Феодальне господарство: періодизація та характерні риси

Середньовіччя — це відносно тривалий період у розвитку суспільства, який характеризується особливими формами соціального, політичного та культурного життя. У цю історичну епоху прогресу матеріальної і духовної культури.

Феодальний спосіб виробництва охоплював у Західній Європі досить тривалий період часу: від падіння Західної Римської імперії (кінець V ст.) до буржуазних революцій XVI–XVIII ст. Розрізняють три етапи розвитку феодальних відносин в епоху Середньовіччя (рис. 3.1).

Перший період – раннє Середньовіччя (V–X ст.) – період генезису феодалізму, коли сформувалися основні його риси.

Другий період – класичне Середньовіччя – зрілість феодальних відносин (XI–XV ст.). Протягом цього періоду відбувається внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла, товарного виробництва та різних форм торгівлі, у тому числі зовнішньої.

Третій період — пізнє Середньовіччя (XVI – перша половина XVIII ст.), коли з’явилися перші зародки ринкового господарства й початкові ознаки індустріальної цивілізації.

Феодальне суспільство було класовим, де співіснували два основних класи: феодали (поміщики) і кріпосні селяни. Взагалі, феодалізм – це система примусової експлуатації економічно напівсамостійного, але юридично залежного (кріпосного) селянства. Економічною основою феодального ладу було монопольне володіння феодалами землею як основною матеріальною умовою виробництва, а також неповна власність поміщика на особистість безпосереднього виробника. Поєднання робочої сили із засобами виробництва здійснювалося шляхом позаекономічного примусу, коли кріпосного селянина силою змушували працювати на поміщика-феодала.

Соціально-економічна природа феодального ладу полягає в тому, що це закономірний етап у прогресивному розвитку людського суспільства. Цей суспільно-економічний лад характеризують такі основні ознаки:

· панування натурального господарства;

· монополія власності феодалів (поміщиків) на землю, яка була головним засобом виробництва;

· співіснування великого поміщицького землеволодіння із дрібним селянським надільним землекористуванням. Безпосередній виробник був прикріплений до землі, яка знаходилась у власності феодалів;

· позаекономічний примус особисто залежних від феодалів селян до додаткової праці;

· низький рутинний стан технічного оснащення виробничих процесів.

Слід розглянути особливості феодального розвитку окремих країн Західної Європи — Франції, Англії, Німеччини (рис. 3.2).

Францію часто називають класичною країною феодалізму. Це стосується не лише економіки, але і її державного устрою. Саме тут остаточно сформувалася притаманна феодальній системі ієрархія у вигляді васалітету, економічна сутність якого полягає у перерозподілі феодальної ренти між пануючими верствами населення. Очолював державу король, його васалами були найбільші феодали — герцоги, графи, їхніми васалами, у свою чергу, вважалися середні та дрібні феодали — лицарі. Васали підпорядковувалися лише своєму сюзерену, за наказом якого вони за власний кошт збирали ополчення, яке й охороняло володіння сюзерена від зовнішніх ворогів, а також були апаратом позаекономічного примусу селянства.

До XIV ст. вже виокремлюються головні зони сільсько-господарської спеціалізації: Північна та Центральна Франція — основна житниця; Південна – база виноробства тощо. Водночас чітко простежується економічна перевага Північної Франції, яка полягала, зокрема, у становленні трипільної системи землеробства.

Економіка феодальної Англії порівняно із Францією характеризується централізацією управління. Причиною цього було завоювання країни французькими феодалами під керівництвом герцога Нормандії (1066 р.), який сів на англійський престол. Завойовники провели загальний перепис (“Книга страшного суду”), за даними якого створення феодальних маєтків (майорів), які обслуговувалися працею залежних селян, у країні вже завершилося. Але, на відміну від континентальних феодалів, власники англійських маєтків були васалами не великих феодалів, а короля.

Феодальна економіка Німеччини теж мала специфічні особливості. По-перше, становлення феодальної системи тут відбувалося пізніше, ніж у Англії або Франції. Крім того, Німеччина, до складу якої входили французькі, слов’янські, італійські регіони, не була національним комплексом, а окремі частини країни економічно були відірвані одна від одної. Дуже велике значення мало також просування німецьких феодалів на схід, де вони захопили землі західних слов’ян, які жили на річці Лабі (Ельбі). Це дало значне прирощення посівних площ. Розгорнулася внутрішня селянська колонізація територій на схід від Ельби (на досить сприятливих умовах при мінімальній залежності від феодалів).

Алод – приватна сімейна власність, яка вільно продавалася, обмінювалася і дарувалася без згоди громади (марки).

Бенефіцій – земельне володіння, яке головний землевласник – король дарував своїм васалам у пожиттєве користування за умови несення ними військової або адміністративної служби. Васали короля, в свою чергу, могли передавати частину одержаної від нього землі своїм васалам як бенефіціальне тимчасове землеволодіння.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Твір Колумелли — свідчення занепаду сільського рабовласницького господарства Стародавнього Риму і початку тривалого переходу до системи феодальних відносин.	\|	Починаючи з ІХ ст., коли васальна служба стає спадковою, бенефіцій поступово перетворюється на феод (лен) – найпоширенішу форму земельного володіння в Середні віки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.