ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ФАКТОР

Цей фактор, за характером впливу на розміщення виробництва, близький до сировинного, бо паливо, як і багато інших видів сировини, теж мінеральний ресурс. Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора, називаються енергомісткими. Вони поділяються на електромісткі й паливомісткі. За ступенем енергомісткості виділяються високоенергомісткі види виробництва (частка паливно-енергетичних витрат становить ЗО—45% витрат на вироблення продукції), середньоенергомісткі (15—30%) та неенергомісткі (менше за 15%).

До електро містких видів виробництва зараховують виплавляння легких металів (алюміній, титан, магній), електролітичне виплавляння міді, нікелю, феросплавів та сталі, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку. Такі виробництва повинні розміщуватись поблизу великих джерел електроенергії — бажано біля гідроелектростанцій, що дають дешеву електроенергію. Так, найбільший український алюмінієвий завод розташований у Запоріжжі, біля Дніпрогес.

У Росії одні з найпотужніших у світі гідроелектростанції Красноярська та Братська у Сибіру дають струм для алюмінієвих заводів. Норвегія, що практично не має власної алюмінієвої сировини, є великим експортером алюмінію, бо 80% електроенергії країни виробляється на ГЕС. У державах Перської затоки (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ) на базі дешевої нафти споруджуються теплові електростанції, котрі живлять алюмінієві заводи, — алюміній перетворюється там на експортний товар. Власне, тепер нема такої галузі народного господарства, де не використовувалася б електроенергія. Проте більшість із них споживає її відносно небагато, а тому вважається неелектромісткою. Зокрема, до таких галузей зараховується машинобудування, легка й харчова промисловість. У наступній таблиці подається порівняльна електромісткість деяких видів виробництва.

До паливо містких зараховуються виробництва, що поглинають багато тепла. Сюди відноситься виробництво глинозему (напівфабрикат для одержання алюмінію), на одну тонну якого витрачається 3 тонни умовного палива, віскозного шовку (15 ту. п.), випічка хліба (2 т у. п.), виплавляння нікелю (50 т у. п.), виробництво соди (0,5 т у. п.), синтетичного каучуку, целюлози, цементу, скла, виплавляння цинку тощо. Паливомісткі види виробництва розташовуються поблизу паливних баз. Наприклад, у Костянтинівці (Донбас) є великий завод з виробництва цинку, хоча сировину доводиться везти здалеку, бо в Україні її нема. Одначе транспортні витрати на перевезення руди в цьому випадку менші, ніж на перевезення палива. Аналогічний завод, що працює на місцевому кузнецькому вугіллі й привезеній руді, є у м. Бєлово (Кемеровська область). А от глиноземний завод у Миколаєві побудований на розхресті: імпортні боксити вивантажуються у порту, куди також підвозиться донецьке вугілля. Оскільки Миколаїв розташований неподалік від Донбасу, такі перевезення виправдані.

Щодо таких паливомістких видів виробництва, як содове, випуск синтетичного каучуку, целюлози, то вони тяжіють до сировини, бо для їхнього одержання треба набагато більше сировини, ніж палива. Як виняток з цього правила можна назвати завод синтетичного каучуку в Темиртау (Казахстан), який працює на карагандинському вугіллі. Нижче наводяться дані про паливомісткість деяких видів виробництва (у мегакалоріях тепла на одну тонну готової продукції).

Особливе місце серед паливомістких галузей належить теплоелектростанціям. Для ДРЕС потужністю 3 млн кВт (таку потужність має низка теплоелектростанцій у Донбасі й Придніпров'ї) треба приблизно 6,5 млн т у. п. на рік. Зрозуміло, що ДРЕС, які обслуговують широке коло споживачів електроенергії, повинні розташовуватись поблизу джерел палива. Оскільки передавати електроенергію на великі відстані невигідно через чималі втрати у мережі, ДРЕС "притягують" до себе енергомісткі виробництва. Це можна сказати про великі теплові електростанції Донецько-Придніпровського району (Придніпровська, Слов'янська, Вуглегірська тощо). На базі дешевого екібастузького вугілля споруджено комплекс теплоелектростанцій у м. Єр-мак (Казахстан). Їхня електроенергія забезпечує виробництво феросплавів у самому місті та глиноземний завод у Павлодарі. Крім того, у Павлодарі є глиноземний завод, що використовує те саме вугілля. Сировина для глинозему привозиться за багато сотень кілометрів з іншої частини Казахстану — з Аркалика, а сировина для феросплавів знаходиться ще далі — у Північно-Західному Казахстані. Водночас невеликі теплоелектростанції, а також ТЕЦ, які покликані постачати електроенергію й тепло населенню та звичайному (неенергомісткому) виробництву, розташовуються ближче до споживача.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СИРОВИННИЙ ФАКТОР	\|	ВОДНИЙ ФАКТОР

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.