Теорія та стратегія економічного зростання.

У найзагальнішому вигляді розвиток розглядається як необоротна, спрямована, якісна, закономірна зміна об'єктів будь-якої природи. Розвиток - це рух, який призводить не лише до кількісних змін, а й породжує нову якість. Спрямованість розвитку характеризує його векторний характер. Розвиток породжується внутрішніми причинами, які відповідають природі об'єкта, а не суто зовнішніми обставинами, хоча й мають значний вплив на нього. Однак, рушійна сила розвитку будь-якого об'єкта лежить всередині нього самого. Причиною розвитку є внутрішні суперечності об'єкта.

За характером та швидкістю змін розрізняють два протилежних різновиди розвитку - еволюція і революція.

Еволюція - вид розвитку з поступовим характером змін.

Революція - стрімкий вид розвитку із різким переходом у нову якість. Ці види розвитку відрізняються механізмами дії закону переходу кількісних змін у якісні.

За направленістю виділяють два напрями процесів розпитку - прогресивний та регресивний.

Прогрес - це рух об'єкта, що розвивається, уперед, тю висхідній траєкторії, від нижчого до вищого, від гіршого до кращого, від менш досконалого до більш досконалого.

Регрес - рух об'єкта назад, по нисхідній траєкторії, від вищого до нижчого, від кращого до гіршого, його деградація.

Динаміка економічних процесів проявляється в різних напрямах руху - розвитку чи занепаду, які, в свою чергу, можуть мати різні форми.

Економічний розвиток - це перехід від одного стану економіки до іншого, який характеризується розширенням виробництва нових товарів і послуг з використанням нових технологій. Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни в усіх сферах господарського життя країни.

Для оцінки цього рівня використовують систему показників, яка включає:

• валовий внутрішній продукт на душу населення;

* показники ефективності функціонування економіки, що обчислюються на базі ВВП;

• виробництво основних видів продукції на душу населення;

• рівень та якість життя населення.

Інтегральним показником економічного розвитку є індекс людського розвитку. Цей показник розраховується як середньозважена величина від індексів чотирьох показників - очікуваної тривалості життя, рівня грамотності дорослого населення, рівня охоплення населення початковою, середньою та вищою освітою, рівня виробництва реального ВВП на душу населення із врахуванням купівельної спроможності.

Співставлення індексу людського розвитку кожної країни із світовими показниками дає можливість визначити її порівняльний індекс та місце. Якщо цей індекс менший за 0,5, то країна має низький рівень людського розвитку; від 0,5 до 0,8 - середній рівень; 0,8 і більше - високий. Україна за індексом людського розвитку (менше 0,8) входить до першої сотні країн світу.

Згідно «Звіту ООН про людський розвиток - 2005», Україна перемістилася з 70-го в 2004 р. на 78-е місце в 2005 р., посівши місце між Саудівською Аравією та Перу. У цей же час найкраща за цим показником пострадянська країна - Естонія - посідає 38 місце у світі, Росія - 62, Білорусь - 67. Лідерами рейтингу у 2005 році стали Норвегія, Ісландія, Австралія, Люксембург і Канада.

Однією з форм розвитку є економічне зростання, яке має позитивну динаміку. Воно не тотожне економічному розвитку. Економічне зростання є частковим випадком розвитку, може мати різний кількісний та якісний характер змін. Категорії розвитку та економічного зростання співвідносяться як загальне і часткове. Поняття розвитку є більш ширшим та змістовнішим, оскільки характеризує здатність підвищувати якість життя за рахунок сукупності факторів, в тому числі і економічного зростання.

Економічне зростання може відбуватися і без економічного розвитку, але економічний розвиток неможливий без економічного зростання.

Проблема економічного зростання є найважливішою проблемою економічної теорії та практики на сучасному етапі.

Категорію економічного зростання досліджували економісти ще в ХУІІІ-ХІХ ст. (Ж.Б.Сей, І. фон Тюнен та ін.), а в кінці 30-х років XX ст. вивчення цієї проблеми виділилось в окремий напрямок.

Основоположниками теорії зростання вважаються американський економіст Е.Домар і англієць Р.Харрод. Вивчення цього процесу у сучасній економічній теорії проходить за трьома основними напрямами.

Перший напрям - це неокласичні теорії зростання, в основі яких лежать положення про ринкову саморегуляцію, розроблені А.Маршаллом і Л.Вальрасом. Провідним ідеологом цього напряму сьогодні вважають М.Фрідмена.

Другий напрям - це неокейнсіанські теорії, які поєднують декілька течій (Д.Тобін, О.Сімомура, С.Фудзіио).

Третій напрям спирається на праці К.Маркса, Й.Шумпстера, Дж.Ст. Мілля.

У представників усіх напрямів немає чітких меж між теоріями зростання і теоріями рівноваги циклів і криз, проблемами відтворення, теорії і практики державного регулювання, що відображає зв'язок економічного зростання з багатьма іншими процесами економічного розвитку.

На сьогодні не існує єдиного тлумачення категорії економічного зростання. Суть економічного зростання визначається по-різному. Одні вчені визначають економічне зростання як збільшення загального обсягу валового національного продукту за певний період або як збільшення чистого національного продукту на душу населення. Інші дослідники вважають, що економічне зростання має місце тоді, коли разом із збільшенням населення відбувається аналогічне за темпами зростання національного доходу. Деякі економісти ототожнюють економічне зростання з розвитком економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо). Однак переважає думка, що економічне зростання - це такий економічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво.

Економічне зростання національної економіки це такий її розвиток, який призводить до збільшення реального національного доходу за певний період. Тому досягнення певного рівня економічного зростання є однією з головних макроекономічних цілей держави.

Ефективність будь-якої системи господарювання можна оцінювати на основі характеристик економічного зростання. Воно проявляється у збільшенні потенційного і реального обсягів продукції, доходу та багатства нації. Економічне зростання має певні якісні та кількісні характеристики. Його якісний характер відображає реальний приріст сукупності споживчих вартостей та їх відповідність суспільним потребам. Кількісний характер економічного зростання знаходить свій вираз у рівнях та темпах розвитку національного господарства.

Зміст категорії економічного зростання можна виразити через оцінку змін основних макроекономічних показників.

Функціонування продуктивних сил має на меті виробництво валового внутрішнього продукту в такому обсязі і такої структури, які задовольнили б потреби суспільства загалом і кожної людини зокрема. Елементами продуктивних сил є праця і капітал, якість та кількість яких визначають стан економіки, тобто її зростання чи спад. Згідно з теорією економічного зростання, збільшення кількості праці та капіталу забезпечує зростання обсягу виробництва національного продукту. Це твердження випливає з рівняння виробничої функції. Однак збільшення праці й капіталу потребує відповідних капітальних вкладень, які є дефіцитними в Україні, а запозичення — обережного, виваженого підходу, позаяк призводять до зростання заборгованості.

Виробництво ВВП в Україні на душу населення і до відновлення незалежності було невисоке, а після розриву технологічних зв'язків підприємств України з підприємствами колишнього СРСР та з інших причин воно різко почало скорочуватися.

Обсяг виробництва визначається продуктивною силою зайнятого населення, залучених основного й оборотного капіталів, технологіями. При тому важливо, щоб надбання теорії макроекономіки були реалізовані практикою національного господарювання. Як свідчить досвід високорозвинутих країн, до найважливіших питань економічної політики належать:

> з'ясування обсягів продукції, яку треба виробити для задоволення потреб населення;

> з'ясування обсягів продукції, яку треба або можна використати в конкретний час;

> встановлення обсягу продукції, яку треба зберегти, перетворити на капітал для використання у майбутньому.

Обираючи певну політику, влада повинна прораховувати витрати і прибутки крізь призму формування збережень. Якщо витрати ВВП не забезпечують належних збережень, а суспільство більшу частину його "проїдає", то перспектива такого суспільства маловтішна. Зважаючи на ці та інші обставини, Україні необхідно значно збільшити обсяг виробництва ВВП загалом і на душу населення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
План лекції	\|	Джерела економічного зростання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.