• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методи управління.

Розгляду підлягають загальні методи управління:

адміністративні, економічні, соціально-психологічні, сіткові (графоаналітичні), балансові, котрі використовує керуюча підсистема (менеджер, фахівець) по відношенню до керованої підсистеми (колектив, фахівець, організаційно-економічні об’єкти управління. На практиці ці методи використовуються у взаємозв’язку, доповнюючи один одного в конкретних ситуаціях. Межі використання окремого методу визначаються менеджером. Наприклад адміністративні, економічні та соціально-психологічні методи використовуються по відношенню до колективів та окремих працівників, сіткові - по відношенню до організаційних об’єктів управління, балансові - по відношенню до економічних об’єктів.

3.1. Адміністративні методи.

Адміністративні методи менеджменту спираються на:

1) систему законодавчих актів країни та регіону (державні закони, укази, постанови, державні стандарти, затверджені загальнодержавними або місцевими органами влади);

2) систему нормативно-директивних та методичних (обов’язкових для виконання) документів організації та керівної структури (стандарти, методики, положення, інструкції, накази, розпорядження, вказівки, затверджені керівництвом фірми або об’єднання та діючі лише у цій фірмі або об’єднанні);

3) систему планів, програм, завдань;

4) систему оперативного керівництва чи влади (виділяють чотири засоби реалізації влади - розпорядження, популяризація, участь в управлінні, делегування повноважень та відповідальності).

Розпорядження - керівник вказує підлеглому, що за певних обставин той має зробити чи, навпаки, від чого утриматись. Керівник докладно інструктує робітників, докладно роз’яснює, чого очікує та настроює на ефективну роботу за допомогою обіцянок та погроз. Розпорядження мають бути чіткими, відповідати цілям фірми. За формою розпорядження можуть бути усними чи письмовими. Усні розпорядження доцільні в невеликих стабільних колективах з нормальним морально-психологічним кліматом та атмосферою довіри. Також в залежності від морально-психологічного клімату розпорядження може носити формальний або неформальний характер.

Популяризація як засіб реалізації влади полягає в перенесенні акценту з прямих вказівок на ініціативу працівників. Функції керівника: інструктаж, контроль, обговорення з виконавцями шляхів вирішення поставленої проблеми та результатів діяльності, виховання ініціативи, винагородження за позитивні результати. Покарання використовується лише в екстремальних випадках.

Участь в управлінні можлива лише в тих випадках, коли працівники мають всі необхідні навички та кваліфікацію для самостійної роботи, можуть самостійно контролювати хід виконання завдань. Керівник може власноруч обмежити свою владу, концентруючись на консультуванні, створенні сприятливого морально-психологічного клімату в організації, постановці загальних цілей. Прямі вказівки та контроль з боку керівництва зниженій до мінімуму. Роз’яснення проводяться лише коли вкрай потрібні. Іноді керівник може взагалі відмовитися від влади при вирішенні певних поточних питань, надавши співробітникам всі відповідні повноваження та відповідальність за виконання. Відмова від безпосередньої влади доцільна лише при високій кваліфікації виконавців та вміння і бажання їх працювати самостійно. Найбільшу користь така практика приносить у випадках з невизначеністю ситуації, коли підлеглі на місті мають краще уявлення про проблему, ніж вищий керівник.

Делегування повноважень означає передачу від керівника підлеглому певного завдання, котре останній має виконувати самостійно. Одночасно з завданням, робітникові передаються повноваження відповідно до його компетенції та відповідальність, яка має назву функціональної. Керівник лишає за собою відповідальність за загальне керівництво. Правила ефективного делегування повноважень: 1) визначати повноваження для кожного виду діяльності; 2) уникати занадто докладного інструктажу (це означає фактичне позбавлення повноважень); 3) не робити висновків за підлеглих (це пригнічує ініціативу); 4) спокійно відноситись до певних помилок підлеглих; 5) заохочувати до ініціативи та високої якості виконання робіт.

3.2. Економічні методи.

До економічних методів відносяться:

1) методи, регульовані державними органами і установами:

а) податкова система регіону;

б) податкова система країни;

в) кредитно-фінансовий механізм країни;

г) кредитно-фінансовий механізм регіону.

2) методи, регульовані фірмою (керівною організацією):

а) економічні нормативи функціонування фірми

- питома вага конкурентоспроможної продукції по окремим ринкам;

- норми рентабельності за окремими видами продукції;

- швидкість обертання оборотних коштів;

- продуктивність праці;

- прибутковість капіталовкладень;

- питома вага податків в балансовому прибутку фірми;

- фондоозброєність праці;

- питома вага основних працівників в загальній чисельності працюючих фірми;

- рівень автоматизації виробництва та управління, тощо;

б) система матеріального заохочення працівників;

в) система відповідальності за якість та ефективність роботи;

г) застосування наукових підходів та сучасних методів (системного аналізу, прогнозування, оптимізації) менеджменту.

Перша група методів відноситься до економічних факторів зовнішнього середовища, параметри якого не можуть контролюватися фірмою.

Нормативи функціонування фірми повинні розроблятися на основі результатів маркетингових досліджень, аналізу та прогнозування найважливіших показників якості та ресурсомісткості продукції фірми та конкурентів, організаційно-технічного рівня виробництва. Економічні нормативи включаються до бізнес-плану та потрапляють до функціональної підсистеми системи менеджменту.

3.3. Соціально-психологічні методи.

Соціально-психологічні методи менеджменту спрямовані на управління соціально-психологічними процесами в колективі за умови збереження здоров’я робітників та нормального морально-психологічного клімату в колективі, дотриманні законодавства та вимог нормативних актів.

Об’єктами управління соціально-психологічними процесами в колективі:

1) екологічність продукції та виконуваних послуг;

2) характер, психічні, антропометричні і психофізіологічні особливості робітника;

3) ергономічність робочого місця, виробничих приміщень;

4) система підбору, розстановки та підготовки кадрів;

5) організація робочих місць;

6) система стимулювання праці робітників;

7) морально-психологічний клімат в колективі;

8) умови відпочинку працівників;

Функції управління соціально-психологічними процесами в колективі:

1) аналіз норм та нормативів соціально-психологічних процесів;

2) виявлення вузьких місць та недоліків;

3) формулювання проблем;

4) планування заходів по покращенню соціально-психологічних умов праці в колективі;

5) організація виконання спланованих заходів;

6) облік та контроль дотримання норм та нормативів;

7) мотивація покращення показників соціально-психологічних процесів;

8) регулювання соціально-психологічних процесів.

Методи управління соціально-психологічними процесами:

1) моніторинг зовнішнього природного середовища;

2) моніторинг морально-психологічного стану в колективі:

- анкетування;

- опитування;

- спостереження;

3) хронометраж, фотографія робочого часу, метод моментних спостережень;

4) проведення дослідний та експериментальних робіт;

5) математико-статистичні та економіко-математичні методи дослідження.

3.4. Графоаналітичні методи (сіткове планування та управління).

Сіткове планування та управління - графоаналітичний метод управління процесами створення будь-яких систем. Сітковий графік - повна графічна модель комплексу робіт, спрямованих на виконання єдиного завдання, в якій визначені логічний взаємозв’язок, послідовність робіт, взаємозв’язок між ними.

Елементи сіткового графіку:

n робота (позначається стрілкою) - це процес чи дія, котрі потрібно вчинити, щоб перейти від однієї події до іншої. Її характеризують певні витрати праці та часу. Якщо для переходу від однієї події до іншої не треба витрат часу чи праці, тоді взаємозв’язок таких подій зображують пунктирною стрілкою та називають фіктивною роботою. Фіктивна робота являє собою логічний зв’язок між подіями та демонструє залежність початку виконання певної роботи від результатів виконання іншої;

n подія (позначається кружком) - це фіксований момент часу, котрий являє собою одночасно закінчення попередньої роботи, тобто її результат (виключення - початкова подія), та початок наступної роботи (виключення - кінцева подія).

Будь-яка безперервна послідовність взаємопов’язаних робіт та подій має назву шлях. Шлях від початкової до кінцевої події має назву повного.

До найважливіших параметрів сіткового графу відносять:

1) тривалість роботи (ij) - t_ij

Приймаємо, що i < j, тобто і-та подія - передуюча, а j-та - наступна. У випадку визначеної трудомісткості виконання роботи її тривалість дорівнює:

Т_ріj

t_ij = ------- ,

n_ij

де Т_ріj - трудомісткість ij-й роботи, людино-години або людино-дні, n_ij - кількість осіб, що виконують ij-у роботу.

2) ранній термін наставання події i - t_рj - дорівнює сумарній тривалості робіт, що лежать на максимальному зі шляхів, що ведуть від початкової події до тієї, що розглядається:

t_pi= max [ t_pj+ t_ij] ,

t_pj= max t [ L (_ij) ] ,

де t_pj - ранні терміни наставання подій, що передують даній події, t_ij - тривалість робіт, що входять в j-ту подію, t [ L (_ij) ] - максимальний за тривалістю шлях, що передує j-й події.

3) пізній термін наставання події і - t_пі - дорівнює різниці між критичним шляхом (Ткр) графіка та найбільшою тривалістю шляхів, наступних за цією подією, тобто max t [L (і - с)] : t_пі= Т_кр - t [L (і - с)] ,

або, використовуючи пізні терміни наставання наступних подій та тривалості робіт, що виходять із даної події, пізній термін наставання передуючої події визначають як: t_пі= min [t_пі- t_ij] .

4) ранній термін початку ij-й роботи - t_pHij - дорівнює ранньому терміну наставання і-ї події, тобто t_pHij = t_pi .

5) пізній термін початку ij-й роботи - t_пHij - дорівнює різниці пізнього наставання і-ї події та тривалості ij-й роботи: t_пHij = t_пj- t_ij .

6) ранній термін закінчення роботи - t_рЗij - дорівнює сумі раннього терміну наставання і-ї події та тривалості роботи: t_рЗij = t_pi + t_ij .

7) пізній термін закінчення роботи - t_пЗij - дорівнює пізньому терміну наставання і-ї події: t_пЗij = t_пj .

8) резерв часу події - r_i - проміжок часу, на який може бути відкладена дана подія без порушення термінів завершення комплексу робіт в цілому: r_i= t_пі- t_pi.

9) повний резерв часу роботи - R_nij - час, на який можна збільшити тривалість роботи, при чому ранні терміни наставання наступних подій не змінюються: R_nij= t_пЗij- t_рЗij .

10) вільний резерв часу роботи - R_вij - частина повного резерву, що враховує резерв лише за попередніми роботами: R_вij= (t_пЗij- r_i) - t_рЗij .

11) резерв часу шляху - R(Li) - час, на який в сумі можна збільшити тривалість усіх робіт, що належать до шляху Li, тобто гранично припустимий час збільшення тривалості цього шляху. R(Li) розраховують як різницю між тривалістю критичного шляху Ткр та даного шляху t(Li): R(Li) = Ткр - t(Li).

12) тривалість критичного шляху - Ткр - сума тривалостей взаємопов’язаних робіт від початкової до кінцевої події, що має максимальну величину, тобто Ткр = max [ t(Li) ]. Тривалість критичного шляху визначає час наставання кінцевої події. На критичному шляху роботи мають нульові повний та вільний резерви робіт та нульові резерви часу подій.

13) коефіцієнт напруженості сіткового графіку - КНij - допомагає оцінити, наскільки вільно можна оперувати наявними резервами часу, дає уяву про терміновість їх виконання:

R_nij

КНij = 1 - -------------- ,

(Ткр_ij) max

де (Ткр_ij) max -тривалість відрізку критичного шляху, що не співпадає із максимальним шляхом, що проходить крізь роботу ij.

Рис. 3.3.1. Правила нанесення результатів розрахунку на графік.

3.5. Балансові методи.

Балансові методи менеджменту - найбільш розповсюджені. При рішенні майже будь-якої задачі, з будь-якої функції управління будь-якого обсягу необхідно підрахувати прибуток і затрати, надходження і розподіл та ін. Однак в нинішній час балансовим методам менеджменту (як і багатьом іншим) не приділяється необхідної уваги. В таблиці наведена класифікація балансів.

Класифікація дозволяє розглянути об'єкт з різних боків, досліджувати його глибше, що є однією з вимог менеджменту. Наведемо приклад балансу, назва якого містила б основні ознаки класифікації: плановий баланс електричної енергії по підприємству на 1996 р.

Таблиця 3.3.1.

Класифікація балансів

Читайте також:

1. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
2. II. УЧЕБНЫЕ И МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОСОБИЯ, ПРАКТИКУМЫ
3. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
4. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
5. Адаптивні організаційні структури управління.
6. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
7. Адміністративне право і державне управління.
8. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
9. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
10. Адміністративні методи управління
11. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
12. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації

Переглядів: 465