Класифікація управлінських рішень.

Управлінське рішення - це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обгрунтування і вибору альтернативи з багатьох варіантів досягнення конкретної мети системи менеджменту.

Імпульсом управлінського рішення є необхідність ліквідації, зменшення актуальності або рішення проблеми, тобто наближення в майбутньому дійсних параметрів об'єкту (явища) до бажаних, прогнозованих.

Комплексні проблеми слід формалізувати, тобто кількісно визначати різницю між фактичним і бажаним станами об'єкту по його параметрам, а також виконати структуризацію проблеми шляхом побудови для її рішення дерева цілей.

Оскільки ресурси для рішення проблеми обмежені, слід ранжувати (визначати важливість, вагомість, ранг) проблеми за їх актуальністю, масштабністю, ступенем ризику.

Для підвищення якості рішень рекомендується здійснювати їхній аналіз на основі класифікації по наступним ознакам:

n стадія життєвого циклу товару (маркетинг, НДДКР, ОТПВ і ін.);

n підсистема системи менеджменту (цільова, функціональна тощо.);

n сфера чинності (технічні, економічні і ін. рішення);

n мета (комерційні і некомерційні рішення);

n ранг управління (верхній, середній, нижчий);

n масштабність (комплексні і поодинокі рішення);

n організація створення (колективні і особисті рішення);

n тривалість чинності (стратегічні, тактичні, оперативні рішення);

n об'єкт впливу (зовнішні і внутрішні);

n засоби формалізації (текстові, графічні, математичні);

n форми відображення (план, програма, наказ, розпорядження, вказівка, прохання);

n складність (стандартні і нестандартні);

n засіб передачі (вербальні, письмові, електронні).

Основними факторами, що впливають на якість управлінського рішення, є: застосування до системи менеджменту наукових підходів і принципів, засобів моделювання, автоматизація управління, мотивація якісного рішення і ін.

Звичайно в прийнятті будь-якого рішення присутні різною мірою три момента: інтуїція, судження і раціональність.

При прийняттісуто інтуїтивного рішення люди грунтуються на власному відчутті того, що їхній вибір правильний. Тут присутнє "шосте почуття", свого роду просвітлення, що відвідує, як правило, представників вищого ешелону влади. Менеджери середньої ланки більше покладаються на інформацію, що одержується і допомогу ЕОМ. Незважаючи на те, що інтуїція загострюється разом з набуттям досвіду, продовженням якого саме є висока посада, менеджер, що орієнтується тільки на неї, стає заручником випадку, і з точки зору статистики шанси його на правильний вибір не дуже високі.

Рішення,основані на судженні, багато в чому схожі з інтуїтивними, певно, тому, що на перший погляд їхня логіка не дуже зрозуміла. Але все таки в їхній основі лежать знання і усвідомлюваний, на відміну від попереднього випадку, досвід минулого. Використовуючи його та спираючись на здоровий глузд, з поправкою на сьогоднішній день, вибирається той варіант, що приніс найбільший успіх в аналогічній ситуації в минулому. Однак здоровий глузд у людей зустрічається рідко, тому даний засіб прийняття рішень теж не дуже надійний, хоча швидкий та дешевий.

Інша слабкість в тому, що судження неможливо співвіднести з ситуацією, що раніше не мала місця, і тому досвіду її рішення просто немає. Крім того, керівник при такому підході прагне діяти здебільшого в тих напрямках, що йому добре знайомі, в результаті чого ризикує упустити високий результат в інший області, свідомо або несвідомо відмовляючись від вторгнення в неї.

Оскільки рішення приймаються людьми, їхній характер певною мірою несе на собі відбиток особи менеджера, причетного до їхньої появи. В зв'язку з цим розрізняють врівноважені, імпульсивні, інертні, ризиковані і обережні рішення.

Врівноважені рішення приймають менеджери, що уважно і критично ставляться до своїх дій, висування гіпотез і їхньої перевірки. Перш ніж приймати рішення, вони мають сформульовану вихідну ідею.

Імпульсивні рішення, автори яких легко генерують найрізноманітніші ідеї в необмеженій кількості, але не в змозі їх як слід перевірити, уточнити, оцінити. Рішення виявляються недостатньо обгрунтованими і надійними, приймаються необачно, безсистемно.

Інертні рішення стають результатом обережного пошуку. В них навпаки контрольні і уточнюючі дії переважають над генеруванням ідей, тому в таких рішеннях важко виявити оригінальність, блиск, новаторство.

Ризиковані рішення відрізняються від імпульсивних тим, що їхні автори не потребують ретельного обгрунтування своїх гіпотез і, якщо впевнені в собі, можуть не злякатися будь-яких небезпек.

Обережні рішення характеризуються ретельністю оцінки менеджером всіх варіантів, надкритичним підходом до справи. Вони ще меншою мірою, ніж інертні, відрізняються новизною та оригінальністю.

Вказані види рішень приймаються в основному в процесі оперативного управління персоналом. Для стратегічного і тактичного управління будь-якої підсистеми системи менеджменту приймаютьсяраціональні рішення, основані на засобах економічного аналізу, обгрунтування і оптимізації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 5. Процес прийняття управлінських рішень в менеджменті.	\|	Технологія прийняття управлінських рішень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.