Проблема вікової типології в соціальній роботі

Під віковою структурою населення розуміється співвідношення чисельності різних вікових груп людей, що створює базу для всіх розрахунків демографічного, соціального, економічного характеру. Вікова структура населення формується під впливом природного й механічного руху населення, людських втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів [15, С. 550].

Існують різні класифікації віку. У статистиці, наприклад, найчастіше використовують класифікацію віку Б. Урланіса: 0-2 роки - ясельний вік; 3-6 років - дошкільний вік дитинства; 7-15 років - шкільний вік дитинства; 16-24 роки - юність; 25-44 - зрілість; 45-59 років - повна зрілість; 60-69 років - літній вік; 70-79 років - рання старість, 80-89 років - повна старість. 90 років і більше - глибока старість.

Більшість вітчизняних соціальних працівників користується соціально-педагогічною класифікацією, де вікова періодизація зазвичай співвідноситься з етапами соціалізації. Тут існують різні періодизації. На думку відомого російського вченого А. Мудрика, досить зручною із соціально-педагогічної точки зору є така вікова класифікація: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 роки), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 роки) вік, молодість (23-30 років), рання зрілість (30-40 років), пізня зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-75 років), довголіття (понад 70 років) [18, С. 10].

Наявність численних підходів до класифікації віків і численність їх типологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторонності самого феномена „вік”. Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах практичний соціальний працівник мусить спиратися на власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань своєї діяльності.

Ми дотримуємся такої логіки. На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем), від сприятливого чи несприятливого вирішення яких залежить її особистісний розвиток, особиста «доля». Віковий підхід у соціальній роботі має будуватися так. щоб забезпечити умови сприятливого вирішення цих завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства.

Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом на базі вікового підходу йому необхідно надавати конкретну допомогу з вирішення завдань (проблем), які перед ним стоять.

З тією чи іншою мірою умовності можна виділити три групи завдань кожного віку:

природно-культурні (досягнення на кожному віковому етапі визначеного рівня біологічного дозрівання, фізичного і статевого розвитку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших регіонально-культурологічних умовах);

соціально--культурні (пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові), специфічними для кожного віку в конкретному соціумі, з одного боку, пред'являються особистості у вербалізованій формі інститутами й агентами соціалізації, а з іншого, що існують у вигляді визначених норм і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко взаємно суперечачи;

соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в актуальному житті й на перспективу, самоактуалізація й самоствердження), які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх вирішення.

Якщо якесь завдання залишається невиконаним, то це або затримує розвиток особистості, робить його недосконалим, або спотворює особистість. Можливий і варіант, коли те чи інше завдання, не розв'язане в певному віці, спочатку зовні не виявляється в розвитку особистості, але через певний період воно «спливає», що призводить до нібито немотивованих вчинків, рішень, змін в особистості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА № 12: Творчість Івана Франка. Проза.	\|	Дитинство молодшого школяра

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.