МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Зелена» книга6.2.1. Мета «Зеленої» книги «Про політику адаптації національного законодавства у сфері технічного регулювання та споживчої політики до європейських вимог». Проблемою є наявність в Україні розриву між тим, які вимоги висуває ЄС до системи ринкового нагляду, і тим, що реально може виконати Україна. Мета «Зеленої» книги – визначити проблеми переходу від наявного стану до виконання вимог ЄС щодо системи ринкового нагляду та виявити можливості їх вирішення. Вади наявної в Україні системи нагляду та контролю продукції, а також складність запровадження нової системи ринкового нагляду, що відповідає європейським вимогам, має достатньо високу ціну для всіх основних груп інтересів у суспільстві. 6.2.2. «Біла» книга «Політика адаптації «Білу» книгу «Політика адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог» підготовлено в рамках проекту «Діяльність груп аналізу політики у державних органах України», який здійснював Міжнародний центр перспективних досліджень за ініціативи Головного управління державної служби України на замовлення Центру сприяння інституційному розвитку державної служби. Проект фінансувався коштом Державного бюджету України [37]. Нещодавня криза у продовольчому секторі змусила європейські органи влади розпочати фундаментальну реформу законодавства у продовольчий сфері на рівні Співтовариства. У «Білій» книзі з безпечності харчових продуктів, прийнятій 12 січня У «Білій» Книзі про завершення формування внутрішнього ринку та про взаємне визнання Комісія вже передбачила принцип нового підходу: «в тих галузях, де перешкоди у торгівлі створено внаслідок виправданих відхилень від національних нормативних актів, що регулюють охорону здоров’я і безпеку громадян та споживачів, а також захист навколишнього середовища, гармонізація законодавства буде обмежуватися лише встановленням основних вимог, дотримання яких дозволить вільний обіг товару в межах Співтовариства. Документ складається з таких структурних елементів: вступ, чотири розділи, висновки, перелік використаних джерел і 17 додатків. Перший розділ розглядає проблеми та нові можливості у сфері адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог. У другому розділі визначено цілі державної політики з вирішення визначених проблем. Третій розділ стосується опису стратегії удосконалення галузі норм і стандартів до європейських вимог, зокрема основних завдань стратегії удосконалення; показників оцінювання прогресу вдосконалення адаптації технічного законодавства та нормативної бази; варіантів подальшого розвитку; вибору найбільш прийнятного варіанта; основних принципів запропонованого варіанта політики адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог. Четвертий розділ містить інформацію щодо заходів реалізації стратегії удосконалення галузі. Визначено перешкоди у процесі усунення проблем і способи їх подолання; очікувані наслідки від удосконалення законодавчої та нормативної бази; потрібні ресурси для забезпечення реалізації заходів; часові рамки виконання завдань з адаптації законодавчої та нормативної бази. Прикінцевий розділ містить висновки. У додатках наведено окремі проекти національних законодавчих актів, спрямовані на реалізацію політики адаптації законодавчої та нормативної бази до європейської. 6.2.3. «Червона» книга «Про політику адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і Питання адаптації законодавства України до стандартів ЄС постало на порядку денному після підписання Угоди про партнерство і співробітництво. Згідно зі статтею 51(1) Угоди про партнерство і співробітництво, «важливою умовою для зміцнення економічних зв’язків між Україною і Співтовариством є зближення існуючого і майбутнього законодавства України із законодавством ЄС. Україна вживає заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства». Серед галузей, в яких буде проводитись адаптація, Угода називає, зокрема, охорону здоров’я та життя людей, тварин і рослин, навколишнього середовища. У Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу 1998 року говориться про те, що адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні з сучасною європейською системою права. Це забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, який склався у державах-членах ЄС. З метою адаптації законодавства України до європейських стандартів імплементується Угода про партнерство та співробітництво, укладаються галузеві угоди, чинне законодавство України приводиться у відповідність до стандартів ЄС, створюється механізм приведення проектів актів законодавства України у відповідність до норм ЄС. Важливим етапом реалізації процесу адаптації в Україні стало затвердження 27 листопада 2003 року Верховною Радою України Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. У Програмі подається ряд визначених напрямыв гармонізації законодавства України у сфері технічного регулювання (закони України про ринковий нагляд, про загальну безпеку продукції, про відповідальність за дефектну продукцію тощо), шляхи подолання проблем у сфері адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог. Упровадження норм директив «старого» підходу повинно здійснюватися відповідно до так званої «Рожевої книги», розробленої Директоратом з питань підприємництва і промисловості Європейської комісії. Ця книга є настановою щодо адаптації технічного законодавства в галузі норм і стандартів до вимог ЄС для країн, що хочуть набути членства в ЄС [1]. [Вгору] [Вниз] 6.3. Зовнішні та внутрішні чинники Напрями адаптації системи технічного регулювання України з вимогами ЄС: проведення адаптації українського законодавства до європейського, гармонізація нормативної бази з міжнародними та європейськими стандартами, поступовий перехід від обов’язкової сертифікації до оцінки відповідності за вимогами технічних регламентів, зміцнення та розвиток спроможності українських інституцій у сфері ринкового нагляду на основі досвіду держав-членів ЄС. Європейська модель розвитку системи технічного регулювання. Приведення інфраструктури якості України відповідно до стандартів ЄС. Реформування системи технічного регулювання. Кожний товар, що перебуває в обігу на внутрішньому ринку національної економіки, має свій життєвий цикл. Він розпочинається з появою на ринку товару з унікальними споживчими властивостями й формуванням на нього попиту споживачів. Закінчення циклу характеризується спадом попиту на товар через його неспроможність задовольнити потреби покупців. На конкурентному ринку закінчення життєвого циклу одного товару є одночасно початком циклу іншого товару з кращими якісними характеристиками, якому покупці віддають перевагу і який вони мають можливість придбати. Чим більше на внутрішньому ринку певної країни національних товарів з високими якісними характеристиками, тим більший їх сукупний життєвий цикл, що створює сприятливі передумови для стійкого економічного зростання за рахунок як внутрішнього, так і іноземного споживача. Тому якісною складовою стійкого зростання внутрішнього ринку кожної національної економіки можна вважати збільшення нецінової конкурентоспроможності продукції власного виробника, тобто здатності цієї продукції задовольняти мінливий споживчий попит покупців за рахунок унікальних якісних характеристик. Нецінова конкурентоспроможність продукції на внутрішньому ринку кожної країни зростає під дією двох чинників. Перший з них – це зміна споживчих переваг покупців на користь продукції з кращими якісними характеристиками. Його дія, переважно, спричиняється зміною купівельної спроможності населення. Її зростання, як правило, супроводжується зміною споживчих переваг на користь якісної та безпечної продукції. Другий чинник – це вимоги і контроль держави щодо безпеки споживання продукції, що існує у вигляді системи технічного регулювання. Його дія регламентується законодавчими актами, корегується громадською думкою щодо якості продукції, цінностями партій, груп, представники яких наділені повноваженнями законодавчої та виконавчої влади тощо. У засобах масової інформації, у ділових та урядових колах все частіше висловлюється думка про необхідність здійснення кардинальних реформ у системі технічного регулювання. Аргументів на користь цього в основному два. Перший – виконання Україною зобов’язань щодо приведення стандартів до вимог Світової організації торгівлі (COT) та відміни обов’язкової сертифікації. Другий аргумент наводиться за допомогою експертних висновків про те, що існуюча система технічного регулювання є інституційним бар’єром, що стримує появу на ринку інноваційної продукції і технологій та спричиняє невиправдано великі витрати на проходження процедур обов’язкової стандартизації, сертифікації та відповідних перевірок. Перший аргумент є суто договірним. Він будується на політичних домовленостях про те, що Україна буде впроваджувати практику технічного регулювання, що використовується у країнах-членах COT. Дискусії з приводу виконання цих домовленостей, після взяття Україною міжнародних зобов’язань, виходять поза межі економічної науки. Економісти можуть оцінювати ефективність державної політики та рекомендувати шляхи її удосконалення. Що стосується другого аргумента, то варто зауважити, що виконання будь-яких правил технічного регулювання так чи інакше збільшує собівартість виготовлення продукції. Зважаючи на те, що наведені вище аргументи недостатньо переконливо свідчать про економічну доцільність здійснення кардинальних реформ у системі технічного регулюваннями, напевно варто більш детально проаналізувати ефективність державної політики у цій сфері. З точки зору теорії, об’єктивно оцінити ефективність політики технічного регулювання можливо лише одним способом – покласти на шальки терезів з однієї сторони: сумарні витрати підприємців на дотримання процедур технічного регулювання, а з іншої – рівень нецінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції у світовому господарстві, що залежить від її якості та безпеки споживання. І якщо вигоди від існуючого рівня нецінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції будуть перевищувати витрати підприємців і держави на дотримання вимог і процедур технічного регулювання, можна стверджувати, що ця політика є ефективною. У протилежному випадку можна говорити про доцільність реформування системи технічного регулювання. Крім того, оцінюючи систему технічного регулювання, варто враховувати не лише поточні вигоди а й те, як вона відповідає завданням стратегії розвитку внутрішнього ринку країни. Якщо країна орієнтується на збільшення обсягів виробництва проміжної продукції, тобто сировини та напівфабрикатів, то політика технічного регулювання не буде суттєво впливати на її розвиток. І навпаки, при орієнтації на виготовлення споживчих та інвестиційних товарів, що безпосередньо споживаються людьми чи використовуються у процесі виробництва, роль цієї політики суттєво зростає. Спробуємо з цих позицій оцінити існуючу систему технічного регулювання в Україні. Для того, щоб оцінити наявну систему технічного регулювання з позиції стратегії розвитку внутрішнього ринку, необхідно окреслити пріоритетні напрями перетворень на ньому в посткризовий період. Для цього варто звернутися до проблеми, пов’язаної з виявленням основних чинників, що спричинили глибоку економічну кризу в Україні в IV кв. 2008 р. Їх виявлення дає відповідь на запитання про можливі пріоритети розвитку внутрішнього ринку в посткризовий період з метою уникнення в майбутньому різких економічних спадів. [Вгору] [Вниз] 6.4. Аналіз вимог національного, У світовій донорській практиці виділяють чотири основні інструменти зовнішньої допомоги: 1) гуманітарна допомога; Передумовою ефективного залучення та використання зовнішньої допомоги є наявність підтримки процесу на високому політичному рівні,чітко визначених стратегічних пріоритетів розвитку країни, на які накладаються пріоритети залучення допомоги, та система (і механізми) управління допомогою. Водночас функціонують окремі органи виконавчої влади (зі спеціальним статусом), що координують процес залучення та використання допомоги, а саме Агентство координації міжнародної технічної допомоги, Національне агентство з питань реконструкції та розвитку та Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеґрації. Керівництво цих органів здійснювало політичну підтримку процесу залучення допомоги та контроль за її ефективним використанням. 6.4.1. Роль та характеристика проектів Програма ТАСІS (Tacis Programme) – програма Європейського Союзу на допомогу новим незалежним державам Східної Європи і Центральної Азії (колишні республіки Радянського Союзу, крім країн Балтії) у перехідний період. Розпочалася 1991 року; до 2003 року включала і Монголію. Сприяє передаванню знань і умінь; фінансує різноманітні проекти з надання консультативної допомоги, професійного навчання, допомоги у створенні правової та нормативної бази, налагодження партнерських стосунків, створення нових і реорганізації наявних інститутів. Програма ТАСІS фінансує проекти в різних сферах, а саме: інституційна, правова й адміністративна реформа; розвиток приватного сектора і підтримка економічного розвитку; пом’якшення соціальних наслідків перехідного періоду; охорона довкілля та керування природними ресурсами; розвиток села та ядерна безпека. Серед програм ТАСІS INOGATE. 6.4.2. Проект Twinning Україна стала першою серед країн СНД, для якої став доступним основний механізм трансформації і адаптації до вимог Європейського Союзу систем державного управління країн-кандидатів ЄС – Twinning [38]. Проект Twinning «Гармонізація законодавчих норм та стандартів України з законодавчими нормами та стандартами ЄС у сфері цивільної авіації» з надання технічної допомоги розпочався у вересні 2007 року. Реалізація проекту тривала 21 місяць. Слово «Twinning» походить від англійського «a twin» – «близнюк» і загалом використовується для опису рівноправного співробітництва. Twinning – це інструмент інституціональної розбудови і нова форма безпосереднього технічного співробітництва між органами влади держав-членів ЄС та країн-бенефіціарів. Twinning має на меті допомагати країнам-бенефіціарам покращувати та підсилювати адміністративне функціонування органів державної влади, їх структуру, людські ресурси, управлінський потенціал, що має сприяти апроксимації acquis communautaire (законодавство ЄС). Інструмент Twinning містить рамки, які регулюють співпрацю між державним органом (бенефіціаром) та органом-партнером від країни-члена ЄС. Разом вони розробляють та впроваджують проект Twinning у країні-бенефіціарі. Визначальною рисою проекту Twinning є безпосередній обмін специфічним досвідом в окремо взятій сфері державного регулювання з метою впровадження норм і стандартів ЄС, передачу «ноу-хау» та передової практики між державними органами країн-членів ЄС та їхніми партнерами-бенефіціарами, набуття унікального національного досвіду. На відміну від інших видів технічної допомоги, проекти Twinning не є класичною технічною допомогою, що передбачає односторонню підтримку. Проекти Twinning мають бути спрямованими на вирішення конкретної проблеми і завершитися досягненням обов’язкових результатів, за що несуть відповідальність керівники проекту – державні службовці високого рівня з країни-члена ЄС та країни-бенефіціара. З боку адміністрацій країн-членів ЄС основним внеском у проект Twinning, який зумовить у перспективі необхідні зміни, є команда коротко- та середньострокових експертів ЄС – практиків впровадження acquis у державних органах нових країн-членів ЄС, країн-кандидатів і потенційних кандидатів до ЄС. Запропоновані експерти не можуть бути приватними консультантами, а є державними службовцями аналогічних органів, або представниками уповноважених органів (Mandated Bodies) країн-членів ЄС. Пропозиції стосовно партнерства в рамках проектів Twinning оцінюються лише на основі їхньої якості та відбір здійснюється за особливою процедурою. У кожному проекті працює керівник проекту від країни – члена ЄС (Member State Project Leader – MS PL) та постійний радник проекту Twinning (Resident Twinning Adviser – RTA). У країні-бенефіціарі також визначаються дві ключові посади: керівник проекту від країни-бенефіціара (Beneficiary Сountry Project Leader – BC PL) і партнер постійного радника проекту (Resident Twinning Adviser Counterpart). Постійний радник проекту призначається органом влади країни-члена ЄС або уповноваженим органом країни-члена ЄС для роботи над впровадженням проекту в органі-бенефіціарі (або іншому органі-партнері) упродовж, щонайменше, 12 місяців. Керівники проекту від обох сторін відповідають за загальне спрямування та координування проекту. Результат досягається завдяки чітко спланованим і розрахованим заходам, що прописані в Робочому плані (Work Plan) проекту Twinning. Виконавцями проектів Twinning є неприбуткові організації, що мають менший, порівняно із консалтинговими фірмами, досвід виконання контрактів, але постійно працюючи з проектами Twinning, вони підвищують професіоналізм у цій сфері. Їм доводиться стикатися з такою проблемою як нестача персоналу, адже у проектах Twinning не передбачається залучення до реалізації проектів Twinning місцевих експертів (окрім персоналу органу-бенефіціара та асистентів RTA). Цикл проекту Twinning вимагає значних витрат людських ресурсів і робочого часу для підготовки проектів та їх реалізації. У рамках реалізації проектів Twinning передбачені такі види діяльності, як консультування (щодо підготовки законопроектів, організаційно-інформаційні питання тощо), тренінги, навчально-ознайомчі поїздки та стажування. Усі види діяльності та витрат, передбачені на виконання проектів Twinning та усіх пов’язаних з цим процедур, викладені у Керівництві з використання інструмента Twinning, 2009 (Manual). Проект Twinning може бути як класичний Twinning (Classic, тривалістю до 36 місяців) і бюджетом до 2 млн євро) або як полегшений Twinning (Light, тривалістю до 6 місяців та бюджетом 250 тис. євро). Партнери за проектами Twinning отримують спільну вигоду. Це, наприклад: – обмін досвідом і знаннями на основі рівноправного спілкування між партнерами проекту Тwinning («від державного службовця до державного службовця»); – впровадження кращої практики органів влади країн-членів ЄС; – досвід в управлінні проектами технічної допомоги, зокрема Тwinning; – взаємодоповнення, якщо партнером від ЄС виступає консорціум; – досягнення відповідності національного законодавства у певній сфері нормам і стандартам ЄС; – встановлення довгострокових робочих взаємин, створення професійних мереж і, відповідно, покращення поінформованості про країну-бенефіціар серед країн-членів ЄС; – проведення навчальних тренінгів, покращення професійних можливостей; – розроблення та впровадження адаптованих нормативно-правових актів, що є необхідною умовою виконання досягнутих домовленостей між країною-бенефіціаром та ЄС (спільні угоди, плани дій, інтеграція у спільний внутрішній ринок Європейського Союзу); – зміни в організаційній практиці та культурі, покращення комунікації та координації між органом-бенефіціаром і парнерами з ЄС. – досягнення додаткових (незапланованих) результатів тісної співпраці державних службовців із країн-членів ЄС із партнерами з країн-бенефіціарів. Історична довідка.Впровадження інструмента Twinning було започатковано Європейською Комісією у 1997 році у контексті розширення Європейського Союзу. Цей новий інструмент інституціональної розбудови був створений з метою інтеграції законодавства ЄС у законодавство країн-бенефіціарів. Уже впроваджено більше двох тисяч проектів Twinning. У травні 1998 року розпочалася реалізація інструмента Twinning, яка сприяла розбудові професійної мережі державних службовців органів влади країн-членів ЄС і тих країн, де імплементувалися проекти Twinning. Хронологія поширення інструмента Twinning: 1998 р. – перший проект Twinning був впроваджений у країнах Центральної та Східної Європи (Phare); 2002 р. – перший проект Twinning у районі Західних Балкан (CARDS); 2004 р. – інструмент впроваджується у країнах Середземномор’я (MEDA); 2005 р. – інструмент Twinning стає доступним для країн СНД (Tacis), у тому числі Україні. Поширення інструмента Twinning в Україні свідчить про важливе значення, що надається поглибленню інтеграції України та Європейського Союзу. Читайте також:
|
||||||||
|