МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Візантійська культура.
Візантійська держава виникла в IV ст. в східній частині Римської імперії внаслідок її розпаду та проіснувала до середини XV ст. У своїй багатовіковій історії від пізньої античності до середньовіччя вона пройшла три етапи: ранній, класичний та пізній. Рання доба візантійської історії (IV − середина VII ст.) характеризувалася розкладом рабовласницького ладу і формуванням феодальних відносин. Найбільшого територіального розширення Візантія досягла у період правління Юстиніана І (482-565 рр. імператор з 527 р.), перетворившись на могутню середземноморську державу. Класичний період Візантії епохи раннього середньовіччя (др. пол. VII-XII ст.) позначився інтенсивним розвитком феодалізму. У цей час утвердилась фемна система, яка привела до децентралізації країни (сепаратизму регіонів, роздрібненості). У зовнішній політиці Візантії ІХ-Х ст. важливу роль відігравали відносини з Київською Руссю. У пізній період Візантії (ХІІІ – пер.пол. ХV ст.) посилюється феодальна роздрібненість, послаблюється опір зовнішній агресії. У 1204 р. Константинополь захоплюють латинські хрестоносці. На початку 1453 р., зазнавши навали турків-сельджуків, Візантія була завойована Османською імперією і припинила своє існування. Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалась під впливом римської, грецької та еллінської традиції. У культурному житті Візантії сучасна культурологія виділяє такі основні періоди: 1. Відмирання старої античності й становлення нової середньовічної культури в дусі християнського віровчення (IV – VII ст.); 2. Культурний спад у зв’язку з економічним занепадом (кінець VII – початок ІХ ст.); 3. Нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (серед. IX-X ст.); 4. Найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом міського життя (ХІ-ХІІ ст.); 5.Занепад культури, викликаний політичним послабленням Візантії (кінець ХІІ-ХІІІ ст.); 6. Зародження обмеженого візантійського гуманізму, характерною ознакою якого було відновлення античної освіченості (XIV-поч.XV ст.). Слід підкреслити, що культура Візантії – це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхнього синтезу, зумовленого географічним положенням і багатонаціональним характером Візантійської держави. Переплетіння європейських та азіатських впливів, греко-римських і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю з культурою стародавніх Греції та Риму. У Візантії існувала мовна та релігійна спільність. Етнічну основу цієї держави становили греки та еллінізоване населення областей, де панувала грецька мова й античні звичаї. В духовному житті візантійського суспільства панувало християнство православного зразка. Антична культурна спадщина у Візантії була піддана відчутному впливу її греко-православної різновидності. Відмінності православ’я від католицизму відбилися у своєрідності філософсько-богословських поглядів грецького Сходу, в догматиці, літургії (службі) та обрядовості православної церкви, системі християнських етичних та естетичних цінностей Візантії. Візантійська культура на відміну від середньовічної, західноєвропейської культури, спиралася не лише на християнство, але й на античну спадщину. Це було причиною того, що за умов всезростаючого впливу християнства тут ніколи не згасала світська художня творчість. Освіта ґрунтувалась не тільки на Святому Письмі, а й на античних творах, які широко читались і вивчались. До того ж наслідування художніх прийомів стародавніх авторів сприяло збереженню класичної грецької мови. Відмінності візантійської культури від західноєвропейської пояснюються також збереженням культу імператора та централізованого управління. Візантія була самодержавною монархією з необмеженою владою імператора. Деспотичний характер візантійської держави породжував раболіпство низів перед верхами й нестримне вихваляння правлячого імператора (базилевса). На відміну від католицької церкви, яка панувала в суспільному житті Західної Європи, православна церква Візантії розглядалася як складова частина держави, підпорядкована самодержавству. Таке залежне становище позначилося на проповідницькій діяльності візантійського християнства з його вірнопідданським ставленням до імператорів як до «помазаників божих». Найбільшим центром офіційної візантійської культури до кінця ХІІ ст. залишався Константинополь, а з ХІІІ ст. помітної ваги у культурному житті набули й провінційні міста. Народна культура знаходила своє відбиття в епосі, байках і піснях розмовною мовою, у виступах скоморохів, а також у святах, що зберегли язицькі форми.
Читайте також:
|
||||||||
|