• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття “стиль керівництва” та його основи.

Тема 10. Стилі керівництва та спілкування менеджера з підлеглими.

Класифікація підходів до розуміння лідерства.

Одним із основних у менеджменті є питання, як повинен поводитись керівник-управлінець, щоб бути лідером, які засоби впливу повинен застосовувати, які стилі керівника є найбільш ефективними при зосередженні зусиль підлеглих на досягнення цілей організації.

Відповісти на ці питання роблять спробу за допомогою трьох підходів, які розроблені американськими вченими та доповнені науковцями інших країн.

І. Підхід з позиції особистих якостей.

Базується на виявленні особистих характеристик “ефективних” керівників. Таким чином виникла теорія “великих людей”, згідно з якою керівники повинні мати певний перелік особистих якостей, які є загальними і обов’язковими для всіх: чесність, рівень інтелекту, освіта, впевненість в собі, здоровий глузд, витримка тощо. Але визначити перелік таких якостей не вдалося.

Дослідження Стогділла показали, що структура особистих якостей керівника повинна перекликатись з особистими якостями та завданнями підлеглих.

В різних ситуаціях вимагаються різні якості керівника.

ІІ. Підхід з позицій поведінки.

Згідно з даною позицією, ефективність керівництва визначається не особистими якостями, а манерою поведінки керівника. В основі даного підходу лежить поділ стилів керівництва на авторитарний, демократичний, ліберальний або стиль, орієнтований на роботу на колектив.

Прихильники даного підходу шукали також найбільш оптимальний стиль керівництва, а виявилось, що такого стилю також не існує, він повинен мінятись в залежності від ситуації.

ІІІ. Ситуаційний підхід.

Даний підхід виник як поєднання двох перших. В основі даного підходу є твердження, що стилі поведінки та особисті якості менеджера повинні відповідати конкретним ситуаціям. Ситуаційні фактори включають в себе:

- потреби і особисті якості підлеглих;

- характер завдання;

- вимоги і вплив середовища;

- інформаційне забезпечення тощо.

Названі підходи дають нам теоретичний інструментарій для аналізу та оцінки стилів керівництва, виявлення позитивних та негативних рис кожного з них.

1. Поняття “стиль керівництва” та його основи.

2. Одномірні та багатомірні стилі керівництва. Адаптивне керівництво.

Стиль керівництва – це сукупність способів та методів впливу на підлеглих та манера поведінки керівника.

Стиль керівництва обумовлюють наступні фактори:

- обсяг делегування повноважень;

- використання типів влади;

- турбота про людські стосунки в колективі (орієнтація на людину);

- турбота про виконання завдань організації (орієнтація на задачу);

- застосування методів управління прийняття управлінських рішень.

В менеджменті виділяють три основні типи методів управління людьми: авторитарний, демократичний, ліберальний, – які дали назву основним трьом стилям керівництва.

Методи управління є основою формування стилю керівництва, оскільки за допомогою їх відбувається взаємодія керівника та підлеглих.

Для оцінки кожного з методів необхідно дати їх порівняльну характеристику.

Порівняльна характеристика методів управління людьми за методикою Сторобінського

Як бачимо, авторитарні методи управління характеризуються одноосібним вирішенням всіх проблем організації та обмеженому спілкуванні з підлеглими. Основна форма впливу тут – примус.

Демократичні методи управління передбачають, що керівник довіряє своїм підлеглим, цікавиться їх думкою стосовно проблем організації, підтримує з ними напівформальні відносини.

Суть ліберальних методів заключається в тому, що керівник зводить до мінімуму своє втручання в роботу підлеглих, дозволяє їм самостійно вирішувати більшість проблем організації.

Концептуальною основою демократичного та авторитарного стилю управління є відома “теорія Х” та “теорія У” Дугласа Мак-Грегора.

Дослідник встановив, що існує два абсолютно протилежних типи зору щодо оцінки підлеглих керівником.

Згідно з “теорією Х”:

- люди стараються ухилитись від виконання своїх обов’язків;

- є пасивними, у них відсутнє честолюбство;

- уникають відповідальності і прагнуть залежності.

Тому їх насильно потрібно заставляти працювати і саме цим виправдане авторитарне керівництво. Такі випадки дійсно бувають, і виникають вони тоді, коли підлеглі не готові виконувати певні роботи, тобто ступінь зрілості виконавців є низьким.

Крім примусу, виходом із ситуації може бути підвищення інформованості підлеглих.

“Теорія У” опирається на моральний потенціал людини. Згідно з нею, якщо умови праці є прийнятні і працівник задоволений своїм власним місцем роботи, то його не потрібно заставляти працювати, він сам готовий сумлінно трудитись. Досить важливим є розвиток ініціативи виконавця та здібностей до творчого розв’язання проблем організації.

“Теорія У” описує демократичний стиль керівництва, який апелює до потреб людини більш високого рівня, а саме: потреб у причетності, поваги та самовираженням переваги даного стилю здаються очевидними при вирішенні складних неструктуризованих задач.

Ліберальний стиль керівництва базується майже на повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі власної роботи підлеглими.

Авторитарний, демократичний та ліберальний стилі керівництва не мають між собою якогось нездоланного бар’єру, а плавно переходить один в одного. Кожен з названих стилів має свої підвиди.

Партисипативний – на засадах участі.

Експлуататорський авторитарний стиль управління характеризується тим, що керівник сам вирішує всі питання, не довіряє підлеглим, в якості основної форми стимулювання використовується лише покарання.

При “доброзичливій” різновидності авторитарного стилю керівник відноситься до підлеглих поблажливо, по-батьківськи, може вислуховувати підлеглих, але всі рішення також приймає сам. Мотивація страхом є присутня, але в меншій мірі.

“Консультативна” різновидність демократичного стилю керівництва характеризується тим, що керівник повністю довіряє своїм підлеглим, широко їх залучає до прийняття рішень і контролю за ними.

Ліберально-демократичний стиль характеризується тим, що керівник часто все попередньо продумав і створив відповідні умови, а підлеглі “самостійно” приймають рішення. При цьому, стимулювання та покарання відходять на другий план у порівнянні з внутрішнім задоволенням, що отримує виконавець від того, що він може реалізувати свій потенціал та творчі можливості. В той же час, цей стиль може легко трансформуватись в бюрократичний, коли керівник усувається від вирішення проблем організації, передаючи свої повноваження так званим “самозванцям”, які від його імені здійснюють керівництво. Сам же він лише робить вигляд, що влада знаходиться в його руках.

Ліберально-бюрократичний стиль легко може перейти в експлуататорський, якщо “самозванець” володіє саме такими рисами.

Названі стилі керівництва є теоретичними, які дають можливість характеризувати стилі керівництва конкретних керівників.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
8. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
9. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
10. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
11. Базове поняття земле оціночної діяльності.
12. Базові поняття

Переглядів: 2741