• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток та аналітична динаміка субстанції національної економіки

Власність визнана найголовнішою економіч­ною категорією, яка виражає відношення привласнення засобів виробництва і результатів праці. Права власності визначені Кон­ституцією України. Земля і всі ресурси господарювання в Україні є об'єктами права власності українського народу.

Приватна власність.Передбачає реального суб'єкта власності та форми її функціонування. Насамперед приватна власність має єдиного суб'єкта— індивіда, особу. Проте може функціонувати в таких формах:

•індивідуальна,коли власником є індивід;

•сімейна,коли власником є члени сім'ї, родини;

•колективна(корпоративна), коли приватні власники пере­дають свою власність у колективне управління.

Отже, суб'єктами приватної власності в Україні є фізичні осо­би, тобто кожен індивід має право бути власником засобів вироб­ництва і результатів праці.

Суспільна власністьпередбачає суспільного чи колективного власника з відповідними формами функціонування. Неприватна власність належить групі людей як сукупному вла­сникові засобів виробництва і результатів спільної праці. Непри­ватна власність має такі форми:

>державна, коли власником є держава, в Україні Фонд Дер­жавного майна;

>комунальна (муніципальна),коли власником є міська (селищ­на) рада;

>кооперативна,коли власником є кооператив;

> колективна (змішана),коли приватні і неприватні власники передають свою власність у колективне управління.

Форми двох інститутів власності функціонують як для реалі­зації інтересів їх власників, так і для суспільства загалом.

Від імені українського народу права власника здійснюють орга­ни державної влади та органи місцевої влади, визначені Консти­туцією України.

Кожен громадянин має право користуватися природними об'єк­тами права власності народу відповідно до Закону України "Про власність". Але при тому кожен має пам'ятати, що власність зо­бов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду лю­дині і суспільству.

Держава, своєю чергою, забезпечує захист прав усіх суб'єктів прана власності і господарювання, соціальну спрямованість еко­номіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Також кожен має право володіти, користуватися і розпоряджа­тися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, твор­чої діяльності. Право приватної власності набувається за поряд­ком, визначеним законом. Також громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права власності держав­ної та комунальної власності відповідно до закону.

Особливим є питання відчуження об'єктів власності. Консти­туція України стверджує, що ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непо­рушне.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, сво­бодам та гідності громадянам, інтересам суспільства, погіршува­ти екологічну ситуацію і природні якості землі.

Продуктивність і ефективність національної економіки визна­чаються насамперед відношенням власності на землю, основний та обіговий капітали і результати праці. Ринкова еко­номічна система побудована на домінуючій приватній власності і механізмові, який забезпечує нагромадження власності в різних формах її прояву: землі, основних засобах, оборотних засобах, нерухомості, цінних паперах тощо.

Сама власність ще не визначає економічного змісту виробниц­тва і процесів обігу, але вона є основою формування відносин, що забезпечують відповідний господарський зміст.

Специфічною властивістю власності є здатність приносити при­буток і нагромаджуватися чи розширюватися завдяки цілеспря­мованій праці.

Економічний інтерес є рушійною силою виробництва або на­дання послуг. Практика доводить: чим конк­ретнішим є власник засобів виробництва, тим виразніший його інтерес і тим раціональніше та ефективніше функціонують матеріальні та грошові ресурси для реалізації цього інтересу (рис. 1).

Найменше відчуження суб'єкта власності від об'єкта власності пропорційно знижує його (суб'єкта) інтерес до високоефективної праці та виробництва.

Мало того, відсутність можливості в суб'єкта праці задоволь­нити життєво необхідний інтерес неминуче спонукає його до "тіньових" форм задоволення своїх економічних чи соціальних потреб, до правопорушень.

Рис. 1.Економічні інтереси в системі замкнутого руху по колу матеріальних і фінансових ресурсів у ринковій економіці

У приватної власності є конкретний суб’єкт який не відчужений від об'єкта власності і має чітко визначений інтерес з матеріалізованими кількісними та якісними параметрами, з відповідною стратегією і тактикою їх досягнення. Суспільна власність має неконкретизованого, власника, суб'єкти праці відчужені від об'єкта власності, а їхніінтереси звужуються до розміру заробітної платні.

Світова практика господарювання доводить, що з огляду на інтереси індивіда, колективу і суспільства адекватно повинні виявлятися види власності в різних формах.

Особливістю двох видів власності незалежно від їх форм є різні підходи до управління, розподілу, обміну в межах кожного виду. Це зумовлено передусім тим, що різні, види власності спонукають до неоднакової міри вираження економічного інтересу, можливостей його досягнення.

У світовій практиці господарювання типи господарських систем співіснували в економічному суперництві. Планова систе­ма неспроможна була конкурувати з високоефективною ринко­вою, і з початку 90-х років XX ст. країни, де вона існувала, поча­ли трансформування своєї економіки в економіку ринкового типу.

Одним з важливих заходів переходу до ринку є роздержавлен­ня суспільної власності та її приватизація. Вона не повинна бути самоціллю, це лише інструмент для формування реальної людини економічної, стимулювання її підприємницької ініціативи і вивіль­нення дії ринкових сил.

У формуванні ефективної моделі ринкової економіки привати­зація має надзвичайно важливе значення. Від характеру її здійснен­ня залежать продуктивність та ефективність приватизованого капіталу. Досвід перехідних економік свідчить: приватизація від­бувається або задля привласнення капіталу й отримання надмірних прибутків, або задля залучення прямих іноземних капіталовкла­день, диверсифікації виробництва і створення збалансованої еко­номічної системи.

Позаяк приватизація в Україні призвела до відносного застою у ринкових реформах, поляризації суспільства з широким діапазо­ном доходів багатих і бідних, вона потребує належного впорядку­вання.

Інститут приватної власності спирається на правову систему, що визначає ставлення власника (власників) до майна, яке йому (їм) належить.

Сучасні системи майнового права передбачають складні варі­анти поділу прав власності в той спосіб, який найбільше підхо­дить власникам, наприклад надання в оренду. Система оренди має очевидні переваги, однак для їх реалізації певною мірою сторони повинні домовитися про дотримання таких умов:

> повернення орендодавцю (наприклад, власнику заводу) після закінчення строку оренди його власності (він повинен мати закон­не право після закінчення цього строку усунути орендаря із заводу);

> утримання і збереження нерухомості, якою користується орендар, у належному стані (угода оренди повинна містити таке наділене позовною силою зобов'язання);

> відповідальність орендаря за заподіяну довкіллю шкоду (на­приклад, забруднення отрутохімікатами озера, що неподалік).

Нечітке визначення прав власності в угоді спричиняє небажані наслідки:

> непідписання угоди оренди через існування значного ризику для обох сторін;

> тривалу попередню роботу орендодавця і орендаря щодо обговорення й уточнення умов оренди;

> встановлення відповідальності у конкретних випадках уже після підписання угоди в разі настання такого випадку.

За наявності ефективної системи майнового права цих проблем не існує, або вони легко розв'язуються. Закон обумовлює варіан­ти орендної угоди і визначає, яка зі сторін (орендар чи орендода­вець) відповідає у кожному конкретному випадку. Правова сис­тема має також передбачати існування незалежних судів для уре­гулювання спорів і позовів за угодами у прийнятні строки і без зайвих витрат.

З наведеного вище можна зробити такі висновки:

> система прав власності спирається на елементарну еконо­мічну логіку: одне підприємство володіє капіталом, який з більшою віддачею і ефективністю може бути використаний за його орен­ди іншим підприємством;

> права власності часто є складні, зокрема в разі договору орен­ди, який має ураховувати численні нюанси використання оренд­ного капіталу, сплати за нього ренти, повернення його чи викуп у визначений строк;

> правова система чітко визначає права власності, що дає змо­гу уникнути додаткових витрат на переговори чи врегулювання спорів, що можуть виникнути в разі нечіткого визначення майно­вих прав;

> судова система повинна забезпечувати дотримання права власності з розумними витратами.

В Україні проблему права власності ще не розв'язано. Нині чи­мало об'єктів незавершеного будівництва не має власника, позаяк нез'ясованим є питання, кому належить земля чи будівлі.

Вид і форма власності в ринковій економіці формуються задля продуктивного й ефективного функціонування праці і капіталу, зниження витрат і отримання прибутків. У кожному окремому випадку власники, користуючись своїми правами, мають дбати, щоб управителі діяли в їхніх інтересах.

Висновок.

Дослідження необхідності структурної перебудови економіки України слід виділити інститути та організації, які сприяють прискореній перебудові господарського комплексу України. базисною категорією, яка гарантує зміни структури економіки є власність на засоби виробництва.

Читайте також:

1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
2. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
3. А. КАТЕГОРІЯ СУБСТАНЦІЇ.
4. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
5. Аграрний комплекс національної економіки.
6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
7. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
8. Адміністративної економіки.
9. Аеро- та гідродинаміка
10. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
11. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
12. Аналітична обробка інформації вузлами інформаційно-аналітичної функціональної підсистеми МОЗ України і питань НС.

Переглядів: 655