Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Характеристика проблемних груп

Девіанти - особи девіантної поведінки, тобто такої поведінки, що не узгоджу­ється з нормами, не відповідає сподіванням соціальної групи або всього товарист­ва; жертви девіації.

Девіація відбувається в результаті розриву між культурними цілями й засобами їх досягнення, що соціально схвалюються (за Р. Мертоном).

Відповідно до такого підходу, девіація може бути подана через типологію девіантних учинків: конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, бунт.

У сучасній соціології розрізняють позитивну девіацію (політична активність, економічна підприємливість, художня творчість) і девіацію негативну (насильни­цька й корислива злочинність, алкоголізація й наркотизація населення, підліткова девіантність, аморальність поведінки тощо).

У «кризових» товариствах проглядається посилення проявів негативної девіа­ції й послаблення проявів девіації позитивної [11, С. 67-69].

Деприванти - «жертви» депривації.

Депривація (з лат. - втрата, позбавлення чого-небудь). Як суспільне й психоло­гічне явище може бути розглянуте з цих позицій. У соціологічному розумінні депривація - це наслідок відносної бідності, що припускає позбавлення матеріальних благ «понад першу необхідність». Жертвами такої депривації є ті, хто до визначе­ного набору благ при відомій особистій самостійності одержує доступ значно мен­шою мірою, ніж більшість населення. Особистість можна вважати такою, що під­далася депривації, якщо вона опиняється в ураженому становищі принаймні за чотирма позиціями із шести таких позицій нерівності: робота, наявність житла, матеріальні умови, спосіб життя, стан здоров'я. Якщо ж особистість уражена за двома-трьома позиціями, її можна віднести до категорії клієнтів, які перебувають під загрозою депривації.

У психологічному розумінні депривація - суб'єктивні відчуття й психосомати­чні реакції особистості, викликані недостатністю навантаження на сенсорику лю­дини в умовах повної ізоляції або часткового обмеження життєвих умов (інваліди, які мають обмеження в рухливості й соціальних контактах, певна група пенсіоне­рів; жінки-домогосподарки, безробітні й ін.) [11, С. 69-70].

Маргінали (з лат. - ті, хто знаходяться на краю) - «індивіди, які втратили озна­ки належності до стабільного соціального інституту, прошарку, групи в межах сформованих соціальних стосунків, що перебувають у проміжному, «пограничному» стані між ними » [25, С. 155].

Ту основу, що постійно продукує маргінальність як масове явище, представ­ляють три категорії індивідів: 1) ті, хто не бажає поділяти ціннісні орієнтації соці­уму; 2) нездатні адекватно інтегруватися в товариство з огляду на свої інтелектуа­льних, психічних або соціальних особливостей; 3) які мають природжені відхилен­ня від прийнятих норм.

Для особистостей маргінального типу характерні деякі загальні особливості соціально-психологічного плану:

- стан непевності, коливання між агресивністю і пригніченістю (результат не­визначеності в завтрашньому дні, блокади життєво важливих цілей);

- наявність екстремізму (в ідеології), здатності бути об'єктом маніпулювання (у поводженні);

- нестійкість, схильність до впливу спонукань і настроїв, а не розуму (у психо­логії);

- насторожене ставлення до можливостей змін, схильність до агресивного захис­ту свого статусу через страх перед подальшим погіршенням свого становища;

- невміння користуватися демократичними інструментами для захисту своїх прав і свобод, що нерідко штовхає їх до екстремістських форм протесту.

Антисоціальні особистості і- люди, які не відповідають стандартам поведінки, що схвалюється товариством, тобто особистості, суспільна поведінка яких не збіга­ється з узвичаєними в даному товаристві соціальними нормами, традиціями, що склалися [11, С. 14].

Найбільш загальною причиною антисоціальних проявів особистості є соціальна невпорядкованість: результат невідповідності об'єктивних властивостей індивіда вимогам, що посідають чільне місце в системі суспільних відносин. Найбільш ти­пові «жертви» соціальної невпорядкованості - це «бродяги», «дармоїди», «бомжі», «кримінально карні особи» і ряд інших.

Антигромадська поведінка може бути як кримінальне карною, так і криміна­льно некарною. Проте особи, які належать до антисоціального типу кримінальне некарних, розглядаються як категорії осіб з антисоціальною поведінкою, що граничить з кримінальним світом.

Останнім часом значно погіршилася ситуація з дитячою антисоціальністю. Зросла кількість алкоголіків і наркоманів, набагато збільшилася кількість тяжких злочинів, убивств, розбійних нападів, зроблених підлітками.

Особи алкогольної й наркотичної залежності. Алкогольна залежність - хро­нічне захворювання, що розвивається в результаті безконтрольного й систематич­ного вживання спиртних напоїв і призводить до фізіологічних, психологічних і соціальних розладів [11, С. 103].

Відносно явища алкоголізму соціального працівника, насамперед, має турбу­вати таке коло проблем:

- жіночий алкоголізм (зростання кількості жінок, хворих на алкоголізм; відно­сна швидкість, порівняно з чоловіками, темпів зростання алкогольної залеж­ності й великі труднощі, пов'язані з лікуванням; причини жіночого алкоголі­зму: самотність, особиста невпорядкованість, схильність до імітації та індук­ції, прийняття чоловічих форм поведінки, клімактеричні розлади, сексуальні дисгармонії);

- дитячий і підлітковий алкоголізм, перші ознаки якого з'являються до 18 років
(злоякісність плину, що означає швидке прогресування основних симптомів, розвиток запійного пияцтва, похмілля великими дозами алкоголю, низька ефективність лікування, розпад соціальних і сімейних зв'язків, виникнення психозу; чинники, що сприяють алкоголізації: алкогольне оточення й пов'язані з ним стійкі алкогольні традиції; хитливі та епілептоїдні типи акцентуацій і психопатій як характерологічні особливості; властива віку схильність до імітації й об'єднання з однолітками, коли неформальна група стає головним регулятором поведінки; природженість алкогольних синдромів, коли немов­лята відчувають фізіологічну залежність від алкоголю в результаті вживання матір'ю спиртних напоїв під час вагітності);

- алкоголізм людей похилого віку, що виникає на основі відчуття своєї непов­ноцінності й непотрібності, розпаду сім'ї через смерть чоловіка, послаблення здоров'я, погіршення матеріального стану, зміни місця проживання, поси­лення ізоляції від дітей;

- сімейний алкоголізм, що є причиною сильних внутрішніх конфліктів у сім'ях, їх деградації й розпаду (проблема розлучень: погіршення харчування, що по­значається на здоров'ї, передусім, дитини; явище співзалежності типу міжособистісних стосунків, коли все життя сім'ї зосереджене на алкоголі й стає згодом способом життя сім'ї; атмосфера непередбачуваності й двоїстих ко­мунікацій, коли діти відчувають постійне почуття провини і приймають на себе неадекватну відповідальність за долю сім'ї; високий рівень насильства як між старшими членами сім'ї, так і між дітьми й стосовно них).

Наркотична залежність (наркоманія) - хронічне захворювання, що виникає в результаті тривалого вживання психоактивних речовин, що впливають на емоцій­ний стан індивіда, коли він не може припинити самостійно його застосування, не­зважаючи на виникнення у зв'язку з цим серйозних проблем (погіршення стану здоров'я, конфлікт із законом, соціальні й матеріально-фінансові ускладнення). Немедичне споживання наркотиків вважається девіацією [11, С. 107].

Для соціальної роботи важливо розуміння таких обставин наркоманії:

розрізняють декілька груп наркотиків: наркотичні анальгетики (морфін, коде­їн, опійний мак, героїн, метадон), що здійснюють гальмуючий вплив на центральну нервову систему; депресанти (лібріум, валіум), що при немедичному використанні викликають стан сп'яніння; стимулятори нервової системи (коноплі, кофеїн, кока­їн, амфетамін та його аналоги), що роблять збуджуючий вплив, викликають підви­щення фізичної й розумової активності, відчуття бадьорості, припливу сил;

уживання наркотиків звичайно починається в підлітковому віці, коли схиль­ність до наркоманії формується низкою визначених чинників (антисоціальна пове­дінка в ранньому віці; виховання в сім'ї наркоманів; вплив несприятливого соціа­льного середовища; особистісні характеристики, пов'язані з непокірливим норо­вом, невизнання традиційних цінностей, низький ступінь особистісної компетенції й соціальної відповідальності);

поширеність уживання наркотиків у різних групах, можливість виникнення несприятливих наслідків і можливість одержати ефективне лікування залежать від статевої й расової належності, віку, соціально-економічного статусу (расизм, дис­кримінація за національною приналежністю, статтю й віком, упереджене ставлення до бідних, інакомислячих та ін. сприяють поширенню наркоманії;

існують дві форми наркотичної «залежності»: фізична залежність, за якої одна й та сама доза наркотика стає недостатньою й потрібне її збільшення, щоб досягти бажаного результату і не впасти в стан абстинентного синдрому у випадку різкого припинення прийому наркотиків, і психологічна залежність - та залежність, за якої люди, що зловживають наркотиками, відчувають бажання приймати їх, щоб уник­нути дискомфорту або одержати задоволення.

Особи без визначеного місця проживання. Практично в усіх країнах світо­вого співтовариства є особи без визначеного місця проживання, які не мають постійних засобів до існування, займаються бродяжництвом і жебруванням. До такої категорії громадян, як правило, відносяться [20, С. 159-160]:

1. Особи з психічною патологією, хворі на алкоголізм або наркоманію, які не бажають лікуватися, ті що втратили зв'язок із сім'єю й змушені блукати; жертви шахрайства з житлом.

2. Колишні засуджені, які втратили соціальні зв'язки і не спроможні реалізу­вати конституційне право на житло у зв'язку з:

а) продажем житла родичами або його втратою внаслідок їхньої смерті;

б) небажанням родичів спільно мешкати (людину насильно виганяють із її по­мешкання);

в) недосконалістю функціонування структур щодо врахування й розподілу житла.

3. Особи, які ухиляються від виконання обов'язків, покладених на них судом, або вчинили злочин і змушені ховатися.

4. Особи, яких виселили за рішенням суду із службової житлоплощі, що вони займали, внаслідок припинення трудових відносин із підприємством, яке надало житлову площу.

5. Біженці, змушені переселенці, які незаконно в'їхали в Україну з інших країн.

6. Діти, які втікають від батьків, із виховних закладів і будинків-інтернатів.

Відмінність осіб без певного місця проживання від інших громадян полягає в тому, що:

ця категорія осіб підрозділяється на «корінних», які мешкають у підвалах, у покинутих будинках, на горищах, під лініями теплотрас, у каналізаційних крини­цях і в інших «теплих» місцях, і на «іногородніх», чиє місце проживання - в основ­ному, вокзали й території, що до них прилягають;

більшість із них не має житла, прописки, документів, родичів (суб'єктивно), визначених життєвих цілей і перспектив; відрізняється специфічним зовнішнім виглядом і запахом;

весь спосіб життя бомжів спрямований на боротьбу за існування (відвойову­вання теплих і прибуткових місць), джерелом якого є добродійна допомога, мило­стиня, злодійство, дрібна крадіжка, епізодичний заробіток (збирання склотари, ма­кулатури, лахміття; мийка машин, вагонів і т. ін.).

До тривожних чинників такого явища в нашому житті, як наявність осіб - «бомжів», варто віднести такі тенденції: погіршення криміногенної обстановки; ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, особливо врайонах масового скупчення бомжів (вокзали, ринки, посадки, громадський транспорт і т. ін.); зрос­тання числа бомжів серед дітей (які втекли з неблагополучної сім'ї, виховного закладу, прив'язані родинними зв'язками до батьків-бомжів) і серед громадян, які свідомо обрали такий спосіб життя.

Особи з обмеженими можливостями - це люди, які мають функціональні об­меження, нездатні до якоїсь діяльності в результаті захворювання, відхилень або хиб розвитку, нетипового стану здоров'я, внаслідок неадаптованості зовнішнього середовища до особливих потреб індивіда, через негативні стереотипи, забобони, що виділяють нетипових людей у соціально-культурній системі [11, С. 152-154].

У товаристві стосовно осіб з обмеженими можливостями зберігаються стійкі соціокультурні стереотипи в розумінні їхньої нетиповості через відмінність цих осіб від узвичаєної норми, що створює для таких людей низку проблем щодо їхньої адаптації в товаристві (порушення принципів людської гідності незалежно від стану фізичного й психічного здоров'я, віку, статі, віросповідання й соціального стану, що ґрунтуються на дотриманні прав людини в галузі медичного обслуговування, освіти й трудової діяльності).

Відокремлення зазначеної категорії осіб зумовлене сучасним розумінням фе­номена «здоров'я». Відповідно до преамбули Статуту Всесвітньої організації охо­рони здоров'я: «Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів».

Для практики соціальної роботи визначальними є такі показники-чинники «соціального здоров'я», як умови праці, характер і рівень її оплати; рівень співвід­ношення зайнятості й безробіття, потенційна й актуальна загроза втрати робочого місця й соціального статусу; фахові шкідливості (вплив шкідливих агентів, пов'яза­них із технологією та організацією фахових видів діяльності); рівень та якість хар­чування; житлові умови; особливості способу життя; шкідливі звички або залеж­ності (алкогольна, наркотична, харчова і т. ін.); стан навколишнього середовища; рівень та якість розвитку охорони здоров'я і санітарний стан території,

Таким чином, здоров'я - це індивідуальна й соціальна цінність вищого рангу, що не може бути замінена або витиснута ніякою іншою цінністю без істотних зби­тків для повноти життєдіяльності індивіда.

Військовослужбовці та їх сім'я. Сама специфіка військової служби містить у собі об'єктивні чинники, що негативно впливають на військових і утруднюють виконання ними визначених функцій. Усі проблеми й кризи суспільства знаходять відображення в Збройних силах. Зниження якості здоров'я та рівня інтелекту насе­лення призводить до притягнення на військову службу осіб із серйозними психіч­ними або соматичними захворюваннями. Непосильні армійські навантаження, неякісне харчування призводять до появи або загострення у військових різноманіт­них захворювань. Зростання криміногенності суспільства й збільшення масштабів наркоманії та алкоголізму зумовлюють зростання кількості злочинів, які здійсню­ються в армії, що підвищує можливість небезпеки для самих військових та їхніх сімей стати жертвами злочину з боку своїх колег.

Крах системи суспільних цінностей та ідеалів, у якому Збройні сили посідають головне місце як символ священного обов'язку, патріотизму й державності, є причиною морально-психологічної кризи багатьох військових, відчуття ними безціль­ності своєї діяльності, масового ухилення від призову в армію, непевності військо­вих у своєму майбутньому. Неясність планів військової реформи, її уповільнене й мляве протікання також обтяжує морально-психологічне самопочуття військових.

Характерна для нашого суспільства аномія (розпад старих ціннісних систем) і симптоми загальносоціальної морально-психологічної кризи детермінують наявність декількох статутних систем в армії: офіційна (формальна) «статутна» система вза­ємовідносин, обумовлена загальним законодавством і відомчими документами; неформальна «дідівська» система (досить поширений пріоритет солдатів, які старослужать, що насаджується ними самими, і гноблення, приниження новобранців; «земляцька» статутна система (влада і вплив розподіляються залежно від належно­сті до визначеного національного або територіального угруповання). Наслідком багатостатутності в ЗС є падіння дисципліни, насильство, поширення суїциду не тільки серед рядового й сержантського складу, айв офіцерському середовищі.

Неясність перспектив (кадрових, матеріально-фінансових, житлово-побутових та інших) військових створюють проблемний комплекс «перехідного» періоду між закінченням військової служби й адаптацією до цивільного життя. Перехід до цивільного життя пов'язаний із необхідністю адаптації до нових умов, які не ви­значаються статутними відносинами й наказами командирів, що характеризується сильною соціально-психологічною кризою (навіть сильнішою, ніж криза, пов'язана із виходом на пенсію).

Сім'я військових, крім тих проблем, з якими стикається будь-яка сім'я, мають і свої власні труднощі. Це насамперед:

- проблеми зі здоров'ям (неможливість одержати своєчасну кваліфіковану ме­дичну допомогу, несприятливі кліматичні умови, одноманітність і неякісне харчування, вплив шкідливих хімічних, біологічних та інших чинників, спря­мованість та інтенсивність фізичних і психічних навантажень тощо):

- психологічне напруження в сім'ї з ряду причин (декваліфікація і синдром «кар'єри, що не відбулася», у дружин, невдоволення дружин слабкою участю чоловіка в сімейному житті й вихованні дітей; стомленість чоловіка через од­номанітність й напруженість служби, утома від матеріальних і побутових нестатків і т. ін.);

- проблема з освітою дітей (часта зміна місця проживання, неможливість вибо­ру місця навчання, віддаленість від культурних і наукових центрів і т. ін.).

Жінки - соціально-демографічна група населення, яка, з огляду на її особливо­сті, належить до категорії, що першорядно потребує соціальної допомоги (особливо в нашій країні).

Серед основних особливостей розрізняють:

- поширення індивідуалістичних настанов сучасного суспільства на сферу сі­мейних стосунків, що призводить до ствердження самотності, позародинного існування як не тільки прийнятного, а й комфортного способу й стилю життя (у цьому зв'язку цінності гедонізму, особистого щастя, вдалої кар'єри тощо можуть ставитися вище, ніж цінності сімейного життя, не тільки чоловіками, а й жінками);

- практичний характер розбіжності нормативної рівності чоловіків і жінок, проголошених у відповідних міжнародних і національно-державних докуме­нтах, і дійсної рівності (вирішення хворобливих соціальних проблем за раху­нок менш захищених груп - дітей і жінок; витіснення жінок із роботи під приводом «повернення до сім'ї», «звільнення»; проблеми зайнятості жінок у «депресивних» регіонах; звільнення жінок, які мають малолітніх дітей, дітей-інвалідів, самотніх матерів, які тільки-но закінчили навчальний заклад або, навпаки, знаходяться в передпенсійному віці, дружин військових тощо);

- зниження соціального статусу і рівня життя більшості сімей, що передусім зачіпає жінок (зменшення споживання основних продуктів харчування, недо­статня білково-вітамінна його насиченість призводять до погіршення здо­ров'я вагітних жінок і матерів, які годують, що позначається на майбутньому здоров'ї населення; загальна нестабільність і непевність у завтрашньому дні негативно позначаються на моральному й психосоматичному здоров'ї жінок; усе більше й відвертіше поширюється експлуатація соціальних здібностей жінок, використання їх як товару);

- застійно-екстремальна умовність життя, що призводить до наростання в сус­пільстві пограничних і психопатичних реакцій і станів, жорстокості та агре­сивності по відношенню до більш слабкого (ріст масштабів внутрішньосімейного насильства, брутальних злочинів проти жінок і дітей).

Інваліди. Відповідно до Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), інвалід - це будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити цілком або частково потре­би нормального особистого і/або соціального життя з причини вади, природженої чи придбаної, фізичних або розумових можливостей [11, С. 116-118].

Відповідно до Рекомендацій 44-ї сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 травня 1992 р. суспільство зобов'язане адаптувати існуючі в ньому стандарти до особливих потреб людей, що мають інвалідність, для того щоб вони могли жити незалежним життям. При цьому під інвалідністю тут розуміють обмеження в мож­ливостях, обумовлених фізичними, психологічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар'єрами, що не дозволяють людині, яка має інвалідність, бути інтегрованою в суспільство і брати участь у житті сім'ї або сус­пільства на таких самих підставах, як й інші члени товариства.

Таким чином, нині поняття «інвалідність» розцінюється як складна біопсихо-соціальна категорія, характерологічна особливість якої полягає в тому, що люди з обмеженими можливостями відчувають функціональні утруднення не тільки вна­слідок захворювання, відхилень або недоліків розвитку, а й у результаті непристо­сованості соціального оточення до їхніх соціальних потреб, забобонів суспільства, ганебного ставлення до інвалідів.

Практичному соціальному працівникові завжди необхідно мати на увазі, що з настанням інвалідності для людини починається новий етап життя: виникають бар'єри на шляху здійснення найважливіших соціальних і вітальних потреб, зміню­ється суспільний статус особистості, порушується сформована система соціальних контактів, деформуються звичні життєві стереотипи.

Мігранти, біженці й переміщені особи [10; 18; 20]. Міграція є неоднозначним соціальним процесом, що визначає багато в чому економічну й соціальну життєді­яльність і вигляд більшості держав сучасного світу. З одного боку, міграція - це життєво необхідний і неминучий процес нормальної життєдіяльності, пов'язаний із перерозподілом трудових ресурсів, освітою, відпочинком і т. ін. З іншого боку, міграція, якщо вона носить вимушений характер, призводить до утворення численних проблем: росту соціальної спрямованості, забезпечення житлом і роботою, їжею та одягом, медичним обслуговуванням і т. ін. Саме така вимушена міграція - (переселення) робить актуальною соціальну роботу з цією групою клієнтів.

Специфіка соціальної роботи у сфері міграції залежить від типу і видів міграції. Розрізняють чотири її основних види: епізодичну (поїздка на лікування, навчан­ня, відпочинок), маятникову (пересування відносно стабільними маршрутами в один бік, а потім назад), сезонну (з різних причин) - поворотні типи, а також безпо­воротні - міграція як така. За ступенем керованості міграція буває двох видів: орга­нізована (за участю держави або суспільних органів) і неорганізована, стихійна (силами і засобами самих мігрантів). Щодо переміщення виділяють три види міг­рації: добровільну (здійснюється людиною з власної волі у зв'язку з наявними в неї потребами), змушену (під неї потрапляють особи, змушені покидати місце свого проживання через різноманітні природні або антропогенні катаклізми) і примусову (як наслідок певної політики держави). Ще одна ознака поділяє мігрантів на тих, хто переселяється в межах держави, і на тих, хто виїжджає з країни на постійне або на тимчасове проживання (імміграція та еміграція].

З існуючих категорій населення люди, які мігрують, насамперед біженці, вимушені переселенці, репатріанти та емігранти частіше за все стають клієнтами соціальної роботи на всіх її рівнях.

Найгострішою є проблема біженців, тобто мігрантів, що, за визначенням Кон­венції 00Н про статус біженців, прийнятої 28 липня 1951 року, були змушені по­кинути свою країну через обгрунтовані побоювання, що їх будуть переслідувати за расовими, релігійними, національними причинами, за приналежність до певної соціальної групи або за політичні переконання. Якщо біженець - це іноземець, якщо він прибув з іншої країни, то ця ж категорія мігрантів у власній країні вважа­ється переміщеними особами або вимушеними переселенцями.

Таким чином, у практиці соціальної роботи з мігрантами важливо розуміти та враховувати, той факт, що мігранти - це люди, які більшою чи меншою мірою потрапили через утрату своїх «регіональних» коренів у ситуацію маргіналізації; люди з тимчасовою або постійною «втратою» багатьох прав людини (природно-антропологічних, національних, економічних, політичних, мовних і т. ін.).

Жертви насильства - особи, які зазнають насильства як примус, що здійснює соціальний суб'єкт (індивід, група, соціум) для досягнення поставлених цілей.

Можна назвати такі основні проблеми насильства:

насильство, пов'язане з такими його проявами, як садизм (у галузі сексуальних та інших стосунків) і мазохізм (садизм по відношенню до власного Я):

насильство виступає однією з форм прояву агресії як тенденції при сукупності тенденцій, що виявляються в реальній поведінці або фантазуванні, мета якої поля­гає в нанесенні збитку, шкоди іншій людині, групі (принизити, примусити до яких-небудь дій і т. ін.);

насильство як агресія, у свою чергу, може бути реактивною (реакція суб'єкта на фрустрацію у вигляді експресивних, імпульсивних і афективних проявів); воро­жою (реактивна агресія, супроводжувана емоційним станом у вигляді ворожості, гніву, ненависті тощо, що здійснюється усвідомлено й цілеспрямовано) та інстру­ментальною, що характеризується нейтральністю мети в дії суб'єкта;

агресивність суб'єкта є його стійкою рисою особистості, що може бути спря­мована «назовні» (на іншого) і на самого себе (насамперед, це стосується суїцидної поведінки).

Злиденні - люди, які характеризуються феноменом жебракування - «стан, при якому ведення нормального способу життя стає неможливим або скрутним через відсутність матеріальних засобів і коштів, власності, навичок трудової діяльності, а соціальне функціонування забезпечується певною мірою збором милостині» [11, С. 205].

Для соціального працівника безпосередній інтерес мають не тільки і не стільки «вічні злиденні-професіонали» (злиденні-діти; злиденні-інваліди; самотні пенсіо­нери; біженці; ті, хто просить грошей на хліб, на квиток додому, на влаштування на новому місці; матері-одиначки; чоловіки, які втратили роботу; подружжя, яке має дитину-інваліда, що просить грошей на її лікування), скільки злиденних, що мають ті самі «проблеми», в межах яких працюють професійні злиденні, але ці проблеми носять реальний характер.

Соціальний працівник так само повинен мати на увазі той факт, що жебрацтво - це породження дестабілізації економічного розвитку (коли найбільш продуктивні сили суспільства - висококваліфіковані спеціалісти з числа робітників, учених, інтелігентів і т. ін. - поступово переходять до розряду злиденних), і соціальної політики (відсутність системи соціального захисту певної категорії людей).

Самотні - особи, які характеризують феномен «самотності» - соціально-психологічний стан відсутності соціальних контактів, поведінкової відчуженості та емоційної незалученості індивіда; соціальна хвороба, що полягає в масовій наявно­сті індивідів, які відчувають такі стани.

Соціальному працівнику практичної діяльності з самотніми необхідно врахо­вувати такі загальні моменти:

самотність - одне з найменш розроблених соціальних понять;

у результаті вибіркових досліджень розрізняють певні типи самотніх: «безна­дійно самотні» або цілком не задоволені своїми стосунками (люди, які не мали партнера в сексуальному житті; рідко встановлювані зв'язки з будь-ким; із сильно властивим почуттям незадоволеності своїми стосунками з однолітками, спустоше­ності, покинутості; які звинувачують інших людей у своїй самотності); «періодич­но і тимчасово самотні» (люди, достатньою мірою пов'язані зі своїми друзями, знайомими, хоча й відчувають нестачу в близькій прихильності або не одружені; частіше за інших самотніх вступають у різноманітний соціальний контакт; свою самотність вважають тимчасовою, скороминучою); «пасивно і стійко самотні» (від­чувають відсутність партнера з інтимних зв'язків в умовах дефіциту інших зв'язків, але не висловлюють гострої незадоволеності з цього приводу, оскільки упокорили­ся своєму становищу і приймають його як неминучість);

на збільшення масштабів самотності особливий вплив справляють: шлюбно-сімейна динаміка (насамперед, нуклеаризація сімей і підвищення рівня розлучень); деперсоналізація великих міст; зміцнення початків індивідуалізму; зростання кіль­кості психічних захворювань (шизофренії), пограничних станів і поширення аутизму (хворобливої нездатності до спілкування в результаті дефектів родопомочі -«грубі руки лікаря» й виховання).

Люди похилого віку [20; 23]. Серед категорій людей похилого віку особливої соціальної допомоги потребують ветерани війни і праці, інваліди, малозабезпечені пенсіонери, самотні громадяни.

Однією з глобальних проблем сучасного світу є проблема старіння населення. Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я до літніх лю­дей належить населення у віці від 60 до 74 років, до старих - від 75 до 89 років, а до довгожителів - 90 років і більше. Соціологи позначають ці періоди «третім віком», а демографи вводять поняття «третього» (60-75 років) і «четвертого» (понад 75 років) віків.

Таким чином, у соціальній роботі до літніх відносять тих людей, чиє життя вже перейшло позначку 60-літнього віку.

До особливостей людей похилого віку відносять:

- психосоматичні особливості; виникає підвищена психологічна стомлюва­ність, сповільненість сприйняття, реакції й мислення, погіршується пам'ять, слабшає мотивація діяльності, помітні зміни в емоційній сфері (зосередже­ність на своїх інтересах, підозрілість, уразливість і т. ін.). Усе це є результа­том певних змін в організмі людини, коли падає енергетичний потенціал, зменшується кількість води, солей і мікроелементів, погіршується кисневий обмін і кровопостачання мозку, а також спостерігається ряд інших несприят­ливих фізіологічних явищ;

- особливості, пов'язані з проблемами здоров'я. Рівень захворюваності людей похилого віку в 2-6 разів вищий, ніж у молодих; накопичуються хронічні за­хворювання з тенденцією до інвалідизації. Порушення здоров'я тут не мо­жуть повною мірою компенсуватися соціальними заходами, тому незадовіль­ний стан здоров'я людей похилого віку є дестабілізуючим чинником соціальних відносин;

- особливості, пов'язані з фоном зміни соціального статусу особистості. У по­хилому віці відбувається припинення або обмеження офіційної трудової дія­льності, трансформація способу життя й спілкування. Це є важким іспитом особливо для тих, чия трудова діяльність була активною, творчою й високо цінувалася, і позначається часто на негативному життєвому тонусі, стані здо­ров'я й психіки. Самопочуття людей похилого віку багато в чому визначаєть­ся і стосунками, що склалися в сім'ї;

- особливості, пов'язані з самообслуговуванням і самотністю. Літні люди від­чувають звичайно утруднення в самообслуговуванні, особливо це стосується самотніх людей «третього віку». Такі утруднення викликають фізичну зале­жність від інших і набувають гострої проблемної форми через самотність. Намагаючись уникнути самотності й зумовлених нею незручностей, багато людей похилого віку прагне до нового шлюбу на основі міцної родинної спі­лки (близькості та взаємної довіри), що найчастіше набуває екстраординар­них форм сімейного життя;

- особливості, пов'язані з погіршенням матеріального стану. Старіння супро­воджується процесом зниження рівня життя, що призводить до невпевненості в завтрашньому дні й соціальній напруженості не тільки в оточенні людей похилого віку, а й у сфері працездатної частини населення. У більшості сімей пенсіонерів практично весь їх бюджет іде на харчування, хоча саме харчу­вання залишає бажати кращого. Це призводить до мінімізації витрат на соці­ально-культурні потреби і до підвищення вразливості літньої людини в сім'ї, що врешті-решт позначається на стані здоров'я і тривалості життя.

Особи, які займаються проституцією, де проституція - це «сфера знеособле­них емоційно, позашлюбних, безладних, здійснюваних за плату статевих стосун­ків» [11, С. 255].

Основними видами проституції є проституція чоловіча й жіноча, доросла й ди­тяча. Всі види проституції, за винятком жіночої, мало досліджені. Дослідження жіночої проституції показують: більшість жінок вступають у цю сферу професійної діяльності не через серйозні економіко-фінансові труднощі, а через зовнішні неконтрольовані чинники (зґвалтування і статева ненормальність у минулому, споконвічно ненормальне життя в батьківській сім'ї, труднощі у стосунках з ровесни­ками, відсутність прагнення до освіти, бажання стати незалежною від сім'ї і т. ін.), хоча в періоди високого рівня безробіття або інфляції проституція переживає свої підйоми (низька заробітна плата підштовхує жінок до надання різного роду сексуа­льних послуг).

Самовбивці (суїциди) - особи, які вільно й навмисно припиняють своє життя. Природа суїциду й суїцидних учинків вивчена недостатньо. Сучасні концепції самогубства ґрунтуються на соціологічних, психодинамічних, біологічних, гности­чних орієнтаціях людської поведінки:

- суїцид провокується взаємодією між індивідом і навколишнім середовищем. а не тільки намірами та обставинами особистості (соціологічний напрям);

- суїцид - продукт внутрішніх, здебільшого, неусвідомлених мотивів особис­тості, в основі яких лежить тривога, провина, залежність, гнів (психодинамічні теорії);

- суїцид - генетична схильність, що передається в спадщину, за якої біохімічні зміни в організмі прискорюють прагнення до суїциду (біологічні теорії);

- суїцид - спроба спілкування або вирішення проблеми в умовах неможливості позбутися від комунікативної проблеми (гностичний аспект).

Важливим чинником, що визначає специфіку розподілу цього рівня соціальної патології, є економіко-географічне положення. Рівень суїцидів перевищує рівень убивств; рівень самогубств серед чоловіків є вищим, ніж серед жінок, причому ці співвідношення практично не змінюються.

Особи з вираженим синдромом «емоційного згоряння» - психологічно здорові люди, які перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з іншими людьми в емоційно перевантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги (виконанні професійних обов'язків).

Перелік симптомів емоційного згоряння такий: утома, стомлення, виснаження; психосоматичні нездужання; безсоння, негативне ставлення до колег по службі, до самої роботи, убогість набору робочих дій; зловживання хімічними агентами (тю­тюном, кавою, алкоголем, наркотиками); відсутність апетиту або, навпаки, пере­їдання, негативна Я-концепція; агресивні почуття (дратівливість, напруженість, тривожність, занепокоєння, схильність до перезбудження, гнів); занепадницький настрій і пов'язані з ним емоції (цинізм, песимізм, почуття безнадійності, безглуз­дості, апатія, депресія); переживання почуття провини [11, С. 300-301].


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  4. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
  5. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  6. Автокореляційна характеристика системи
  7. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
  8. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
  9. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3
  10. Афіксальні морфеми. Загальна характеристика
  11. Банківська система України і її характеристика
  12. Банківські ризики та їх характеристика




Переглядів: 2576

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Групи проблем, характерних для дитячого віку | Аналіз предметної сфери соціальної роботи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.