Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей.

Неокласичний етап розвитку кількісної теорії включає «кон'юнктурну теорію» та «теорію касових залишків». Представником «кон'юнктурної теорії» був український економіст М.І. Туган-Барановський. Він вдосконалює рівняння обміну І.Фішера і розширює його трактування: По-перше, він доводить, що на рівень цін впливають всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну". По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, яким його визнають прибічники класичної кількісної теорії.

Напрями впливу кількості грошей на ціни: - через зміну суспільного попиту на товари: значне збільшення кількості грошей прямо зумовлює зростання цін через зростання доходів і попиту на товари. - через зміну дисконтного процента: збільшення кількості грошей приводить до збільшення вкладів у банках, що викликає зниження облікового процента, розширення кредитування економіки і збільшення попиту на ринках. - через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань): тривале і добре помітне зростання кількості грошей викликає зниження оцінки грошей їх власниками і вони почнуть їх швидше витрачати, збільшиться попит на товари і ціни теж зростуть.

По-третє, Туган-Барановський спростував постулат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей.

Сутність кон'юнктурної теорії грошей М.І. Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а відповідно і вартість грошей, він пов'язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, або загальною кон'юнктурою товарного ринку.

Глибока методологічна перебудова всієї системи економічної науки у зв'язку з маржиналістською революцією в 1870-х роках дала можливість сформулювати новий монетарний показник - коефіцієнт, що характеризує частину сукупного доходу, яку економічні суб'єкти бажають тримати у грошовій (ліквідній) формі. За своїм змістом цей показник є протилежним показнику швидкості грошей і визначається як к =1/V. Він відомий також як "коефіцієнт Маршалла", що характеризує рівень монетизації ВВП.

Залежність накопичення грошей в економічних суб'єктів (попиту на гроші) від обсягу виробленого продукту та рівня розвитку їх мотивів до формування касових залишків була виражена формулою, що дістала назву "кембриджського рівняння":

Md = кхРхY,

де Мd - попит на гроші (касові залишки); к - коефіцієнт, що виражає частину річного доходу, яку суб'єкти зберігають у ліквідній формі (коефіцієнт Маршалла); Р - середній рівень цін; Y - обсяг виробництва у натуральному виразі.

Кембриджський варіант доповнює трансакційну теорію, а саме: макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним; серед функцій грошей вже розглядаються не тільки функція засобу обігу, а й функція збереження вартості та нагромадження; розглядаються крім об'єктивних і суб'єктивні аспекти обігу грошей; досліджується попит на гроші.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати.	\|	Кембриджська версія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.