Поняття судової та правозахисної діяльності

Поняття судової діяльності. Судова діяльність є різновидом юрисдикційної діяльності, якій притаманні універсальні ознаки як правоохорони, так і правозахисту. Суд, як уже було зазначено, може виконувати й правоохоронні дії. Суди самостійні та незалежні в своїй діяльності. Вони нікому не підзвітні й мають повноваження, якими їх наділено за відповідним законом, а акти суду, що набрали законної сили, мають силу закону у конкретній справі. Проте, на відміну від правоохоронної діяльності, судова діяльність має ширший предмет, а отже й інший механізм охоронного права, який включає захист права не тільки в публічних, але й у приватних справах. Основним завданням судової діяльності є здійснення правосуддя, що об'єднує кілька форм судочинства, а саме: конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне, господарське.

Судам належить центральне місце в системі правового захисту конституційних та інших правових цінностей. Діяльність судів становить універсальний механізм із захисту й охорони права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, розгляд спорів (справ) у судовому засіданні. Судовій діяльності притаманні єдині організаційно-конституційні засади. Наприклад, судді мають єдиний статус, вони діють у єдиному правовому просторі, однаково застосовують закон, який є частиною єдиної правової системи для всієї Української держави й суспільства. Єдність судової діяльності не означає уніфікацію або спрощення судочинства. Форми судочинства різноманітні, їх розрізняють залежно від категорій справ.

Правосуддя є квінтесенцією регуляційної та охоронної функцій держави, які доповнюють одна одну, оскільки в них втілено охорону Конституції, суб'єктивного права, відновлення порушеного права, підтримання правопорядку та законності.

Демократичні перетворення в суспільстві й державі неможливі без ефективної судової діяльності. Саме вона є невід'ємним атрибутом правової держави. Через правосуддя, конституційну юрисдикцію громадяни можуть відстоювати свої права, до того ж у судах загальної та спеціальної юрисдикції - безпосередньо, а в порядку конституційного судочинства - як безпосередньо, так і за допомогою обраних ними народних депутатів.

Наприклад, Конституційний Суд має гарантувати верховенство Конституції як основного закону держави. Відповідно до цього він приймає рішення та надає висновки щодо конституційності законів, інших нормативно-правових актів, здійснює офіційне тлумачення конституційних норм. У сфері господарських відносин господарський суд захищає права та законні інтереси учасників господарювання, через рішення, які приймають господарські суди, вдосконалюють правове регулювання господарської діяльності. Місцеві загальні суди розглядають справи з усіх правовідносин (крім конституційних і господарських), що потребує високого професійного рівня, вміння об'єктивно й неупереджено вирішувати долю обвинуваченого, захистити потерпілого, розглянути спір між позивачем і відповідачем. Специфіка судової діяльності полягає в тому, що їй властиві такі ознаки державної влади, як юрисдикційність, публічність і субординаційність.

Юрисдикційність судової діяльності полягає в сукупності правомочностей суб'єктів цієї діяльності з розгляду та розв'язання конституційних, адміністративних, кримінальних, цивільних і господарських справ. У системі "стримувань і противаг", серед різних гілок влади, судову діяльність поширено на всі правові відносини, тобто вона є універсальним механізмом реалізації державної влади. Сутність справ, що є предметом судової юрисдикції, полягає в подоланні або локалізації соціальних конфліктів, які мають правове розв'язання шляхом захисту права, відновлення порушеного права, припинення порушення права. Розв'язання суперечностей додає суспільству й державі стабільності. Суд має встановити наявність або відсутність спору про право або зловживання ним, оцінити правопорушення, розглянути дії, факти, події, соціальні та індивідуальні ознаки юридичних і фізичних осіб, можливість застосовувати заходи правового впливу, в тому числі санкції. Відповідно до Конституції України (ст. 124) правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Публічність судової діяльності - суть відкритості, політичної або партійної незаангажованості судів та суддів. Суд виступає і як державна установа, яка самостійно організовує розгляд судових справ, ініціює виконання судових рішень, має своє діловодство, а також аналізує судову статистику й узагальнює судову практику. Судді розглядають звернення громадян, пов'язані з покращенням або негараздами професійної судової діяльності. Судам надано матеріально-технічну базу, що забезпечує автономність і публічність роботи кожного судді, тобто потрібну кількість залів засідань, конвоювання підсудних, відповідну кількість секретарів судового засідання. Суди мають створити умови для численних відвідувачів тощо.

Субординаційність судової діяльності є організаційною ознакою й полягає в тому, що суди утворюють єдину систему з трьох судових інстанцій - судів першої інстанції, судів апеляційної та касаційної інстанцій. Організацію судової діяльності реалізують і в різних діях, які безпосередньо не пов'язані з відправленням правосуддя. Це такі організаційні дії суду, які прямо стосуються процесуальної діяльності (виклик свідків, експертів, повідомлення інших учасників судового розгляду, вручення копій процесуальних документів, надсилання справ до касаційної інстанції, звернення до виконання вироку, рішення, ухвали чи іншого рішення тощо), та дії, що здійснюють у позапроцесуальній формі (стосунки з іншими судами, органами державної виконавчої влади та юстиції, іншими правоохоронними органами, планування роботи суду, організація обліку й ведення систематизації та кодифікації законодавства, складання довідок і аналіз роботи тощо). Судові процедури чітко визначено, тому дії суду й судді досить легко перевірити. Наприклад, процедура постановлення вироку в кримінальній справі має відповідати вимогам таємниці наради суддів, законності й обґрунтованості вироку, а також правилам його оголошення. Правовий зміст вироку визначено колом питань, які в ньому відображено.

Але в обов'язковому порядку у вироку відбиватимуться питання меж обвинувачення, винності обвинувачених, застосування покарання. Разом з тим в ньому розв'язують питання щодо цивільного позову, судових витрат, конфіскації майна, добутого злочинним шляхом. Структура й форма вироку - однакові в усіх вироках, які оголошують суди всіх ланок. Такою ж чіткою та прозорою є процедура постановлення рішення з цивільних справ. Докладніше про судову діяльність див. розділ II.

Таким чином, судова діяльність полягає в розгляді та розв'язанні спірних питань із захисту права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, застосування заходів правового впливу, в тому числі санкцій, шляхом розгляду судових справ, аналізу судової статистики й узагальнення судової практики.

Поняття правозахисної діяльності. Потребу зміцнення інститутів із правозахисної діяльності пояснюють цілою низкою взаємопов'язаних факторів. По-перше, тим, що гарантування охорони та захисту прав громадян стало важливою функцією держави, що відображено в Конституції. Діяльність різноманітних державних органів і окремих службових осіб свідчить про те, що, виконуючи свої професійні функції та завдання, вони часто-густо порушують конституційні права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб. У динамічному державному житті зросла ймовірність порушень права або зловживання правом без формальних порушень закону. Тому захист прав громадян через правозахисні інституції потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку органів прокуратури, суду, контрольних повноважень інших державних органів.

Одним із найважливіших засобів захисту є відкритий доступ до правової інформації. Безумовно, для більшості громадян розпізнати у вчинках абсолютно ясно і очевидно їхню неприпустимість досить просто. Проте, буває важко виявити в умовах дії спеціалізованих правових інститутів межу правомірного, обов'язкового або не дозволеного. Диспозиції переважної частини статей цивільного, господарського, фінансового, податкового або кримінального права мають досить складну структуру. Тому розпізнати межу, за якою дії або бездіяльність можуть зумовити кримінальну, цивільну або адміністративну відповідальність досить важко.

Спеціалізація права обумовлює ситуацію, яку можна охарактеризувати як "інфляцію права", тобто законів, норм багато, але зрозуміти, що й як вони регулюють дуже складно. Держава приймає на себе зобов'язання інформувати громадян про всі законодавчі новини доступними їй засобами. Стаття 57 Конституції України проголошує, що "закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом".

По-друге, міжнародні політико-правові інститути дедалі більше уваги приділяють правам людини. Для Української держави додержання міжнародних стандартів з прав людини стало одним із пріоритетів внутрішньої політики держави, що свідчить про її динаміку та цілеспрямованість. У виборі способів захисту й розвитку цього напряму юридичної діяльності значну роль відіграють вступ України до Ради Європи, ратифікація Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року.

По-третє, правозахисні інститути незалежні від державних органів; їм притаманні відкритість, вільний доступ для тих, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізми захисту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії правозахисних органів і громадянського суспільства на певній стадії їхнього розвитку й виступають державним гарантом від відомчого або неправомірного втручання. Правозахисна діяльність має деякі спільні ознаки з правоохоронною діяльністю. Наприклад, адвокати можуть здійснювати правовстановлюючі або правозабезпечувальні дії. Досить широкими є повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте предмет правозахисної діяльності значно вужчий, ніж правоохоронної. Він стосується лише правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям і особам без громадянства та захисту фізичних осіб від обвинувачення.

Правозахисна діяльність містить кілька складників. Вони, зокрема, полягають у роз'ясненні громадянам їхніх прав і обов'язків. У Конституції України закріплено важливе "право знати право" (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Державним органом, який має сприяти розвиткові юридичних послуг із метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян і юридичних осіб, надання їм платних послуг правового та технічного характеру, є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До органів юстиції належать органи з виконавчого провадження, органи реєстрації актів громадянського стану, органи державної реєстрації нормативно-правових актів і громадських об'єднань, а також нотаріат.

Діяльність адвокатури, яка не становить державну інституцію, є професійною діяльністю для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час розв'язання справ у судах та інших органах влади. У Конституції України правозахисну діяльність закріплено за адвокатурою. Аналізові діяльності правозахисних органів присвячено останній IV розділ підручника.

Отже, Правозахисна діяльність полягає в наданні кожному громадянину правової допомоги, а також юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства в спірних питаннях із охорони права, зловживання правом, захисті фізичних осіб від обвинувачення та в державному гарантуванні охорони прав громадян правозахисними органами. Це одне з конституційних благ, фактор активної участі юридичних і фізичних осіб у правовому житті. Суб'єктами правозахисної діяльності є:

- державні органи в особі органів юстиції, органів Міністерства праці та соціальної політики України, Уповноважений з прав людини, органи захисту прав споживачів;

- підприємницькі структури (як приватні підприємці, так і юридичні особи), що надають різні юридичні послуги, наприклад, консультації та роз'яснення законодавства, складання юридичних документів, представництво громадян у юрисдикційних установах тощо;

- громадські організації (наприклад, об'єднання із захисту прав споживачів, правозахисні організації тощо).

Отже, держава надає якомога широкий вибір для захисту тих, хто його потребує.

§ 4. Предмет дисципліни "Суд, правоохоронні та правозахисні органи України". Її місце серед інших юридичних дисциплін

Предмет навчальної дисципліни адекватно визначено органічною їй юридичною проблематикою, навчальним матеріалом. Зміст предмета цієї навчальної дисципліни частково відображено в попередніх параграфах. Він складається із знань про компетенцію та діяльність уповноважених державних органів, а також про діяльність недержавних структур, які співпрацюють у системі правового захисту та правової охорони.

Зазначена дисципліна є універсальною, ввідною до загальнотеоретичних і спеціальних навчальних дисциплін, таких як теорія держави та права, конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес тощо.

Основну увагу, безперечно, приділено організації судових і правоохоронних органів, які посідають центральне місце в державній системі захисту й охорони конституційних цінностей і мають найбільшу вагу в механізмі держави. Значну увагу приділено також питанню статусу посадових осіб, їхній відповідальності та соціальному захисту.

Таким чином, предмет навчальної дисципліни "Суд, правоохоронні та правозахисні органи України" було б правильно визначити як систему знань про компетенцію та засади (принципи) судової, правоохоронної та правозахисної діяльності, про напрями й завдання державних органів і служб у сфері охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також про взаємодію між ними й державними органами різних гілок влади.

Учбові плани навчальних закладів юридичної освіти включають академічні курси, які допомагають студентам набути початкових знань про роботу судів, прокуратури, органів юстиції, адвокатури, нотаріату, про систему розкриття та розслідування злочинів, а також про заклади й організації, які виконують правоохоронні дії. Раніше, в 70-80-х роках, цю комплексну дисципліну не викладали. Правоохоронну діяльність вивчали в межах академічних курсів "Правосуддя", "Організація суду і правосуддя в СРСР" і в курсах інших дисциплін - цивільного та кримінального процесів, адміністративного права.

Систему дисципліни утворюють органічно пов'язані між собою вчення (системні знання) про забезпечення законності в діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів, а також проблеми щодо змісту повноважень і компетенції правоохоронних органів, їх підпорядкованості та державного керівництва. В межах курсу ми розглянемо загальнотеоретичні питання про зміст і призначення судової, правозахисної та правоохоронної діяльності, а також конкретні питання про компетенцію вповноважених державних органів, їх структуру, підпорядкованість і взаємодію, статус службових осіб цих органів.

Особливо важливе місце посідає судова система. Тому в межах курсу викладенню питань, пов'язаних із правосуддям, здійсненням судочинства в різних його формах і судах різних ланок, відведено значну частину навчального матеріалу.

Отже, предмет дисципліни - комплексний, оскільки комплексною, багаторівневою є організація судових, правоохоронних і правозахисних органів, багатовекторною є діяльність державних і недержавних органів та організацій у сфері охорони й захисту права.

Місце дисципліни "Суд, правоохоронні та правозахисні органи" серед інших юридичних дисциплін. Ця дисципліна є ввідним курсом, що дозволяє ознайомитися з правоохоронною судовою і правозахисною діяльністю в Україні та пізнати її різнобічні зв'язки з іншими академічними курсами. Вона межує з такими правовими дисциплінами, як конституційне право, теорія держави й права, кримінологія, адміністративне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право і деякими іншими.

У курсі конституційного права висвітлено питання місця та значення правоохоронних органів у загальнодержавному механізмі, конституційні засади їх діяльності, охарактеризовано специфіку застосування норм Конституції як акта прямої дії. Важливе значення мають конституційні норми, що визначають права, свободи та обов'язки людини й громадянина (розділ II Конституції), основні конституційні засади діяльності прокуратури (розділ VII), правосуддя (розділ VIII).

Теорія держави і права є методологічною серед правових дисциплін; їй притаманний найвищий рівень теоретичних узагальнень, її поняття мають глобальний зміст і значення. Для навчальної дисципліни про суд, правоохоронні та правозахисні органи дуже актуальне вчення про функції держави й права, про норми права та їх реалізацію, правову й протиправну поведінку, а також вчення про правове регулювання та про юридичний процес. Сказане не означає, що інші розділи (вчення) теорії держави і права не мають значення для цієї дисципліни. Важливо відзначити загальнотеоретичне та світоглядне значення теорії держави і права, її вплив на відродження української ідеї, ідейне збагачення процесу становлення громадянського суспільства та формування правової держави.

Кримінологія вивчає закономірності, стан, динаміку та географію злочинності, її причини й умови, а також особу злочинця. Кримінологія дає поштовх правоохоронним органам для вивчення антисоціальних явищ, пошуку запобігання злочинності, розкриття й попередження злочинів як на рівні суспільства, так і на рівні середніх і малих соціальних груп, а також на індивідуальному рівні. Зв'язок між кримінологією й навчальною дисципліною про суд, правоохоронні та правозахисні органи має методологічне значення, оскільки саме кримінологія є джерелом знань про негативні соціальні тенденції, зародження або посилення конфліктних ситуацій, небажаних відносин. Кримінологія орієнтує правоохоронну діяльність і правоохоронні органи в напрямах посилення боротьби зі злочинністю, активізації правовиховної роботи серед осіб, які перебувають під впливом правоохоронної діяльності.

Адміністративне право вивчає функції та завдання органів виконавчої влади. Його норми створюють правову основу виконання правоохоронної функції як одного з напрямів державного управління, оскільки будь-яка державна діяльність, у тому числі й аналізована, потребує впорядкування та організації. За допомогою адміністративно-правового регулювання встановлюють організаційні та правові засади функціонування правоохоронних органів, зокрема органів юстиції та органів внутрішніх справ, формують регламентацію таких взаємовідносин між громадянами, за якими кожній людині має бути гарантовано захист її прав і свобод у разі їх порушення.

Кримінальне право виконує охоронну функцію всіх правовідносин у випадку суспільне небезпечного посягання на них. Воно вивчає норми кримінального закону, а також практику застосування цих норм правоохоронними органами та судом, тобто їх дію. В результаті дії кримінально-правової норми правоохоронний орган або суд стає носієм відносин у правоохоронній сфері, в якій, з одного боку, постає держава в особі правоохоронного органу або суду, а з іншого - суб'єкт злочину, тобто особа, яка його вчинила. Отже, для правоохоронної діяльності кримінальне право має виключно важливе значення. По-перше, як система правових охоронних норм, що є предметом спрямування правоохоронної діяльності, та, по-друге, як вчення про застосування кримінально-правових норм, які за змістом є переважно охоронними.

Дисципліна "Суд, правоохоронні та правозахисні органи України" тісно пов'язана з навчальною дисципліною "Кримінальний процес", яка вивчає процесуальні аспекти діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів та організацій з провадження у справах про злочини. В процесі провадження у кожній конкретній справі суб'єкт правоохоронної діяльності виступає як процесуальна особа (з відповідними правами й обов'язками), інтереси якої відображено в кримінальній справі (потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, слідчий, суддя, прокурор, захисник, свідок тощо) або вони (інтереси) можуть локалізуватися участю в конкретній дії у справі (експерт, перекладач, фахівець тощо).

Кримінальний процес дає уявлення про послідовність проведення посадовими особами судових або правоохоронних органів процесуальних дій у конкретній справі в напрямах обвинувачення або виправдання та розв'язання інших питань за суттю розслідуваної кримінальної справи.

У курсі дисципліни Цивільне-процесуальне правом викладено порядок судочинства в цивільних справах. Цій категорії справ притаманні майнові та деякі немайнові спори, що відображає широкий спектр правовідносин між громадянами. Отже, ця дисципліна описує розгляд процедур із охорони майнових і немайнових прав громадян. У закладах освіти Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України викладають дисципліни, які відповідають спеціалізації співробітників цих відомств у напрямі адміністративної діяльності, оперативно-розшукової діяльності, пенітенціарної справи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Техніко-економічні показники виробництва чавуну	\|	Загальна характеристика правового регулювання діяльності суду, правоохоронних і правозахисник органів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.