ТЕМА № 3: Творчість Олекси Стороженка

ПЛАН

1. Огляд життя і творчості.

2. “Українські оповідання” О. Стороженка, їх тематика, образи, особливості композиції.

3. Міфологічно-історичний роман “Марко Проклятий” у контексті міфологізму української літератури.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ: амбівалентний, етюд, наративний, химерний роман.

ЛІТЕРАТУРА

1. Історія української літератури. ХІХ ст. (70-90-ті роки): У 2 кн.: Підручник / О.Д. Гнідан, Л.С. Дем’янівська та ін. / Заг. ред. С.С. Гнідан. – К.: Вища школа, 2003. – Кн. 1. – 575 с.

2. Історія української літератури. ХІХ століття: У 2 кн. Кн. 1: Підручник / За ред. акад. М.Г. Жулинського. – К.: Либідь, 2005. – 656 с.

3. Хропко П.П. О. Стороженко і його літературна спадщина // Стороженко О. Марко Проклятий. Оповідання. – К.: Дніпро, 1989. – С. 5-20.

4. Хропко П. П. Творчість Олекси Стороженка в контексті української прози і літературно-критичної думки // Радянське літературознавство. – 1988. – № 9. – С. 15-23.

5. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 688 с.

6. Приходько І. Козацький дух Олекси Стороженка // Березіль. – 2000. – № 3-4. – С. 173-181.

7. Решетуха С. "Марко Проклятий" – роман-експеримент (міфологічний аспект) // Слово і час. – 2006. – N 9. – С. 34-39.

8. Зеров М. Олекса Стороженко // Зеров М. Твори: В 2-х т. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 2. – С. 219-224.

9. Пойда О. Роман „Марко Проклятий” // Слово і час. – 1995. – № 11-12. – С. 23-27.

10. Балушок В. Архаїчні витоки образу Марка Проклятого // Слово і час. – 1996. – № 11-12. – С. 73-76.

11. Поліщук Н. Дещо про міфо-ритуальні матриці у повісті Ол. Стороженка „Марко Проклятий” // Ритуал. Студії з інтегральної культорології. – Львів, 1999. – С.132 – 142.

12. Погребенник В. Традиційна українська культура у творчості Олекси Стороженка //Українська література в загальноосвітній школі. – 2008. – № 4. – С. 2-7.

13. Решетуха С. На світанку української химерної прози: оповідання Олекси Стороженка // Дивослово. – № 4. – С. 58-61.

14. Пойда О. Дещо про міфологічні парадигми в українському літературознавстві ХІХ–ХХ століття (осмислення творчості Олекси Стороженка) // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. – К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.– 2004. – Випуск № 6. – С. 123–133.

15. Решетуха С. “Химерні” оповідання О. Стороженка: жанрово-стильові особливості // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2006. – Вип. 13. – С. 96–106.

16. Решетуха С. “Марко Проклятий” – роман-екперимент (міфологічний аспект) // Слово і час. – 2006. – № 9. – С. 34-40.

Питання для самостійного вивчення

1. Творчість М. Стороженка російською мовою.

О. Стороженко – своєрідна амбівалентна постать в українській літературі. Для радянського літературознавства він обмежений консервативним світоглядом. Для модерної української критики: один з євнухів української літератури. Для сучасних дослідників О. Стороженко – один з тих, хто започаткував елементи міфологізму в українській літературі.

О. Стороженко народився на Чернігівщині в родині дрібномаєткового поміщика, дитячі роки минули на Полтавщині. Закінчив пансіон при гімназії, де отримав початкову класичну освіту (м. Харків).

1824 року став за сімейною традицією військовим, служив 30 років, брав участь у російсько-турецькій війні, у придушенні польського повстання у 1831 р., з полком побував у різних містах України.

З 1851 року стає високопоставленим чиновником. Починає писати і друкуватись, спочатку російською мовою.

У 1861-62 роках співпрацює з журналом “Основа”, де публікує більше 20 творів, оповідань. Після валуєвського циркуляру перестав писати українською мовою.

1868 року у чині дійсного статського радника виходить у відставку, живе під Брестом. Займається мистецтвом.

У 1863 р. оповідання, надруковані в “Основі” вийшли окремим виданням під назвою “Українські оповідання”.

Талановитий оповідач, неабиякий знавець народної мови, якою вмів орудувати просто по-мистецькому, О. Стороженко стояв якось осторонь од українського руху і як письменник жив здебільшого або в минулому, або в фантастичних вигадках кохався, ніби не маючи охоти взятись до списування того, що було перед очима.

До перероблених народних легенд і належать усі Стороженкові оповідання; більшість із них навіть приписку мають – "з народних уст", бо й справді в основі кожного лежить народний переказ, легенда, анекдот.

За характером і жанровою специфікою оповідання діляться на 3 групи.

Перша: цикл “З народних уст”. Це гумористично-побутові та легендарно-фантастичні етюди, написані на основі народних анекдотів, переказів, приказок. Часто вони мають повчальний, моралізаторський характер. Автор засуджує і висміює загальнолюдські вади: злість, недоброзичливість, заздрість. О. Стороженко обробляє фольклорне джерело, створює колоритну картинку з життя українського народу.

“Се баба, що чорт їй на махових вилах чоботі оддавав”

Переказ казки про злу бабу, до якої навіть чорт не хотів занадто наблизитися. Написане на основі відомої приказки, майстерно вмонтованої в авторський текст: “де чорт не справиться – туди бабу пішле.” Автор створив об’ємний образ “єхидної баби”, яка за допомогою наговорів, пліток зробила неможливе навіть для чорта – зруйнувала сім’ю, призвела до вбивства дружини чоловіком.

О. Стороженко вибудовує сюжет на каркасі народного прислів’я, насичуючи текст гумором “з народних уст”, майстерно будує діалоги і монологи.

Друга група оповідань: “Оповідання Грицька Клюшника”, цикл творів, об’єднаних образом оповідача. Це стало продовженням традиційної для української літератури наративної манери письма. Коло сюжетів розширюється: поруч з фольклорними постають сюжети з історії, а також висвітлюються соціальні проблеми. Усі твори написані у яскравому романтичному стилі: присутня гіперболізація подій і характерів, ідеалізація минулого, романтичні художні засоби. Твори циклу за своєю жанрово-композиційною структурою нагадують подорожні описи. У них щойно побачені події, зустрічі насичуються докладними оповідями про минуле. Твори близькі до нарисового стилю. Деякі дослідники вказують на ознаки наслідування манери М. Гоголя і П. Куліша.

“Прокіп Іванович”

написане у формі спогадів запорожця про зруйнування Січі, про долю козацтва, яке перетворюється у хуторян або у російське дворянство. Автор створює образ курінного отамана, січовика, який тужить за славним минулим. Оспівування старовини – ознака приналежності О. Стороженко до традицій “козакофільської” романтики початку ХІХ століття.

Третя група різноманітна за тематикою. Автор опрацював зразки народної міфології і теми історичного минулого. Це також обробки поширених анекдотів.

“Вуси”

одне з найпопулярніших оповідань присвячене П. Кулішу. В основі твору – старий анекдот про “боротьбу” за вуса, а ширше за людську гідність. Написане у формі оповіді від першої особи, оповідачем виступає відставний військовий, дрібномаєтковий дворянин, який відстоює своє право носити вуса перед керівником. Вдала імітація усної розповіді, вставні слова й речення, слова вбік, коментар, насиченість приказками й прислів’ями, порівняннями – ознаки стилю. Майстерно відтворено мовлення зрусифікованого офіцера, пересипане русизмами, канцеляризмами, макаронізмами. Комічний ефект досягається вживанням промовистих прізвищ (традиції М. Гоголя), а також розмовних конструкцій.

І. Денисюк доводить, що за жанровими ознаками твори О. Стороженка малих форм є, як правило, новелами. І це насамперед тому, що „вони побудовані так, що всі їхні епізоди тяжіють до одної центральної події, мають новелістичний поворот ..., а також той характерний „другий сенс” – глибше за анекдот узагальнення життя, більшу викривальну силу, новелістичний спосіб типізації дійсності”. Вчений звертає увагу на роль деталі у новелах О. Стороженка, яка є наскрізною і виконує сюжетотворчу функцію. Наприклад, вуси (”Вуси”), голка („Голка”) та ін.

Заслуга О. Стороженка – це еволюція розповідної манери, прагнення перейти до об’єктивного письма. “Багато природного мистецтва в цих оповіданнях, багато грації й щиро українського гумору. Це наче гарненькі брязкотельця, оброблені рукою справжнього майстра, але чогось більшого понад зовнішню красу вимагати од них не можна: автор ніколи не сягає в глиб події, не спиниться над внутрішнім її змістом, а промайне зверху над подіями, беручи їх здебільшого з гумористичного боку.” (С. Єфремов).

“Гаркуша”

драматичні картини на три дії. У центрі твору історична постать отамана Гаркуші, керівника антипольських постань 18 століття. Образ створено у романтичному плані, герой вродливий, мужній, має демонічну вдачу. Основа дії – любовна історія, кохання Гаркуші і сотничихи. За стилістикою – це романтичний твір. На думку Д. Чижевського драма – найневдаліший твір О. Стороженка, жахливий зразок пізнішої української мелодрами. Однак п’єса була популярна на сцені.

Своєрідним явищем в українській літературі ХІХ століття є романтична проза О. Стороженка, який продовжив Квітчину традицію літературного опрацювання народно-історичних переказів, фантастичних оповідок, а також тем демонології. Одним із найбільш оригінальних і цікавих творів письменника є роман “Марко Проклятий” (авторське жанрове визначення – поема). Цей твір широко задуманий, у ньому автор хотів змалювати вічного мандрівника, вигнанця, що карається за свої гріхи, бо ні земля його не держить, ні пекло не приймає. О. Стороженко "виносив під серцем" свою поему, більш тридцяти років над нею працюючи, і... все ж покинув її, на жаль, нескінченою. На жаль, — бо широтою малюнку й пластикою вона мала бути найкращим з усього, що нашому письменству дав О. Стороженко. Отже роман незакінчений, йому належать перші 12 розділів, інші дописані на замовлення видавця невідомим автором (роман виданий у 1879 році). У романі відтворено початковий період визвольної війни 1648-1654 років і зображено деяких історичних осіб. У центрі твору фольклорний образ Марка Проклятого, вбивці, що спокутує гріх інцесту і порушення патріархальних законів. За легендою він покараний вічним життям, і тільки добрі вчинки на користь громади можуть полегшити його долю. Фольклорна історія Марка Проклятого є своєрідним варіантом мотиву безсмертя, популярного в світовій літературі. Безсмертя тут виступає як страшне покарання (ним, наприклад, покарано Агасфера, вічного жида, який не дозволив Ісусу дорогою на Голгофу відпочити біля свого дому). На цей мотив накладається мотив вічного мандрівника, що приречений на нескінченні пошуки спокою для власної совісті. Перші чотири розділи роману є літературною обробкою фольклорних легенд про Марка. Автор використав різні джерела, що зумовило оригінальність і неповторність постаті головного героя. У творі кілька переплетених сюжетних ліній, об’єднаних образом Марка. Найперше це розповідь про початок повстання на Лубенщині та про участь у ньому запорожця Кобзи, другого головного героя роману. Ще одна сюжетна лінія, розроблена згідно з поетикою історичного роману, – це любовна історія (кохання Кобзи до дружини польського князя). Інша лінія – це розповідь про загін Кривоноса, образ якого створено у дусі романтичної гіперболізації і наділено демонологічними рисами. Усі лінії створюють захоплюючу пригодницьку фабулу. У романі багато незвичайних подій, автор активно використовує народну демонологію, малює яскраві сцени, написані у стилістиці “романтизму жахів”. Найістотніша художня особливість твору в тому, що він є оригінальним експериментом у жанрі фольклорно-міфологічного історичного роману, який у сучасному літературознавстві означено як химерний роман. Художні принципи О. Стороженка знайшли своє продовження в українській літературі ХХ століття, у химерній прозі (наприклад, роман О. Ільченка “Козацькому роду нема переводу”).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА №1: Творчість Марка Вовчка.	\|	ТЕМА № 9: Українська драматургія і театр в останній третині 19 століття.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.