Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Становлення постіндустріальної економіки в провідних країнах світу

Підсумком економічного розвитку провідних країн світу стало виділення трьох панівних центрів: США, Японії, Західної Європи - головним чином, країн Європейського союзу. Важливими факторами економічного успіху були: високоефективне використання зарубіжної економічної допомоги; масове оновлення основного капіталу; розширення внутрішнього ринку; використання зарубіжних науково-технічних досягнень; використання високоякісної робочої сили (ще у 1947 р. в Японії було введено обов’язкову і безкоштовну 9-класну освіту, створено систему підготовки і перепідготовки кадрів); ініціативність японських підприємців; традиційно сформована система найманої праці, яка виявилась у гармонійних відносинах між адміністрацією фірми і найманим персоналом; стрімкий розвиток власної науково-дослідної бази та ін. Важливу роль в економічному розвитку Японії відіграв протекціонізм. Наприклад, у 1946 р. в Японії було зібрано 110 легкових автомобілів, тоді уряд не ставив завдання розвитку автомобільної галузі. У 1951 р. Міністерство зовнішньої торгівлі й промисловості Японії перейшло до протекціоністської політики в цій галузі. Було обмежено ввіз готових автомобілів і створено умови для імпорту зарубіжних технологій. І хоча фірма „Тойота” вийшла із запізненням на американський ринок, але вже у 1971 р. частка імпорту до США машин цієї фірми становила 16% (у 1962 р. — 0,2%). Після набуття автомобільною промисловістю стабільності у 1971 р. дозволено зовнішні капіталовкладення в цю галузь. Але і після цього держава суворо лімітувала зарубіжні інвестиції.

Успіх значною мірою був забезпечений завдяки адаптивності японської моделі до зміни внутрішніх і, особливо, зовнішніх умов. Сприяла цьому постійна структурна перебудова всієї економіки. Вона, передусім, зумовлена необхідністю забезпечити прогресивну структуру внутрішнього попиту і конкурентоспроможність японських товарів на світових ринках. Прикладом може слугувати розвиток автоіндустрії — зростання життєвого рівня японців у 60-80-х роках призвело до підвищення попиту на автомобілі, а це у свою чергу викликало швидкий розвиток цієї галузі. Докорінна перебудова структури всієї економіки наприкінці 70-х років була викликана, насамперед, кризою 1974-1975 рр. Основні напрямки перебудови: забезпечення пріоритету наукомісткого виробництва, яке не вимагало великих затрат сировини, енергії, робочої сили; скорочення енергомісткого виробництва; реконструкція галузей промисловості, продукція яких особливо постраждала від зарубіжної конкуренції.

Не менш важливими факторами повоєнного економічного успіху Японії є державне управління життєвим рівнем японців (60-ті роки — політика отримання споживання на користь нарощування інвестицій, 80-ті роки — стратегія пріоритетного розширення споживання) і уміння урядових кіл визначати такі довгострокові цілі, які б захопили всю націю. Наприклад, популярне у 60-ті роки гасло „Наздогнати розвинуті західні країни за рівнем валового внутрішнього продукту”, коли вихід на друге місце у світі за цим показником подавався як входження Японії до клубу великих економічних держав світу. Це також окремі економічні фактори: зростання продуктивності праці, підвищення реальної заробітної плати тощо. Але слід пам’ятати, що японська модель розвитку включає не тільки економічні, а й політичні, етнокультурні, соціопсихологічні та інші фактори в їх діалектичному зв’язку. Японські економісти вважають, що національна економіка завжди розвивалась і продовжує розвиватись за активного втручання держави, яка не тільки створює умови для дії ринкового механізму, а й охоплює всі сторони господарського життя, зосереджує увагу на вирішенні головних завдань. Досягається це за рахунок планування економічного розвитку. В Японії, як згодом і у Південній Кореї, державні плани-прогнози були директивними і часто доводилися не лише до підприємств, а й до їх цехів. Очевидно, що в умовах приватної власності виконання таких планів можливе тільки тоді, коли діє механізм добровільно-примусового стимулювання підприємців для виконання вказівок уряду. Японський уряд здійснював це за допомогою економічних важелів: введення податку, зміни ставки кредитів, встановлення пільг і субсидій та ін.

Економічне зростання передбачає наявність джерел інвестицій. Для Японії в основному це були внутрішні джерела. Американці частково допомогли, відмовившись від значної частини репарацій, наситивши економіку у 50-ті роки замовленнями на обслуговування американської армії під час війни у Кореї, надавши пізніше науково-технічну допомогу. Пошук внутрішніх джерел інвестицій призвів до створення механізму отримання споживання і перекачування національного доходу в інвестиційну сферу. Але на відміну від авторитарного, військового режиму, який забезпечував дію такого механізму (Південна Корея, Чилі), в Японії уряд спирався на особливу рису національної культури — здатність сприйняти загальнокорпоративні інтереси як інтереси власної сім’ї. З 80-х років відбувається поступова переорієнтація на розширення споживання. Нині споживчий попит в Японії становить 60% ВВП, тоді як у США — 80% . Японська ситуація не характерна для тих високорозвинутих країн, що мають пропорційно розвинуту економічну систему. Японія ще має пройти абсолютно необхідну стадію на шляху постіндустріального суспільства — стадію „суспільства загального добробуту”. На це націлені плани останнього десятиліття (наприклад „П’ятирічний план держави добробуту” 1992-1996 рр.).

Створений у післявоєнний період унікальний економічний механізм призвів до того, що Японія й у 90-ті роки являла собою поєднання протилежностей: національного багатства з відносно бідним населенням; сучасного виробництва з традиційною (майже напівфеодальною) культурою. Країна вирізняється своєю кредитно-грошовою системою, яка разом з механізмом стримування споживчих витрат населення дає можливість звести інфляцію до безпечного рівня. Функціонування своєрідного кредитно-грошового механізму, який дає змогу спрямовувати кредитні ресурси, у тому числі й заново випущену грошову масу, до визначених урядом точок промислового зростання, призвело до створення унікальної банківської системи. Вона являє собою щось середнє між Держбанком СРСР, який здійснював фінансування народного господарства, і дворівневою банківською системою розвинутих країн. Центральний банк працював у тісному взаємозв’язку з міністерством фінансів. В інших високорозвинутих країнах (США, Німеччині) фінансова і грошово-кредитна система розділені. Така взаємодія центральних органів у країні дала змогу підключити Банк Японії до управління економічним розвитком. Але у 90-ті роки унікальна банківська система Японії стала суттєвим гальмом на шляху її перетворення у зрілу державу зі здоровою економікою.

Зауважимо, що управління процесом економічного розвитку не є завданням центрального банку. Але, за прикладом Японії, у деяких країнах, що розвиваються, залучають його до фінансування перспективних галузей національного господарства. Швидкий темп розвитку економіки передбачає і високі темпи збільшення грошей в обігу. Їх можна забезпечити інтенсивним збільшенням золотовалютних ресурсів. Але для цього країні потрібне позитивне сальдо торгового балансу, виробництво конкурентоспроможних товарів, що для країн, що розвиваються,— дуже складне завдання. Випуск грошей під державний борг без відповідного зростання товарної маси — прямий шлях до інфляції. Тому єдиноможливий шлях — надання кредитів приватному сектору. Це з успіхом використала Японія. Центральний банк вливав гроші у банківську систему, де вони мультиплікувалися. Постійний ресурсний голод швидкозростаючої економіки примушував комерційні банки виконувати умови центрального банку. В результаті останній кредитував перспективні галузі, але не сам, а через комерційні банки. Їм і доводилось невсипуще стежити за раціональністю використання коштів підприємствами. Таким чином, державна політика проводилася не через бюджетне фінансування, а через розумну національну кредитну політику. Фінансування йшло не з бюджету, а через банківську систему, тому виділені кошти було необхідно повернути, та й ще з процентами (хоч і пільговими), а проект мав окупитися. У цьому випадку обсяг національних інвестицій міг перевищувати обсяг вкладів. Японія за кордоном закупляла в основному ліцензії і патенти (тобто товари), а на їхній основі сама організовувала виробництво. Тому різниця між вкладами та інвестиціями покривалася ще й банківськими кредитами, які, таким чином, породжували гроші для зростання. Держава проводила жорстку політику контролю за доходами (зокрема, за заробітною платою), які мали зростати повільніше, ніж продуктивність праці, та у галузі оптових цін, оскільки промисловість, головним чином, реагувала на них.

За останні роки Японія перетворилася на фінансовий центр світового значення. Загальний обсяг нетто-активів уже досяг 129 млрд. дол. США. У 1995 р. частка японських кредитів у світі становила 53%. Найбільші комерційні банки світу — японські, проте вони являють собою неповоротких монстрів з досить низькою ефективністю роботи. Причина полягає у недостатності поділу фінансової і грошової системи в Японії. Комерційні банки призначені для державного фінансування перспективних галузей і в ході свого розвитку виявилися хронічними боржниками центрального банку. Останній — це своєрідний підрозділ міністерства фінансів, яке визначає, зокрема, величину його облікової ставки. При цьому, хоча бюджет держави може бути збалансованим, його фактичний дефіцит перекладається на центральний банк. Він, по суті, виконує ті ж функції, що й державне бюджетне фінансування. Держава створила японські банки і друкувала для них гроші, щоб вони фінансували перспективні галузі та розвиток експорту. Прибутки банків йдуть державі. У цій системі промислові й торгові фірми також є хронічними боржниками банківської системи, і коефіцієнт їх боргового навантаження може становити 300-400%. Як наслідок, створюється своєрідна економічна система, в якій всі одне одному винні: промислові й торгові компанії — банкам, а комерційні банки — центральному банку. Із трьох груп суб’єктів, які забезпечують джерела інвестицій і яким дістаються перші плоди економічного зростання — сім’я, корпорація і держава, головну роль відіграють великі корпорації. Вони включені до певної фінансово-промислової групи. Роль держави формально залишається не дуже помітною (через бюджетну систему розподіляється близько 25% ВВП), а населення є відносно бідним.


Читайте також:

  1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
  2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
  3. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
  4. Аграрний комплекс національної економіки.
  5. Адекватна реалізація принципів міжнародної економіки можлива лише в стабільному політичному середовищі.
  6. Адміністративної економіки.
  7. Аналіз підгалузей національної економіки щодо інвестицій.
  8. Антиінфляційні заходи у постсоціалістичних країнах
  9. Антитоталітарні демократичні революції у країнах Східної Європи. Розпад Югославії. Об’єднання Німеччини
  10. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.
  11. БАГАТСТВО ОРГАНІЧНОГО СВІТУ ТА ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ.
  12. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.




Переглядів: 469

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Особливості розвитку економіки в умовах глобалізації та її теоретичне обґрунтування | Економічні погляди епохи постіндустріального суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.