• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Дисципліни

Змістовий модуль 1. Технологічні підходи до організації бізнес-планування зовнішньоекономічної діяльності на авіаційному підприємстві

Тема 1. Сутність планування у ринковій економіці. Методологічні основи планової зовнішньоекономічної діяльності авіаційного підприємства – 2 год.

1.1. Планування діяльності авіаційного підприємства: поняття, методологія реалізації.

1.2. Види та система планів у діяльності авіаційного підприємства.

1.3. Принципи та методологія планування зовнішньоекономічної діяльності.

1.4. Місце планування у менеджменті авіаційного підприємства.

1.5. Планування як метод управління ЗЕД на АП.

Мета. Навчальні цілі

Прочитавши цей розділ, Ви:

· з’ясуєте, що таке планування та які функції він виконує в діяльності авіаційного підприємства;

· зрозумієте, для чого здійснюється планування на АП;

· дізнаєтесь, яка інформація необхідна для планування;

· з’ясуєте, які види планів діють у авіаційній сфері.

Ключові терміни й поняття

v Планування;

v План;

v Прогноз;

v Система планів;

v Функції планування;

v Види планів.

Планування діяльності авіаційного підприємства: поняття, методологія реалізації

Планування- процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення на основі знань про закономірності функціонування різних господарських систем і обліку можливих змін умов господарювання.

Можна також сказати, щопланування - це функція управління, що включає наступний комплекс робіт: аналіз ситуацій і факторів зовнішнього середовища; прогнозування, оцінка й оптимізація альтернативних варіантів досягнення цілей, сформульованих на стадії стратегічного маркетингу; розробка плану; реалізація плану.

Планування - не стільки і не тільки одне із сутнісних елементів економіки, а, швидше за все, закономірний результат пошуку людським суспільством найбільш раціональних і ефективних інструментів і способів свого історичного розвитку і виживання. Воно мало місце й існує в тій або іншій формі і відповідних нормах у всіх суспільно-економічних системах, на будь-яких підприємствах, у родині із самого початку її появи і навіть у кожної окремої людини.

Планування виробничої й комерційної діяльності не тільки можливо, але і життєво необхідно для всіх організаційно-правових форм підприємств.

У той же час прийняття будь-яких управлінських рішень виходить з прагнення отримати не випадковий, а необхідний підприємству результат. Його досягненню передує ряд цілеспрямованих дій, покликаних забезпечити одержання необхідного результату, який би найбільшою мірою враховував інтереси й можливості підприємства в економічних умовах, що тепер складаються. З цієї точки зору планова діяльність як припущення дій, як система економічних заходів може бути визначена як уміння передбачати мету і результати діяльності організації, ресурси, потрібні для досягнення цих результатів. У цьому сенсі планування тісно переплітається з прогнозуванням, що передує плануванню.

Прогнозування - система кількісних і якісних передпланових досліджень, спрямованих на з'ясування можливого стану і результатів діяльності підприємства в майбутньому.

На основі прогнозів визначається можливість (імовірність) досягнення встановлених цілей. Звичайно в прогнозах вказується імовірний ступінь можливого відхилення від тих чи інших цілей залежно від способу майбутніх дій і впливу різних зовнішніх факторів науково-технічного, природно-кліматичного, соціально-економічного характеру.

У процесі планування приймають рішення про вибір з можливих варіантів досягнення мети найбільш вигідного з економічної точки зору і необхідні для цього дії, тобто планування вимагає послідовної реалізації визначених дій, які можна уявити у вигляді наступного алгоритму (див. рис. 1.1).

Рис. 1.1 - Алгоритм здійснення планової діяльності

Реалізувавши себе як частина управлінської діяльності, планування повинно дати чіткі орієнтири для працівників і підрозділів, тобто процес планової діяльності мусить завершитися складанням документа, де б визначалися завдання, терміни, контрольні цифри, графіки виконання робіт і т.п. Таким документом є план. Оскільки один показник не може охопити всі завдання, що постають перед підприємством в різних напрямках його діяльності, потрібна система взаємозалежних показників.

План – це документ, що містить систему кількісних і якісних показників діяльності об'єкта планування у періоді, що розглядається.

У самому загальному випадку план – це образ чого-небудь, модель бажаного майбутнього або система заходів, спрямована на досягнення поставлених цілей і завдань.

За допомогою планів визначаються рамки економічної діяльності (які дії треба розпочати, коли і яких показників досягти, які ресурси залучити та інш.) Одночасно планові показники служать як контрольні індикатори для оперативного управління діяльністю.

Види та система планів у діяльності авіаційного підприємства

Планування має системний характер, тобто всі види планів, розроблюваних на підприємстві, повинні становити деяку цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристику системи. Ця система в основі класифікації планів має відмінності за термінами, на які розробляються плани, і ступенем деталізації планових розрахунків і завдань. У даний час, виходячи з терміну, на який розробляється план, склалася така система планування:

• стратегічне планування (10-15 років);

• довгострокове планування (5 -10 років);

• середньострокове планування (2-5 років);

• короткострокове (поточні й оперативні) планування (до року).

Результатом процесу планування на підприємстві є система планів, що складається з наступних елементів:

1. Стратегічний план чи генеральний план підприємства.

2. Загальні плани підприємства, що складені для реалізації стратегічного плану та визначають головні завдання розвитку організації (план обсягу продажу, план оновлення продукції, план інвестицій).

3. Поточні плани на один рік (план виробництва, план матеріально-технічного забезпечення, план з праці та персоналу, ін.).

4. Оперативно-календарні плани підрозділів, що узгоджують їх роботу в часі та просторі.

5. Програми та проекти.

У залежності від обраної стратегії система планів підприємства може носити наступальний або оборонний характер.

Наступальні плани спрямовують підприємство на розвиток, створення нових сфер діяльності: виробництво нових товарів (послуг), вихід на нові ринки збуту, створення конкурентних переваг та укріплення конкурентних позицій.

Оборонні плани розробляються з метою утримання існуючих позицій підприємства на ринку та запобігання його банкрутства. Одним із різновидів оборонних планів є ліквідаційні плани.

Ліквідаційний план передбачає заходи та засоби, які сприятимуть ліквідації проблем, що перешкоджають розвитку підприємства, реалізації поставлених цілей. Такими проблемними моментами можуть бути: неефективна корпоративна культура, зниження продуктивності праці, збитковість конкретного виду товару (послуги).

Програми розробляються з метою розвитку одного з аспектів діяльності підприємства: програма з удосконалення техно­логії, програма організації контролю за якістю продукції, програма по впровадженню системи якості ІСО 9000, програма автоматизації бухгалтерського обліку та інші.

Проекти орієнтуються на певний аспект життєдіяльності, але відрізняються від програм тим, що опрацьовуються з біль­шим ступенем конкретності, тобто мають установлену вартість, графік початку, виконання та закінчення робіт. Проекти частіше пов'язані зі створенням і просуванням на ринок нової продукції підприємства.

На підприємстві можуть розроблятися допоміжні плани для покращення організації самого процесу планування: план організації планових робіт, програми оцінки планів.

В залежності від умов, в яких розробляються системи планів, їх поділяють на детерміновані та імовірностні (стохастичні).

Детерміновані системи діють у цілком передбачуваному середовищі та не мають нестачі в інформації. Існування таких систем на рівні підприємства в цілому нереальне з огляду на мінливість зовнішнього середовища. Однак на рівні підрозділів підприємства, наприклад, при плануванні виробництва, плани мають більш високу визначеність і точність.

Імовірностні (стохастичні) системи планування створюються та існують при недостатній визначеності в зовнішньому середовищі та нестачі інформації. При цьому ступінь цієї невизначеності змінюється в залежності від рівня економічного розвитку, історичного періоду та інших чинників.

При розробці планів використовують систему показників, які можна поділити на натуральні та вартісні, абсолютні та від­носні, кількісні та якісні.

Показник - форма кількісного відображення економічної категорії, процесу або явища

Принципи та методологія планування зовнішньоекономічної діяльності

Принципи планування – це основні правила (теоретичні посилання), які необхідно виконувати, щоб у процесі планування створити передумови для розробки оптимального плану.

Принципи є вихідним відправним моментом у процесі реалізації наукового підходу до планування. Вони покликані сприяти підвищенню ефективності планування і тим самим служать цілям правильної організації планового процесу.

Методологія– сукупність методів і прийомів дослідження, що використовуються в будь-якій науці з урахуванням специфіки об'єкта дослідження.

Можна сказати, що методологія планування – це органічна єдність:

• логіки розробки планів;

• методологічних принципів і підходів до організації процесу розробки планів;

• методів визначення і обґрунтування оптимальних планових рішень.

Ця система поєднує ті найважливіші відправні теоретичні вимоги й підходи, що повинні використовуватися у процесі переходу від пізнання системи законів розвитку об'єктів планування до їхнього практичного використання при регулюванні економічних і соціальних процесів у суспільстві, його окремих підсистемах і елементах.

Логіка планування – впорядкована послідовність дій при проведенні, планових розрахунків, прийнятті планових рішень.

Місце планування у менеджменті авіаційного підприємства

Планування як метод управління ЗЕД на АП

Планування являє собою одну із стадій управлінського циклу, який можна розбити на три ключових стадії: аналіз - планування - виконання. Всі стадії управлінського циклу включають як зовнішнє, так і внутрішнє планування, в результаті чого стає можливим зіставлення внутрішніх можливостей і резервів фірми і факторами зовнішнього середовища.

У західних методиках управлінський цикл розглядається як цикл PDCA (plan-do - check - act), що визначає послідовність кроків і прийняття управлінських рішень та в цілому при здійсненні процесу управління фірмою.

Модель PDCA включає наступну послідовність кроків:

1. планування - на даному етапі розробляється план дій, іноді може бути сформульована просто мета, яку необхідно досягти;

2. виконання розробленого плану дій (поставленої мети);

3. контроль - перевірка виконуваності наміченого плану (реалізованості цілі) в процесі його практичного втілення;

4. дія - розробка заходів в області стандартизації і закріплення досягнутих позитивних змін (підтримка запланованих поліпшень).

Управлінський цикл PDCA направлений і орієнтує фірму на генерування постійних поліпшень. Це модель управління для інтелектуальних організацій, що знаходяться в постійному удосконаленні та адаптуються до факторів зовнішнього середовища.

Для підтримки запланованих поліпшень використовується також цикл SDCA (standardize-do - check - act). Даний управлінський цикл використовується для поглиблення управлінських інновацій, отриманих в результаті реалізації циклу PDCA. Зокрема в якості стартового етапу в циклі SDCA використовується вже стандартизоване і закріплене поліпшення. На його основі створюються нові поліпшення та удосконалення в діяльності фірми.

Модель SDCA включає наступні кроки:

1. стандартизація поліпшень, досягнутих в результаті завершення циклу PDCA (в результаті реалізації наміченого плану дій);

2. повторне виконання (повторення) управлінської операції вже з урахуванням нового стандарту (нового поліпшення) для його закріплення;

3. перевірка відповідності нових отриманих результатів в результаті повторного виконання управлінської операції на предмет відповідності новим стандартом;

4. дія, спрямована або на підтримку та подальше використання управлінської операції, або її коригування до дотримання нового стандарту.

Взаємозв'язок і послідовність реалізації цих двох управлінських циклів, спрямованих на постійну адаптацію фірми до факторів зовнішнього середовища і на постійне вдосконалення, можна відобразити на такій схемі.

У будь-якій економічній формації існують зовнішні стосовно підприємства фактори, що впливають на рішення, прийняті менеджментом підприємства. До факторів зовнішнього середовища підприємства можна віднести податкову і тарифну політику держави, ситуацію на ринку кредитних ресурсів; внутрішнього середовища – технічний стан основних фондів, збалансованість технологічних ланок, фінансовий стан підприємства та інш.

На підприємстві процес управління зводиться не тільки до організації роботи устаткування, але і до управління персоналом і відносинами, що виникають у процесі виробництва. Таким чином, можна говорити, що управління – це визначення цілей діяльності та організація роботи колективу таким чином, щоб ці цілі досягалися по завершенні цієї діяльності. У процесі управління реалізується ряд функцій, що характеризують поділ (спеціалізацію) праці у сфері управління і визначають основні стадії розробки управлінських рішень.

Управління можна подати як процес аналізу, планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб досягти мети найбільш ефективним шляхом. Ефективність досягається насамперед правильно здійснюваним процесом управління, що поєднує взаємозалежні функції планування, організації, мотивації і контролю при пріоритеті першої. Кожна з цих функцій поєднує управлінську діяльність визначеної спрямованості.

Перша функція – аналіз. Аналіз складається з дослідження економічних процесів, що відбуваються на самому підприємстві в минулому, умов зовнішнього середовища в сьогоденні і встановлює тенденції розвитку фірми, загрози і можливості, в також проблеми, що підлягають вирішенню.

Друга функція – планування. Її завданням є пошук відповідей на запитання:

Ø в якому стані знаходиться організація в сучасних умовах;

Ø в якому напрямку в умовах, що створилися, треба рухатися підприємстві у своєму розвиткові;

Ø яким чином найбільш ефективно реалізувати поставлені завдання.

Третя функція – організація. Відповідає за формування структури організації, виходячи із завдань, що постають перед підприємством, і розподіл повноважень і обов'язків між підрозділами. Крім того, у рамках цієї функції вирішуються питання організації матеріального постачання, набору робочої сили і т. ін.

Четверта функція – координація, яка спрямована на узгодження різних зовнішніх систем стосовно даної системи.

П’ята функція – мотивація, тобто діяльність, що має своєю метою активізувати (зацікавити) працівників підприємства в безумовному виконанні планових показників і постійному пошуку резервів підвищення ефективності роботи. Реалізуючи цю функцію, менеджери постійно прагнуть знайти баланс інтересів усіх сторін, які беруть участь у виробничому процесі і перерозподілі прибутку підприємства.

Шоста функція – регулювання. Ця функція пов’язана з поточним управлінням і спрямована на збереження стану запланованого процесу, коригування відхилень усередині системи.

Сьома функція – облік. Вона полягає в одержанні й фіксації в кількісній формі результатів стану об’єкта і ресурсів у будь-який момент часу функціонування системи.

Восьма функція – контроль.Під контролем розуміють управлінську діяльність, метою якої є якісна і кількісна оцінка та облік результатів діяльності. У загальному процесі управління контроль виступає як елемент зворотного зв'язку, тому що на підставі його даних відбувається коригування прийнятих раніше рішень.

Особливо тісними є зв'язки планування і контролю як двох основних функцій управління. Хоча контроль має підлеглий характер відносно планування, але без організації належного контролю не можна організовувати планування як безупинний процес, тому що для цього необхідно постійно порівнювати (контролювати) досягнуті результати з плановими показниками. У процесі контролю одержують інформацію, що характеризує стан економіки підприємства, і виявляють відхилення фактичних показників від планових. Усунення виявлених відхилень забезпечує «саморегулювання» системи. Облік і аналіз досягнутих результатів завершують цикл ухвалення управлінського рішення і готують інформацію для здійснення нового циклу процесу планування.

Резюме

Планування є основною функцією менеджменту, яка зв'язує разом всі управлінські функції. Без планування організація не в змозі чітко визначити свої цілі і напрямки діяльності.

Планування - це вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

Процес планування допомагає прийняттю обґрунтованих управлінських рішень. Його мета полягає у визначенні необхідної кількості ресурсів, впровадженні нововведень для адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища. Планування є необхідною передумовою успішної діяльності організації в майбутньому, є процесом підготовки обґрунтованих перспективних рішень. В залежності від строку планового періоду розрізняють короткострокові плани організації (до одного року), середньострокові (від одного до п'яти років) і довгострокові (від п'яти до десяти років).

Дієвість та ефективність планування на підприємстві значною мірою залежать від ступеня освоєння його системи. Остання охоплює:

види планів;

об’єкти планування;

підсистеми управління плануванням, організаційного та інформаційного забезпечення планування, прийняття рішень.

Залежно від тривалості планового періоду розрізняють перспективне і поточне планування. Перспективне планування на підприємстві буває довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Довгострокове планування охоплює період більше п’яти років, наприклад 10; 15; 20. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний розвиток.

Середньострокове планування здійснюється на період від двох до п’яти років. На деяких підприємствах середньострокове планування поєднують з поточним. У цьому разі складають так званий перехідний п’ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткотерміновим планом.

Поточне планування полягає в розробці річних планів на всіх рівнях управління підприємством та з усіх напрямів його діяльності, а також планів на коротші періоди (квартал, місяць).

За змістом планових рішень виділяють: стратегічне, тактичне та оперативно-календарне планування.

Стратегічне планування, як правило, орієнтується на довгострокову перспективу і визначає основні напрями розвитку об’єкта господарювання. У результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі й розробляє засоби їх досягнення.

У тактичних планах відображаються заходи, спрямовані на розширення виробництва і підвищення його технічного рівня, оновлення і зростання якості продукції, якомога повніше використання науково-технічних досягнень. У результаті тактичного планування складається план економічного і соціального розвитку підприємства, що є комплексною програмою виробничої, господарської і соціальної його діяльності на певний період.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності фірми. Основним його завданням є конкретизація показників тактичного плану з метою організації повсякденної планомірної і ритмічної роботи підприємства та його структурних підрозділів.

Таким чином, якщо стратегічне планування розглядати як пошук нових можливостей підприємства на ринках, то тактичне планування – як процес створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне – як процес їх реалізації.

4. За ступенем охоплення об’єктів планування розрізняють:

- загальний план підприємства і плани окремих його підрозділів;

- плани усіх видів діяльності чи цільові плани, що розробляються для якогось одного напряму роботи (виробничий план, фінансовий, план маркетингу).

5. За черговістю в часі виокремлюють:

- упорядковане планування, за якого після завершення одного плану розробляють інший;

- перехідне планування, коли після закінчення певного запланованого строку план продовжується на наступний період (наприклад, п’ятирічний план щорічно продовжується на один рік);

- позачергове (евентуальне) планування, коли план розробляють за необхідності, наприклад, у разі реконструкції або санації підприємства.

Нині планування дедалі більше ґрунтується на науковому прогнозуванні, яке є не самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня розвитку економіки; науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку економіки і вибір оптимального напряму; розробка планів за всією номенклатурою показників на основі аналізу виконання попереднього плану і прогнозу наступного розвитку; контроль виконання плану), яка передує складанню плану і охоплює довший період, ніж план. Прогнозування доцільно здійснювати на будь-якому рівні складання планів – довгострокових, середньострокових і поточних, хоч найбільше значення воно має для перспективного планування.

Читайте також:

1. I. ПРЕДМЕТ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
2. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
3. Аналіз стану військової дисципліни
4. АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ
5. Анотація дисципліни «Культура наукової мови»
6. Анотація навчальної дисципліни зі структурно – логічною схемою
7. В результаті вивчення дисципліни студент повинен
8. Визначення етики бізнесу як наукової дисципліни
9. Вступ до дисципліни
10. Вступ до дисципліни «Права людини в міжнародному праві». Історичний розвиток концепції прав людини до наших днів
11. Дисципліни
12. Дисципліни

Переглядів: 641