Націоналізація та приватизація як методи розподілу власності.

Надмірне одержавлення економіки приводить до мономорфізму власності, закостенінню підприємницьких структур, ставлять перепони фунціюванню ринкових механізмів. Якраз через це специфіка української економіки, яка визначалася тотальним пануванням державної власності, диктує необхідність роздержавлення та приватизації як основного методу переходу до реальної множини форм власності, як основи формування ринкового господарства, як метода оптимізації структури підприємництва.

Роздержавлення –сукупність заходів по перетворенню державної власності, направлених на усунення надмірної ролі держави в економіці.

Крім цього, роздержавлення означає зняття з держави більшості функцій господарського управління, передачу відповідних повноважень на рівень підприємств, заміну вертикальних господарських зв’язків горизонтальними.

У формуванні ефективної моделі ринкової економіки приватизація має надзвичайно важливе значення. Від характеру її здійснення залежать продуктивність та ефективність приватизованого капіталу. Досвід перехідних економік свідчить: приватизація відбувається або задля привласнення капіталу й отримання надмірних прибутків, або задля залучення прямих іноземних капіталовкладень, диверсифікації виробництва і створення збалансованої економічної системи.

Для української моделі ринкової економіки прийнятнішим є другий вид приватизації, позаяк він привабливіший для західних інвесторів, які володіють новітніми технологіями й ефективними системами організації виробництва. Однак в Україні переважає перший вид приватизації, що характеризується, зрештою, простим привласненням майна підприємств вітчизняними "інвесторами", які, приватизувавши підприємства, отримують прибутки, "тіньові” доходи, а структурної і технологічної реорганізації майже не здійснюють.

Перевага такого типу приватизації свідчить про недосконалість законів, які регулюють цей процес, методів приватизації тощо. Позаяк приватизація в Україні призвела до відносного застою у ринкових реформах, поляризації суспільства з широким діапазоном доходів багатих і бідних, вона потребує належного впорядкування.

Роздержавлення може здійснюватися по наступних напрямах:

1) роздержавлення процесів привласнення, визнання кожного працівника і трудового колективу рівноправним учасником привласнення, демонополізація;

2) створення багатообразних форм господарювання, надання всім формам підприємств рівних прав на свободу господарської діяльності в рамках закону;

3) формування нових організаційних структур, створення нових форм підприємницької діяльності (концерни, консорціуми, асоціації і т.д.), між якими провідну роль грають горизонтальні зв'язки.

Таким чином, роздержавлення направлено на подолання монополізму, розвиток конкуренції і підприємництва. Це — центральна проблема переходу до ринкової економіки.

В тісному зв'язку з роздержавленням знаходиться приватизація(схема).

Приватизація — один з напрямів роздержавлення власності, полягає в передачі її в приватну власність окремих громадян і юридичних осіб.

Приватизація державних і муніципальних підприємств в Україні означає придбання громадянами, акціонерними товариствами у держави і місцевих органів влади у власність:

* підприємств і їх підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства;

* матеріальних і нематеріальних активів підприємств;

* частки (паїв, акцій) держави і місцевих органів влади в капіталі акціонерних товариств;

* підприємствам, що приватизуються, часток (паїв, акцій), що належать, в капіталі інших підприємств.

Таким чином, відмінність між приватизацією і роздержавленням зводиться до того, що перша відображає процес корінної трансформації відносин власності, а друга є поняттям, що охоплює весь комплекс перетворень існуючої господарської системи, направлених на руйнування в ній державного диктату і створення умов для функціонування економіки як незалежної від держави сфери суспільної діяльності людей.

Приватизація в Україні, як засвідчує практика, здебільшого здійснювалася без урахування таких цілей. Річ у тому, що робітничі колективи й адміністрація, отримавши право встановлювати розміри заробітної платні, одразу підвищили її вище за рівень, який обумовлювався продуктивністю праці, підприємства почали зазнавати відчутних збитків. Для їх відшкодування вони вимагали (і не без успіху) нових державних субсидій, що посилювало інфляцію. До таких негативних наслідків призвело порушення логіки ринкової трансформації загалом. Лібералізація передбачає скасування державного контролю за. цінами та рівнем заробітної платні і надання підприємствам більшої свободи дій для створення бази для ринкових економічних відносин. Водночас вона вимагає якнайскорішого запровадження приватної власності (приватизації) для того, щоб підприємства могли належно скористатися отриманою свободою.

Важливим аспектом приватизації є орієнтація на те, що отримання прибутків можливе не одразу, а в майбутньому. Однак в Україні адміністрація і працівники здебільшого вбачали у своєму підприємстві лише джерело негайного доходу, а не основу майбутнього добробуту, тому не виявляли зацікавленості в його довготривалому розвитку.

Важливим питанням приватизації в Україні є продаж підприємств чужоземним покупцям — компаніям ринкових країн, які мають сучасні технології виробництва й управління, е платоспроможними, чи компаніям країн СНД, зокрема Росії, котрі, як і Україна, лише здійснюють перехід до ринку і є неплатоспроможними (зовнішній борг Росії — 150 млрд. дол., що дорівнює її річному ВВП).

Виходячи з пріоритетів (мети) приватизації, українські підприємства доцільно продавати тим зарубіжним компаніям, які політичне та економічно сприятимуть продуктивному й ефективному їх використанню задля інтересів України та їхніх кредиторів.

У процесі приватизації в Україні здійснювалося акціонування (корпоратизація) підприємств.

Об'єктами приватизації можуть бути: крупна промисловість, дрібні і середні підприємства промисловості і торгівлі, підприємства сфери послуг, житловий фонд, житлове будівництво, підприємства сільського господарства і т.д.

Після приватизації суб'єктами власності стають: приватна особа, працівник підприємства, що приватизується, трудовий колектив, банки, холдинги, акціонерні товариства і т.д.

Масштаби приватизації в тій або іншій країні залежать від того, наскільки широко використовувався в них метод націоналізації приватного сектора в попередній період. В країнах, де метод націоналізації застосовувався рідко (США, ФРН, Японія), тенденція до приватизації виявлялася слабо. В тих, де процес націоналізації зайшов порівняно далеко (Великобританія, Франція), приватизація здійснюється в широких масштабах.

Роздержавлення і приватизація можуть здійснюватися на основі безкоштовної передачі власності, викупу підприємств на пільгових умовах, продажу, здача підприємств в аренду, продажі дрібних підприємств з аукціону по конкурсу і без нього. В законі про приватизацію України продаж держмайна з незначними обумовленностями (пільговий продаж частини акцій членам трудових колективів, розстрочка платежу, передача деякої частини майна трудовим колективам безвідплатно) признається абсолютно переважаючою.

Приватизація — тривалий процес. У Японії він здійснювався 10 років, в Західній Європі 10—15 років.

Роздержавлення не означає повного відходу держави з економічної сфери. Сучасне виробництво не може успішно розвиватися без державного регулювання, яке ефективне лише в певних межах. Якщо ці межі порушуються, ефективність суспільного виробництва знижується. Сьогодні лінія на роздержавлення прийняла загальносвітовий характер.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток та аналітична динаміка субстанції національної економіки	\|	Система органів державного управління національною економікою та їх функції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.