Музична і театральна культура.

Незвичайну співучість і музикальність українського народу відзначають численні документи і перекази. Наприклад, уже згадуваний Павло Халебський писав, що козаки гаряче люблять співи, ніжні і солодкі мелодії, а їх спів радує душу і лікує від смутку, тому що він приємний, йде від серця і виконується ніби з єдиних вуст.

У козацькій Україні утвердився багатоголосний т. зв. партесний (поліфонно–гармонійний) спів. Його теоретиком у ХVІІ ст. був уродженець Києва композитор Микола Дилецький, який навчався у Вільні й Варшаві, працював регентом царської співочої капели та створив чимало церковних композицій. Він першим ввів до церковної музики народні мелодії та видав перший і на довший період єдиний у Східній Європі посібник по теорії музики і композиції „Грамматика пенія мусикійскаго“ (1677).

У західноукраїнських землях значної популярності набули рукописні „кантички“ (співаники) та „ірмологіони“ (збірники святкових співів, записаних знаками київської квадратної нотації). Львівські ірмологіони 1700 і 1709 рр. стали першими у кириличному книгодрукуванні нотними виданнями, вони у значній мірі сприяли подальшому поширенню нотної писемності.

Партеснийабо київський спів швидко став модним у Москві і Петербурзі. У царських і придворних капелах можна було зустріти багато українських співаків і музикантів. Наприклад, у 1760-х рр. половину хористів царської капели складали українці.

У 1737 р. для підготовки придворних хористів і музикантів була відкрита музична школа у Глухові.

Значного розвитку набула вокальна, хорова, інструментальна музика. Виконувалися вокальні концерти на 4, 8 і навіть 12 голосів. Відомо, що репертуар оркестру й оперного театру К.Розумовського складався переважно з творів західноєвропейських авторів.

Хорові твори Артемія Веделя, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського стали окрасою тогочасної музичної культури. Вони поєднували традиції східнослов’янської релігійної музики і народної пісенності з високим професіоналізмом і витонченістю. На жаль, доля видатних композиторів М.Березовського (1745–1777) та А.Веделя (1767–1808) закінчилася у Росії трагічно.

У театральному мистецтві неабияка роль належала учням і студентам. Разом із викладачами та мандрівними дяками вони творили шкільні і мандрівні театри з різноманітною тематикою вистав. У перервах виконувалися інтермедії – веселі сценки із життя простого люду. Найдавніша українська драма відома з 1674 р. („Про Олексія, чоловіка Божого“). З останньої чверті ХVІІ ст. збереглося понад 20 текстів шкільних драм.

У 1705 р. у Києві була здійснена постановка першої історичної драми Ф.Прокоповича „Володимир“. З 1728 р. дійшла до нас шкільна драма невідомого автора „Милость Божія...“, присвячена 80-річчю від початку Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.

Широкого поширення набув вертеп – ляльковий театр, вистави якого відбувалися у спеціальній скриньці, своєрідній двоярусній сцені.

Відомими в Україні були також приватні театри (Д.Трощинського на Полтавщині, Д.Ширая на Чернігівщині та ін.), у яких грали чимало талановитих акторів. У Глухові, Кременчуці, Києві, Харкові та інших містах діяли аматорські групи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 4. Українська культура у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст.	\|	Тема 5. Культура України наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.