі галузі, як цукро-, пивоваріння, харчова промисло­вість. У кінці 50-х років з'явилися перші акціонерні під­приємства. Австрія побудувала першу залізницю в 1829 p., але протяжність залізниць в 1846 p. дорівнювала всього 148 км. У 50-х роках уряд дозволив приватне будівництво залізниць. У 1840 p. Дунайському пароплавному товари­ству належало 17 пароплавів.

Американська промислова революція була частиною розвитку світового індустріального господарства, її почат­ковий етап виявився лише після англо-американської війни 1812—1815 pp. Промисловий переворот почався в умовах несформованості системи мануфактурного виробництва, значного розвитку ремесла та домашньої промисловості. Механізація та будівництво фабрик почалися в текстильній

галузі. Першу бавовняну фабрику було побудовано в 1790 p. у Провіденсі (штат Айленд) емігрантом, англійським меха­ніком С. Слейтером. Оскільки англійські закони забороня­ли вивозити креслення й деталі машин, він по пам'яті відтво­рив ватерну машину Аркрайта. У 1832 p. працювало 795 бавовняних фабрик з 1200 веретенами, що забезпечили по­треби країни в ситці. В 1860 p. американська бавовняна промисловість, що налічувала 5,2 млн механічних веретен, за обсягом виробництва посіла друге місце в світі після англійської. Діяло 1700 текстильних фабрик з паровими двигунами. В 20—30-х роках XIX ст. почалася масова ме­ханізація суконної, борошномельної, спиртової, цукрової, тютюнової галузей.

Перші сталеплавильні та прокатні заводи були побудо­вані в 1816 p. поблизу Пітсбурга. Однак загальний обсяг виробництва чорних металів був недостатнім. СІЛА імпор­тували залізо з Швеції та Росії. Лише з другої половини 30-х років розвиток металургії та добувної промисловості прискорився. В 1837 p. побудували першу домну на кам'я­ному вугіллі (в 1847 p. їх було 50), за 1847—1857 pp. — ще 100. У кінці 40-х років почали використовувати кокс для виплавлення чавуну, антрацит для пудлінгування. За 1830—1850 pp. видобуток кам'яного вугілля зріс з 0,3 до 6,3 млн т, виробництво чавуну — з 0,2 до 0,6 млн т. Особ­ливістю промислового перевороту було широке викорис­тання дешевих водяних і повільне запровадження парових двигунів, у 1838 p. їх нараховувалося 1100.

Революціонізуюче значення для розвитку американської індустрії мав промисловий переворот на транспорті. Почали будувати шосейні дороги. У 1807 p. на річці Гудзон з'я­вився перший у світі пароплав, побудований Р. Фултоном. У 1860 p. на річках Міссісіпі, Огайо ходило понад тисячу пароплавів. Велике господарське значення мало споруджен­ня каналів, протяжність яких в 1850 p. становила 5950 км. Перша залізниця Балтимор — Огайо почала працювати в 1830 p., в 1850 p. її протяжність досягла 15 тис. км.

Машинобудування розвивалося повільно. Перший завод з виробництва парових машин з'явився в 1803 p. у Філадель­фії. Проте американська промисловість на початку XIX ст. працювала в основному на англійських машинах. Перша машинобудівна компанія "Порт-Річмонд-Компані", що ви­готовляла парові машини та обладнання, була створена в 1828 p. Швидко розвивалося виробництво сільськогосподар­ських машин, пароплавів. У 50-х роках машинобудування працювало на основі власного верстатобудування.

Інтенсивна механізація, нестача і дорожнеча робочої сили стимулювали швидке впровадження винаходів. За законом про патенти (1790 p.) винахідники протягом 14 років мали монополію на свої винаходи. За 1790—1800 pp. кількість патентів становила 276, у 1840—1850 pp. — 6480. Були винайдені бавовноочисна (1793 p.), циліндрична ситцена-бивна, парова Івенса (1803 p.) машини, пароплав Р. Фултона (1807 p.), фосфорний сірник (1836 p.), косарка Мак-Корміка (1836 р.) комбінованамолотарка з віялкою Хейрема, швейна машина (1841 p.), паровий молот Насміта (1842 p.), вулкані­зація каучуку (1844 p.), пневматична шина (1845 p.), ротацій­на машина (1846 p.), бесемерівський процес (1856 p.), турбіна (1849 p.), револьверний (1854 p.), шліфувальний (1865 p.), фрезерний (1867 p.) верстати, друкарська машина (1867 p.). Ці винаходи дали поштовх розвитку нових галузей і підгалузей промисловості: швейної, збройної, електротехніч­ної тощо. Головною ознакою машинобудування США стала стандартизація.

У 50-х роках XIX ст. в промисловості північно-східної частини СІЛА запанувала фабрична система. Обсяг промис­лової продукції з 1827 по I860 р. збільшився в 8 разів, капі­таловкладення зросли з 50 млн до 1 млрд дол. У 1859 р. вартість продукції промисловості перевищила сільськогос­подарську. За переписом 1860 р. у промисловості було зай­нято 1,3 млн осіб. За обсягом промислового виробництва США зайняли друге місце в світі після Великобританії. Однак промисловий переворот завершився лише на Півночі,

де випускали 75% промислової продукції країни. Південь залишався аграрним районом з рабовласницьким планта­ційним господарством. Забезпечуючи текстильну галузь сировиною, воно разом з тим гальмувало індустріалізацію країни. В 1860 р. із загальної суми національного багат­ства США в 16 млрд дол. на Північ припадало 68,7, на Південь — 31,3%. Населення Півночі становило 20 млн осіб. Півдня — 12 млн, зокрема 4 млн рабів. Вартість про­мислової продукції за 1810 —1850 pp. зросла лише в 3 рази. Добувалося 3% світового виробництва залізної руди, 8% — вугілля, текстильна промисловість налічувала 300 тис. веретен (6% усієї кількості). Рабовласницьке господарство було мало пов'язане з внутрішнім ринком. Основну масу бавовни продавали у Великобританію, де купували промис­лові товари. Це гальмувало утворення загальнонаціональ­ного ринку США. Конфлікт загострювався внаслідок бо­ротьби між Північчю і Півднем за необжиті та родючі землі на Заході, за керівництво політичним розвитком країни.

Громадянська війна 1861 —1865 pp., яка одночасно була буржуазною революцією, закінчилася перемогою Півночі. З 1 січня 1863 р. було скасовано рабство на території Півдня, ліквідовано політичну і економічну роз'єднаність США, ство­рено сприятливі умови для розширення внутрішнього рин­ку. В 60—80-ті роки завершився промисловий переворот на всій території США. Особливо сприятливим для еконо­міки був період промислового піднесення 1867—1873 pp. За цей період було побудовано 200 домен на мінеральному паливі, потужність вугільних шахт зросла в 2 рази. На 1870 р. усі галузі промисловості були оснащені механіч­ними двигунами потужністю 2346 тис. к. с., в основному паровими.

З'явилися нові галузі: електротехнічна, гумова, нафто­добувна та нафтопереробна. Значних успіхів досягло ма­шинобудування, зокрема у виробництві сільськогосподар­ської техніки, локомотивів. Розвиток верстатобудування дав можливість масово виробляти різні машини. Посилилося

значення стандартизації. Про динаміку американської про­мисловості свідчать такі дані. За 1860—1870 pp. видобуток вугілля зріс у 2,4 раза, виплавлення чавуну — у 2, видо­буток нафти — 10, протяжність залізниць — 1,8 раза. У 1859 p. основний капітал, вкладений у промисловість, ста­новив 1010 млн дол., в 1869 p. — 1695 млн дол. Кількість промислових підприємств за 1850—1870 pp. збільшилася з 123 до 252 тис., робітників — з 957 до 2053 тис. У сільсько­му господарстві США в 1860 p. використовували машини на суму 246 млн дол,, в 1880 p. — 406 млн дол. Співвідношен­ня легкої і важкої промисловості змінювалося: в 1860 p. — 2,4 : 1, 1880 p.—1,8 : 1. Вартість промислової продукції в 1880 p. перевищувала вартість сільськогосподарської в 2,5 раза.

Значну роль у прискоренні промислового розвитку США відіграв імпорт капіталів із Європи, насамперед з Велико­британії. З 1790 по 1860 p. ввіз іноземного капіталу в США оцінювався в 500 млн дол. У 1873 p. іноземна заборгованість США досягла 1500 млн дол.

Важливе значення мали територіальна експансія США і швидке зростання населення країни. За 70 років (1783— 1853 pp.) територія США збільшилася в 3 рази — з 890 тис. до 3 млн кв. миль. За 40 років (1820—1860 pp.) населення країни зросло з 9638 тис. до 31 443 тис. осіб (більш як у З рази). Цьому сприяла масова імміграція з Європи. Якщо за 1790—1860 pp. в'їхало 5353 тис. чол., в основному з Ірландії, Німеччини, Великобританії, то за 1860—1870 pp. в США приїхало приблизно 5 млн. чол. Більшість з них були мо­лоді кваліфіковані спеціалісти, які активно включалися в економічну структуру країни.

Отже, промисловий переворот, що почався в останній третині XVIII ст. і завершився в 60—80-х роках XIX ст., охопив Великобританію, США, Німеччину, Францію, інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвер­дження індустріальної цивілізації. Оскільки хід промис-

лового перевороту мав свої особливості в кожній країні, рівень їх економічного розвитку, місце в світовому вироб­ництві були різними, що видно з таких даних:

Важливим підсумком промислового перевороту було створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку.

У Великобританії провідна роль залишалася за Англій­ським банком (1694 p.), що був не лише урядовим банком, а й приватним. Після впровадження золотого стандарту

(1797 p.) його білети стали замінником золотої монети. Кількість приватних банків зросла з 290 в 1797 p. до 650 в 1810 p. 3 1826 p. закон дозволяв утворювати акціонерні банки, у 1836 p. їх стало 70. Однак лише в 1854 p. вони були допущені в Розрахункову палату (1773 p.) і повністю брали участь в обігу грошей і кредиту. Зросло значення Фондової біржі. Це дало змогу залучити 100 млн ф. ст. у промислове виробництво. У 60-х роках XIX ст. у націо­нальну економіку англійські банки вкладали приблизно 50% інвестицій.

Фінансовий капітал у Франції розвивався швидше порів­няно з промисловістю і торгівлею. У 1800 p. було створено Французький банк, у 1818 p. — Ощадний банк. Цінність білетів Французького банку, що були в обігу, збільшилася за 1815 —1830 pp. з 41 до 234 млн фр. Зросла кількість цін­них паперів на біржі: в 1814 p. — 4, в 1830 p. — 38 видів. Створені банки: Товариство рухомого кредиту (1852 p.), Товариство поземельного кредиту (1850 p.). Національна облікова контора (1854 p.). Ліонський кредит (1864 p.), То­вариство розвитку торгівлі та промисловості (1864 p.). Па­ризька біржа перетворилася на грошовий ринок європей­ського масштабу. Позиковий капітал Франції за кордоном становив 10 млрд фр.

У США банки виникли в кінці XVIII ст. У 1860 p. функ­ціонував 1601 банк практично в кожному місті. У 1816 p. було засновано Державний банк США з капіталом 35 млн дол. Диктуючи умови кредиту для купівлі землі, він захо­пив значні її масиви, а потім продавав за спекулятивними цінами. Це викликало загальне незадоволення, і в 1836 p. цей банк було скасовано. Державні вклади розподілили між банками штатів.

У 50—70-х роках набула розвитку банківська система у Німеччині. Лише в Прусії за цей час виникло 20 акціонер­них банків з капіталом 94,7 млн марок.

2.2. Індустріалізація

Із завершенням промислового перевороту почався про­цес індустріалізації. Основним його змістом були струк­турні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідок яких з'являлись нові та модернізувалися старі галузі виробництва, змінювалась їхня роль в економіці, тобто частка у виробництві валового національного продукту (ВНП) і національного доходу (НД). Завершення індустріа­лізації забезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Машинне ви­робництво перемогло в усіх галузях господарства. Відбува­лися зміни в організації та управлінні виробництвом. Про­відне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговий і промисловий капітал поступався першістю фінан­совому. Було утворено акціонерні монополістичні об'єд­нання — картелі, трести, синдикати, концерни.

Темпи та строки індустріалізації залежали від конкрет­них історичних умов кожної країни, вихідного рівня про­мислового перевороту, загальносвітового економічного роз­витку. Так, у Великобританії завдання індустріалізації по­чали розв'язувати під час промислового перевороту. В інших розвинених країнах індустріалізація проходила після про­мислового перевороту та була його продовженням. Індуст­ріальний розвиток було перервано першою світовою (1914— 1918 pp.) та другою світовою (1939—1945 pp.) війнами.

У кінці XIX — на початку XX ст. індустріалізація відбу­валася на грунті технічної революції, що ознаменувалася впровадженням у виробництво наукових винаходів, зміна­ми в техніці та технології. Змінилася енергетична база еко­номіки. Пара була витіснена електрикою. Почалася елект­рифікація виробництва, транспорту, побуту. Цьому сприя­ло використання машин для отримання електричного стру­му: динамо-машини Е. Сіменса (1876 p.) та генератора Т. Едісона (1883 p.), електродвигуна для обертання агре­гатів. Запроваджувалися нові досягнення в галузі електро-

техніки: електроплавлення сталі (1877 p.), електролітич­ний спосіб отримання кольорових металів (кінець 80-х років), лампа розжарювання (1876 p.), електрозварювання (1877 p.), передача електроенергії на відстань (1891 p.).

Істотний вплив на зміну структури економіки мав ви­нахід нових способів виплавлення сталі — бесемерівського (1856 p.), мартенівського (1864 p.), томасівського (1878 p.). У 80—90-х роках було винайдено нові двигуни. Серед них динамо-машина, двигун внутрішнього згоряння (1893 p.), парова турбіна (1894 p.), водяна турбіна (перша гідроелект­ростанція на річці Ніагара в США в 1898 p.). З'явилися нові види транспорту: автомобіль (1885 p.), тепловоз (1891 p.), аероплан (1903 p.), а також вагон-холодильник (1868 p.), телефон (1876 p.), фонограф (1877 p.), лінотип (1880 p.), фотоплівка (1881 p.), кінематограф (1893 p.), гусеничний трактор (1900 p.), паровий екскаватор, пристрої для автома­тичного навантажування. Винаходи в галузі хімії дали поштовх до появи виробництва синтетичних барвників, лікарських та парфумерних синтетичних сполук. Для роз­витку металообробної промисловості важливе значення мало використання автоматичних верстатів.

Структурні зрушення останньої третини XIX — почат­куXX ст. зумовили зміни у галузевій структурі машинної індустрії, її провідними галузями стало виробництво елект­роенергії, продукції органічної і неорганічної хімії (соди, добрив, сірчаної кислоти тощо), добувної, металургійної, ма­шинобудівної, хімічної, транспортної промисловості.

Розвивалися нові галузі: сталеварна, нафтодобувна і наф­топереробна, електротехнічна, алюмінієва, будівельна і буді­вельних матеріалів, автомобільна. Ускладнилася структура машинобудування. Найбільш динамічно розвивалося транс­портне виробництво та верстатобудування. За умов масово­го виробництва зросло значення стандартизації. Старі га­лузі, такі як текстильна, харчова, суднобудівна, розширюва­лися та модернізувалися.

Динаміку світового індустріального розвитку та струк-

турні зрушення протягом останньої третини XIX ст. і до першої світової війни характеризують такі дані:

За динамікою промислового розвитку склалося три типи промислове розвинених країн: американський — з відносно високими, німецький — з середніми, англійський -- з най­нижчими темпами розвитку промислового виробництва.

Для промисловості були характерні порівняно високі темпи щорічного приросту: 1872—1890 pp. — близько 3%, 1890—1913 pp. — від 4 до 5%. Нерівномірно розвивалися окремі галузі, з них випереджаючими темпами — важка промисловість. Так, видобуток вугілля з 1870 до 1900 p. зріс в 2,5 раза, за 1890—1913 pp. — в 1,8 раза, видобуток нафти — відповідно в 28 і 2.7 раза, виплавлення сталі —їв 60 і 3 рази, споживання бавовни збільшилося майже у 2 рази. Зросла частка важкої промисловості країн.

Змінилася частка країн у світовому промисловому вироб­ництві. Закінчився період "євроцентризму". З кінця XIX ст. США вийшли на перше місце в світі за обсягом промисло­вої продукції, її вартість перевищувала вартість продукції англійської промисловості. Великобританія втратила роль "фабрики світу", відстала від США і Німеччини — спочат­ку за темпами економічного розвитку, а потім і за абсо­лютними показниками. Німеччина випередила Великобри­танію, Францію та посіла друге місце після США.

У зв'язку з інтенсивним зростанням промисловості змінилася її частка в структурі господарства провідних індустріальних держав. Так, у США вартість продукції про­мислового виробництва переважала вартість сільськогос­подарського в 1880 p. у 2 рази, в 1900 p. — в 3 рази.

Після громадянської війни 1861—1865 pp. були спри­ятливі політичні умови для економічного зростання. Кон­грес США проводив політику підтримки індустріального розвитку. Оточення слабкорозвиненими країнами, мирні умови існування давали змогу вільно розвивати господар­ство, не витрачаючи значно кошти на воєнні потреби.

Економічні успіхи мали географічну основу. Протяж­ність морського узбережжя, що досягала 18 тис. миль, на­давала переваги для розвитку мореплавства, рибальства,

зовнішньої торгівлі. Озера і річки з каналами з'єднували різні штати в одне економічне ціле.

До господарського обігу залучалися великі природні ресурси: вугілля, залізна руда, нафта, кольорові метали, ліс, камінь, сірка, глина. Їх запаси забезпечували розвиток важ­кої промисловості. Проте бракувало олова, калійних солей.

Швидкими темпами освоювалися землі американсько­го Заходу. Переміг фермерський напрям сільського госпо­дарства. Значних розмірів досягло сільськогосподарське ви­робництво.

Активно запроваджувались власні та європейські вина­ходи. Лише за 1890—1900 pp. було видано 234 956 патентів. Використовувалися переваги нового будівництва. Морально застаріле обладнання практично було відсутнє і не гальму­вало розвиток промисловості. Активна роль належала спе­ціалізації робітників і підприємств, географічному поділу праці. Промисловість було орієнтовано на масове вироб­ництво, стандартизацію деталей. Значно зросли продук­тивність, інтенсивність праці, зменшувалися витрати вироб­ництва.

Існував широкий місткий внутрішній ринок. Високою була конкурентоспроможність американських товарів на зовнішньому ринку. США будували своє господарство під захистом митних бар'єрів. Середній рівень мита на імпортні товари протягом 1890—1897 pp. збільшився з 38 до 75 %.

Пришвидшували розвиток економіки концентрація ви­робництва і капіталу, акціонування і утворення корпорацій. Економічне піднесення спиралося на інвестиції, що постій­но зростали. Якщо в 1859 p. капітал, вкладений у промисло­вість, становив 1010 млн дол., то в 1899 p. — 8975, в 1914 p. — 22 791 млн дол. Велике значення мали європейські капі­тали. В 1873 p. їх сума досягала 1500 млн дол., в 1899 p. — 3300 млн дол., в 1914 p. — близько 5 млрд дол., з них англій­ських — 755 млн дол.

США розвивали своє господарство, використовуючи ро­бочу силу всього світу. За останні ЗО років XIX ст. імігру-

вало майже 14 млн, а за перші 14 років XX ст. — 146 млн осіб. За 1860—1900 pp. населення країни зросло з 31,4 до 76 млн осіб. У 1910 p. воно становило 92 млн осіб.

США пізно включилися до територіального поділу світу. В 1867 p. у Росії за 6,7 млн дол. була куплена Аляска, кожен гектар землі якої обійшовся лише в 5 центів. У 1898 p. Конгрес США узаконив анексію Гавайських ост­ровів. Колоніальними володіннями стали Куба, Гуам, Пуер-то-Рико, Філіппіни, частина островів Самоа. Загальна пло­ща колоній США в 1914 p. дорівнювала 0,3 млн км² з насе­ленням 9,7 млн осіб. Одночасно США стали на шлях еко­номічної експансії, основною зоною якої була Латинська Америка, і збільшували інвестиції за кордоном та експорт товарів, будували філіали своїх підприємств, використову­ючи дешеві робочу силу та сировину.

Промислове піднесення США у кінці XIX — на початку XX ст. найяскравіше виявилося у будівництві залізниць, їх протяжність за 1870—1913 pp. збільшилася у 8 разів. Вони зв'язали всі штати, а чотири трансконтинентальні лінії по­єднали Атлантичне та Тихоокеанське узбережжя. Розмах будівництва залізниць стимулював розвиток важкої про­мисловості, зміцнив економічну єдність країни, розширив географію промисловості на Південь і Захід. Про динаміку промислової продукції США свідчать такі дані:

Отже, в галузевій структурі промисловості США значно збільшилася частка важкої промисловості. В науковій літе­ратурі вона оцінюється приблизно в 63 %. Однак з розвит­ком сільського господарства зберегли своє значення галузі переробки сільськогосподарської продукції, особливо борош­номельна, консервна.

Змінилася географія розміщення промисловості. Східні

штати (Пенсільванія, Нью-Йорк, Массачусетс, Нью-Джерсі) зберігали своє індустріальне значення, особливо в обробній промисловості. Однак її центри з'явилися на Заході, Півдні. Темпи індустріалізації південних районів випереджали се­редні показники по країні в 2 рази.

Швидко збільшувалася чисельність робітників. У 1870 p. їх налічувалося 2 млн, у 1900 p. — 3 млн, в 1909 p. — 6,6 млн осіб.

У процесі індустріалізації протягом останньої третини XIX — початку XX ст. Німеччина за обсягом і темпами промислового виробництва зайняла друге місце у світі та перше в Європі. Передумови такого економічного зростан­ня склалися на початку 70-х років XIX ст. Завершилося об'єднання Німеччини під владою Прусії. Утворилася так звана друга імперія. Це привело до ліквідації внутрішніх митних кордонів, створило державну систему фінансів, гро­шового обігу, мір і ваги, залізничного і поштового права. Зросли інвестиції в промисловість. Нагромадження капі­талів сприяло акціонуванню. Активну роль у будівництві залізниць брав уряд. Перемога у франко-пруській війні 1870 — 1871 pp. дала контрибуцію в 5 млрд фр. Існували пере­ваги нового будівництва. Для розвитку важкої промисло­вості були значні запаси вугілля, залізної руди, калієвої солі. (економічні позиції Німеччини зміцнило приєднання Ельзасу і Лотарингії, багатих на залізну руду високої якості, з розвиненою бавовняною промисловістю.

Переваги німецької промисловості забезпечували висока продуктивність праці (за 1850—1914 pp. зросла в 3 рази) і відносно низька заробітна плата. Машинна індустрія витіснила ремісників і забезпечила себе кваліфікованими робітниками. Аграрні реформи знищили залишки феодальних відносин на селі.

Інтенсивно розвивалося будівництво залізниць. У 1870— ^; 1875 pp. щорічно вводилося в дію 1500—2000 км шляхів. У і галузевій структурі зросло значення важкої промисловості. Темпи її розвитку за 1870—1913 pp. випередили легку (800 і

350 %). Третина капіталів функціонувала в добувній промис­ловості. В металургії, що поступалася лише американській, виплавлення сталі зросло в 100 разів, чавуну — в 13 разів. Значна роль належала машинобудуванню, зокрема виробниц­тву двигунів внутрішнього згоряння. Розвивалися нові га­лузі: хімічна, електротехнічна, виробництво електроенергії. Промисловість забезпечувала потреби країни й експортувала електродвигуни, трансформатори, турбіни, анілінові фарби, соду, добрива, сірчану кислоту. Німеччина залишалася на першо­му місці за обсягом воєнної промисловості.

Продовжувала розвиватися легка промисловість. Так, потужність бавовняних заводів збільшилася на 40 %. Про­те, на відміну від США, обмеженість власної сировини та необхідність імпорту її збільшували вартість продукції.

Швидкий розвиток промисловості змінив склад населен­ня. В 1895 p. чисельність робітників становила 67%. Роз­виток німецької промисловості характеризують такі дані:

Причини втрати Великобританією промислової моно­полії були різними. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промис­ловість втратила іноземні ринки за рядом товарів. Одно­часно німецькі, американські товари, що були якіснішими та дешевшими, потрапляли на внутрішній ринок країни. Спостерігався застій у техніці. Фабрична індустрія працю­вала на морально застарілому обладнанні. Модернізація техніки відбувалася повільно; оскільки була справою склад­ною та дорогою. Гальмуючу роль відігравала монополія на експлуатацію колоній, що забезпечувала високі прибутки при застарілій техніці. Продукція нових галузей станови­ла лише 6,5% всієї промислової продукції країни. Так, у світовому електротехнічному виробництві частка Велико­британії становила 13, а Німеччини — 32%. У 1913 p. англійські заводи виготовляли лише 34 тис. автомобілів. Розвиток нових і технічне переобладнання старих галузей потребували великих інвестицій. Проте капітали не вкла­дались у розвиток національної промисловості, а експорту­валися. Досягнувши у 1913 p. 4 млрд ф. ст., вони давали 5 % річних. Щорічний прибуток англійських рантьє (8 млн осіб) становив 200 млн ф. ст. Загострилася проблема поста­чання сировини для нових галузей промисловості. Нега­тивну роль відігравала політика протекціонізму з боку США, Німеччини, Франції. На 10—15 років пізніше почалося акщонування промисловості та утворення корпорацій. Од­нак у структурі англійської промисловості відбувалися якісні зміни так само, як і у США, Німеччині. Проте за кількісними показниками індустріалізація у Великобри­танії відбувалася повільно, непослідовно. Знизилися темпи економічного розвитку. З 1815 p. до 70-х років XIX ст. щорічний приріст промислової продукції становив 3,7%, за 1870—1913 pp. — 1,7%. Порівняно високі темпи харак­теризували важку промисловість, особливо нові галузі: сталеварну. електротехнічну, хімічну. В 7 разів збільшився

обсяг залізничних перевезень (1200 млн т). Зросла роль машинобудування. З традиційних галузей модернізувало­ся суднобудування. За 1870—1913 pp. тоннаж суден под­воївся, чистий доход судноплавства досяг 94 млн ф. ст., 3/5 нових кораблів світу будувалося у Великобританії. Протя­гом 1870 —1913 pp. порівняно з американськими та німець­кими незначними були темпи видобутку вугілля (в 2,6 раза), виплавлення чавуну (в 1,7 раза), споживання бавовни (в ,1,8 раза). На початку XX ст. за вартістю продукції легка промисловість продовжувала переважати важку в 1,7 раза.

Абсолютні цифри розвитку промисловості Великобри­танії в той період характеризують такі дані:

Франція відставала від США, Німеччини, Великобританії не лише за темпами розвитку, а й за структурною перебудо­вою промисловості. Так, за 1884—1909 pp. загальна про­дукція промисловості зросла на 75 %, а за 1909—1914 pp. — лише на 25 %. Це можна пояснити втратами в франко-пруській війні, переважаючим розвитком легкої промис­ловості, низьким технічним рівнем виробництва. Негативно впливали на економічний розвиток парцелярний характер землеробства, його низький технічний рівень, зменшення сільськогосподарського виробництва внаслідок завезення дешевого хліба з-за океану. Послабленню економіки Франції сприяв експорт капіталів, що становив 30% світових інве­стицій. За даними 1908 p., у французьку промисловість

і торгівлю було вкладено 9,5 млрд фр., в облігації та закор­донні цінності — 104,4 млрд фр. Франція вивозила капі­тал у формі позикового, що привело до зростання чисель­ності рантьє. На початку XX ст. їх налічувалося 2 млн при населенні 40 млн. Для експорту товарів і капіталів Фран­ція створила колоніальну імперію, територія якої в 21 раз була більшою. Метрополія вивозила в свої колонії 10% експортного капіталу, 13% товарів.

Інтенсивно розвивалося транспортне машинобудування, зокрема виробництво автомобілів, суднобудування.За тем­пами будівництва залізниць Франція поступалася лише США, їх протяжність в 1911 p. досягла 50,2 тис. км. У легкій промисловості зберігалося значення виробництва предметів розкоші, текстилю, галантереї.

Перед першою світовою війною відставання французь­кої промисловості від американської, німецької, англійської досягло відповідно: в металургії — 6, 3 і 2 рази; за видо­бутком вугілля — 12,4; 6 і 7 разів; за виробництвом чаву­ну — 6,6; 3,9 і 1,6 рази; за виробництвом сталі — 6,3; 7 і 1,9 раза. Основними показниками економічного розвитку Франції були такі:

З 70-х років XIX ст. відносно швидкими темпами почало розвиватися господарство Японії. Буржуазна революція Й 868 p. і реформи "Мейдзі" (освіченого правління) сприяли становленню індустріального суспільства. Було ліквідо-

вано політичну роздробленість країни, декларовано уніфі­кацію законів, рівність всіх підданих, свободу вибору про­фесій і діяльності, торгівлі, імміграції населення, запрова­джено єдині грошову та податкову системи, відмінено цехи та гільдії. Дозволялися іноземні інвестиції, впроваджува­лися досягнення науки та техніки. Аграрна реформа санк­ціонувала приватну власність на землю, її купівлю-продаж.

Особливістю економічного розвитку Японії був збіг у часі процесів промислового перевороту та індустріалізації. Ак­тивну участь у створенні фабричної промисловості брав уряд. Було конфісковано підприємства, що належали сегуну (правителю) і князям. Інвестиції вкладалися в будів­ництво залізниць, підприємств воєнної промисловості. Практикувалися надання субсидій приватним підприєм­цям, звільнення їх від податків. У 1880 p. державний сек­тор включав 3 верфі, 5 воєнних підприємств, 10 родовищ, 52 фабрики, 51 торгове судно, залізниці, телеграф. Приватні капітали вкладали переважно в сферу обігу та кредиту. В 1883 p. вони оцінювалися в 75 млн єн, в торгівлі — 36, у промисловості — 15 млн єн.

З 80-х років XIX ст. почався якісно новий етап в роз­витку господарства Японії. Державні підприємства прода­вали товари приватним особам за цінами в 2—4 рази мен­шими від їх вартості. Частка банківського капіталу з 1884 по 1892 p. зменшилася з 78 до 24%, а промислового —

зросла з 5 до ЗО % .

Індустріальний розвиток в Японії визначався тими са­мими закономірностями, що й в Європі. Перші фабрики виникли в бавовняній промисловості, що працювали в ос­новному на індійській сировині. В 1893 p. їх було 40, в 1896 p. — 97 з 971 тис. механічних веретен. Кількість остан­ніх в 1913 p. становила 2,4 млн. Ткацьке виробництво ме­ханізувалося повільніше. В 1900 p. працювало 32 тис. ме­ханічних верстатів і 700 тис. ручних. У фабричній формі виникла сукняна промисловість. Ремесло зберігалося у шовківництві. Будувалися заводи з переробки сільськогос-

подарської сировини. У 70—80-х роках почали викорис­товувати пару.

У важкій промисловості швидше розвивалися ті галузі, що мали сировинну базу в країні. За 1880—1913 pp. видобу­ток вугілля зріс у 20 разів, міді — ІЗ разів. Потреби у залізній руді на 70 % покривалися за рахунок імпорту. Розвиток ме­талургії прискорився після прийняття в 1895 p. 10-річної програми розвитку господарства з метою реорганізації та зміцнення збройних сил. 90% контрибуції, отриманої після війни з Китаєм, спрямовувалося у важку промисловість. У 1913 p. виробництво чавуну і сталі забезпечувало потреби країни на 48 і 34 %. Інтенсивно зростало будівництво заліз­ниць. За 1882 —1890 pp. їх протяжність зросла в 10 разів. До 1906 p. було побудовано 2/3 колій, що існують до цього часу. Повільно розвивалося машинобудування. В 1913 p. в цій га­лузі працювало 60 тис. осіб. Прискорені темпи характеризу­вали суднобудування, воєнну промисловість.

У цілому на початок першої світової війни механізація промисловості не завершилась. Чисельність фабричних робіт­ників у 1913 p. становила 948 тис., у ремеслі, на мануфактурах — близько 2 млн осіб. Була поширена праця жінок і дітей.

Порівняно з європейськими країнами Японія за абсо­лютними показниками випуску продукції відставала. Од­нак темпи економічного зростання були високими:

Якісно нові зміни відбувалися в організації та управлінні виробництвом у промислове розвинених країнах. Провідна роль належала товариствам на основі акціонерної колек­тивної власності. Посилився процес концентрації вироб­ництва та централізації капіталу, що охопив основні галузі господарства. Акціонерна система підготувала умови для монополізації. Контроль за виробництвом і збутом від ло­кальних ринків і промислових районів охопив цілі галузі промисловості, національний та світові ринки. Монополі­стичні об'єднання почали виникати та розвиватися в бан­ківській сфері. Банки перетворилися на фінансові центри, що контролювали як грошовий капітал, так і промислове виробництво. Злиття банківського капіталу з промисловим зумовило формування фінансової олігархії.

У США процеси акціонування, концентрації виробницт­ва і капіталу прискорилися після кризи 1873 p. Кількість підприємств збільшувалася повільніше, ніж вартість їхньої продукції. Так, в обробній промисловості за 1900—1913 pp. зростання становило відповідно 130 і 210 %. У 1914 p. акціонерні товариства становили 28,3 % всіх підприємств, випускали 83,2% промислової продукції, на них працюва­ло 80 робітників. У 1910 p. підприємства за обсягом вироб­ництва поділялися на невеликі (до 20 тис. дол.) — 67,2%, середні (від 20 до 100 тис. дол.) — 21,3, великі (100 тис. дол. і більше) — 11,5%. Корпорації, вартість продукції яких була понад 1 млн дол., виробляли міді — 99%, свинцю — 92, прокату — 91, чавуну — 85,8, автомобілів, сільськогоспо­дарських машин, продукції хімічної, електротехнічної, тек­стильної галузей — 50, переробляли м'яса — 80% .

Монополізація розпочалася з виникненням залізничної імперії Вандербільта. Першою формою монополістичних об'єднань були пули (або картелі), які встановлювали ціни, розподіляли замовлення та прибутки. У 1866 p. виник со­ляний пул у штаті Мічиган, у 1870 p. — Чиказький пул, який контролював залізничні перевезення. Панівною фор­мою монополій спочатку в легкій, потім у важкій промис-

ловості стали трести. Першим з них був нафтовий трест Рокфеллера "Стандарт ойл Компані", утворений у 1870 p.

У 90-х роках провідна роль у монополізації промисло­вості, транспорту, банків перейшла до холдинг-компаній та концернів. У 1901 p. в США налічувалося 440 трестів з загальним капіталом 20,3 млрд дол.

Одночасно відбувалася монополізація банків. У 1890 p. у Нью-Йорку було 64 банки, що володіли капіталом 302 млн дол., у 1900 p. — 58, капітал яких збільшився до 548 млн дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та промислового капіталів, формувався фінансовий капітал.

Найбільшими американськими монополіями були гру­пи Рокфеллера (контролювали 95% американського видо­бутку нафти і 90% її експорту, промислові підприємства, банки, залізниці), Моргана ("Юнайтед Стейтс Стіл", що мо­нополізував виробництво 2/3 сталі, трести в сільськогоспо­дарському машинобудуванні, торговому пароплавстві, елек­тротехнічна корпорація "Дженерал електрик", підприємства зв'язку, міського транспорту, страхові компанії), Пенсіль­ванська група, група Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, три автомобільні корпорації: "Форд", "Дженерал моторе", "Крайслер" та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана контролювали 112 банків.

Уряд намагався обмежити економічне панування моно­полій. У 1890 p. було прийнято закон Шермана про заборо­ну монопольної змови, який регулював торгівлю за межа­ми окремого штату. В 1914 p. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента, обмінюватися директорськими посадами. Однак антитрес-тівське законодавство фактично не застосовувалося.

У Німеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць у 70-х ро­ках XIX ст. У 1870 p. існувало 418 акціонерних товариств, за період 1871—1872 pp. з'явилося 978 нових з акціонер­ним капіталом 2,8 млрд марок. Процес монополізації охо-

пив усі галузі промисловості. На відміну від США, моно­полії об'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів і синдикатів. У 1879 p. їх кількість становила 14, в 1900 p. — 300, перед першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. У кінці 90-х років XIX ст. — на початку XX ст. з'явилися перші трес­ти: електротехнічні корпорації АЕГ і товариство "Сіменс".

Інтенсивно формувався фінансовий капітал. У 1913 p. існу­вало 1850 банків; 9 берлінських банків контролювали 85 % банківського капіталу (11,3 млрд марок). До таких банків належали Німецький (капітал 3 млрд марок і контроль за 87 банками). Дрезденський, Дармштадтський банки, Облікове товариство (власний капітал 300 млн марок), їхній прибуток в 1895—1900 pp. становив 38,6—67,7% щорічно. Німецькі банки вкладали капітали в основному в промисловість. Так, 6 берлінських банків контролювали 751 підприємство.

У Великобританії ще на початку 60-х років XIX ст. було 639 акціонерних корпорацій. Проте перші монополії ви­никли лише в кінці 80—90-х pp. XIX ст. У 1888 p. виник Соляний союз, що контролював 90% продукції. В 1894— 1896 pp. у Шотландії утворилося монопольне об'єднання з виготовлення труб. Поступово монополії з'явилися в хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості, суднобу­дуванні, на транспорті. В 1913 p. у Великобританії їх на­лічувалося 93. Отже, формування монополій розпочалося пізніше, ніж в США та Німеччині, здійснювалося повільніше. В основному вони об'єднували ЗО—50 фірм. Контроль над галузями був практично відсутній. Найменше монополій було в легкій і добувній промисловості.

За темпами монополізації банківський капітал випере­джав промисловий. У 80-х роках XIX ст. кількість приват­них банків зменшилася до 172, а кількість акціонерних досягла 91. Депозити в банках за 1880—1908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх цінних паперів світу. В 1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70% всього світового капіталу.

Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600—700, а в 1907 p. — 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 p. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 p. — цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, мета­лургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобу­дуванні.

Винятково високими були темпи концентрації банків­ського капіталу. За 1870—1909 pp. три банки "Ліонський кредит", "Національна облікова контора", "Генеральне това­риство" збільшили обсяг капіталів в 4,4 раза, вкладів — у 10,2, кількість відділень — у 19,2 раза. Загальна сума бан­ківського капіталу досягла в 1914 p. 11 млрд фр. Головним центром фінансового капіталу був Французький банк. І Однак діяльність банків була спрямована не на інвестиції | у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на Й 1 %, експорт капіталу — на 3 %. Перед війною обсяг експортованого капіталу був в 1,6 раза більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і торгівлю.

Акціонування та монополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х роках XIX ст. Лише за 1905—1906 pp. виникло 180 акціонерних компаній. У 1913—1914 pp. 25% усіх робітників працювали на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. У 1913 p. капітал акціонерних жорпорацій досяг 2 млрд дол. З них 38% належало 0,4% корпорацій, кожна з яких мала понад 5 млн єн. Першими конополіями були старі банківсько-торгові компанії Міцуї контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі (панували у судноплавстві, транспортному машино-

будуванні). У 1880 p. була створена Японська паперова, у 1882 p. — Японська пароплавна компанії. Процес монополі­зації прискорили фінансова криза 1887—1898 pp. та світова криза перевиробництва 1900—1903 pp. Основними формами монополій були картелі, синдикати, концерни.

Швидко зростав банківський капітал. Перший Націо­нальний банк Японії був утворений у 1873 p. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 p. кількість банків досягла 153. У 1912 p. банківський капітал становив 570 млн єн.

Індустріальний розвиток не був поступальним. Почина­ючи з 1825 p. його переривали кризи (1825,1836,1847,1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901—1902 pp.), внаслідок чого він набув циклічного характеру. Розорення невеликих і се­редніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу.

2.3. Особливості аграрного розвитку

Для європейських аграрних відносин у XIX — на по­чатку XX ст. визначальним було збереження великого зем­леволодіння. У Великобританії у 70-х роках XIX ст. 250 землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 p. 0,6% власників (21,4 тис.) володіли 42,3% землі. У Німеччині 118 тис. дворян мали понад 600 моргів землі кожний, що разом становило 60 % земельної площі. В кінці XIX ст. поміщицьким і фермерським гос­подарствам, які становили 13% усіх господарств, належало 71,4% сільськогосподарських угідь.

Сільське господарство Великобританії розвивалось на фермерській основі. Фермери орендували у лендлордів зем­лю, господарювали на ній, використовуючи найману робочу силу. До 70-х років XIX ст. у фермерське господарство було вкладено

Читайте також:

1. V. Завдання.
2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
4. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
6. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
7. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
8. Аудит, його мета та завдання
9. Багатокритеріальні завдання оптимального керування
10. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
11. Безпека життєдіяльності людини – найважливіше завдання людської цивілізації
12. Бесіда за запитаннями.

Переглядів: 822