Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Запитання і завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте шляхи формування, форми і типи
власності в добу Середньовіччя.

2. Розкрийте особливості становлення феодального гос-



 


подарства Франції, Англії, Німеччини, Візантії, сканди-
навських країн. У чому полягала спадковість господар-
ського розвитку Західної Європи від античності до Се-
редньовіччя?

3. Як і чому відбувалася еволюція феодального маєтку
протягом XI—XV cm.? Як змінилися сеньйоріально-
селянські відносини протягом цього періоду?

4. Розкрийте фактори розвитку і піднесення міст Захід-
ної Європи в XI — XV cm. Опишіть цеховий лад серед-
ньовічного ремесла, покажіть його економічну раціо-
нальність у XII — XV cm.

5. Охарактеризуйте риси, характер європейської торгівлі
в середні віки, її головні шляхи і райони. Проаналізуй-
те процес утворення національних ринків.


Частина III

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК
ГОСПОДАРСТВА ІНДУСТРІАЛЬНОЇ
ТА ПОСТШДУСТРІАЛЬНОЇ ШОХ
(XVI ст. — до наших днів)

Розділ 1. ГОСПОДАРСТВО КРАЇН ЄВРОПИ, США
У ПЕРІОД ГЕНЕЗИ ІНДУСТРІАЛЬНО-
ГО СУСПІЛЬСТВА (XVI — XVIII ст.)

1.1. Основні аспекти розвитку господарства країн
Західної Європи

XVI—XVIII ст. в еволюції європейської цивілізації були
періодом переходу від феодального до індустріального сус-
пільства. Англійська буржуазна революція (1640—1660 pp.)
завершила пізнє Середньовіччя (XVI — перша половина
XVII ст.) і поклала початок новій історії (друга половина
XVII — XVIII ст.). Перехідна епоха полягала у розкладі фео-
дального господарства і генезі основних ознак індустріаль-
ного суспільства, яке внаслідок промислового перевороту
в Англії і Французької буржуазної революції (1789—
1794 pp.) перетворилося на панівний клас.

Для перехідного періоду характерні значні досягнення
в галузі науки і техніки. Посилився між- і внутрішньога-
лузевий поділ праці. В XVI ст. виділилося майже 100 ос-
новних ремесел, в XVIII — 200. Лише в текстильній галузі
було понад 20 спеціальностей.


Удосконалилися водяні млини внаслідок застосування
верхньобійного колеса. Це дало змогу будувати млини не
тільки на річках, а й там, де були сприятливі умови для
розвитку виробництва, регулювати силу та рівномірність
дії водяних двигунів. Їх застосовували в усіх галузях ви-
робництва.

Істотні зрушення відбулися у текстильній промисловості,
зокрема у виробництві сукна. Самопрядка замінила вере-
тено, горизонтальні та стрічкові ткацькі верстати — при-
мітивні вертикальні. Поширилися сукновальні водяні мли-
ни. З'явилися в'язальні машини. Почалось виробництво
шовкових та бавовняних тканин, панчіх.

Технічний прогрес охопив гірниче і металургійне ви-
робництво. Було механізовано процеси дроблення та про-
мивання руди. Розвивалося доменне виробництво для до-
бування заліза. З'явилися примітивні токарні, свердлильні,
шліфувальні, гвинторізні верстати, механічні молоти тощо.

В Європі почали виготовляти папір, що замінив перга-
мент. Розвивалося книгодрукування за допомогою літер-
ного набору, використовувалися годинникові механізми з
маятником. Було сконструйовано телескоп, мікроскоп, тер-
мометр, барометр, гідрометр. З'явились нові типи кораблів
(баржі, каравели), зросла їх вантажність (від 500 до 2 тис. т),
поліпшилися мореплавні характеристики. Ширше публі-
кувалися наукові праці, був виданий географічний атлас.
Відбулися агрокультурні зрушення: перехід до травосіян-
ня та багатопілля, широке застосування добрив, багаторазо-
ва оранка, порайонна спеціалізація сільського господарства,
підвищення продуктивності праці. Отже, технічні перед-
умови підготували перехід від дрібного до великого вироб-
ництва.

В економічному розвитку Західної Європи велику роль
відіграли географічні відкриття кінця XV — початку XVI
ст. Їх важливою економічною передумовою була криза ле-
вантійської торгівлі з другої половини XV ст. Після загар-
бання турками Константинополя у 1453 p. ними контро-


лювалися Чорне та Середземне моря. Венеціанцям дове-
лось платити велике мито, щоб залишити торгові факторії,
а генуезців турки вигнали із своїх володінь. Західноєвро-
пейські купці намагалися знищити монополію італійців у
торгівлі зі Сходом. Континентальну караванну торгівлю
ускладнив розпад Монгольської імперії. Торгові шляхи
через Північну Африку були монополією арабів.

Значним стимулом до географічних відкриттів було
золото як матеріалізація багатства. Відчувалася нестача
грошей у товарному обігу. Видобуток коштовних металів
був обмежений, значна їх частина йшла на прикраси. Па-
сивним залишався баланс Європи у східній торгівлі.
Іспанські дворяни після завершення війни з арабами і відво-
ювання у 1492 p. Гранади залишилися без засобів існуван-
ня. Вони зневажали економічну діяльність і намагалися
вийти із скрутного становища за допомогою територіаль-
ної експансії, вирушаючи в небезпечні експедиції.

Розвиток абсолютизму в Західній Європі створив полі-
тичні передумови для організації великих морських екс-
педицій для колоніальних загарбань. Монархам потрібні
були гроші для утримання війська, чиновників, двору.

Перші експедиції, що поклали початок великим гео-
графічним відкриттям, споряджалися за рахунок держа-
ви. Серед таких відкриттів успішною була подорож 1497—
1498 pp. португальця Васко да Гама, який відкрив мор-
ський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан.
Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у
1492 p., рушив на Захід через Атлантичний океан (шлях
біля берегів Африки контролювала Португалія) і відкрив
Америку. Колумб здійснив ще три експедиції до Амери-
ки в 1493—1496, 1498—1500, 1502—1504 pp. Першу на-
вколосвітну подорож здійснила експедиція Магеллана в
1519—1521 pp.

Великі географічні відкриття мали важливе значення
для господарства Західної Європи. Почалася перебудова
європейських економічних відносин. Виникли економічні


зв'язки між найвіддаленішими областями, землями і на-
родами різної матеріальної культури. Торгові шляхи пе-
ремістилися з країн Середземного моря на океани: Атлан-
тичний, Індійський, Тихий. Зовнішня торгівля у XVI—
XVIII ст. досягла розмірів світової. До її обігу були залу-
чені нові товари, до того не відомі в Європі: тютюн, кава,
какао, чай та ін. Почалося формування світового ринку як
складової частини індустріальної економіки. Центрами
світової торгівлі стали спочатку Лісабон, Севілья, з середи-
ни XVI ст. — Антверпен, у XVII — Амстердам, у XVIII ст.
— Лондон.

Небачений приплив до Європи благородних металів зу-
мовив так звану революцію цін. Вона почалася насамперед
в Іспанії, яка отримувала значну частку колоніального зо-
лота та срібла (в 1600 p. — 83 %). Ціни на товари зросли в
Іспанії, Португалії у 4 рази, а на хліб — навіть у 5 разів, у
Франції —в 2,3, а в Англії — 2,5 раза. Одночасно почалося
здешевлення дорогоцінних металів. Наслідки революції цін
були значними. Збагатилися купці, які займалися посеред-
ницькою торгівлею. Прискорився перехід до мануфактур-
ного виробництва. Збільшилися прибутки промисловців
внаслідок здешевлення найманої праці. В аграрному укла-
ді європейських країн зменшилися реальні розміри фіксо-
ваної грошової ренти або орендних платежів, тоді як ціни
на сільськогосподарську продукцію зросли.

Безпосереднім результатом великих географічних від-
криттів було створення колоніальної системи. Першими
на шлях колоніального грабунку вступили Іспанія і Пор-
тугалія, створивши величезні колоніальні володіння. По-
ступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція, перемігши
на зовнішньому й внутрішньому ринках. Нещадне погра-
бування колоніальних народів принесло європейським коло-
нізаторам величезні багатства й сприяло піднесенню еко-
номіки європейських країн.

Почалася перебудова європейських економічних відно-
син. Розклад феодального господарства був пов'язаний з


такими процесами, як розвиток товарного господарства; спеціалізація ремесла, що наближалася до рівня мануфак-
турного поділу праці; посилення майнової та соціальної
диференціації; формування великих капіталів і розвиток
розширеного відтворення. У сільському господарстві ці про-
цеси відбувалися повільно. Феодальна земельна власність
поступово стала об'єктом купівлі-продажу. Розорення дріб-
ного і середнього дворянства набуло широких масштабів.
У Франції воно поповнювалося за рахунок "людей мантії"
(чиновників, буржуазії). Селянські цензиви еволюціонува-
ли у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента і
оренда — у капіталістичну ренту і оренду, використовува-
лася наймана робоча сила. Дворянство збідніло. Були вигід-
ними ліквідація селянських наділів, перехід до фермерсь-
кого господарства.

Генеза індустріальної цивілізації пов'язана з розвитком
мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфак-
тури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у
цілому, господарство XVI—XVIII ст. можна охарактеризу-
вати як мануфактурне.

Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій
техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія
промисловості, що історично передувала великому машин-
ному виробництву. Існували два типи мануфактур — роз-
сіяна (децентралізована) та централізована.

Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в
XVI — першій половині XVII ст., грунтувалася на сільських
промислах і дрібному ремеслі.

Централізована мануфактура характеризувалася тери-
торіальною єдністю виробництва і утвердилася в другій
половині XVII ст. Мануфактури виникали в тих галузях,
де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював
умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст.
були в сукняному виробництві, металургії, суднобудуванні,
книгодрукуванні. Зародження мануфактур відбувалося у
двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував ви-


робництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем.
Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне
товарне виробництво.

Передумови індустріалізації сільського господарства
формувалися у трьох основних напрямах: створення бур-
жуазних форм земельної власності, перетворення феодаль-
ної ренти на капіталістичну, зростання товарності. Ці про-
цеси відбивали боротьбу між ринковим підприємництвом
і дрібнотоварним виробництвом.

Відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу.
Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розви-
вався міжнародний поділ праці, формувалися національні,
європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль
відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні краї-
ни були вилучені із світового ринку і перетворилися на
країни-продавці продукції своїх аграризованих економік.

Відбулися радикальні зміни в організації світової тор-
гівлі. З'явилися монопольні торгові компанії, вдосконали-
лися товарні біржі. Зародилася страхова справа. Доходи
розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток
(капітал), ренту (земельну власність).

Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації
відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566—
1609 pp.), Англії (1640—1660 pp.). Північній Америці (1775
—1783 pp.), Франції (1789—1794 pp.).

У першій половині XVI ст. у Нідерландах, особливо в
північних провінціях, швидкими темпами розвивалася про-
мисловість на основі мануфактурного виробництва. На-
ціональний ринок ставав частиною європейського та світо-
вого ринків. Відбувалися зміни в сфері земельних відносин.
Більшість селян були вільні. Питома вага феодального
землеволодіння становила лише 20—25%. Створювалися
фермерські господарства, райони "торговельного землероб-
ства", що спеціалізувалися на вирощуванні певних куль-
тур або галузевому тваринництві. У середині XVI ст. Нідер-
ланди стали провінцією феодальної Іспанії, яка намага-


лася перетворити їх на свою колонію. Це прискорило ре-
волюцію.

Революція та визвольна війна перемогли тільки в пів-
нічних провінціях, що в 1579 p. проголосили себе незалеж-
ною державою — Республікою Сполучених Провінцій Нідер-
ландів (Голландія), яка вступила на шлях індустріального
розвитку. Проте революції в Нідерландах були властиві
незавершеність і половинчастий характер економічних і
політичних реформ. До влади прийшла купецько-патри-
ціанська олігархія, яка конфронтувала з підприємцями.
Були конфісковані та розпродані лише землі церкви і
дворян-емігрантів, ленні дарування іспанського короля
Філіппа II збереглися. Основою аграрного ладу залишали-
ся дрібні селянські господарства. Поступово були віднов-
лені корпоративні привілеї цехів. Як наслідок з другої поло-
вини XVIII ст. Голландія перестала бути панівною промис-
ловою нацією, почала відставати в економічному розвитку
від Англії.

Нідерландська буржуазна революція привела до вста-
новлення капіталізму в Голландії, але не вплинула на інші
європейські країни. Такого впливу домоглася буржуазна
революція в Англії, яка розпочалася в умовах індустріаль-
ного розвитку країни. Зростав обсяг багатогалузевого ма-
нуфактурного виробництва, торгівлі. З'явилося економічно
сильне середнє і дрібне дворянство — джентрі, яке господарю-
вало на підприємницькій основі. Аграрний переворот XVI ст.
знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес
знеземелювання селян, сприяв організації сільського гос-
подарства на фермерській основі.

Заходи, проведені в процесі й після буржуазної револю-
ції в Англії, зміцнили буржуазні відносини у сфері промис-
ловості, торгівлі, кредиту. Були відмінені всі рицарські пода-
рування, що перетворило лордів на єдиних власників землі.
Зберігався копігольд, усі феодальні платежі були на користь
землевласника. Землі церкви, корони, противників революції
продавалися на комерційній основі. Поширився перехід


копігольда на лізгольд — короткострокове користування
землею. В 1651 p. було опубліковано Навігаційний акт, який
заборонив каботажне плавання іноземних кораблів між
англійськими портами, дав змогу іноземцям постачати в
Англію лише товари своєї країни і підтверджував монопо-
лію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями
Англії. Цей акт забезпечив панування Англії на світовому
ринку. Революція закінчилася компромісом між новим
дворянством і буржуазією, проте вона створила умови, що
забезпечили перемогу індустріального суспільства в Англії.
З 1707 p., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала
офіційну назву Великобританія.

У XVI ст. розпочалася колонізація європейцями Пів-
нічної Америки. В цьому досягла успіху насамперед Анг-
лія, яка створила на Атлантичному узбережжі 13 колоній.
Перед війною за незалежність в колоніях сформувалося
ранньобуржуазне суспільство з пережитками європейсько-
го феодалізму і рабства. Проте Англія гальмувала розви-
ток колоній. Управляла ними англійська влада. Так, в анг-
лійському парламенті не було представників колоній, тому
закони про колонії мало стосувалися місцевих жителів.
Створювалися перешкоди для розвитку фермерського гос-
подарства. Кращі землі належали англійцям, підтримува-
лося дворянське землеволодіння. Англійський уряд праг-
нув затримати розвиток тих галузей, які створювали кон-
куренцію для англійської промисловості. Торгівля з інши-
ми країнами дозволялася лише через англійських купців.
Колонії були ринками збуту, джерелами сировини і грошо-
вих багатств для Англії. Це призвело до війни за неза-
лежність, яка закінчилася перемогою. У 1776 p. було про-
голошено створення незалежної федеральної держави Спо-
лучених Штатів Америки. Війна одночасно була і буржу-
азною революцією. Вона знищила маєтки феодального типу,
"квіт-ренту" за оренду землі, конфіскувала і розподілила
землі прихильників Великобританії (роялістів). Сформу-
вався фонд державних земель на Заході, що створило сприят-


ливі умови для розвитку фермерських господарств. Рево-
люція прискорила розвиток промисловості та торгівлі. До
влади прийшла буржуазія разом з рабовласниками. План-
таційне господарство і рабство збереглися на півдні країни.

Коли розпочалася французька буржуазно-демократич-
на революція, в Європі вже існували дві буржуазні держа-
ви — у Великобританії та Голландії, а на Американському
континенті утворилася незалежна буржуазна республіка
США. Промисловий переворот у Великобританії зробив
процес індустріального розвитку незворотним. У Франції
існувала багата і політичне сильна буржуазія, розвивалася
мануфактурна промисловість, проводилася політика мер-
кантилізму, панував торговий капітал.

Революція у Франції декларувала скасування феодаль-
ного режиму та ліквідувала дворянські привілеї. Знищува-
лися особисті примуси селян, встановлювалися умови ви-
купу основних примусів. Всім громадянам гарантувалося
право на будь-які посади і звання. В лютому 1791 p. спе-
ціальні декрети Установчих зборів скасували державну рег-
ламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи,
проголосили свободу торгівлі.

Після повалення монархії, у період правління жирон-
дистів — великої буржуазії (серпень 1792 — травень 1793 p.)
аграрне питання не було розв'язано. Лише з приходом до
влади якобінців — середньої та дрібної буржуазії (червень
1793 — липень 1794 p.) феодальні стосунки було остаточно
знищено. Було оголошено обов'язковим розподіл земель
громад у тому випадку, якщо цього бажала третина місце-
вих жителів. Був виданий декрет про повне знищення фео-
дальних прав дворянства, ліквідацію боргів селян феода-
лам, а документи про феодальні права підлягали привсе-
людному спаленню. Цензиви стали власністю селян без
викупу. Земля емігрантів конфісковувалася і продавалася.
Був виданий декрет про відміну рабства у колоніях.

За правління якобінців була створена сталеливарна про-
мисловість, 33 заводи і багато майстерень з виготовлення


зброї. Розширилося виробництво селітри, пороху, вичине-
них шкір, взуття: Конвент (уряд) вважав, що промисловість
не повинна бути на бюджеті республіки і не проводив її
націоналізацію. У сфері розподілу були встановлені макси-
мум цін і заробітної плати, введена карткова система на
продукти харчування. У сільському господарстві освоюва-
лися нові землі, вирощувались нові культури: капуста, мор-
ква, картопля, ріпа, поширювалися агрономічні знання. Була
запроваджена метрична система мір (метр, кілограм). Од-
ночасно якобінський уряд проводив політику збільшення
податків, реквізиції хліба та фуражу, мобілізації робітників
промисловості; осіб, зайнятих у сільському господарстві,
торгівлі товарами першої необхідності, заборонив робітничі
організації та страйки. Це викликало незадоволення ши-
роких мас і диктатури якобінців.

Французька революція (1789—1794 pp.) набула загаль-
ноєвропейського і світового характеру. Вона зумовила
кінець перехідного періоду та перемогу індустріального
суспільства.

Батьківщиною мануфактурного господарства були Нідер-
ланди. З утворенням Голландії економічний розвиток при-
скорився. Міжнародного значення набули текстильна про-
мисловість та кораблебудування. Швидко розвивалися ма-
нуфактури, на яких виготовляли льняні, шовкові, бавовняні
тканини, полотно, вельвет, плюш. Мануфактури виникли в
парусній, канатній, паперовій, цукрово-рафінадній, мило-
варній, скляній, пивоварній галузях промисловості. Пере-
важали централізовані мануфактури, на яких працювало
до 100 робітників. Зросло міське населення. У першій по-
ловині XVII ст. воно становило від 35 до 50% усього насе-
лення країн. Створювалися галузеві та міжгалузеві спілки
підприємців.

З другої половини XVIII ст. голландська мануфактура
почала відставати від англійської. Державним законодав-
ством були відновлені цехи (1749 p.), бюргерство взяло гору
над підприємцями. Уряд на вимогу промисловців не про-


водив політику протекціонізму. В інтересах торгового ка-
піталу дешеві іноземні товари заповнювали місцеві ринки.
Капітал набув лихварського характеру, перемістившись у
банківську сферу. В кінці XVIII ет. у Голландії промис-
ловість перебувала у стагнації.

У промисловості Великобританії мануфактури зайняли
панівне місце. Третина промислового населення була зай-
нята у сукнярстві. Так, його продукція у середині XVIII ст.
становила 1/3 англійського експорту. Існувала спеціаліза-
ція за окремими видами сукна (кілька десятків). Розвива-
лися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні
мануфактури. У Великобританії добували залізну руду, мідь,
олово, свинець, кам'яне вугілля. Питома вага населення міст
становила 30%. За темпами і масштабами англійська про-
мисловість у кінці XVIII ст. зайняла перше місце в Європі.

За рівнем промислового розвитку Франція займала друге
місце після Великобританії, однак переважало ремісниче
виробництво. XVI ст. було періодом активного впрова-
дження монархією цехового ремесла. В містах жило 15—
17% населення. Мануфактури Франції виготовляли в ос-
новному предмети розкоші; шовк, атлас, оксамит, парчу,
килими, меблі, скляні та порцелянові вироби, а також
військове спорядження. Нові форми організації виробниц-
тва поширилися в текстильній, друкарській, гірничій галу-
зях промисловості. Франція займала перше місце в Європі
з виробництва полотна, яке виготовляло сільське населен-
ня, а організаторами були через систему розсіяної ману-
фактури купці та лихварі. Уряд проводив політику про-
текціонізму та меркантилізму. Система заходів сприяла
створенню державних і приватних мануфактур, надавала
підприємцям субсидії, пільги, привілеї. Митна політика
захищала національну промисловість від іноземних конку-
рентів. Переважали децентралізовані мануфактури. На
дрібних та середніх централізованих підприємствах пра-
цювало до 50 робітників, рідко — до 100. Розвиток ману-
фактур був повільним і обмежувався в основному легкою


промисловістю. Це пояснювалося вузьким внутрішнім
ринком, спрямуванням капіталу в лихварство.

Особливістю господарства Німеччини була його від-
сталість від Голландії, Великобританії, Франції. Переважа-
ла цехова система. Це зумовило появу розсіяних мануфак-
тур у сільській місцевості. Вони виникали на основі ку-
пецького капіталу в сукняному, полотняному виробництві.
Централізовані мануфактури поширилися у гірничій, мета-
лургійній, металообробній промисловості. У кінці XVIII ст.
у Берліні було 10 тис. робітників і вироблялося товарів на
6 млн талерів. Існували також вотчинні мануфактури з
кріпосною працею. В умовах політичної роздробленості та
панування кріпосних порядків відсталість Німеччини про-
гресувала.

У сільському господарстві індустріальні відносини роз-
вивалися повільніше, ніж у промисловості. Найрадикальні-
шим був аграрний переворот у XVI—XVIII ст. в Англії
(Великобританії). Примусова експропріація дрібних власни-
ків і конверсія (перетворення) земель на пасовища були
зумовлені товарно-грошовими відносинами, необхідністю
збільшення сировини для текстильних мануфактур. Там,
де застосовувалося обгороджування землі, відразу утворюва-
лася велика земельна власність буржуазного типу. В XVII ст.
землю орендували селяни (коттери, батраки) або власники
її самі розводили великі стада овець. Масштаби обгоро-
джувань зросли із секуляризацією монастирських земель,
що розпродувалися на комерційних засадах. Після буржуаз-
ної революції на обгороджуваних землях утворювалися
фермерські господарства, а лендлорди отримували капіталіс-
тичну ренту. Землеволодіння копільгольдерів ліквідовува-
лись повільно, їх переводили на становище орендарів, змушу-
вали відмовитися від своїх прав на користування землею.
Посилилася майнова диференціація селянства. У XVIII ст.
із завершенням експропріації селянства дрібні селянські
господарства перестали існувати, звільнивши місце великій
буржуазній земельній власності лендлордів і фермерів.


Сільське господарство д осягло значних успіхів у вівчарстві,
агрокультурі та агротехніці (легкий плуг, складні сівозмі-
ни, використання добрив), зросла врожайність зернових куль-
тур. У XVIII ст. Великобританія вивозила 20% врожаю.
Вона стала країною класичного фермерського господарства.

У Голландії розвиток сільського господарства мав ком-
промісний характер. Революція не ліквідовувала феодаль-
ну земельну власність, проте пріоритет в аграрному розвит-
ку належав зміцненню дрібноселянської власності за раху-
нок скуповування монастирських володінь, осушування зе-
мель (польдеризація), на яких розвивалися фермерські гос-
подарства. Вони орієнтувалися на культури, що давали най-
більший прибуток, — льон, коноплі, тютюн, хміль, рослини-
фарбники, товарне тваринництво, селекційні роботи. Гол-
ландські сир і масло вивозили в усі країни Європи.

У Франції протягом XVI—XVIII ст. зберігалося велике
землеволодіння, яке втратило умовний характер. Людина
будь-якого статусу могла нею володіти та розпоряджатися
без обмежень. Зміцнилася спадкова цензива. Грошова зе-
мельна рента досягла 20—25% від урожаю зерна. Домені-
альні землі феодали здавали в оренду. На 2/3—3/4 тери-
торії Франції була поширена оренда за половину врожаю.
Крім того, селяни платили натуральну ренту, десятину та
мито за купівлю землі (5—8 % її вартості), обробляли дво-
рянські землі, виконували будівельні роботи. У XVIII ст.
почався процес обгороджування альменд, половину яких
привласнили сеньйори. Аграрне законодавство якобінців
під час французької революції перетворило селянина на
дрібного власника індустріального суспільства.

У німецьких землях на захід від Ельби і в Австрії ос-
новною виробничою одиницею залишалося селянське гос-
подарство на основі грошової та натуральної ренти. Селя-
ни могли вільно розпоряджатися землею. Орендні відноси-
ни визначалися договорами. Селянське землеволодіння
підтримувалося князівською владою, зацікавленою у збіль-
шенні податків. У всіх територіальних землях забороняло-


ся продавати селянські наділи. У доменіальних господар-
ствах феодалів і церкви існувала як відробіткова рента, так
і наймана праця. Поширилися орендні (маєрні) господар-
ства, що мали товарний характер, і міжселянська оренда.
Зросла майнова диференціація селянства, майже 60% се-
лян були безземельними. Посилилася спеціалізація сіль-
ського господарства, переважало зернове виробництво (жито,
пшениця), почали сіяти гречку, вирощувати картоплю, ку-
курудзу на корм худобі, конюшину. В цілому перебудова
відбувалася повільніше, ніж у Великобританії. Зберігалася
земельна, особиста, судова залежність селян від феодалів.

У мануфактурний період торговельний капітал перева-
жав над промисловим. Головними сферами вкладення ка-
піталів у Великобританії та Голландії були зовнішня торгів-
ля і морські перевезення. В 1770 p. на інвестиції в англій-
ську промисловість припадало всього 9% внутрішніх ка-
пітальних вкладень, або 0,5 % національного доходу, а в 1790
—1793 pp. — відповідно 13 і 7,8%.

Під впливом географічних відкриттів змістилися світові
торгові шляхи. В Європі зберіг своє значення морський шлях
від Піренейських портів до Північної Франції, Великобри-
танії, Нідерландів. Середземне море перетворилося на кон-
тинентальне з невеликим економічним значенням. Італій-
ські міста втратили свою монополію на східну торгівлю.
Венеція вивозила з левантійських країн шовкові тканини,
а ввозила англійське сукно. В середині XVI ст. переважні
позиції у левантійській торгівлі зайняла Франція, яка по-
чала вивозити масло, вовну, зерно, коралі, фрукти, шовк, ки-
лими. У стороні від світових торговельних шляхів зали-
шилися німецькі міста. Визначальною стала океанська тор-
гівля. Почали формуватися атлантична економіка, світо-
вий ринок і торгівля.

Торгівля розвивалася швидкими темпами у тих краї-
нах, де цьому сприяли географічне положення та можливість
колоніального пограбування. На початку XVI ст. такими
країнами були Іспанія та Португалія. В 1494 p. вони роз-


ділили сфери колоніального панування. Португалія моно-
полізувала торгівлю з Африкою та Азією, витіснила арабів
з Індійського океану, а торгівлю з Індією оголосила королів-
ською монополією. Іспанія залишила у сфері свого пану-
вання всю Америку. До Європи вивозили цукрову тростину
і велику кількість благородних металів. За 1521—1660 pp.
було вивезено 18 тис. т срібла і 220 т золота. Однак багат-
ства не вкладалися у вітчизняну промисловість, комерційну
діяльність, а витрачалися на споживання і марнотратство.

На початку XVI ст. столицею світової торгівлі став Ант-
верпен (місто у провінції Брабант). Його економіка грунту-
валася на посередницькій торгівлі світовими і європей-
ськими товарами: англійським сукном, німецькими винами,
міддю та сріблом, привезеними португальцями перцем та
прянощами, іспанцями — вовною, винами, сухими фрукта-
ми, срібними монетами та зливками. Із Скандинавії гол-
ландці привозили дерево для кораблів, рибу, з Польщі та
Литви — хліб, худобу, льон, віск, мед, сіль, з Росії — шкури,
льон, прядиво. В Антверпені мали представництва і агент-
ства купецькі фірми всієї Європи.

Торгівля Голландії мала універсальний характер і охоп-
лювала весь світ. У 1602 p. була створена Ост-Індійська
компанія. Голландці, витіснивши португальців, створили
імперію, що простягнулася від Мозамбіка до Японії. Вони
не тільки монополізували постачання прянощів і східних
товарів, а й займалися каботажними перевезеннями, забез-
печуючи торгівлю та обмін між торговими центрами Ат-
лантичного узбережжя. При утворенні Ост-Індійська ком-
панія мала капітал 6,5 млн флоринів, поділених на акції по
З тис. кожна. В 1699 p. капітал компанії дорівнював 4 т
золота. Дивіденди становили від 18 до 100%. Вона утри-
мувала 100 кораблів, на яких в XVII—XVIII ст. було пере-
везено мільйон осіб. Вест-Індійська компанія, створена
в 1621 p., займалася піратством і работоргівлею. Лише в 20
—30-х роках XVII ст. голландські пірати захопили в Атлан-
тиці 547 кораблів, вартість яких становила 40 млн гульденів.


З кінця XVI ст. наступником Антверпена став Амстер-
дам (Голландія). Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими
обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика.
Голландці зайняли панівне становище у торгівлі Португалії
з Іспанією. З розвитком торгового капіталу і флотів Велико-
британії, Німеччини і Франції активність нідерландської по-
середницької торгівлі обмежувалася, і з 30-х років XVIII ст.
вона поступилася першістю Великобританії.

З розвитком океанської економіки Англія, що раніше
знаходилася осторонь від основних торгових шляхів, опи-
нилася в їх центрі. Починаючи з контрабандної торгівлі з
іспанськими і португальськими колоніями, вона знищила
іспанський флот ("Непереможну Армаду" в 1588 p.), обігнала
за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерлан-
ди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопи-
ла Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію.

Створилися монопольні торгові компанії — Левантій-
ська, Віргінська, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, а
після встановлення зв'язку з Московською державою —
Російська. Англія зайняла монопольне становище у рабо-
торгівлі, так званій трикутній торгівлі. Схема плавання для
всіх работоргових кораблів була одна. З Англії кораблі
виходили з тканинами, мідним та олов'яним посудом, залі-
зом, скляним товаром, горілкою, порохом і зброєю. Ці това-
ри обмінювалися в Африці на рабів (60—80% експорту),
шкури, слонову кістку, арахіс. Їх доставляли в Америку.
Тут закупляли цукор, бавовну, індиго і везли в Європу. І в
кожній вершині трикутника реалізовувався прибуток.

На 1792 p. Великобританія мала позитивне торгове сальдо
більше ніж у 5млн фунтів стерлінгів (імпорт — 19,5 млн
фунтів стерлінгів, експорт — 24,9 млн фунтів стерлінгів).
Цю торгівлю забезпечували ЗО 470 кораблів, з них лише
3620 були іноземними. Обсяг зовнішньої торгівлі Велико-
британії становив 1/5 європейської та 1/7 світової.

Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі
та експансії. Це було пов'язано з меншим економічним


потенціалом, незаінтересованістю та пасивністю французької
буржуазії. Колоніальні торгові компанії створювалися за
ініціативою та допомогою держави (Ост-Індійська компа-
нія отримала від державного скарбу 90 млн ліврів). Як на-
слідок Франція програла боротьбу за колонії.

XVI—XVIII ст. — період завершення становлення на-
ціональних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було
пов'язано з подальшим відокремленням сільського госпо-
дарства від промисловості, розвитком територіального по-
ділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх
мит, удосконаленням шляхів сполучення. Найбільшим за
обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за
кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії.
Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шо-
сейних доріг і каналів. У 1657 p. було створено генераль-
ний поштамт для всієї країни. У кінці XVIII ст. обсяг його
становив приблизно 40—60 млн фунтів стерлінгів на рік,
або 4—6 млн прибутку (обсяг зовнішньої торгівлі на рік —
у середньому 20 млн фунтів стерлінгів). Зв'язок між різни-
ми регіонами країни забезпечувався завдяки періодичним
ярмаркам, подорожуючим купцям.

Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської
справи та кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені склав-
ся грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках вико-
ристовували векселі (письмові боргові зобов'язання) на
пред'явника. Борги та кредити поступали на ринок. Век-
Ц селі були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки,
поки не анулювалися, коли боржник, який підписав зобов'я-
зання, не отримував його як кредитор. Загальною стала
практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встанов-
лювала відповідальність кредиторів. У 1598 p. було засно-
вано Страхову палату.

У другій половині XVI — 20—30-х роках XVII ст. розпо-
рядниками європейських платежів і розрахунків були генуе-
зькі купці-банкіри. Почавши з фінансування іспанської
корони з 10 % річних, вони контролювали торгівлю золотом


і сріблом в Європі. Після іспанського банкрутства 1627 p.
генуезьці вклали капітал у позики Австрії, Баварії, Швеції.

Протягом XVII ст. міжнародним фінансовим центром
став Амстердам. У 1609 p. був створений Амстердамський
депозитний і валютний банк, вклади якого зросли з 1 млн в
1610 p. до 8 млн флоринів у 1640 p. В 1611 p. була створена
біржа, яка стала грошовим центром, звідки голландські
капітали у вигляді позик і кредитів направлялися в усі
країни світу. Втративши промислово-торгову першість, Спо-
лучені Провінції зберегли своє значення найбільшого і най-
дешевшого кредитора. Вартість кредиту становила 5 %. У
кінці XVIII ст. Амстердам контролював 3/7 облігацій анг-
лійського національного боргу. Саксонія отримала кре-
дити на 9 млн, СІЛА — на 2 млн флоринів. Гарантіями
були земля, дорогоцінності, державні борги.

У XVIII ст. у діловому світі почав панувати англійський
фінансовий капітал. В 1694 p. був утворений Англійський
банк, білети якого до 1797 p. обмінювалися на золото. Фор-
мувалися приватні лондонські банки. В 1807 p. їх було 73.
У провінціях з'явилися сільські банки або банки графств:

в 1750 p. — 13, в 1784 p. — 120, в 1800 p. — 370. Вони були
депозитними банками, мали право надавати кредит, врахову-
вати векселі та позики. У 1773 p. була створена Розрахун-
кова палата для компенсаційних розрахунків між банками.

Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збира-
лися кілька разів на рік, регулярно проводили клірингові
розрахунки (залік взаємних вимог та зобов'язань). Скон-
центровані у банках гроші перерозподілялися і використо-
вувалися у промисловості, торгівлі.

Розвивалася податкова система. У Великобританії подат-
ки становили з промисловості та сільського господарства в
1715 p. — 17%, в 1800 p. — 24%. У Франції вони були
нижчими: у 1715 p. — 11%, в 1735 p. — 17%, в 1770 p.—
10 %. Однак у Великобританії переважало непряме оподат-
кування (70%), у Франції основну частину податків стано-
вили прямі.


Характерною ознакою господарств європейських країн
був державний борг. Постійними боржниками були королі
Іспанії. У Великобританії тільки в 1716 p. англійський дер-
жавний борг називали національним. Країна була боржни-
ком голландських банкірів. Практикувалися примусові
позики у населення. Проте борг Великобританії ніколи не
досягав критичного рівня (подвійної суми національного
доходу). У Франції перед революцією в 1789 p. він стано-
вив 3 млрд ліврів, що зумовило фінансову кризу і зубо-
жіння держави.

Одночасно швидкий розвиток мануфактурного виробниц-
тва у Великобританії порівняно з іншими країнами у XVII
—XVIII ст. забезпечив її економічні успіхи, сприяв лікві-
дації торгової монополії Голландії. Це була перемога про-
мислового капіталу над торговим.

Отже, визначальним моментом господарського розвитку
країн Західної Європи була підприємницька перебудова на
ринкових засадах, формування індустріального укладу. Про-
те на кінець XVIII ст. нові відносини перемогли частково. В
Іспанії, Португалії, Італії запанувала феодальна реакція, еко-
номіка характеризувалася занепадом і відносним застоєм.

1.2. Особливості економічного розвитку країн
Центральної, Південно-Східної та Східної Європи

Для аграрної еволюції країн Центральної, Південно-
Східної та Східної Європи протягом XVI—XVIU ст. ви-
значальним було утвердження панщинно-кріпосної системи
господарства. Вона характеризувалася захопленням фео-
далами селянських і громадських земель, зростанням до-
менів і створенням великих маєтків, закріпаченням селян
з переважно відробітковою рентою, орієнтацією господар-
ства не на особисті потреби феодала, а на виробництво то-
варної маси сільськогосподарської продукції для збуту на
внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей процес в історіо-
графії мав назву "повторне закріпачення селян" і мав відно-


іпення до німецьких земель, він фіксував вторинність кріпос-
ного права, що утвердилося в заельбських землях після
поразки селянської війни 1524—1525 pp., по відношенню
до кріпосних явищ класичного феодального господарства.
В сучасній науці поширена концепція, що кріпосне право
XVI—XVIII ст. було першим і єдиним у Європі, а викори-
стання терміну "повторне закріпачення селян" зберігається
як традиція.

У сферах промисловості та обігу повільно розвивало-
ся дрібне товарне і мануфактурне виробництво. Зовніш-
ній ринок переважав над внутрішнім. Країни Централь-
ної і Східної Європи перетворилися на аграрно-сировинний
додаток до економічно розвинених західноєвропейських
країн.

Причинами, що зумовили своєрідність економічного роз-
витку країн на схід від Ельби, були як місцеві закономірності
та особливості, так і загальноєвропейські економічні фак-
тори. Порівняно із Західною Європою ці країни не були
готові до перебудови. В аграрних відносинах збереглися
дворянські землеволодіння, елементи особистої та адміні-
стративно-судової залежності селян від феодалів та відро-
біткова рента. Товаризація селянських господарств була
незначною. Наявність колонізаційного земельного фонду,
зокрема у Східній Німеччині, Польщі, Росії, ще більше галь-
мувала темпи розвитку. Урбанізація була меншою, ніж у
Західній Європі. Міста були відносно слабкими і не могли
взяти на себе роль (ні економічно, ні політичне) рушія су-
спільного прогресу, що було властиве західноєвропейським
містам. Великі географічні відкриття віддалили ці країни
від головних шляхів світової торгівлі. Продукція місцевих
ремесел не могла конкурувати з мануфактурними захід-
ноєвропейськими виробами. Слов'янські народи, крім росій-
ського, не мали своєї державності, належали до багатона-
ціональних Російської, Австрійської держав. Речі Посполи-
тої, та Туреччини. Селянська війна в Німеччині (1524—
1525 pp.), народні рухи в Чехії, Угорщині, Росії на початку


XVII ст. були придушені і не закріпили прогресивних тен-
денцій розвитку.

На перехід країн від чиншу до панщинно-кріпосної си-
стеми господарства впливали загальноєвропейські еко-
номічні процеси. Темпи перетворень в аграрній сфері по-
рівняно з промисловістю були повільнішими. Внаслідок
"революції цін" знецінилася фіксована грошова рента, а
дрібноселянське виробництво не могло забезпечити швид-
кого зростання. Збільшення цін на продукти харчування,
розвиток міжнародної хлібної торгівлі стимулювали під-
приємницький характер феодальних господарств. Піднес-
ти товарність сільськогосподарського виробництва в корот-
кий строк було можливо лише на основі відробіткової ренти.
Становлення європейського і світового ринків зумовило
початок міжнародного поділу праці. Тим часом як капіта-
лістичне сільське господарство Великобританії, Голландії
розвивалося інтенсивно, орієнтуючись на високопродуктивні
та трудомісткі галузі (вирощування технічних культур, тва-
ринництво), у центральних і східноєвропейських країнах
культивувалося зернове господарство.

Класичним районом панщинно-кріпосного господарства
були східнонімецькі землі між Ельбою та Одером. Дворяни
зосередили у своїх руках усі три форми влади над селяни-
ном: земельну, особисту, судово-адміністративну. В середині
XVI ст. відробіткова рента тривала один день, у кінці сто-
ліття — два, в середині XVII ст. — три дні. Після Тридцяти-
річної війни (1618—1648 pp.) сільське господарство від-
новлювалося на основі селянських господарств. Проте вже
на зламі XVII—XVIII ст. панщинно-поміщицьке господар-
ство було відновлено. У XVIII ст. впроваджувалася урочна
система панщини, різко зменшилася кількість селянських
господарств, посилилася майнова диференціація. 58 % зібра-
ного зерна селяни використовували для власних потреб, 34 %
віддавали у вигляді феодальних примусів поміщикові. Можливостей для зміцнення і розвитку господарства у се-
лян практично не було.


Друга половина XVII—XVIII ст. — це період кризи пан-
щинно-кріпосної системи господарства. Зміцніли позиції
магнатів, яким належала у XVIII ст. половина землі. Для
виконання відробіткової ренти, що становила 8—12 днів на
тиждень з повного наділу, на роботу з селянського двору
виходило по два робітники: селянин-кмет з тяглом і піший
помічник. Загородники (малоземельні селяни) і коморни-
ки (безземельні) відробляли 2—3 дні панщини на тиждень.
Одночасно посилилося значення грошової ренти, застосову-
вався кабальний, примусовий, вільний найм.

Фільваркове, переважно зернове, господарство Польщі
було орієнтовано на ринок: у першій половині XVI ст.—
внутрішній, з кінця XVI ст. — зовнішній. У 70-х роках
XVIII ст. експорт зерна у Західну Європу оцінювався в 9—
10 млн злотих на рік. Середній домен продавав 2/3—3/4 своєї зернової продукції.

XVI — початок XVII ст. — період піднесення ремесла і
торгівлі. Розвивалися цехи. Зростала чисельність партачів-
ремісників, які не входили до цехових організацій. На ос-
нові цехового і позацехового ремесла виникали підприєм-
ства мануфактурного типу: керамічні, паперові, соляні.

Негативно впливала на розвиток міст і торгівлі політи-
ка шляхти. Міста були позбавлені права голосу в сеймі
(1505 p.). Місцевим купцям заборонялося їздити за това-
рами за кордон (1565 p.). Сейм звільнив шляхту від мита
на ввезення товарів. Чужоземні купці вільно торгували на території Польщі.

Після занепаду з 20-х років XVII ст. міст, ремесел, внут-
рішньої та зовнішньої торгівлі почалося економічне підне-
сення з другої половини XVIII ст. Посилилася урбаніза-
ція. Вотчинні мануфактури, продукція яких була дорожча
на 75—100% за іноземні товари, розорювалися або пере-
ходили у власність купців. Розвивалися міщанські ману-
фактури.

На кінець XVIII ст. у гірничорудній промисловості було 165 підприємств, текстильній — 72, хімічній — 9, друка-
120


рень — 32. Позначилась промислова і сільськогосподар-
ська спеціалізація різних районів Польщі.

Внаслідок поділу Речі Посполитої в кінці XVIII ст., час-
тина польських земель потрапили під владу Росії, Австрії
та Прусії і розвивалися в межах політики Романових, Габс-
бургів і Гогенцоллернів.

В Австрійській імперії Габсбургів тільки в суто австрій-
ських землях збереглося чиншове господарство селян. На
чеських, словацьких, угорських, словено-хорватських, україн-
ських землях поширилося доменіально-панщинне господар-
ство. Відробіткова рента для певних категорій селян стано-
вила п'ять-шість днів на тиждень. Австрійське аграрне за-
конодавство XVII. ст. поділило феодальні землі на русти-
кальні (селянські) та домінікальні (поміщицькі) із заборо-
ною їх замінювати, обмежило панщину трьома днями на
тиждень, заборонило працювати на поміщиків у неділю і
святкові дні. В XVIII ст. зросла підприємницька діяльність
поміщиків, значно погіршилося становище селян, посили-
лася їх пауперизація.

За правовою ознакою селяни поділялися на рустикалістів
і домінікалістів. Перші мали наділи на правах володіння,
користування і розпорядження землею (закупні землі) або
на правах лише тимчасового користування (незакупні
землі). Селяни були зобов'язані виконувати всі три форми
ренти та інші примуси, платити державні податки. Русти-
калістські селяни були орендарями землі й не виконували
регулярних примусів перед державою. Приблизно 40 % се-
лян мали землі (повні та неповні селяни). Більшість селян
були безнадільними. Особиста кріпосна залежність селян у
Чехії, Моравії, Сілезії була ліквідована у 1781 p., в Угор-
щині — в 1785 p.

Після занепаду промисловості й торгівлі в другій поло-
вині XVI—XVII ст. почався їх розвиток. Грунтуючись на
ідеях меркантилізму, австрійський уряд здійснив ряд ре-
форм. Зросла кількість мануфактур (скляних, порцеляно-
вих, суконних, шовкових). Був створений Державний банк,


обмежені права цехів, знищені внутрішні митні кордони.
Промисловими районами стали Австрія та Чехія. Решта
земель залишалася аграрною периферією.

У кінці XVI — на початку XVII ст. виникла Російська
централізована держава, яка з середини XVI ст. стала бага-
тонаціональною. До її складу ввійшли території Поволжя,
Уралу, Сибіру, в 1654 p. на правах автономії Україна. В
XVIII ст. Росія завоювала вихід до Балтійського моря.

У XVI—XVIII ст. в Росії існували різні форми землево-
лодіння: чорносошне (державне), двірцеве, світське, церков-
не. Швидкими темпами зростало феодальне землеволодіння.
В середині XVII ст. чорні волості у центрі країни зникли.
У XVI—XVII ст. скорочувалися світські вотчини та зміцню-
валися помістя — умовні землеволодіння бенефіціального
типу. Протягом цього періоду в загальнодержавних мас-
штабах (Соборне Уложення 1649 p., указ 1714 p. Петра І)
затверджувалися земельні права дворян, скасовувалася
ієрархія земельної власності, узаконювалося злиття поміст-
ної і вотчинної форм землеволодіння. Власність поділяла-
ся на родову (отриману в спадок) і надбану. Указ 1762 p.
про вольності дворянства дав змогу поміщикам самостійно
займатися господарством. За "Жалованою грамотою дво-
рянству" (1785 p.) вони отримали повну свободу щодо землі.
Сприяло утвердженню феодальної власності генеральне
межування згідно з маніфестом 1765 p., що проводилося
протягом кількох десятиліть. Воно закріпило за дворян-
ством до 50 млн десятин самовільно захоплених земель.

Змінилося економічне і правове становище селян. Се-
лянські наділи (орні землі) лише за XVI — першу полови-
ну XVII ст. зменшилися з 15—19 до 6 десятин. На кінець
XVIII ст. поміщицька рілля охоплювала в чорноземній зоні
половину, а в нечорноземній — третину всієї землі, відробіт-
кова рента дорівнювала шість днів на тиждень. Зростало
значення грошової ренти. В середині XVIII ст. панщинне
селянство становило 54,9%, чиншове — 45,1% кріпаків.
Визначилося районування форм ренти.


Прийнявши Соборне Уложення 1649 p. — перший уза-
гальнюючий правовий кодекс, уряд Росії завершив оста-
точне встановлення кріпосного права. Проголошувалося
безстрокове, особисто-спадкове, поземельне прикріплення
селян до землі. На селян поширювалася юрисдикція по-
міщиків і вотчинників. Законодавство другої половини XVII
—XVIII ст. посилило особисту залежність селян. Без доз-
волу власників вони не могли піти на заробітки, укладати
фінансові угоди, їм заборонялося скаржитися на поміщиків.
Останні в адміністративному порядку засилали селян до
Сибіру.

У цей час значних успіхів досягло сільськогосподарське
виробництво. Розширилися освоєні землі. Промислово-тор-
гового значення набули скотарство, вівчарство, городницт-
во. Зросла товарність селянських господарств. Вони забез-
печували 10% торгівлі хлібом. Більшу господарську са-
мостійність порівняно з приватновласницькими селянами
мали державні селяни.

Протягом XVI—XVIII ст. зросло господарське значен-
ня міст, проте в них мешкало лише 4 % населення. Збільши-
лася чисельність промислового населення: ремісники ста-
новили половину посадського населення країни. Ремесло
отримало територіальну спеціалізацію, перетворилося на
дрібне товарне виробництво. Оновлення ремесла реформа-
ми Петра І першої половини XVIII ст., офіційне впрова-
дження ремісничого устрою сприяли поліпшенню органі-
зації виробництва, але його роль у промисловості зменши-
лася. Період панування ремесла закінчився.

На основі ремісничих підприємств, селянських промислів,
дрібного товарного виробництва виникла мануфактура, яка
панувала в текстильній, цегельній, рибальській, соляній га-
лузях промисловості. Створювалися мануфактури, засновані
на кріпосній праці. Класичною і найпоширенішою їх фор-
мою були вотчинні (поміщицькі) мануфактури, сформовані
товаризацією феодального господарства. Вони грунтувалися
на домашній промисловості селян, монопольному володінні


феодалами робочою силою. Посесійні мануфактури належа-
ли приватним особам на основі умовного спадкового воло-
діння, використовували працю приписних казенних селян,
а також спеціально куплених для роботи на мануфактурах.
Вони обслуговували потреби державної скарбниці і прак-
тично не були зв'язані з ринком. Кріпосні мануфактури
панували в суконній, металургійній промисловості.

У XVII ст. у Росії розпочався процес формування всеро-
сійського ринку. Це було зумовлено спеціалізацією окре-
мих районів, розвитком товарно-грошових відносин. Якщо
в XV ст. в основному торгували на місцевих ринках або
торжках, у другій половині XVI ст. — на великих обласних
ринках, то в XVII ст. вирішального значення набули яр-
марки. Росія активно боролася за експортування товарів
на Захід. Баланс зовнішньої торгівлі був активним. По-
літика царського уряду була протекціоністською. В екс-
порті переважала сільськогосподарська продукція.

Господарський розвиток країн Центральної та Східної
Європи зумовив істотну різницю з питань генези індустрі-
ального суспільства. Одні дослідники намагалися довести,
що цей процес відбувався у мануфактурний період XVI—
XVIII ст. так само, як і в розвинених західноєвропейських
країнах, хоч і мав свої особливості. Інші обґрунтовують
положення про початок перебудови в кінці XVIII—XIX ст.
в умовах індустріального розвитку. В Росії початок пере-
хідного періоду датується XVII ст.

Аграрний розвиток країн Центральної та Східної Євро-
пи був особливою формою генези індустріалізації сільсько-
го господарства. Експропріація селянства відбувалася че-
рез прикріплення їх до землі з позбавленням прав фео-
дального володіння. Зменшення особистої заінтересованості
селян працювати змушувало дворян посилити позаеконо-
мічний примус. Власність дворян на землю набувала рис
буржуазної приватної власності. Мануфактурне виробни-
цтво існувало лише як індустріальне явище.

Більшість вчених розглядають панщинно-кріпосну сис-


тему господарства як фактор розпаду феодального госпо-
дарства і створення передумов для індустріального розвит-
ку. Зменшилося нагромадження капіталу у міщан і селян,
торгівлю на внутрішньому і зовнішньому ринках монопо-
лізувало дворянство, яке витрачало прибутки на невироб-
ничі потреби. Орієнтація на ринок поміщицьких господарств
не змінювала підвалин феодального господарства, зокрема
монопольної власності на землю. Вотчинні мануфактури
існували як побічне прибуткове заняття на основі феодаль-
них відносин власності. У промисловості, сфері обігу сфор-
мувався уклад індустріального господарства.

Отже, у процесі розпаду панщинно-кріпосної системи
господарства визначилися два напрями розвитку європей-
ських країн. У Західній Європі відновлювалося парцеляр-
не господарство, капіталістичні відносини утверджувалися
фермерським шляхом. У більшості країн Центральної та
Східної Європи, зокрема в Росії, аграрна революція відбува-
лася повільно, із збереженням феодальних пережитків.
Підприємницьке сільське господарство перемогло в сере-
дині XIX ст.

В економічному житті найрозвиненіших країн світу
у XVI—XVIII ст. відбулися суттєві зміни. Після вели-
ких географічних відкриттів утворилися колоніальні
імперії (іспанська, португальська, голландська, францу-
зька, англійська). Наступила епоха промислових пере-
воротів, а разом з нею формування світового господар-
ства. Поява заводів, нових станів — найманих фаб-
ричних робітників і власників на засоби виробницт-
ва, потужних підприємств стимулювала генезу інду-
стріального суспільства. На зміну ручній мануфак-
турній діяльності людини прийшла машинна, висо-
копродуктивна праця. Відбулися кардинальні зміни і
в інших галузях економіки (сільському господарстві,
транспорті, фінансах, торгівлі).


Генеза індустріального суспільства супроводжува-
лася зміною та вдосконаленням знарядь праці, розвит-
ком промисловості і торгівлі. Потреби економічного
розвитку диктували необхідність переходу від дрібно-
го до розширеного товарного виробництва.


Читайте також:

  1. V. Завдання.
  2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
  3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
  4. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
  6. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
  7. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
  8. Аудит, його мета та завдання
  9. Багатокритеріальні завдання оптимального керування
  10. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
  11. Безпека життєдіяльності людини – найважливіше завдання людської цивілізації
  12. Бесіда за запитаннями.




Переглядів: 563

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Запитання і завдання для самоперевірки | Запитання і завдання для самоперевірки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.096 сек.