• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зелена» книга

6.2.1. Мета «Зеленої» книги

«Про політику адаптації національного законодавства у сфері технічного регулювання та споживчої політики до європейських вимог».

Проблемою є наявність в Україні розриву між тим, які вимо­ги висуває ЄС до системи ринкового нагляду, і тим, що реально може виконати Україна.

Мета «Зеленої» книги – визначити проблеми переходу від наявного стану до виконання вимог ЄС щодо системи ринкового нагляду та виявити можливості їх вирішення.

Вади наявної в Україні системи нагляду та контролю продук­ції, а також складність запровадження нової системи ринкового нагляду, що відповідає європейським вимогам, має достатньо високу ціну для всіх основних груп інтересів у суспільстві.

6.2.2. «Біла» книга «Політика адаптації
вітчизняного законодавства в галузі норм і
стандартів до європейських вимог»

«Білу» книгу «Політика адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог» підготовлено в рамках проекту «Діяльність груп аналізу політики у держав­них органах України», який здійснював Міжнародний центр перспективних досліджень за ініціативи Головного управління державної служби України на замовлення Центру сприяння інституційному розвитку державної служби. Проект фінансу­вав­ся коштом Державного бюджету України [37].

Нещодавня криза у продовольчому секторі змусила євро­пей­ські органи влади розпочати фундаментальну реформу зако­но­давства у продовольчий сфері на рівні Співтовариства. У «Білій» книзі з безпечності харчових продуктів, прийнятій 12 січня
2000 року, Європейська Комісія пропонує проведення ґрунтовної законодавчої реформи у продовольчій сфері. Її метою має бути поступовий перехід від вертикального та неузгодженого до го­ризонтального та всебічного підходу. За основу було взято інте­грований підхід щодо просування товару від ферми до кінцевого споживача.

У «Білій» Книзі про завершення формування внутрішнього ринку та про взаємне визнання Комісія вже передбачила прин­цип нового підходу: «в тих галузях, де перешкоди у торгівлі створено внаслідок виправданих відхилень від національних нормативних актів, що регулюють охорону здоров’я і безпеку громадян та споживачів, а також захист навколишнього сере­довища, гармонізація законодавства буде обмежуватися лише встановленням основних вимог, дотримання яких дозволить вільний обіг товару в межах Співтовариства.

Документ складається з таких структурних елементів: вступ, чотири розділи, висновки, перелік використаних джерел і 17 до­датків.

Перший розділ розглядає проблеми та нові можливості у сфері адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стан­дартів до європейських вимог.

У другому розділі визначено цілі державної політики з вирі­шення визначених проблем.

Третій розділ стосується опису стратегії удосконалення галу­зі норм і стандартів до європейських вимог, зокрема основних завдань стратегії удосконалення; показників оцінювання про­гре­су вдосконалення адаптації технічного законодавства та норма­тивної бази; варіантів подальшого розвитку; вибору найбільш прийнятного варіанта; основних принципів запропонованого варіанта політики адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог.

Четвертий розділ містить інформацію щодо заходів реалізації стратегії удосконалення галузі. Визначено перешкоди у процесі усунення проблем і способи їх подолання; очікувані наслідки від удосконалення законодавчої та нормативної бази; потрібні ресурси для забезпечення реалізації заходів; часові рамки вико­нання завдань з адаптації законодавчої та нормативної бази.

Прикінцевий розділ містить висновки.

У додатках наведено окремі проекти національних законо­давчих актів, спрямовані на реалізацію політики адаптації зако­нодавчої та нормативної бази до європейської.

6.2.3. «Червона» книга «Про політику адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і
стандартів до європейських вимог»

Питання адаптації законодавства України до стандартів ЄС постало на порядку денному після підписання Угоди про парт­нерство і співробітництво. Згідно зі статтею 51(1) Угоди про партнерство і співробітництво, «важливою умовою для зміц­нення економічних зв’язків між Україною і Співтовариством є зближення існуючого і майбутнього законодавства України із законодавством ЄС. Україна вживає заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відпо­від­ність до законодавства Співтовариства». Серед галузей, в яких буде проводитись адаптація, Угода називає, зокрема, охорону здоров’я та життя людей, тварин і рослин, навколишнього сере­довища. У Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу 1998 року говориться про те, що адаптація законодавства Украї­ни до законодавства ЄС полягає у зближенні з сучасною євро­пейською системою права. Це забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприя­тиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, який склався у державах-членах ЄС. З метою адаптації законодавства України до європейських стандартів імплементується Угода про партнерство та співробітництво, укладаються галузеві угоди, чинне законодавство України при­водиться у відповідність до стандартів ЄС, створюється меха­нізм приведення проектів актів законодавства України у відпо­відність до норм ЄС. Важливим етапом реалізації процесу адап­тації в Україні стало затвердження 27 листопада 2003 року Вер­ховною Радою України Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. У Програмі подається ряд визначених напрямыв гармонізації законодавства України у сфері технічного регулювання (закони України про ринковий нагляд, про загальну безпеку продукції, про відповідальність за дефектну продукцію тощо), шляхи подолання проблем у сфері адаптації вітчизняного законодав­ства в галузі норм і стандартів до європейських вимог.

Упровадження норм директив «старого» підходу повинно здійснюватися відповідно до так званої «Рожевої книги», роз­робленої Директоратом з питань підприємництва і промисло­вості Європейської комісії. Ця книга є настановою щодо адаптації технічного законодавства в галузі норм і стандартів до вимог ЄС для країн, що хочуть набути членства в ЄС ^[1].

[Вгору] [Вниз]

6.3. Зовнішні та внутрішні чинники
впливу на систему технічного
регулювання та споживчої політики

Напрями адаптації системи технічного регулювання України з вимогами ЄС: проведення адаптації українського законо­дав­ства до європейського, гармонізація нормативної бази з міжна­родними та європейськими стандартами, поступовий перехід від обов’язкової сертифікації до оцінки відповідності за вимогами технічних регламентів, зміцнення та розвиток спроможності українських інституцій у сфері ринкового нагляду на основі досвіду держав-членів ЄС. Європейська модель розвитку систе­ми технічного регулювання. Приведення інфраструктури якості України відповідно до стандартів ЄС. Реформування системи технічного регулювання.

Кожний товар, що перебуває в обігу на внутрішньому ринку національної економіки, має свій життєвий цикл. Він розпо­чи­нається з появою на ринку товару з унікальними споживчими властивостями й формуванням на нього попиту споживачів. Закінчення циклу характеризується спадом попиту на товар через його неспроможність задовольнити потреби покупців. На конкурентному ринку закінчення життєвого циклу одного това­ру є одночасно початком циклу іншого товару з кращими якіс­ними характеристиками, якому покупці віддають перевагу і який вони мають можливість придбати. Чим більше на внутріш­ньому ринку певної країни національних товарів з високими якісними характеристиками, тим більший їх сукупний життєвий цикл, що створює сприятливі передумови для стійкого еконо­мічного зростання за рахунок як внутрішнього, так і іноземного споживача. Тому якісною складовою стійкого зростання внут­рішнього ринку кожної національної економіки можна вважати збільшення нецінової конкурентоспроможності продукції влас­ного виробника, тобто здатності цієї продукції задовольняти мінливий споживчий попит покупців за рахунок унікальних якісних характеристик.

Нецінова конкурентоспроможність продукції на внутріш­ньому ринку кожної країни зростає під дією двох чинників. Перший з них – це зміна споживчих переваг покупців на ко­ристь продукції з кращими якісними характеристиками. Його дія, переважно, спричиняється зміною купівельної спромож­но­сті населення. Її зростання, як правило, супроводжується зміною споживчих переваг на користь якісної та безпечної продукції. Другий чинник – це вимоги і контроль держави щодо безпеки споживання продукції, що існує у вигляді системи технічного регулювання. Його дія регламентується законодавчими актами, корегується громадською думкою щодо якості продукції, цінно­стями партій, груп, представники яких наділені повноважен­нями законодавчої та виконавчої влади тощо.

У засобах масової інформації, у ділових та урядових колах все частіше висловлюється думка про необхідність здійснення кардинальних реформ у системі технічного регулювання. Аргу­ментів на користь цього в основному два. Перший – виконання Україною зобов’язань щодо приведення стандартів до вимог Світової організації торгівлі (COT) та відміни обов’язкової сер­тифікації. Другий аргумент наводиться за допомогою експерт­них висновків про те, що існуюча система технічного регулю­вання є інституційним бар’єром, що стримує появу на ринку інноваційної продукції і технологій та спричиняє невиправдано великі витрати на проходження процедур обов’язкової стандар­тизації, сертифікації та відповідних перевірок. Перший аргумент є суто договірним. Він будується на політичних домовленостях про те, що Україна буде впроваджувати практику технічного регулювання, що використовується у країнах-членах COT. Дискусії з приводу виконання цих домовленостей, після взяття Україною міжнародних зобов’язань, виходять поза межі еконо­мічної науки. Економісти можуть оцінювати ефективність дер­жавної політики та рекомендувати шляхи її удосконалення. Що стосується другого аргумента, то варто зауважити, що виконан­ня будь-яких правил технічного регулювання так чи інакше збільшує собівартість виготовлення продукції.

Зважаючи на те, що наведені вище аргументи недостатньо переконливо свідчать про економічну доцільність здійснення кардинальних реформ у системі технічного регулюваннями, на­певно варто більш детально проаналізувати ефективність дер­жавної політики у цій сфері. З точки зору теорії, об’єктивно оцінити ефективність політики технічного регулювання мож­ливо лише одним способом – покласти на шальки терезів з однієї сторони: сумарні витрати підприємців на дотримання процедур технічного регулювання, а з іншої – рівень нецінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції у світовому господарстві, що залежить від її якості та безпеки споживання. І якщо вигоди від існуючого рівня нецінової конкуренто­спро­мож­ності вітчизняної продукції будуть перевищувати витрати під­приємців і держави на дотримання вимог і процедур технічного регулювання, можна стверджувати, що ця політика є ефек­тив­ною. У протилежному випадку можна говорити про доцільність реформування системи технічного регулювання.

Крім того, оцінюючи систему технічного регулювання, варто враховувати не лише поточні вигоди а й те, як вона відповідає завданням стратегії розвитку внутрішнього ринку країни. Якщо країна орієнтується на збільшення обсягів виробництва проміж­ної продукції, тобто сировини та напівфабрикатів, то політика технічного регулювання не буде суттєво впливати на її роз­ви­ток. І навпаки, при орієнтації на виготовлення споживчих та інвестиційних товарів, що безпосередньо споживаються людьми чи використовуються у процесі виробництва, роль цієї політики суттєво зростає. Спробуємо з цих позицій оцінити існуючу систему технічного регулювання в Україні.

Для того, щоб оцінити наявну систему технічного регулю­ван­ня з позиції стратегії розвитку внутрішнього ринку, необхідно окреслити пріоритетні напрями перетворень на ньому в пост­кризовий період. Для цього варто звернутися до проблеми, пов’язаної з виявленням основних чинників, що спричинили глибоку економічну кризу в Україні в IV кв. 2008 р. Їх вияв­лен­ня дає відповідь на запитання про можливі пріоритети розвитку внутрішнього ринку в посткризовий період з метою уникнення в майбутньому різких економічних спадів.

[Вгору] [Вниз]

6.4. Аналіз вимог національного,
міжнародного та європейського
законодавства, що регулює питання
надання міжнародної технічної допомоги

У світовій донорській практиці виділяють чотири основні інструменти зовнішньої допомоги: 1) гуманітарна допомога;
2) харчова/товарна допомога; 3) технічна допомога; 4) бюджетна підтримка. Ці інструменти різняться за своїми завданнями – пер­ший і другий використовують для подолання нагальних про­блем країни-отримувача, як-то нестача продовольства, відбу­до­ва після збройних конфліктів і катастроф. Третій і четвертий спрямовують на стратегічні ініціативи, наприклад, на підтримку секторних реформ, розбудову інституцій та інфраструктури країни-отримувача.

Передумовою ефективного залучення та використання зов­нішньої допомоги є наявність підтримки процесу на високому політичному рівні,чітко визначених стратегічних пріоритетів розвитку країни, на які накладаються пріоритети залучення до­помоги, та система (і механізми) управління допомогою.

Водночас функціонують окремі органи виконавчої влади (зі спеціальним статусом), що координують процес залучення та використання допомоги, а саме Агентство координації міжна­родної технічної допомоги, Національне агентство з питань реконструкції та розвитку та Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеґрації. Керівництво цих органів здійснювало політичну підтримку процесу залучення допомоги та контроль за її ефективним використанням.

6.4.1. Роль та характеристика проектів
міжнародної технічної допомоги країн ЄС
(проекти TACIS)

Програма ТАСІS (Tacis Programme) – програма Євро­пей­ського Союзу на допомогу новим незалежним державам Східної Європи і Центральної Азії (колишні республіки Радянського Союзу, крім країн Балтії) у перехідний період.

Розпочалася 1991 року; до 2003 року включала і Монголію. Сприяє передаванню знань і умінь; фінансує різноманітні проек­ти з надання консультативної допомоги, професійного навчання, допомоги у створенні правової та нормативної бази, налаго­дження партнерських стосунків, створення нових і реорганізації наявних інститутів. Програма ТАСІS фінансує проекти в різних сферах, а саме: інституційна, правова й адміністративна рефор­ма; розвиток приватного сектора і підтримка економічного роз­витку; пом’якшення соціальних наслідків перехідного періоду; охорона довкілля та керування природними ресурсами; розвиток села та ядерна безпека. Серед програм ТАСІS INOGATE.

6.4.2. Проект Twinning

Україна стала першою серед країн СНД, для якої став до­ступним основний механізм трансформації і адаптації до вимог Європейського Союзу систем державного управління країн-кандидатів ЄС – Twinning [38].

Проект Twinning «Гармонізація законодавчих норм та стан­дартів України з законодавчими нормами та стандартами ЄС у сфері цивільної авіації» з надання технічної допомоги розпо­чався у вересні 2007 року. Реалізація проекту тривала 21 місяць.

Слово «Twinning» походить від англійського «a twin» – «близнюк» і загалом використовується для опису рівноправного співробітництва.

Twinning – це інструмент інституціональної розбудови і нова форма безпосереднього технічного співробітництва між орга­нами влади держав-членів ЄС та країн-бенефіціарів. Twinning має на меті допомагати країнам-бенефіціарам покращувати та підсилювати адміністративне функціонування органів державної влади, їх структуру, людські ресурси, управлінський потенціал, що має сприяти апроксимації acquis communautaire (законо­дав­ство ЄС).

Інструмент Twinning містить рамки, які регулюють співпра­цю між державним органом (бенефіціаром) та органом-партне­ром від країни-члена ЄС. Разом вони розробляють та впрова­джують проект Twinning у країні-бенефіціарі.

Визначальною рисою проекту Twinning є безпосередній об­мін специфічним досвідом в окремо взятій сфері державного регулювання з метою впровадження норм і стандартів ЄС, пере­дачу «ноу-хау» та передової практики між державними органа­ми країн-членів ЄС та їхніми партнерами-бенефіціарами, набут­тя унікального національного досвіду.

На відміну від інших видів технічної допомоги, проекти Twinning не є класичною технічною допомогою, що передбачає односторонню підтримку. Проекти Twinning мають бути спря­мованими на вирішення конкретної проблеми і завершитися досягненням обов’язкових результатів, за що несуть відпові­дальність керівники проекту – державні службовці високого рівня з країни-члена ЄС та країни-бенефіціара.

З боку адміністрацій країн-членів ЄС основним внеском у проект Twinning, який зумовить у перспективі необхідні зміни, є команда коротко- та середньострокових експертів ЄС – прак­тиків впровадження acquis у державних органах нових країн-членів ЄС, країн-кандидатів і потенційних кандидатів до ЄС. Запропоновані експерти не можуть бути приватними консуль­тантами, а є державними службовцями аналогічних органів, або представниками уповноважених органів (Mandated Bodies) країн-членів ЄС. Пропозиції стосовно партнерства в рамках проектів Twinning оцінюються лише на основі їхньої якості та відбір здійснюється за особливою процедурою.

У кожному проекті працює керівник проекту від країни – члена ЄС (Member State Project Leader – MS PL) та постійний радник проекту Twinning (Resident Twinning Adviser – RTA). У країні-бенефіціарі також визначаються дві ключові посади: керівник проекту від країни-бенефіціара (Beneficiary Сountry Project Leader – BC PL) і партнер постійного радника проекту (Resident Twinning Adviser Counterpart).

Постійний радник проекту призначається органом влади країни-члена ЄС або уповноваженим органом країни-члена ЄС для роботи над впровадженням проекту в органі-бенефіціарі (або іншому органі-партнері) упродовж, щонайменше, 12 міся­ців.

Керівники проекту від обох сторін відповідають за загальне спрямування та координування проекту. Результат досягається завдяки чітко спланованим і розрахованим заходам, що пропи­сані в Робочому плані (Work Plan) проекту Twinning.

Виконавцями проектів Twinning є неприбуткові організації, що мають менший, порівняно із консалтинговими фірмами, досвід виконання контрактів, але постійно працюючи з проек­тами Twinning, вони підвищують професіоналізм у цій сфері. Їм доводиться стикатися з такою проблемою як нестача персоналу, адже у проектах Twinning не передбачається залучення до реалі­зації проектів Twinning місцевих експертів (окрім персоналу органу-бенефіціара та асистентів RTA).

Цикл проекту Twinning вимагає значних витрат людських ресурсів і робочого часу для підготовки проектів та їх реалізації.

У рамках реалізації проектів Twinning передбачені такі види діяльності, як консультування (щодо підготовки законопроектів, організаційно-інформаційні питання тощо), тренінги, навчаль­но-ознайомчі поїздки та стажування. Усі види діяльності та витрат, передбачені на виконання проектів Twinning та усіх пов’язаних з цим процедур, викладені у Керівництві з викори­стання інструмента Twinning, 2009 (Manual).

Проект Twinning може бути як класичний Twinning (Classic, тривалістю до 36 місяців) і бюджетом до 2 млн євро) або як по­легшений Twinning (Light, тривалістю до 6 місяців та бюджетом 250 тис. євро).

Партнери за проектами Twinning отримують спільну вигоду. Це, наприклад:

– обмін досвідом і знаннями на основі рівноправного спіл­кування між партнерами проекту Тwinning («від державного службовця до державного службовця»);

– впровадження кращої практики органів влади країн-членів ЄС;

– досвід в управлінні проектами технічної допомоги, зокре­ма Тwinning;

– взаємодоповнення, якщо партнером від ЄС виступає кон­сорціум;

– досягнення відповідності національного законодавства у певній сфері нормам і стандартам ЄС;

– встановлення довгострокових робочих взаємин, створення професійних мереж і, відповідно, покращення поінформованості про країну-бенефіціар серед країн-членів ЄС;

– проведення навчальних тренінгів, покращення профе­сій­них можливостей;

– розроблення та впровадження адаптованих нормативно-правових актів, що є необхідною умовою виконання досягнутих домовленостей між країною-бенефіціаром та ЄС (спільні угоди, плани дій, інтеграція у спільний внутрішній ринок Європей­ського Союзу);

– зміни в організаційній практиці та культурі, покращення комунікації та координації між органом-бенефіціаром і парне­рами з ЄС.

– досягнення додаткових (незапланованих) результатів тіс­ної співпраці державних службовців із країн-членів ЄС із парт­нерами з країн-бенефіціарів.

Історична довідка.Впровадження інструмента Twinning було започатковано Європейською Комісією у 1997 році у кон­тексті розширення Європейського Союзу. Цей новий інструмент інституціональної розбудови був створений з метою інтеграції законодавства ЄС у законодавство країн-бенефіціарів. Уже впроваджено більше двох тисяч проектів Twinning. У травні 1998 року розпочалася реалізація інструмента Twinning, яка сприяла розбудові професійної мережі державних службовців органів влади країн-членів ЄС і тих країн, де імплементувалися проекти Twinning.

Хронологія поширення інструмента Twinning:

1998 р. – перший проект Twinning був впроваджений у краї­нах Центральної та Східної Європи (Phare); 2002 р. – перший проект Twinning у районі Західних Балкан (CARDS); 2004 р. – інструмент впроваджується у країнах Середземномор’я (MEDA); 2005 р. – інструмент Twinning стає доступним для країн СНД (Tacis), у тому числі Україні. Поширення інструмента Twinning в Україні свідчить про важливе значення, що надається поглиб­ленню інтеграції України та Європейського Союзу.

Читайте також:

1. I. «Компьютер и книга: неизбежные конкуренты или возможные сотрудники?»
2. Билет 57. с 290 книга
3. Біблія як священна книга християнства
4. Главная книга.
5. Електронна книга
6. Касова книга
7. Касова книга — це обліковий реєстр, призначений для аналітичного обліку й контролю касових операцій.
8. Книга в добу Середньовіччя та Відродження
9. КНИГА ВТОРАЯ
10. Книга обліку придбання
11. Книга обліку розрахункових операцій

Переглядів: 1241