Дитинство молодшого школяра

Дошкільне дитинство

Соціальна робота з дітьми

До вікової категорії «діти (дитина)» ми відносимо осіб, які не досягли вісімнадцятиліття. Сюди з певною умовністю можна включити такі періоди:

- дошкільного дитинства /дитинство, молодший дошкільний вік (1-3 роки)/ і старшого дошкільного (3-6 років) віку;

- молодшого шкільного дитинства (6-10 років);

- підліткового дитинства (11-14 років);

- ранньої юності (15-17 років).

Коротко позначимо вікові характеристики дитинства (А. Мудрик, В. Сластьонін, М. Михайленко).

Вікові завдання: природно-культурні (формування рухових навичок, здатності до прямоходіння, сенсорний розвиток); соціально-культурні (оволодіння мовою, предметно-маніпулятивною діяльністю, розвиток образної та елементарної логічної форм мислення, довільності поведінки, оволодіння первинними способами співробітництва й кооперації); соціально-психологічні (становлення «образу Я» та самооцінки, статева ідентифікація, становлення несвідомого почуття «базової довіри» до зовнішнього світу, почуття автономії, ініціативи).

Інститути та агенти соціалізації: родина, дитячі ясла і садки, ЗМК (телебачення, радіо, книги), батьки чи дорослі, які їх заміняють, інші старші члени родини, найближчі сусіди, вихователі, однолітки (з трьох років).

Безпосередньо-емоційне спілкування дитини з дорослими як головний чинник її розвитку в дитинстві. Госпіталізм.

Спілкування з дорослими як провідний чинник розвитку дошкільника: позаситуативно-пізнавальна й позаситуативно-особистісна форми спілкування. Криза трьох років.

Спілкування з ровесниками. Дитяча субкультура: ігри, мовотворчість.

Небезпеки: хвороби і фізичні травми, безграмотність та (або) аморальність батьків, убогість, занедбаність, антигуманність вихователів дитячих установ.

Основні напрями діяльності соціальних працівників: просвітництво й консультування батьків, організація сімейних дитячих ясел-садків, ігрових груп і групових занять; патронаж неблагополучних родин.

Вікові завдання: природно-культурні (розвиток рухових навичок, розвиток ознак аскулінності-фемінінності, формування довільності психічних процесів); соціально-культурні (оволодіння роллю учня, систематизованими знаннями й уміннями в обсязі шкільного навчання, індивідуалізація інтересів та оволодіння способами самоорганізації для їх реалізації, формування прагнення до досягнення результату, вміння адекватно оцінювати свої успіхи й невдачі); соціально-психологічні (розвиток рефлексії щодо своєї діяльності, статева стереотипізація, подолання суперечностей між ролями дитини й школяра (криза шести років) і між прагненнями до імпровізації, творчості, демократичного спілкування й прихильністю до стереотипів і підкорення авторитетам).

Інститути та агенти соціалізації: родина, школа, ЗМК, позашкільні установи, батьки, вчителі, інші дорослі, однолітки в класі й поза класом, їхня роль і можливості у вирішенні вікових завдань.

Особливості субкультури: ігри (на уроці, на перерві, надворі, вдома), дитячий сленг, словесна творчість, фантазії та марновірства, прізвиська.

Зміст і норми спілкування з дорослими, ровесниками своєї та протилежної статі, зі старшими й молодшими дітьми.

Зміст і форми предметно-практичної й духовно-практичної діяльності, що організовані дітьми та дорослими.

Особливості організації дорослими спортивних занять та ігор молодших школярів.

Небезпеки: пияцтво та аморальність батьків, убогість, антигуманність учителя. паління, розтління, зґвалтування, фізичні травми, гноблення старшими хлопцями.

Основні напрями діяльності соціальних працівників: просвітницька діяльність із батьками, створення умов для розвитку молодших школярів у мікро соціумі, виявлення потенційно та реально віктимогенних чинників і віктимних молодших школярів, координація й кооперування діяльності інститутів виховання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблема вікової типології в соціальній роботі	\|	Рання юність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.